Рішення

від 24.04.2023 по справі 214/6515/21

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 214/6515/21

2/214/588/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 квітня 2023 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Ткаченка А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Попкової Ю.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача-2 ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №214/6515/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування,-

Представники:

від позивача ОСОБА_4 , адвокат Кривенко І.М.,

від відповідача-2 ОСОБА_3 , Чорна Ю.В.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою шляхом направлення через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 08 серпня 2021 року (зареєстровано 09 серпня 2021 року), в якій просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь: матеріальну шкоду (упущену вигоду) в сумі кількість засідань помножена на 288,88 грн. (судові витрати, пов`язані з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять за всі дні, коли він з`являвся до суду); моральну шкоду у сумі 60000 грн., завдану протиправними діями ГУНП в Дніпропетровській області; матеріальну шкоду за втрачене майно в розмірі 128000 грн. з вини держави в особі ГУНП в Дніпропетровській області. Крім того, просив суд стягнути на користь представників позивача матеріальну шкоду (упущену вигоду) в сумі кількість засідань помножена на 288,88 грн. (судові витрати, пов`язані з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять за всі дні, коли представники позивача з`являлися до суду).

Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що 04 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» в особі керівника ОСОБА_5 було укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу №1223, за умовами якого продавець ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» зобов`язане придбати для покупця ОСОБА_1 автомобіль марки Renault Lodgy 2015, та укласти з ним основний договір у термін, визначений у договорі. Відповідно до п.6.1 попереднього договору №1223, у разі відмови покупця укласти основний договір з вини продавця, продавець зобов`язаний протягом 10 банківських днів повернути покупцю усі сплачені кошти. Так, 04 жовтня 2019 року покупець ОСОБА_1 сплатив на розрахунковий рахунок ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» 128000 грн. 00 коп., виконавши свої зобов`язання у повному обсязі. Натомість продавець ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» від виконання своїх зобов`язань перед ОСОБА_1 ухилилось, отримані від нього грошові кошти не повернуло, обумовлений автомобіль не надало. Вважаючи, що ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» під приводом продажу автомобіля заволоділо грошовими коштами ОСОБА_1 шахрайським способом, з відповідною заявою останній звернувся до Павлоградського районного ВП ГУНП в Дніпропетровській області 21 жовтня 2019 року. Заяву ОСОБА_1 було зареєстровано, відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040370002096 за ч.1 ст.190 КК України. Як виявилось пізніше, такий випадок шахрайства з боку ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» не є єдиним та мав місце з іншими особами по усій території України. Не вчинивши жодних дій на належне досудове розслідування кримінального провадження, незважаючи на доручення процесуального керівника, 05 листопада 2020 року постановою слідчого Павлоградського районного ВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнка А.І. кримінальне провадження закрито. Оскільки слідчий не здійснив належного досудового розслідування, не забезпечив можливості юридичного захисту порушених прав ОСОБА_1 як потерпілого від злочину від держави, він вважає, що саме держава Україна має відшкодувати спричинену йому матеріальну шкоду у сумі 128000 грн. 00 коп. Що стосується моральної шкоди, то її розмір позивач визначив у 60000 грн. з розрахунку: 5 мінімальних заробітних плат за кожен рік бездіяльності слідчого з 2019 року (загалом 2 роки). При ухваленні рішення ОСОБА_1 також вважав за доцільне компенсувати йому та його представникам судові витрати у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять з розрахунку по 288 грн. 88 коп. за кожну явку до суду (з розрахунку: 36 грн.11 коп. - вартість 1 год. роботи * 8 год. робочий день відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік»).

Ухвалою суду від 16 серпня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного провадження з повідомленням сторін (а.с.40-41).

