Рішення

від 28.04.2023 по справі 320/6076/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2023 року справа №320/6076/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Кооперативу «Асфальтобетонщик» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся Кооператив "Асфальтобетонщик" з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням ДПС у Київській області від 19.01.2021 №0006000706.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено процедуру проведення перевірки. Також зазначено, що відповідач не надав доказів зберігання позивачем пального; перевіркою не встановлено місце зберігання палива; придбане позивачем пальне відразу використовувалось для виробничих потреб.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 01.07.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.07.2021 відкладено підготовче судове засідання на 16.07.2021. Вирішено проводити підготовче судове засідання в режимі відеоконференції зі Здолбунівським районним судом Рівненської області за участю представника позивача.

15.07.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відповідач зазначає, що перевірка була проведена у спосіб, передбачений законодавством та те, що суб`єкти господарювання всіх форм власності, які отримують пальне для власних потреб та здійснюють діяльність з його зберігання, повинні отримати відповідну ліцензію в органах ДПС.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2021 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 календарних днів. Відкладено підготовче судове засідання на 03.09.2021, проведення якого доручено в режимі відеоконференції доручено Здолбунівському районному суду Рівненської області.

01.09.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що в наказі ГУ ПС у Київській області від 01.12.2020 №1812 відсутнє будь-яке посилання на отриману відповідачем в установленому порядку інформацію про факти, які б свідчили про можливе порушення позивачем законодавства, тому, на думку позивача, призначення та проведення фактичної перевірки щодо позивача було здійснено незаконно. Також позивач не погоджується із висновком відповідача про те, що Кооператив "Асфальтобетонщик" був зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2021 відкладено підготовче судове засідання на 24.09.2021. Призначено підготовче судове засідання в режимі відеоконференції зі Здолбунівським районним судом Рівненської області.

23.09.2021 відповідачем до суду подані заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що податковий орган при прийнятті наказу на проведення перевірки діяв у межах та у спосіб, передбачений Податковим кодексом України. Також зазначено, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту заправки пального у транспортні засоби чи асфальтний завод позивача. Відповідач стверджує, що акцизними накладними підтверджено факт порушення позивача, оскільки при розвантаженні за місцем зберігання, що не є акцизним складом, зазначається напрям використання « 0», так як і зазначено у акцизних накладних, відповідно до яких було реалізоване пальне КП «Асфальтобетонщик», проте як при заправці в баки вказується напрям використання « 4» та не зазначається адреса розвантаження. Також наголошено, що при проведенні фактичної перевірки голова кооперативу дав пояснення, якими підтверджується факт зберігання пального, а саме останнім зазначено, що пальне заливається у ємкості та використовується для власних потреб, ємкості находяться на території кооперативу (копія пояснень додається до акту перевірки).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 відкладено підготовче судове засідання на 08.10.2021. Підготовче судове засідання призначено в режимі відеоконференції зі Здолбунівським районним судом Рівненської області.

24.09.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 відкладено підготовче судове засідання на 05.11.2021. Призначено підготовче судове засідання в режимі відеоконференції зі Здолбунівським районним судом Рівненської області.

04.11.2021 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що придбане паливо в першу чергу заливалося у транспортні засоби, належні позивачу, а решта палива зливалася у бак асфальтобетонного заводу, належного позивачу. Також зазначено, що позивач чітко не фіксував, який обсяг палива зливається у той чи інший бак. Ємкість баку у асфальтобетонного заводу дозволяла злити туди всі залишки придбаного палива. Оплата проводилась завжди за загальну кількість палива.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2021 зобов`язано позивача надати суду докази невідкладного направлення відповідачу документів, поданих до Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" 24.09.2021 та 04.11.2021. Відкладено підготовче судове засідання на 19.11.2021. Призначено підготовче судове засідання в режимі відеоконференції зі Здолбунівським районним судом Рівненської області на 19.11.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 закрито підготовче провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.12.2021, в режимі відеоконференції зі Здолбунівським районним судом Рівненської області. Викликано в судове засідання в якості свідків головних державних ревізорів-інспекторів ОСОБА_1 та Калініченка І.В., які проводили перевірку позивача.

У судовому засіданні 03.12.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити, представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову. У судовому засіданні 03.12.2021 були допитані свідки, в подальшому суд на підставі частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

в с т а н о в и в:

Кооператив «Асфальтобетонщик» (ідентифікаційний код 19413928; місцезнаходження: 08292, Київська область, м. Буча, вул. Промислова, 5) зареєстрований як юридична особа 28.02.1989.

