Рішення

від 09.05.2023 по справі 903/176/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 травня 2023 року Справа № 903/176/23Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Ведмедюк Михайло Петрович

за участю представників сторін:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

взяв участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури: Костюк Н.В. службове посвідчення №071760 від 01.03.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/176/23 за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Омега 4 про стягнення 1075357,35 грн.,

ВСТАНОВИВ:

14.02.2023 заступник керівника Волинської обласної прокуратури подав до суду позов в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Омега 4 про стягнення 1075357,35 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач фактично користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та сплати орендної плати.

Ухвалою суду від 15.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач ухвалу суду отримала 17.02.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301644589786 (а.с.68).

Строк для подання відзиву - до 06.03.03.2023 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Протокольною ухвалою від 14.03.2023 суд розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відклав на 04.04.2023 о 10:30 год.(а.с.75-76).

Протокольною ухвалою від 04.04.2023 суд розгляд справи у підготовчому судовому засіданні закрив, розгляд справи по суті призначив на 09.05.2023 на 10:30год. (а.с.81-82).

Ухвалою від 04.04.2023 суд повідомив ТОВ Омега 4 про призначення розгляду справи по суті на 09.05.2023 на 10:30 год. (а.с.84).

Відповідач ухвалу суду від 04.04.2023 отримав 06.04.2023, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №4301644620462 (а.с.86).

Представник позивача 05.05.2023 на електронну адресу суду надіслав заяву, в якій просив розгляд справи проводити у відсутності представника.

Прокурор в судовому засіданні просила суд позов зодовольнити повністю.

У визначений судом день та час позивач та відповідач своїх представників в судове засідання не направили.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, ТзОВ «Омега 4» по вул. Данила Галицького, 14 у м. Луцьку використовує земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:052:0014, площею 0,1523 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру, вказана земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та зареєстрована у вказаному реєстрі 11.11.2019, як земельна ділянка комунальної власності.

Право комунальної власності на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Луцькою міською радою 13.10.2020. Відомості про існування іншого речового права (оренди) на вказану земельну ділянку відсутні.

Встановлено, що земельна ділянка площею 0,1523 га, що розташована по вул. Данила Галицького у м. Луцьку, на підставі Державного акта на право постійного користування серії ІІ-ВЛ №001845 від 31.05.2001 перебувала у постійному користуванні Акціонерного товариства «Укрсоцбанк».

Рішенням Луцької міської ради від 29.01.2020 №69/4 припинено АТ «Укрсоцбанк» право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:11:052:0014, виникло у ТзОВ «Омега 4» 28.04.2020 на підставі протоколу №1 установчих зборів засновників товариства від 04.03.2020.

Відповідач є єдиним власником об`єкта нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці.

Таким чином, відповідач фактично користується земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:11:052:0014, площею 0,1523 га, що належить до комунальної форми власності з моменту набуття права власності на нерухоме майно.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №925/1081/20.

Згідно інформації Луцької міської ради від 23.09.2022 та 21.12.2022 ТзОВ «Омега 4», незважаючи на неодноразові повідомлення органу місцевого самоврядування про необхідність укладення договору оренди землі, до цього часу не вживає заходів з метою врегулювання відносин щодо використання земельної ділянки відповідно до вимог законодавства.

Як слідує з інформації Головного управління ДПС у Волинській області ТзОВ «Омега 4» податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:052:0014, площею 0,1523 га з 28.04.2020 по даний час до Луцької ДПІ ГУ ДПС не подає, плату за землю до бюджету не перераховує.

Поряд з цим, Головне управління ДПС у Волинській області ще 28.09.2020 повідомляло відповідача про необхідність звернення до Луцької міської ради з метою укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно, відповідач фактично користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та сплати орендної плати.

Плата за землю належить до складу місцевих податків, що встановлюються місцевими радами та зараховуються до місцевих бюджетів (ст.ст. 10, 265 та 284 ПК України).

Як визначено ч.1 ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За приписами ст. 14.11.147 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язківий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач у період з 28.04.2020 по даний час не був власником або постійним користувачем зазначеної земельної ділянки, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України). Таким чином, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5).

Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та п. 14.1.136 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У справах за вимогами про стягнення плати за користування земельної ділянкою, відповідне право на яку не оформлено у встановленому порядку, тобто відповідно до статті 1212 ЦК України, необхідним є встановлення розміру цієї ділянки.