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами, відповідачем ГУ НП в Дніпропетровській області подано відзив (а.с.51-59). Свої заперечення представник відповідача мотивував наступним. Так, предмет спору у даній справі стосується відшкодування ОСОБА_1 матеріальної, моральної шкоди та упущеної вигоди у зв`язку з тривалим та неналежним досудовим розслідуванням кримінального провадження, внесеного доЄдиного реєструдосудових розслідуваньза №12019040370002096за ч.1ст.190КК України.Вимоги позивачащодо компенсаціїйому упущеноївигоди єбезпідставними,оскільки відшкодовуютьсялише втому випадку,якби моглибути реальноним отримані.У своючергу, ОСОБА_1 не наданожодних доказівна підтвердженняне одержанняним доходів.Вимоги провідшкодування позивачевіматеріальної шкодив розмірі128000грн.за втраченемайно відповідачтакож вважаєбезпідставними,оскільки позивачемне доведено,що протиправнідії чибездіяльність ГУНП вДніпропетровській областіє причиноюзавдання йомумайнових збитківв заявленомуним розмірі.Що стосується моральної шкоди, то позивач не надав жодних доказів спричинення йому моральних страждань ГУ НП в Дніпропетровській області в результаті начебто неналежного досудового розслідування кримінального провадження, де він є потерпілим. Окремо представник зауважила, що відсутнє будь-яке судове рішення, яким би було визнано незаконними дії слідчих СВ Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області. Позивачем також не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між неналежним, на його думку, досудовим розслідуванням кримінального провадження, та моральними стражданнями останнього.

26 жовтня 2021 року позивач подав відповідь на відзив шляхом направлення через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» (а.с.73-78).

16 грудня 2021 року позивач подав додаткові пояснення у справі шляхом направлення через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» (а.с.136-138), в яких зазначив, що саме держава повинна нести відповідальність за неефективність ведення досудового розслідування кримінальної справи. На підтвердження цьому зазначив посилання на практику Верховного Суду при вирішенні аналогічних спорів, зокрема, у справі №585/724/19, №916/1423/17 у постанові від 03 вересня 2019 року. Крім того, у додаткових поясненнях позивач просив постановити окрему ухвалу у відношенні представника відповідача ГУНП в Дніпропетровській області та направити її керівникові для виправлення стану, оскільки, на його думку, поведінка представника відповідача щодо відмови відповідати за бездіяльність Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області та неефективне досудове розслідування є незаконною та порушує Конституцію України.

У ході перебування справи в провадженні суду вчинено наступні процесуальні дії з прийняттям відповідних рішень:

-ухвалою суду від 09 листопада 2021 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 про витребування матеріалів кримінального провадження (а.с.88 п.19 протоколу с/з);

-ухвалою суду від 09 листопада 2021 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, частково задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 про направлення запиту до Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо отримання інформації по кримінальному провадженню (а.с.88 п.24 протоколу с/з).

З урахуванням позиції представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кривенко І.М., яка не вбачала доцільності у вирішенні інших нерозглянутих клопотань, заявлених його попереднім представником, суд залишив їх без розгляду.

Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії судом не вчинялись, заходи забезпечення позову/доказів, зупинення/відновлення провадження не застосовувались.

24 квітня 2023 року в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Присутні в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кривенко І.М. позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених у позові. Представник позивача додатково зазначила, що при вирішенні питання розподілу судових витрат доцільності у стягненні компенсації їй як представникові позивача за відрив від звичайних занять не вбачала, оскільки вона діє як адвокат, призначений ОСОБА_1 за дорученням від центру з надання безоплатної правової допомоги.

Представник відповідача ГУНП в Дніпропетровській області Новікова С.А. заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. Зауважила, що постановою слідчого СВ Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнка А.І. від 02 травня 2022 року кримінальне провадження №12019040370002096 за ч.1 ст.190 КК України закрите, постанова ОСОБА_1 не оскаржувалась та є чинною. Жодних доказів, які б свідчили про завдання йому шкоди з боку органу досудового розслідування внаслідок, на його думку, неефективного здійснення досудового розслідування, ним суду не надано.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку. Заяв про відкладення розгляду справи від нього на адресу суду не надходило, правом на подання відзиву в межах встановленого законом строку не скористалося. З урахуванням думки осіб, що брали участь у судовому засіданні, розгляд справи проведено за відсутності представника Державної казначейської служби України.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні учасників справи, врахувавши їх позицію, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Судом встановлено, що 04 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 (покупець) та ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» в особі директора ОСОБА_5 (продавець) було укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу №1223. Відповідно до п. 2.2 умов зазначеного договору, продавець ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» зобов`язаний придбати для покупця ОСОБА_1 автомобіль «Renault Lodgy» 2015 року випуску та укласти основний договір в термін, вказаний в договорі п.2.1 договору (а.с.8-13).

Відповідно до п.п.4.1.1 договору, продавець зобов`язується продати, а покупець купити транспортний засіб за 128000 грн. 00 коп., а згідно з п.п.4.1.3 покупець сплачує викупну вартість у розмірі 100 % від вартості транспортного засобу, що складає 128000 грн. 00 коп. У разі відмови продавця укласти основний договір з вини продавця, продавець зобов`язаний протягом 10 банківських днів повернути покупцю суму сплаченого покупцем ревардінгового платежу (п.6.1 попереднього договору).