Основним видом діяльності платника за КВЕД є: 42.11 Будівництво доріг і автострад.

01.12.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області на підставі підпункту 75.1.3, пункту 75.1, статті 75, статті 80 та статті 81 Податкового кодексу України прийнято наказ №1812, яким в.о начальника управління податкового аудиту ГУ ДПС у Київській області Марині Бухтіярна підставі пп. 80.2.2 п. 80.2 ст.80 Податкового кодексу України доручено організувати протягом грудня 2020 року проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання та об`єктів згідно з додатком 1, зокрема, Кооперативу "Асфальтобетонщик" за адресою об`єкту: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.51).

На підставі підпункту 75.1.3, пункту 75.1, статті 75, статті 80 та статті 81 Податкового кодексу України та вказаного наказу відповідачем видані направлення на перевірку від 16.12.2020 №1131/10-36-07-06, особі ДПС, що здійснює перевірку ГДРІ ОСОБА_1 та від 16.12.2020 №1131/10-36-07-06 ГДРІ ОСОБА_2 (т.1, а.с.52-53).

У направленнях вказано метою перевірки: дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності свідоцтв, ліцензій, у тому числі про виробництво, обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

З вказаними направленнями та службовими посвідченнями ознайомлено голову Кооперативу "Асфальтобетонщик", про що останній зробив власноручно підпис в направленнях.

Посадовими особами ГУ ДПС у Київській області була проведена фактична перевірка господарської одиниці: місце зберігання пального, що розташована за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Промислова, 5. Перевірка здійснювалась в присутності голови Кооперативу "Асфальтобетонщик" Матвійця Г.Я.

За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 24.12.2020 №6124/1036/07/19413928 (т.1, а.с.54-55).

У вказаному акті встановлено порушення статті 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та підпункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України.

Голова Кооперативу "Асфальтобетонщик" надав письмові пояснення по суті питань, викладених в акті перевірки, в яких зазначено, що «постачальники пального зливають у наші ємності пальне, яке використовуються для потреб підприємства, ємності знаходяться на території Кооперативу склад ПММ по вул. Промислова 5. PS дизельне паливо» (т.1, а.с.56).

В акті перевірки міститься відмітка про те, що голова Кооперативу "Асфальтобетонщик" відмовився отримати та підписати вказаний акт.

24.12.2020 працівниками контролюючого органу було складено акт відмови від підписання матеріалів перевірки №195/10-36-07-06 (т.1, а.с.107).

Позивачем направлено до контролюючому органу заперечення на акт перевірки (т.1, а.с.9).

Листом ГУ ДПС у Київській області заперечення позивача на акт перевірки, залишені без розгляду (т.1, а.с.11-12).

На підставі висновків акту перевірки ГУ ДПС у Київській області прийняло податкове повідомлення-рішення від 19.01.2021 №0006000706, яким до Кооперативу "Асфальтобетонщик" на підставі ч.2 ст.17 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» застосовано штрафні санкції в розмірі 500000,00 грн. (т.1, а.с.109).

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.

Щодо процедурних порушень, зазначених позивачем у позові, суд вказує на таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктом 80.1 статті 80 ПК України передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Пунктом 81.2 цієї статті встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Суд зазначає, що пункт 80.2 статті 80 ПК України містить чіткий перелік підстав для проведення фактичної перевірки, який складається із семи окремих підпунктів (пп.пп.80.2.1-80.2.7).

Згідно з положеннями підпункту 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитись у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Суд зазначає, що підстави проведення перевірки, зазначені в документах на перевірку, повинні бути очевидними і зрозумілими не лише для контролюючого органу, але й для платника податків, що безпосередньо пов`язано з реалізацією останнім права на захист своїх інтересів. Натомість, у даному випадку, податковий орган посилався на загальні формулювання, без конкретної підстави для проведення перевірки.