Тобто, об`єктом може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з вимогами ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до статті 193 ЗК України державний земельний кадастр це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

З визначення поняття державної реєстрації земельної ділянки, наданого статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

У відповідності до вимог статті 15 цього Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, як: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використанні земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використання земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яка поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативні грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки землі щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлені відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:052:0014 внесено до Державного земельного кадастру 11.11.2019.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі, тобто з 11.11.2019.

Поряд з цим, варто врахувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20, що правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міська рада наділена в силу закону, зокрема з введенням в дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України. Відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Таким чином, незважаючи на реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права комунальної власності Луцької міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:052:0014 лише 13.10.2020, це право належало зазначеному органу місцевого самоврядування в силу закону з моменту внесення відомостей про таку ділянку в Державний земельний кадастр, тобто з 11.11.2019.

Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 за №1378-ГУ (з наступними змінами та доповненнями) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Крім цього, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Частиною 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Згідно витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07.04.2021 та від 02.11.2022 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:11:052:0014 у 2021 році становила 3889239,24 грн, а у 2022 році 4249901,04 гривні.

Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2020 рік становить 1,0 (Лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 06.01.2021 №22-28-0.222-171/2-21).

Відтак, нормативна грошова оцінка земельної ділянки у 2020 році також становитиме 3889239,24 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

З доводів прокурора слідує, що сума безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, заявлена до стягнення з Відповідача, обчислена, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із застосуванням коефіцієнта індексації та враховуючи площу земельної ділянки.

Згідно ст. 284.1 Податкового кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до підпункту 288.5.1. п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

У додатку до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 №42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю» з наступними змінами згідно рішень міської ради №7/9 від 23.03.2011, №16/7 від 30.11.2011, №20/90 від 26.01.2012, №38/60 від 28.02.2013, №69/39 від 28.01.2015 та №20/27 від 21.03.2017, визначено ставки орендної плати за оренду земель комунальної власності міста Луцька.

У п. 2 вказаного Додатку для земельних ділянок з цільовим призначення -розміщення комерційних банків, фінансових та кредитних установ, ломбардів, банкоматів, торгівля нафтопродуктами (оптова та роздрібна) встановлено ставку у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Враховуючи те, що згідно витягу з Державного земельного кадастру цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:11:052:0014 для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ (03.09), для обрахунку розміру втрачених коштів, які повинні були надійти як орендна плата, взято 10% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Розмір орендної плати за використання земельної ділянки у 2020 та 2021 роках за місяць становив 32410,33 грн (388923,92 грн. орендна плата за рік / 12). У 2022 році ця сума становила уже 35 415,84 грн (424990,1/12 місяців)

Сума коштів, яку Відповідач безпідставно без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника цієї ділянки і які мав би заплатити за користування нею становить 1075357,35 грн з 29.04.2020 по 31.12.2022.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. «е» ч. 1 ст. 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

За статтею 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідченим нотаріально.

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 при розгляді справи №820/7996/13-а.

Відтак, до моменту оформлення власником об`єктів нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовані ці об`єкти, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладених договорів оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, регулюється главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна, тому відсутні правові підстави для дослідження в діях Відповідачів складу цивільного правопорушення.

Відповідач впродовж тривалого часу користувався земельною ділянкою без укладеного договору оренди та не сплачував кошти власнику землі за фактичне користування.

Таким чином, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти в сумі 1075357,35 грн, які мав би заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 03.06.2019 у справі №712/3273/18, постановах Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 908/848/18, від 25.02.2020 у справі № 922/748/19, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15 (провадження №3-1271гс16), від 07.12.2016 у справі №922/1009/15 (провадження №3-1348гс16), від 12.04.2017 у справах №922/207/15 (провадження №3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження №3-1347гс16).

Також слід зазначити, що виникнення права власності на будинок будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельне ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику.

Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України не правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруд зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19).

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову прокурора у повному обсязі.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 16130,36,00 грн. відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на нього.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега 4» (вулиця Галицького Данила, 14, м.Луцьк, 43016, код ЄДРПОУ 43571503) на користь Луцької міської ради (вулиця Б.Хмельницького,19, м.Луцьк, 45025, код ЄДРПОУ 34745204) 1075357,35 грн. (один мільйон сімдесят п`ять тисяч триста п`ятдесят сім гривень 35 коп) безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:11:052:0014, площею 0,1523 га.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега 4» (вулиця Галицького Данила, 14, м.Луцьк, 43016, код ЄДРПОУ 43571503) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка, 15, м.Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 16130,36 грн. (шістнадцять тисяч сто тридцять гривень 36 коп) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.05.2023.

СуддяІ. О. Гарбар