Як слідує з п.6.3 договору, сторона, що порушила цей договір, зобов`язана відшкодувати збитки завдані таким порушенням.

На виконання вимог п.5.1 ОСОБА_1 перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» грошові кошти в розмірі 128 000 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією №23057641 від 04 жовтня 2019 року АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (а.с.14). Однак, свої зобов`язання перед ОСОБА_1 продавець ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» в обумовлені строки не виконало, що стало причиною звернення позивача до суду за захистом своїх майнових прав та інтересів.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2021 року, постановленим при заочному розгляді цивільної справи №214/6521/21, позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД», ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку захисту прав споживача задоволено частково: стягнуто з ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду 128000 грн. 00 коп. за попереднім договором № 1223 від 04 жовтня 2019 року; стягнуто з ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД», ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн. 00 коп.; вирішено питання розподілу судових витрат (а.с.143-146).

Заочне рішення набрало законної сили 08 листопада 2021 року та на його виконання 10 грудня 2021 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області видано виконавчий лист, який ОСОБА_1 як стягувачем пред`явлено для примусового виконання до Світловодського відділу ДВС в Олександрійському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Однак, постановою ДВС від 30 листопада 2022 року (ВП №68107223) виконавчий документ повернуто стягувачеві, оскільки у боржника ОСОБА_5 відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, а вжиті заходи щодо розшуку такого майна виявились марними (а.с.183).

Постановою ДВС від 13 травня 2022 року (ВП №68107049) виконавчий документ повернуто стягувачеві, оскільки в ході проведення виконавчих дій встановлено, що ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» за місцем реєстрації фактично не знаходиться, адресу дійсного розташування встановити не можливо, майно, на яке можливо звернути стягнення та яке б належало боржникові, не виявлено. Грошові кошти у боржника на банківських рахунках відсутні (а.с.184).

Вважаючи, що ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» здійснило шахрайські дії та незаконно заволоділо належними ОСОБА_1 особистими коштами в сумі 128000 грн. 00 коп., останній із заявою про злочин 21 жовтня 2019 року звернувся до Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області. Подану заяву було зареєстровано 21 жовтня 2019 року в ЖЕО за №26374 (а.с.20-21). У ході попереднього розгляду заяви ОСОБА_1 о/у ВКП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області виявлено ознаки кримінального правопорушення, про що подано рапорт із проханням внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.19).

25 жовтня 2019 року за заявою ОСОБА_1 за фактом заволодіння працівниками ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» грошовими коштами ОСОБА_1 у сумі 128000 грн. 00 коп. під приводом продажу автомобіля «Renault Lodgy» 2015 року випуску відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040370002096 з правовою кваліфікацією за ч.1 ст.190 КК України, що слідує з Витягу з реєстру (а.с.16).

25 жовтня 2019 року т.в.о. начальника СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області надано слідчому СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнку А.І. доручення про проведення досудового розслідування (а.с.17).

25 жовтня 2019 року слідчим СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнком А.І. на адресу керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області направлено повідомлення про початок досудового розслідування (а.с.18).

У рамках досудового розслідування кримінального провадження №12019040370002096 слідчим СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнком А.І. було допитано ОСОБА_1 як потерпілого (протокол допиту від 22 листопада 2019 року, а.с.28-30), залучено його представника постановою від 22 листопада 2019 року (а.с.34).

Однак, постановою від 05 листопада 2020 року кримінальне провадження закрито на підставі абз.14 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку зі строком досудового розслідування, визначеним ст.219 КПК України. Зі змісту постанови слідує, що за результатами перевірки за фактом викрадення чужого майна встановлена відсутність в діянні невстановленої слідством особи складу кримінального правопорушення, свідків чи очевидців кримінального правопорушення не встановлено, особу, яка вчинила правопорушення та її місцезнаходження не встановлено (а.с.35-36).

Ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2021 року постанову від 05 жовтня 2020 року про закриття кримінального провадження скасовано (а.с.62).

Ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2021 року продовжено строк досудового розслідування до 28 лютого 2022 року (а.с.101-102).

