Постанова

від 27.04.2023 по справі 755/4425/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/4425/22

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7471/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,

за участю секретаря судового засідання Хоменко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Більчука Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року у складі судді Чех Н.А.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання дій незаконними,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась у суд із позовом про визнання незаконними дій МТСБУ.

Позов обґрунтовано тим, що 19 листопада 2013 року в м. Харкові відбулась ДТП за участі транспортного засобу «ВАЗ 217030-124-01», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 , та транспортного засобу «Nissan», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 .

В результаті даної пригоди було пошкоджено транспортний засіб «Nissan», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить позивачці.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «ВАЗ 217030-124-01», д.н.з. НОМЕР_1 , на момент пригоди була застрахована на підставі Договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/5461396 СТзДВ «Гарантія».

05 лютого 2014 року позивачка подала до СТзДВ «Гарантія» заяву про виплату страхового відшкодування, яке не було виплачено.

06 травня 2014 року було порушено провадження про банкрутство СТзДВ «Гарантія». Заявляти свої кредиторські вимоги у справі про банкрутство позивач не виявила бажання через великий судовий збір, який в подальшому ніким не компенсувався, та чекати ліквідації страхової компанії не визначений період часу. Тому, 15 квітня 2015 року ОСОБА_1 передала своє право вимоги до МТСБУ та всі права кредитора для ФОП ОСОБА_2 на підставі Договору відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування.

Таким чином, з 15 квітня 2015 року ОСОБА_1 не є кредитором у зобов`язанні за договором страхування.

У жовтні 2021 року з нею зв`язався представник ТОВ «Маркс.Капітал» та повідомив, що товариством набуто право вимоги до МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування № АС/5461396 на підставі договору факторингу. Для реалізації своїх прав ТОВ «Маркс.Капітал» звернулось до МТСБУ із заявою про виплату, однак отримало відмову.

Бюро мотивувало свою відмову тим, що вважає нікчемним договір цесії між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , та відповідно з ТОВ «Маркс.Капітал».

Позивачка повідомила МТСБУ про укладені договори, натомість отримала лист з проханням надати реквізити її рахунку для отриманням виплати за полісом № АС/5461396.

17 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до НБУ зі скаргою, де просила перевірити законність дій МТСБУ та надати відомості чи визнають вони її реалізоване право продажу вимоги ФОП ОСОБА_2

17 січня 2022 року НБУ повідомило про те, що вони не мають права втручатися в діяльність МТСБУ та порадили звернутись до суду, а також процитували відповідь МТСБУ на їх запит щодо ухвали Господарського суду м. Києва від 13 липня 2017 року у справі № 910/29337/15 про банкрутство та рішення Верховного суду від 05 лютого 2018 року в цій справі.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року стягнено з ОСОБА_1 на користь МТСБУ витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 000 грн.

В апеляційній скарзі адвокат Більчук О.О. в інтересах ОСОБА_1 вважає що суд першої інстанції не повно дослідив матеріли справи, невірно кваліфікував підстави та предмет спору, просив скасувати рішення та додаткове районного суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог та відмову в витратах на правничу допомогу.

Зазначено, що судом першої інстанції не досліджено предмет позову та обраний позивачем спосіб захисту.

Вказано, що дії МТСБУ були вчинені з порушенням закону. МТСБУ визнає договір цесії між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 нікчемним, при цьому не називає норму закону, яка прямо говорить про нікчемність договору цесії, чим порушило процедуру визнання договору цесії.

Скаржниця також зазначає, що зміст інтересу позивача, який останній просить захистити полягає в тому, що МТСБУ спочатку не визнаючи право позивача на володіння правом вимоги до МТСБУ, а потім наділяючи себе правом вибору кредитора у зобов`язанні за договором страхування №АС/5461396 створило невпевненість у правовому статусі позивача та ризик настання негативних наслідків.

Щодо витрат на правову допомогу апелянт зазначає, що вони не є співмірними та не доведеними, оскільки акти виконаних робіт, акти приймання-передачі наданих послуг у матеріалах справи відсутні, що унеможливлює встановити правову допомогу, що була надана.