Суд зауважує, що для призначення та проведення фактичної перевірки платника податків не достатньо вказати номер підпункту статті Податкового кодексу України, особливо якщо такий пункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.06.2019 року у справі №1440/2045/18.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний наказ не містить жодного посилання ані на інформацію, отриману від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, ані посилання на інформацію, що стала відома під час доперевірочного аналізу Єдиного реєстру акцизних накладних, на яку відповідач посилався у відзиві на адміністративний позов. За таких умов достеменно стверджувати, що саме зазначені відповідачем у відзиві обставини, а не будь-які інші повідомлення чи інформація інших органів, були фактичною підставою для проведення перевірки, суд не може. Крім того, підстава для проведення фактичної перевірки має бути чітко та безумовно вказана у наказі таким чином, щоб унеможливити сумніви у її наявності, та не робити спроб здогадів чи припущень про її існування, що фактично має місце у даній справі.

Також суд критично ставиться до посилання податкового органу на постанову Верховного Суду від 04.03.2021 року по справі №803/1171/17, зокрема щодо того, що окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти чинного законодавства, не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

Суд вказує, що з наказу на проведення перевірки жодним чином неможливо ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

При цьому суд враховує правовий висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові 21.02.2020 у справі №826/17123/18, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Вказані висновки також наведені у постанові Верховного Суду від 03.04.2020 по справі №520/8648/18.

Також, у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 зазначено, що судова палата в цій справі відступає від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.

З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом також у постанові від 28.10.2021 року по справі №810/3099/18.

Отже, суд зазначає, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки у випадках передбачених пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.

Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Отже, незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Враховуючи встановлені судом обставини справи щодо недоведеності наявності законних підстав для проведення фактичної перевірки позивача, оскільки контролюючим органом не було надано жодних доказів отримання ним в установленому законодавством порядку відповідної інформації, яка б надавала йому право на проведення перевірки згідно з пп. 80.2.2, пп. 80.2.5 п.80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку про незаконність перевірки та відсутність правових наслідків такої.

Щодо суті правопорушення встановленого відповідачем, а саме порушення позивачем статі 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України регулює Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі Закон №481/95-ВР).

Відповідно до статті 1 Закону №481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Статтею 15 Закону №481/95-ВР безпосередньо регулюються питання щодо порядку отримання та використання дозвільних документів (ліцензій) пов`язаних з імпортом, експортом, оптовою і роздрібною торгівлею алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та його зберіганням.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі:оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону №481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

За змістом частини восьмої статті 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Частиною 32 статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії документів, перелік яких встановлений частиною тридцять восьмою цієї статті.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина 43 статті 15 Закону №481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною 19 цієї статті Закону №481/95-ВР ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина 21 статті 15 Закону №481/95-ВР).

У статті 1 цього Закону №481/95-ВР надано визначення таких термінів: місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Як було вказано у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 року по справі №540/4291/20 «Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, колегія суддів вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання».

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема, приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

до акцизного складу;

до акцизного складу пересувного;

для власного споживання чи промислової переробки;

будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які:

призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг;

належать іншим особам;

виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:

реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;

ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Як було вказано у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 року по справі №540/4291/20 системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Саме такий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 29 червня 2022 року у справі №200/11016/20-а.

Як вбачається з акту перевірки, під час фактичної перевірки відповідачем було встановлено факт зберігання пального позивачем без наявності ліцензії за місцем розташування місць зберігання пального, а саме згідно: акцизної накладної від 29.05.2020 №211; видаткової накладної від 29.05.2020 №257 на суму 204000 грн; ТТН від 29.05.2020 №Р257; акцизної накладної від 09.06.2020 №247; видаткової накладної від 09.06.2020 №308 на суму 139500 грн; ТТН від 09.06.2020 №Р308; акцизної накладної від 15.06.2020 №264; видаткової накладної від 15.06.2020 №324 на суму 39675,30 грн; ТТН від 15.06.2020 №Р324; акцизної накладної від 16.06.2020 №266; видаткової накладної від 16.06.2020 №326 на суму 73500 грн; ТТН від 16.06.2020 №Р326; акцизної накладної від 17.06.2020 №269; видаткової накладної від 17.06.2020 №329 на суму 89949,30 грн; ТТН від 17.06.2020 №Р329; акцизної накладної від 08.07.2020 №305 здійснено постачання пального ТОВ «Євро-Люкс-Компані» на Кооператив «Асфальтобетонщик» за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Промислова, 5, зокрема пального дизель у кількості 41260,42 літрів (протягом періоду з 01.04.2020 по 08.07.2020) на зберігання в ємностях (резервуарах). Також на Кооператив «Асфальтобетонщик» здійснено постачання пального за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Промислова, 5, від ПП Атлант. Дизель згідно акцизної накладної від 04.05.2020 №4 у кількості 3434,03 літрів, акцизної накладної від 01.07.2020 №20 у кількості 2667,43 літрів; від ТОВ «ВРД» згідно з акцизної накладної від 13.04.2020 №1346 1004,64 літрів, акцизної накладної від 02.09.2020 №4643 497,14 літрів, акцизної накладної від 14.09.2020 №4876 695,79 літрів, акцизної накладної від 30.09.2020 №5242 - 500,03 літрів, акцизної накладної від 30.05.2020 3000,30 літрів. В ході перевірки здійснено фотофіксацію резервуарів (ємнкостей) з паливороздавальними колонками.