З довідки по кримінальному провадженню СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо стану досудового розслідування та проведення слідчих дій, наданої на запит суду (а.с.139, 140-141), слідує, що після скасування постанови про закриття кримінального провадження 19 серпня 2021 року було винесено постанову від 01 грудня 2021 року про проведення процесуальних дій на іншій території, а саме у м. Світловодськ Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області з метою проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій на встановлення керівників, засновників ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , допиту як свідків та перевірки причетності до вчинення злочину, фактичної діяльності підприємства; надано доручення до ВКП Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо перевірки адрес, за якою невідомі особи проводили підписання попередніх договорів про купівлю-продаж транспортного засобу, встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Крім того, вирішувалось питання проведення тимчасового доступу до реєстраційної справи ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД», відомостей щодо руху коштів по рахунку підприємства, матеріалів банківської справи в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та інших рахунків, за якими здійснювалось переведення коштів підприємству.

Довідка по кримінальному провадженню Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо стану досудового розслідування та проведення слідчих дій від 02 листопада 2022 року за №13337, надана на запит суду за останніми актуальними даними (а.с.168-170), містить аналогічні відомості з попередньою. При цьому, додатково зазначено, що 24 лютого 2022 року у зв`язку з введенням військового стану на території України через напад рф, з метою збереження матеріалів кримінальних проваджень, що перебували у провадженні СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, доступ було повністю обмежено, через що була відсутня можливість своєчасно звернутись до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області для продовження строку досудового розслідування. Клопотання стосовно цього було направлено 12 квітня 2022 року, однак ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2022 року відмовлено у продовженні строку досудового розслідування.

Постановою слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнка А.І. від 02 травня 2022 року кримінальне провадження №12019040370002096 закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а.с.170-171).

Присутній в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вказував, що про винесення постанови про закриття кримінального провадження від 02 травня 2022 року він не знав, копію постанови не отримував, а тому не оскаржив її в судовому порядку.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12019040370002096, в якому він є потерпілим, внаслідок чого винна особа не була притягнута до кримінальної відповідальності, а завдана йому матеріальна шкода не відшкодована. Крім того, як зауважив позивач, надмірна тривалість кримінального провадження призводить до моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, безпідставним закриттям кримінального провадження, а тому заподіяння йому немайнової шкоди вважає очевидним.

Усебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У ст.56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст.1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органамидіють правила ч.6 ст.1176 ЦК України - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173, 1174 ЦК України). Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 зроблено правовий висновок про те, що застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Предметом спору у даній справі є заподіяння ОСОБА_1 з боку ГУНП в Дніпропетровській області моральної шкоди, а його підставами факт бездіяльності цього органу (його посадових осіб), що полягає у надмірній тривалості та неефективності досудового розслідування кримінального провадження, в якому ОСОБА_1 є потерпілим, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і шкодою.Відтак, спірні відносили регулюються саме положеннями ст.ст.1173, 1174 ЦК України.

На відміну від загальних норм статей 1166, 1167 ЦК України, що вимагають встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст.1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи. За таких обставин необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17: адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування гарантовано ст.303 КПК України. Але незалежно від реалізації позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, він може ставити питання про відшкодування моральної шкоди за правилами ЦПК України.

Стверджуючи про відсутність будь-якого судового рішення, яким би доводилась незаконність дій чи бездіяльності слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області при здійсненні кримінального провадження, як підстави для відшкодування шкоди, відповідачем-2 не враховано, що спірні деліктні правовідносини виникли у зв`язку з неможливість ОСОБА_1 через неефективне і тривале розслідування повернути втрачене майно грошові кошти у сумі 128000 грн., тобто, через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК України.

Суд зауважує, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, відповідно суд загальної юрисдикції самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Зазначене також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.

При вирішенні спору суд враховує те, що за інформацією по кримінальному провадженню Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо стану досудового розслідування та проведення слідчих дій досудове розслідування кримінального провадження №12019040370002096 проводилось очевидно неефективно: усі необхідні слідчі дії не вчинялись або ж здійснювались з істотним зволіканням в часі або ж формально.

Так, скасовуючи постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 05 листопада 2020 року за результатами скарги ОСОБА_1 , слідчий суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області в ухвалі від 19 серпня 2021 року (справа №185/6475/21) виходив з того, що 03 січня 2020 року прокурором Павлоградської місцевої прокуратури Ємельяновим В.А. по даному кримінальному провадженню слідчому СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнку А.І. надані вказівки по кримінальному провадженню, а саме допитати, надати статус потерпілого ОСОБА_1 ; долучити до матеріалів кримінального провадження установчі документи ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД», код ЄДРПОУ 42124937; встановити та допитати ОСОБА_5 , директора ТОВ «БОРИСФЕН ЛІМІТЕД» ОСОБА_6 щодо здійснення діяльності ТОВ «БОРИСФЕН ЛІМІТЕД»; встановити які поточні рахунки в яких банківських установах відкриті на ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД»; встановити власника майна за адресою АДРЕСА_1 та осіб, які протягом жовтня 2019 року здійснювали оренду відповідно майна. Однак, приймаючи оскаржувану постанову слідчим по даному кримінальному провадженнюжодної вказівки наданої прокурором, крім допиту потерпілого, не виконано, а кримінальне провадження закрито у зв`язку зі строком досудового розслідування, визначеним ст.219 КПК України, на підставіабзацу 1ч. 1 ст. 284 КПК України. При цьому, слідчий з клопотанням про продовження строку досудового розслідування до слідчого судді не звернувся.

Аналізуючи інформацію у довідці по кримінальному провадженню Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо стану досудового розслідування та проведення слідчих дій від 02 листопада 2022 року за №13337, наданій на запит суду за останніми актуальними даними (а.с.168-170), суд приходить до переконання, що після скасування постанови про закриття кримінального провадження 19серпня 2021року слідчий допускав очевидне зволікання із здійсненням досудового розслідування кримінального провадження, адже практично через 3,5 місяці, а саме 01грудня 2021року формально виніс постанову про проведення процесуальних дій на іншій території, не вчинивши жодних слідчих дій до цього.

Ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2021 року продовжено строк досудового розслідування до 28 лютого 2022 року (справа №185/6475/21) (а.с.101-102). Оскільки відповідно до ч.5ст.294 КПК України, клопотання про продовження строку досудового розслідування подається не пізніше п`яти днів до спливу строку досудового розслідування, встановленогост.219 КПК України, тому відповідно слідчий повинен був звернутися до слідчого судді із клопотанням про продовження строку досудового розслідування до 23 лютого 2022 року, чого власне не вчинив за відсутності об`єктивних причин, які б перешкоджали цьому раніше. Оскільки клопотання слідчого надійшло до суду14 квітня 2022 року, а строк досудового розслідування сплив28 лютого 2022 року, тому ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2022 року клопотання слідчого було повернуто. Постановою слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Овсієнка А.І. від 02 травня 2022 року кримінальне провадження №12019040370002096 закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а.с.170-171).

Аналізуючи вказані обставини, суд приходить до переконання, що в результаті неефективного та неналежного досудового розслідування, зволікання слідчим із вчиненням слідчих дій, своєчасним зверненням з клопотаннями про продовження строку досудового розслідування, безпідставного закриття кримінального провадження та ігнорування слідчим вказівок прокурора, ОСОБА_1 як потерпілій у кримінальному провадженні вимушений був самостійно брати на себе в деякій мірі роль особи, що наполягає та просить провести слідчі дії з тією метою, щоб слідство проводилось, оскаржувати рішення слідчого до суду, самостійно контролювати хід досудового розслідування. Зазначена позиція для потерпілого у кримінальному провадженні не є прийнятною та вимагає зусиль, яких особа й не мала б витрачати, якби уповноважені особи діяли належним чином.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (Рисовський проти України, N 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, №14183/02, п. 71, 22 листопада 2005 року). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Вирішуючи спір, суд дійшов висновку, що позивачу дійсно заподіяна моральна шкода, оскільки бездіяльність посадових осіб органу державної влади та надмірна тривалість кримінального провадженняза фактом шахрайських дій у відношенні нього, призвела до моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю звернення до суду щодо оскарження постанови про закриття кримінального провадження, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, перебування у напруженому психологічному стані, що призвело до душевних та емоційних страждань, порушення свого звичайного способу життя і витрачання додаткових зусиль для організації свого життя.

На підставі викладеного суд вважає, що у даному випадку будь-якого іншого засобу, окрім звернення потерпілого до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, як то в межах кримінального провадження, чи в порядку цивільного судочинства, в національному законодавстві не існує, а реалізації такого способу захисту порушеного права позивача перешкоджає незавершене досудове розслідування.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Ураховуються вік позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, істотність для нього як пенсіонера майнових втрат в результаті вчинених у відношенні нього шахрайських дій, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, тривалості порушення прав позивача, розмір моральної суд вважає за можливе визначити у розмірі 30 000 грн. 00 коп., у зв`язку з чим вимоги в цій частині задовольнити частково.