У відзиві на апеляційну скаргу МТСБУ не погоджується з поданою апеляційною скаргою та просить відмовити у її задоволенні, а рішення районного суду залишити без змін.

Треті особи та позивачка в судове засідання не з`явилися, від адвоката Більчука О.О. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача, а отже їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення адвоката Гусєва П.В. в інтересах МТСБУ, який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як убачається з матеріалів справи, що постановою Київського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2013 року у справі № 640/20639/13-п з урахуванням постанови того ж суду від 29 січня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу(а.с. 9-10 т.1).

Вказаною постановою суду встановлені обставини того, що водій ОСОБА_3 , 19.11.2013 о 12 год. 00 хв., керуючи автомобілем «ВАЗ 217030-124-01», державний номер НОМЕР_1 , по вул. Петровського в районі будинку 16 в м. Харкові, відповідно до дорожньої обстановки не вибрав безпечну швидкість руху та не дотримався безпечної дистанції з автомобілем «Nissan» державний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 , та скоїв з ним зіткнення. Своїми діями, водій ОСОБА_3 порушив п. 12.1, п. 12.3, п.13.1 Правил Дорожнього Руху України. Внаслідок ДТП потерпілих немає, автомобілі отримали механічні ушкодження (а.с. 9-10 т.1).

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «ВАЗ 217030-124-01», д.н.з. НОМЕР_1 , на момент пригоди була застрахована на підставі Договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/5461396 СТзДВ «Гарантія» (а.с. 12 т.1).

05 лютого 2014 року ОСОБА_3 звернувся до СТДВ "Гарантія" із заявою про виплату страхового відшкодування (за пошкоджений транспортний засіб) (а.с. 13 т.1)

15 квітня 2015 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування, згідно умов якого цедент відступає цесіонарію, а останній приймає і зобов`язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв`язку з фактом настання ДТП за участю автомобіля «ВАЗ 217030-124-01», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 14.10.2013, номер полісу АС/5461396, в страховій компанії СТДВ "Гарантія". Внаслідок укладання цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищевказаної ДТП, загальна сума боргу (страхового відшкодування), а право вимоги, що передається, складає 14 936 грн 66 коп. тоді як за передані права вимоги до боржника за договором страхування цесіонарій сплачує цеденту 4 480 грн (а.с. 14-15 т.1).

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03 грудня 2015 року порушено провадження у справі № 910/29337/15 про банкрутство СТДВ "Гарантія" (а.с. 73-75, 181-183 т.1).

З відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що постановою Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2016 року у справі № 910/29337/15 - СТДВ "Гарантія" було визнано банкрутом та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Дяченка С.В. (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 114 від 05.02.13).

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13 липня 2017 року у справі № 910/29337/15, серед іншого, було відмовлено ТОВ "Маркс. Капітал" (ідентифікаційний код 37686922) у визнанні кредитором до страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" (ідентифікаційний код 21130899) на суму 1 619 642 грн 13 коп. (а.с. 76-81, 175-180 т.1)

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Маркс. Капітал" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду м. Києва від 13 липня 2017 року в оскаржуваній частині - без змін (а.с. 184-188 т.1).

Постановою Вищого господарського суду України від 05 грудня 2017 року касаційну скаргу ТОВ "Маркс. Капітал" залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2017 року та ухвалу Господарського суду м. Києва від 13 липня 2017 року (в частині відмови у задоволенні грошових вимог ТОВ "Маркс. Капітал") залишено без змін (а.с. 189-190 т.1).

При цьому судовими рішеннями в господарській справі № 910/29337/15 встановлено, зокрема, наступне:

"…між ТОВ "Маркс. Капітал" та фізичними особами-підприємцями: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договори про надання фінансових послуг факторингу, перелік яких, наявний в таблиці № 1.

Предметом договорів про надання фінансових послуг факторингу, які зазначені в таблиці № 1 - є передання фізичними особами - підприємцями: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 до ТОВ "Маркс. Капітал" прав майнових вимог до СТДВ "Гарантія" у зобов`язаннях, які виникли в результаті завдання шкоди при дорожньо-транспортних пригодах.