У ході судового розгляду справи допитано у якості свідків головних державних ревізорів-інспекторів ГУ ДПС у Київській області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які у судовому засіданні повідомили, що ними було здійснено виїзд за адресою, зазначеною в наказі, з метою проведення фактичної перевірки позивача. Свідки були допущені до проведення перевірки директором кооперативу. Також свідки повідомили, що відповідно до акцизних та видаткових накладних, а також товарно-транспортних накладних позивачу було доставлено від постачальників паливо, таке паливо зберігалося в ємності, яка розташована на території підприємства, дві бочки, об`єм яких свідки не пам`ятають, чітко видно на фото, ці бочки розміщені в напівпідвальному приміщенні на території підприємства. В якій саме кількості зберігалось згідно отриманих документів: АН, ВН, ТТН на час перевірки дані обставини не були зафіксовані актом перевірки. Свідки повідомили, що з 01.04.2020 по день перевірки перелік обладнання надано кооперативом, яке використовується кооперативом, яка кількість ємностей (резервуарів) і де вони розміщені перевіркою не встановлювалось. Свідки повідомили, що під час перевірки вони не заходили в напівпідвальне приміщення, де зберігається пальне. Свідки зазначили, що пальне зберігається тільки в бочках в напівпідвальному приміщенні, інших місць зберігання перевіркою не встановлено.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд зазначає, що процес оцінки доказів та фактичних даних, які містяться в матеріалах справи та у показаннях свідка в їх сукупності, включає їх допустимість для прийняття достовірних висновків у справі.

Крім того, показання свідків повинні оцінюватись в сукупності з іншими доказами у справі та не можуть бути прийнятті судом як єдиний доказ, оскільки є додатковим засобом доказування на рівні з письмовими, речовими, електронними доказами.

З матеріалів справи вбачається, що 13.12.2019 позивачем (Покупець) укладений договір купівлі-продажу товарів №Г-541 з ТОВ «ВРД» (Продавець), предметом якого є зобов`язання Продавця передати у власність Покупця, а Покупця прийняти та оплатити нафтопродукти, масла (мастила) та автохімію (т.1, а.с.74-77).

ТОВ «ВРД» зареєстровано акцизні накладні від 13.04.2020 №1346, від 02.09.2020 №4643, від 14.09.2020 №4876, від 30.09.2020 №5242, від 30.09.2020 №5252 на поставку позивачу важких дистилятів (газойлів) за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Промислова, 5 (т.1, а.с.84-88).

05.05.2020 позивачем (Покупець) укладений договір поставки №7 з ПП «Атлант.Дизель» (Постачальник), предметом якого є зобов`язання Постачальника поставити та передати у власність Покупця, а Покупця прийняти та оплатити нафтопродукти в порядку та умовах, визначених цим Договором (т.1, а.с.78-83).

ПП «Атлант.Дизель» зареєстровано акцизні накладні від 04.05.2020 №4, від 01.07.2020 №20 на поставку позивачу важких дистилятів (газойлів) за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Промислова, 5 (т.1, а.с.89-90).

18.05.2020 позивачем (Покупець) укладений договір поставки №36-НП з ТОВ «Євро-Люкс-Компані» (Постачальник), предметом якого є зобов`язання Постачальника поставити та передати у власність Покупця, а Покупця прийняти та оплатити нафтопродукти в порядку та умовах, визначених цим Договором (т.1, а.с.68-73).

Відповідно до наданих видаткових накладних від 17.06.2020 №329, від 16.06.2020 №326, від 15.06.2020 №324, від 09.06.2020 №308, від 29.05.2020 №257 в рамках договору поставки №36-НП було поставлено позивачу товар: паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО, 3, ІІІ. Х в загальній кількості 37818 літрів на загальну суму 546 624,60 грн.

ТОВ «Євро-Люкс-Компані» зареєстровано акцизні накладні від 08.07.2020 №305, від 17.06.2020 №269, від 16.06.2020 №266, від 15.06.2020 №264, від 09.06.2020 №247, від 29.05.2020 на поставку позивачу важких дистилятів (газойлів) за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Промислова, 5 (т.1, а.с.91-92, 95, 98, 101, 104).

Перевезення товару (паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО, 3, ІІІ) в кількості 37818 літрів здійснювалось ТОВ «Євро-Люкс-Компані» до пункту розвантаження товару: Київська обл., м. Буча, вул. Промислова, 5, на підставі товарно-транспортних накладних від 17.06.2020 №Р329, від 16.06.2020 №Р326, від 15.06.2020 №Р324, від 09.06.2020 №Р308, від 29.05.2020 №Р257 (т.1, а.с.94, 97, 100, 103, 106).

Позивач у відповіді на відзив стверджує про те, що придбане Кооперативом пальне відразу використовувалось для виробничих потреб, а саме заправлялись транспортні засоби та асфальтний завод; автозаправні колонки, які зафіксовані на фото відповідачем, не функціонують; ємність для зберігання пального була порожня та наявність таких ємностей жодним чином не свідчить про зберігання палива на момент перевірки.

До матеріалів справи позивачем надано копії актів №3, №12 та №15, які затверджені головою Кооперативу «Асфвльтобетонщик» Матвійцем Г.Я., про те, що асфальтобетонний завод був переведений на роботу на дизельне паливо замість природного газу та відповідно було використано 26 699 літрів палива дизельного ДП-Л-Євро5-ВО,3,ІІІ (т.2, а.с.4-6).

Вказані акти скріплені підписами головного інженера, головного механіка та оператора АБЗ.

Матеріалами справи підтверджено, що Кооператив «Асфальтобетонщик» має у приватній власності транспортні засоби, які використовуються позивачем в господарській діяльності, на підтвердження чого позивачем надано копії свідоцтв про реєстрацію, технічні паспорти та витяг з оборотно-сальдової відомості станом на 31.12.2020 про наявність обладнання, матеріально-технічної бази (т.2, а.с.7-18, 21-22).

Також позивачем надано до суду подорожні листи вантажного автомобіля від 14.01.2020 №01, №02; від 14.04.2020 №03, №04, №05, №06; від 08.10.2020 №08, №09, №10; від 17.11.2020 №11; від 21.12.2020 №12; від 04.05.2020 №13, №14, №15, №16, №12; від 06.07.2020 №16, №17, №18, №19, №20, №21,№22; від 07.09.2020 №24, №23, №25, №26, №27, №28, №29; від 17.09.2020 №30, №31, №32, №44; від 28.09.2020 №33, №34, №43, №47; від 17.11.2020 №36, №37, №38, №45; від 08.10.2020 №41, №8 щодо підтвердження руху пального (Д3-3євро5) (т.2, а.с.24-70).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що придбане дизельне паливо використовується у власній господарській діяльності Кооперативу «Асфальтобетонщик» виключно для заправки автомобілів та техніки, які перебувають у власності позивача і роботи асфальтобетонного заводу на такому паливі.

Суд зазначає, що з акта перевірки не вбачається, у якому резервуарі (ємності) перебувало на зберіганні пальне за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Промислова, 5.

Зокрема, під час перевірки посадовими особами контролюючого органу не встановлено, де саме розміщений такий резервуар (ємність), яка його місткість, технічні характеристики, які документи первинного бухгалтерського обліку підтверджують перебування такого резервуару (ємності) на балансі підприємства та його використання у господарській діяльності господарства.

Факт розвантаження отриманого від ТОВ «ВРД», ПП «Атлант.Дизель» та ТОВ «Євро-Люск-Компані» дизельного палива саме у резервуар (ємність) за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Промислова, 5, підтверджують лише пояснення голови кооперативу, надані під час проведення перевірки.

З приводу вказаного, суд зазначає наступне.

З договору поставки палива від 18.05.2020 №36-НП, укладеного позивачем (Покупець) з ТОВ «Євро-Люкс-Компані» (Постачальник) та договору поставки палива від 05.05.2020 №7, укладеного позивачем (Покупець) з ПП «Атлант.Дизель» (Постачальник), наданих до відзиву відповідачем, вбачається, що сторони домовились про те, що Покупець проводить прийомку Товару по кількості і якості у відповідності з умовами «Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України» №281/171/578/155 від 20.05.2008.

Суд зауважує, що єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів визначений Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 №281/171/578/155 (далі - Інструкція №281/171/578/155), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 02.09.2008 за №805/15496.

Так, положеннями підпункту 5.1.1 пункту 5.1, пункту 7.2 Інструкції №281/171/578/155 передбачено, що приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

Відпуск нафти і нафтопродуктів здійснюється шляхом їх відвантаження споживачам магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, водним, залізничним і автомобільним транспортом.

Згідно з підпунктами 7.5.1 та 7.5.8 пункту 7.5 зазначеної Інструкції №281/171/578/155 нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання.

Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об`єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Відповідно до підпункту 10.2.6 пункту 10.2 Інструкції №281/171/578/155 нафтопродукти повинні бути прийняті в резервуари за їх марками та видами (дизельне паливо за масовою часткою сірки).

За змістом положень вказаної Інструкції відпуск (відвантаження) нафтопродуктів з автоцистерни відбувається безпосередньо в спеціальні резервуари.

Отже, з наданих пояснень голови Кооперативу «Асфальтобетонщик» відповідачу під час перевірки про те, що «постачальники пального зливають у наші ємності пальне, яке використовуються для потреб підприємства, ємності знаходяться на території Кооперативу склад ПММ по вул. Промислова 5. PS дизельне паливо», вбачається додержання позивачем вимог Інструкції №281/171/578/155.

Як вже зазначалось судом, не є акцизним складом, зокрема, приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (підпункт 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Водночас, зі змісту акта фактичної перевірки та доданих до нього матеріалів фотофіксації не вбачається за можливе встановити те, у якій ємності чи ємностях перебувало на зберіганні у позивача пальне та розмір такої ємності чи ємностей.

Також відповідачем не встановлено, що резервуари (ємності) позивача, на яких акцентує увагу відповідач, в загальній місткості літрів пального перевищує 200 000 літрів (200 кубічних метрів) та те, що позивач отримав протягом 2020 року пальне в обсягах, що перевищують 1 000 000 літрів (1000 кубічних метрів).

Тобто відповідачем не доведено, що приміщення/територія місця зберігання пального, розташовані за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Промислова, 5, на якій веде свою господарську діяльність позивач, є акцизним складом, у розумінні підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

За таких обставин, підстави вважати, що діяльність позивача підпадає під визначення "зберігання пального", на яку розповсюджуються вимоги ліцензування у розумінні Закону №481/95-ВР, відсутні, відповідно, позивач не мав обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.

Разом з тим, відповідачем до матеріалів відзиву на позовну заяву були долучені акцизні накладні, які зазначені в акті перевірки, згідно яких на адресу позивача від постачальників ТОВ «ВРД», ПП «Атлант.Дизель» та ТОВ «Євро-Люск-Компані» відвантажувалось пальне.

Проаналізувавши зміст долучених доказів, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу II Порядку заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2019 №262 (був чинний на момент складання акцизних накладних) (далі Порядок №262) акцизна накладна форми "П" складається в день ввезення на митну територію України пального чи в день реалізації пального у разі кожної повної або часткової операції з реалізації пального. Акцизні накладні реєструються в Єдиному реєстрі акцизних накладних.

Пунктом 4 розділу II Порядку №262 передбачено, що у верхній лівій частині акцизної накладної зазначаються: коди операцій для акцизної накладної, яка складається в одному примірнику; ознака щодо умов оподаткування пального; ознака щодо напрямів використання пального.

У відповідному рядку зазначається ознака щодо напрямів використання пального:

"1" - реалізація пального в споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно) виробником або особою, яка здійснила розлив пального у таку тару;

"2" - реалізація пального з акцизного складу до іншого акцизного складу з використанням акцизного складу пересувного у разі, якщо до реалізації пального такий інший акцизний склад уже відомий;

"3" - розподіл обсягу залишків пального станом на 01 липня 2019 року між акцизними складами / пересувними акцизними складами, де такі обсяги фактично знаходилися. Ознака напряму використання "3" зазначається в акцизних накладних, складених на всі операції з розподілу обсягів залишку пального станом на 01 липня 2019 року між акцизними складами / пересувними акцизними складами;

"4" - реалізація пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним, на яке отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним. Така ознака зазначається також у разі реалізації пального з акцизного складу пересувного до: паливного бака транспортного засобу або технічного обладнання, пристрою; місця зберігання пального, яке не є акцизним складом.

Для пального, з яким здійснюються операції, не віднесені до одного з кодів ознаки напряму використання "1" - "4", у відповідному рядку зазначається цифра "0".

Пунктом 12 розділу II Порядку №262 встановлено, що в акцизній накладній, складеній на операції з реалізації пального суб`єкту господарювання, який не є платником (код операції "3"), адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки (код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ, область, район, населений пункт, вулиця, номер будинку):

зазначається - в накладних з напрямом використання пального "0";

не зазначається - в накладних з напрямом використання пального "4" (якщо здійснюється реалізація пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним, на яке отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, або реалізація пального з акцизного складу пересувного до паливного бака транспортного засобу чи технічного обладнання, пристрою).

З аналізу вищенаведених норм Порядку №262 слідує, що при заповненні акцизної накладної за результатами реалізації пального суб`єкту господарювання, напрями використання пального, які не підпадають під жодну із визначених в пункті 4 Порядку №262 ознак, у верхній лівій частині акцизної накладної у відповідному рядку (напрям використання) зазначається цифра "0" та відповідно до пункту 12 Порядку №262 в такій накладній обов`язково вказується адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання платник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

Таким чином, якщо при реєстрації вказаних акцизних накладних постачальники зазначали критерії: код операції 3, умови оподаткування 0, напрямок використання 0, які використовуються у разі відвантаження продукції на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання не платник акцизного податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, відсутні підстави стверджувати про надходження палива для зберігання у місці, яке є акцизним складом.

З наявних в матеріалах справи копій акцизних накладних, складених з придбання позивачем у ТОВ «ВРД», ПП «Атлант.Дизель» та ТОВ «Євро-Люск-Компані`пального, судом встановлено, що у графі "адреса зберігання пального, яке не є складом, на якому суб`єкт господарювання неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки" зазначено "код операції 3, напрям використання 0" та в якості адреси місця зберігання пального, яке не є акцизним складом зазначено адресу: Київська обл., м. Буча, вул. Промислова, 5.

Вказане додатково свідчить, що поставлене на адресу позивача пальне не придбавалося для зберігання в місцях, які є акцизним складом, а було використано виключно для потреб власного споживання.

Разом з тим, дослідженням акта перевірки у цій справі встановлено, що у ньому зафіксовано обставини придбання позивачем пального і міститься посилання на докази, якими підтверджується кількість придбаного пального. Однак, безпосередньо в акті перевірки відповідачем не зазначено інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, так само, як і факт реалізації та зберігання позивачем пального іншим особам.

Сам факт поставки пального на користь позивача, що останнім не заперечується, жодним чином не свідчить про факт зберігання пального без відповідної ліцензії. Поряд з цим в акті перевірки не відображено відомостей про інвентаризацію пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), тощо. Водночас, як уже зазначалось, ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини 2 статті 17 Закону №481/95-ВР.

Оскільки податковим органом не наведено в акті перевірки та не підтверджено в суді належними та допустимими доказами факту порушення позивачем вимог статті 15 Закону України №481/95-ВР, то відповідно винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін, проаналізовані судом, є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час проведення перевірки та прийняття оскаржуваного рішення), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 10070,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7 від 17.05.2021 на суму 7800,00 грн. та дублікатом квитанції №0.0.2148424023.1 від 02.06.2021 на суму 2270,00 грн.

Водночас, згідно з пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем у позовній заяві заявлено вимоги майнового характеру, таким чином, у даному випадку судовий збір дорівнює 7500,00 грн (500000,00 х 1,5 %).

Таким чином, позивачем було надміру сплачено 2570,00 грн. судового збору.

Враховуючи задоволення позовних вимог, судовий збір у сумі 7500,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», питання про повернення з Державного бюджету України судового збору, сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено законом, вирішується за клопотанням особи, що його сплатила.

Беручи до уваги відсутність такого клопотання у матеріалах справи, питання про повернення позивачеві надміру сплаченої суми судового збору судом під час розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19.01.2021 №0006000706.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44096797; місцезнаходження: 03051, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5-А) на користь Кооперативу "Асфальтобетонщик" (ідентифікаційний код 19413928; місцезнаходження: 08292, Київська область, м. Буча, вул. Промислова, 5) судовий збір у сумі 7500,00 грн. (сім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду складено 28.04.2023.

Суддя Кушнова А.О.