За змістом положень ст.2, ст.167, ст.170 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у даній справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2021 року по справі №346/5428/17, від 18 серпня 2021 рокув справі № 200/8310/18).

Щодо вимоги позивача про відшкодування упущеної вигоди, то суд не вбачає правових підстав для її задоволення, оскільки звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (у даному випадку позивача) обов`язок також довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

При цьому, тлумачення змісту ч.2 ст.22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття «збитки», на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

Суд зауважує, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача. Також позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів.

У рамках даної справи позивачем не доведено жодними доказами, яким саме чином дії відповідачів, неефективне досудове розслідування могли призвести до упущення ним вимоги, які доходи він очікував отримати від використання придбаного в ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» транспортного засобу, за рахунок чого, а також який розмір очікуваних доходів, які б та за рахунок чого він міг би одержати за звичайних обставин, якби його права не були порушені. Фактично вимога про відшкодування упущеної вигоди не містить жодного обґрунтування, мотивування та зводиться виключно до її формального заявлення у прохальній частині позову.

Що стосується стягнення з відповідачів за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача спричинених йому майнових збитків з боку ТОВ «БОРІСФЕН ЛІМІТЕД» в сумі 128000 грн. 00 коп., то суд також не вбачає правових підстав для їх відшкодування.

Так, позивач обґрунтовував свої вимоги не тільки окремими фактами бездіяльності в ході розслідування, а його неефективністю в цілому, оскільки винні у вчиненні кримінального порушення особи не знайдені і не притягнуті до кримінальної відповідальності. На думку позивача, саме внаслідок такої ситуації він не має можливості повернути своє майно та стягнути з винної особи вартість збитків, спричинених злочином (грошові кошти у сумі 128000 грн.) і тому хоче отримати таке відшкодування з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (ч.2 ст.1177 ЦК України).

Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими.Положення ст.1177 ЦК Українипередбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, у випадках, визначених ст.1207 ЦК України.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що Європейський суд з прав людини, дослідивши приписи ст.ст.1177, 1207 ЦК України у справах за заявами№54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завданувнаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (справа «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).

Зважаючи на те, що позивач не належить до кола осіб, яким відповідно до ст.1207 ЦК України гарантовано відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням за рахунок держави, а його майнові права вже захищені рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2021 року у справі №214/6521/21, тому правові підстави для стягнення з держави на його користь матеріальної шкоди відсутні.

Таким чином, оскільки розмір майнових збитків, які позивач просить стягнути з держави 128000 грн. 00 коп., є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2021 року у справі №214/6521/21, ухваленого на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст.ст.1173, 1174 ЦК України, оскільки наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів. Саме по собі невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість виконання судового рішення, у тому числі шляхом застосуванням засобів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», розділом 7 ЦПК України, а відтак і не може бути підставою для безспірного стягнення збитківу вигляді стягнення нестягнутої за рішенням суду суми з держави.

Що стосується клопотання позивача про постановлення окремої ухвали у відношенні представника відповідача-2 ГУНП в Дніпропетровській області оскільки, на його думку, поведінка представника відповідача щодо відмови відповідати за бездіяльність Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області та неефективне досудове розслідування є незаконною та порушує Конституцію України, то суд не вбачає правових підстав для задоволення цього клопотання. На думку суду, звернення позивача з клопотанням про постановлення окремої ухвали у відношенні представника відповідача-2 фактично обумовлене його незгодою з доводами, викладеними у відзиві, що не може бути свідченням допущення відповідачем грубих порушень закону. До того ж відповідно до ст.178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає свої заперечення проти позову, які, логічно, йдуть всупереч доводам позивача. Суд зауважує, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Враховуючи, що у процесі розгляду справи суд не встановив порушень закону з боку відповідача-2, які б слугували достатньою підставою для постановлення окремої ухвали щодо нього, тому клопотання позивача про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, зважаючи часткове задоволення позовних вимог на користь позивача та звільнення його від сплати судового збору за пред`явлення позову, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави. Щодо компенсації за відрив від звичайних занять на користь позивача та його представника ОСОБА_4 , при розподілі судових витрат в цій частині суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.138 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Час, витрачений у зв`язку із явкою до суду, складається з часу, протягом якого сторона не могла займатися діяльністю, яка дає їй заробіток, зокрема часу, проведеного в судовому засіданні. Цей час можна визначити шляхом додавання часу тривалості усіх судових засідань, в яких сторона брала участь. До цього часу слід додати і час чекання початку судових засідань, якщо вони почалися із запізненням. До цього часу можна додати також час, необхідний для доїзду в приміщення суду. Однак цю обставину сторона, яка заявляє про компенсацію втраченого заробітку, повинна довести. Якщо сторона, на користь якої постановлено рішення, не працює і не має самостійного доходу, вона має право одержати компенсацію за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Порядок розрахунку цієї компенсації аналогічний, з відмінністю лише в тому, що замість середньомісячного заробітку до уваги береться мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України Про державний бюджет на відповідний рік.

З матеріалів справи слідує, що по справі було призначено 16 судових засідань, з яких позивач брав участь в судових засіданнях 12 жовтня 2021 року (з 13.30 год. до 13.45 год., початок судового засідання о 13.36 год.), 09 листопада 2021 року (з 13.30 год. до 14.33 год., початок судового засідання о 13.36 год.), 25 січня 2022 року (з 09.20 год. до 09.46 год., початок судового засідання о 09.26 год.), 10 жовтня 2022 року (з 15.00 год. до 15.34 год., початок судового засідання о 15.04 год.), 06 лютого 2023 року (з 10.00 год. до 10.26 год., початок судового засідання о 10.05 год.), 05 квітня 2023 року (з 11.30 год. до 11.59 год., початок судового засідання об 11.43 год.), 24 квітня 2023 року (з 09.20 год. до 09.28 год. момент виходу до нарадчої кімнати). Представник позивача ОСОБА_4 брав участь в судових засіданнях 12 жовтня 2021 року, 09 листопада 2021 року, 25 січня 2022 року. Інші судові засідання, були відкладені з тих чи інших об`єктивних причин, у тому числі за клопотаннями позивача та його представників (10 березня 2022 року, 19 квітня 2022 року, 22 червня 2022 року, 07 листопада 2022 року, 20 грудня 2022 року). Доказів, за якими можливо було визначити кількість витраченого позивачем та його представником ОСОБА_4 часу на проїзд до суду, вони суду не надали. При цьому, у розрахунок компенсації за відрив від звичайних занять суд також враховує час очікування стороною початку судового засідання.

З урахуванням встановленого Законами України про Державний бюджет розміру мінімальної заробітної плати на 01 січня кожного поточного року у місячному розмірі та погодинному розмірі, в якому позивач та його представник брали участь у судових засіданнях, а саме у 2021 року 6000 грн., 36,11 грн./год., у 2022 році 6500 грн., 39,26 грн./год., у 2023 році 6700 грн., 40,46 грн./год., розмір компенсації за відрив від звичайних занять позивача складає 123 грн. 30 коп., а його представника ОСОБА_4 63 грн. 95 коп., які підлягають компенсації на їх користь за рахунок держави Україна, а саме коштів Державного бюджету України, виходячи з розрахунку:

-за 2021 рік: (15 хв. + 1 год. 03 хв.) * 36,11 грн./год. = 46,94 грн.;

-за 2022 рік: (26 хв. + 34 хв.) * 36,26 грн./год. = 39,26 грн.;

-за 2023 рік: (26 хв. + 29 хв. + 8 хв.) * 40,46 грн./год. = 42,48 грн.

Стягнення компенсації за відрив від звичайних занять, на переконання суду, є арифметично вірним та не перевищує граничних розмірів компенсації витрат,пов`язаних зрозглядом цивільних,адміністративних тагосподарських справ. Вимог про відшкодування інших судових витрат позивач не заявляв.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку 30000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. моральної шкоди.

Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави Україна, а саме з коштів Державного бюджету України 128(стодвадцять вісім)грн.68коп. за відрив від звичайних занять.

Компенсувати ОСОБА_4 як представникові ОСОБА_1 за рахунок держави Україна, а саме з коштів Державного бюджету України 63 (шістдесят три) грн. 95 коп. за відрив від звичайних занять.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Відомості про сторін:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, юридична адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, буд.6.

Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 40108866, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Троїцька, буд.20-а.

Повне рішення суду складено 01 травня 2023 року.

Суддя А.В. Ткаченко