У свою чергу фізичні особи-підприємці: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заключили ряд договорів цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП, які, як визнали суди попередніх інстанцій, по своїй суті є нікчемними.

При розгляді кредиторських вимог, пов`язаних з договорами цесії місцевий суд виходив з того, що, як вбачаться з копій договорів цесії, в них передбачена саме сплата лише частки суми цесіонарієм на адресу цедента.

Порівнявши п. 1.3 та п.2.1 кожного з договорів, місцевий суд дійшов висновку, що виплати страхового відшкодування ведуть до набуття додаткового доходу, що підтверджується грошовими вимогами на суму 1 619 642 грн 13 коп., а не фактичною сумою виплаченою попередніми кредиторами (фізичні особи-підприємці та постраждалі внаслідок ДТП 89 фізичних осіб) за відступлення права вимоги боргу."

"Так місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, на підставі аналізу норм чинного законодавства та положень договорів цесії та факторингу, дійшов висновку про те, що фактично фізичні особи-підприємці ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заключили 89 договорів цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП у вигляді удаваного правочину, оскільки в них передбачена саме сплата лише частки суми цесіонарієм на адресу цедента. Крім того встановив, що виплати страхового відшкодування ведуть до набуття додаткового доходу, що підтверджується грошовими вимогами на суму 1619642 грн 13 коп., а не фактичною сумою виплаченою попередніми кредиторами (фізичні особи-підприємці та постраждалі внаслідок ДТП 89 фізичних осіб) за відступлення права вимоги боргу.

При цьому зазначили, що доданими до заяви ТОВ "Маркс. Капітал" доказами не доводиться факт виникнення у боржника СТДВ "Гарантія" боргових зобов`язань перед первинними кредиторами, які зазначені у цій заяві."

"З урахуванням наявних у матеріалах справи письмових доказів, суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "Маркс. Капітал", всупереч вимог ст. 33 ГПК України, не подано належних та допустимих доказів на підтвердження грошових вимог до боржника, а тому дійшли обґрунтованого висновку про відмову ТОВ "Маркс. Капітал" у визнанні кредитором до СТДВ "Гарантія" на суму 1619642 грн 13 коп. "

Встановлено, що 18 жовтня 2021 року ОСОБА_6 звернулася до МТСБУ із заявою по справі № 79416 про виплату страхового відшкодування у зв`язку з настанням страхового випадку за полісом № АС/5461396, виданим СТДВ "Гарантія", шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ "Маркс. Капітал" на підставі договору цесії від 15 квітня 2015 року та договору про надання фінансових послуг факторингу № 3/30-04/2015 від 30 квітня 2015 року (а.с. 16 т.1).

Відповідач листом № 3-01-б/38282 від 23 жовтня 2021 року повідомив позивачку, що для подальшого розгляду справи № 79416 та прийняття рішення щодо відшкодування заподіяної шкоди він має отримати документи про реквізити рахунку IBAN (а.с. 17 т.1)

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила захистити її права на розпорядження своєю власністю шляхом визнання незаконними дій МТСБУ, які полягають у його повідомленні листом № 3-01-б/38282 від 23 жовтня 2021 року про необхідність надання реквізитів рахунку IBAN з метою виконання на її користь зобов`язань за договором страхування № АС/5461396 укладеним СТДВ "Гарантія" та визнання незаконними дій МТСБУ, які полягають у повідомлені НБУ листом про те, що він має право на отримання виплати від МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування № АС/5461396, укладеним СТДВ "Гарантія".

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив підстав не його недоведеності та необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в рішенні, з таких підстав.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд повинен першочергово надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Згідно із статтею 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV) відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Порядок укладення і початок дії договору страхування визначено у статті 18 Закону України "Про страхування", в частині третій якої зазначено, що факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Аналогічні положення містяться й у статті 981 ЦК України.

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон N 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV).

Згідно із пункт 35.3 статті 35 Закону N 1961-IV особа, якій подається заява про страхове відшкодування, зобов`язана надавати консультаційну допомогу заявнику під час складення заяви і на вимогу заявника зобов`язана ознайомити його з відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування (регламентної виплати) та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди.

Положеннями статті 36 вказаного Закону визначено процедуру прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) та порядок його виплати. Рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.

Відповідно до пункту 39.1 статті 39 Закону № 1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Згідно підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

За підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності, як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно із частиною першою статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Договір факторингу є самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Сторонами договору є фактор і клієнт (стаття 1079 ЦК України). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Натомість відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

З вищенаведеного можна зробити висновок про те, що відступлення права вимоги - це одна з підстав заміни кредитора в зобов`язанні. Факторинг є фінансуванням під відступлення права грошової вимоги. У договорі факторингу фактором виступає виключно банк або інша фінансова установа.

Згідно положень статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

При цьому порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

За встановлених обставин справи та правовідносин, що склалися між її учасниками, фактично вбачається спір щодо набуття третьою особою ТОВ "Маркс. Капітал" права вимоги до МТСБУ на підставі договорів цесії та факторингу, проте заяву про виплату цьому товариству страхового відшкодування подано позивачкою, яка не наділена відповідними повноваженнями діяти в інтересах ТОВ "Маркс. Капітал".

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Виходячи з фактичних обставин цієї справи, вищенаведених положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ЦК України, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав до задоволення позову.

Належним способом захисту прав (у разі їх порушення) буде звернення ТОВ "Маркс. Капітал" до суду з вимогами до МТСБУ про стягнення страхового відшкодування в разі відмови у здійсненні такої виплати, і в межах цієї справи має встановлюватись наявність або відсутність переходу права вимоги від ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 та від останнього до ТОВ "Маркс. Капітал".

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Такий правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Ураховуючи наведене, заявлені у справі ОСОБА_1 вимоги про визнання незаконними дій відповідача, які полягають у повідомленні позивачки про необхідність надання реквізитів рахунку IBAN з метою виконання зобов`язань за договором страхування та у повідомлені НБУ про те, що позивачка має право на отримання страхової виплати за цим договором не відповідають належному і ефективному способу захисту, а тому не підлягають застосуванню у даній справі.

Доводи апеляційної скарги по суті спору ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною позивача спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги доводи щодо законності та обґрунтованості додаткового рішення суду першої інстанції щодо вирішення питання про відшкодування судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу, колегія суддів визнала його правомірним і справедливим з огляду на таке.

Статтею 270 ЦПК України, встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За правилом частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частина третя статті 141 ЦПК України передбачає критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що 12 жовтня 2021 року між МТСБУ та Адвокатським об`єднанням "Інс. Лоу Груп" укладено договір № 4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права, предметом якого є, серед іншого, супровід судових справ.

28 грудня 2021 року між МТСБУ та АО "Інс. Лоу Груп" укладено додаткову угоду до договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права, згідно підпункту 4.17 якої виконавець зобов`язаний щомісячно до 15 числа кожного місяця направляти замовнику погоджені акти виконаних робіт, підписані в сервісі "Вчасно".

04 жовтня 2022 року між МТСБУ та АО "Інс. Лоу Груп" укладено додаткову угоду № 817 до договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права, згідно якої відповідно до умов договору замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника справ, серед яких справа за позовом ОСОБА_1 до МТСБУ. Вартість послуг визначена в розмірі 2 000 грн.

Пунктом 2 додаткової угоди визначено, що оплата послуг виконавця здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання сторонами акту про виконані роботи.

Таким чином розмір винагороди адвоката за надання професійної правничої допомоги відповідачу визначений в договорі у вигляді фіксованої суми 2 000 грн і не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу на представлення інтересів відповідача у даній справі, а домовленості містять відкладальну обставину щодо проведення оплати послуг адвоката.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. А у відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (адміністративне провадження № К/9901/27657/20) зазначено, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову у межах суб`єктного складу учасників справи, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для їх скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та залишення рішення та додаткового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Більчука Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 травня 2023 року.

Суддя-доповідач:

Судді: