Постанова

від 09.05.2023 по справі 814/2003/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2023 року

м. Київ

справа №814/2003/16

касаційне провадження № К/9901/40344/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 (головуючий суддя -Крусян А.В., судді - Вербицька Н.В., Джабурія О.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Бузький морський термінал» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Бузький морський термінал» (далі - позивач, Товариство, платник) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.07.2016 №0000084902.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що договори лізингу укладені позивачем лише в січні 2015 року, тому чинним законодавством не передбачено обов`язок нараховувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість за операціями з повернення в липні 2015 року майна за договорами лізингу, а відповідач відповідно не має підстав для донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 16.12.2016 у задоволенні позову відмовив повністю з підстав необґрунтованості позовних вимог та правомірності оскаржуваного рішення.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 29.03.2017 скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою адміністративний позов Товариства задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 19.07.2016 №0000084902.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки в перевіряємому періоді за вказаними договорами лізингу майна (оперативного лізингу) від 01.01.2015 №04-01/15, №03-01/15 позивачем не здійснювалися операції з придбання або виготовлення необоротних активів, внаслідок чого суми податку на додану вартість не були включені до складу податкового кредиту з причини її відсутності; повернення майна, попередньо переданого в лізинг, згідно із підпунктом 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість; повернення майна лізингодавцю не є тотожною операцією щодо використання необоротних активів в операціях, що не є об`єктом оподаткування, так як відсутній факт використання такого майна.

Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням суду апеляційної інстанції, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема підпункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховано, що операції з повернення портальних кранів «Кондор» позивач повинен був відобразити у рядку 3 податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року в сумі 35863908,00 грн і відповідно позивач повинен був нарахувати податкові зобов`язання по операції повернення з оренди портальних кранів «Кондор», оскільки положеннями ПК України передбачено обов`язок платника податку нарахувати податкові зобов`язання при поверненні майна власнику з оперативного лізингу, що свідчить про правомірність оскаржуваного податкового повідомленні-рішення.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а скаргу контролюючого органу без задоволення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04.07.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.05.2023 прийняв касаційну скаргу позивача до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 09.05.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи скаржника та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань відображення в податковому обліку з податку на додану вартість операцій з оренди та з припинення оренди портальних кранів «Кондор» (зав. №1190) та «Альбатрос» (зав. №1711) за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 18.04.2016 №59/28-08-14/31613749 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 189.1 статті 189, абзацу 2 підпункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196, підпункту «а» пункту 198.5 статті 198 ПК України, в наслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 7172781,60грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення рішення від 19.07.2016 №0000084902, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 8965977,50 грн.

Фактичною підставою прийняття оскаржуваного рішення слугували висновки контролюючого органу, що позивачем не було експортовано основні фонди при їх поверненні нерезиденту «Милленио Бизнес ЛТД» (Шотландія), тому, раніше ввезені (імпортовані) платником податку з метою оренди основні фонди при їх поверненні нерезиденту використані в операціях, що не є об`єктом оподаткування, відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України, такі основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною в податковому періоді, на який припадає їх вивезення.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг; повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в концесію або лізинг (оренду) концесієдавцю або лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг.

У разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання (пункт 189.1 статті 189 ПК України).

Згідно з пунктом 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу та місце постачання яких розташоване за межами митної території України.

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування по необоротним активам визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни. Однак орендовані активи у відповідності до норм ПК України ніколи не відображаються в податкову обліку основних засобів платника податку за нормами ПК України, тому за правилами податкового обліку не матимуть балансову (залишкову) вартість станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем було здійснено ввіз (імпорт) на митну територію України відповідно до договорів оперативного лізингу (без переходу права власності) від 01.10.2012 №04-10/12, від 01.10.2012 №05-10/12 портального крану «Кондор», Німеччина, №1190, та портального крану «Альбатрос», №1711, Німеччина. Ввіз (імпорт) портальних кранів здійснено на підставі вантажно-митних декларацій від 05.11.2012. При ввезені портальних кранів «Кондор» та «Альбатрос» підприємством сплачено податок на додану вартість митним органам в сумі 2259621,10 грн та 821680,40 грн, що відображено у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2012 року.

Позивач та «Милленио Бизнес ЛТД» (Шотландія) укладено договори лізингу майна (оперативного лізингу) від 01.01.2015 № 04-01/15 портального крану «Кондор», Німеччина, №1190, № 03-01/15 портального крану «Альбатрос», №1711, Німеччина, на виконання умов яких ТОВ «ДБМТ» отримано послуги з оренди портальних кранів та здійснено сплату лізингових платежів за отримані послуги. Згідно з додатковою угодою №2 від 30.06.2015 до договору лізингу майна №04-01/15 від 01.01.2015 року портального крану «Кондор» та з додатковою угодою №2 від 30.06.2015 до договору лізингу майна № 03-01/15 від 01.01.2015 портального крану «Альбатрос» термін дії оренди припиняється з моменту підписання актів прийому-передачі майна портальних кранів. Відповідно до актів прийому - передачі №1, 2 від 21.07.2015 з`ясовано, що передача портальних кранів «Кондор» та «Альбатрос» позивачем лізингодавцю «Милленио Бизнес ЛТД» (Шотландія) відбулось 21.07.2015.

Портальні крани «Альбатрос», «Кондор», що були ввезені на територію України за договорами лізингу у 2012 році, також фактично поверталися лізингодателю 31.12.2013 року, що було підтверджено ГУ Міндоходів у Миколаївський області у довідці від 01.09.2014 №011/22-05/0031613749.

Оскільки судом апеляційної інстанції установлено, що в перевіряємому періоді за вказаними вище договорами лізингу майна (оперативного лізингу) позивачем не здійснювалися операції з придбання або виготовлення необоротних активів, колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника про не включення позивачем до складу податкових зобов`язань з податку на додану вартість сум за наведеними вище господарськими операціями.

Ураховуючи встановлені судами обставини у даній справі, колегія судів погоджується з висновком апеляційного суду про безпідставність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Позивач доводами касаційної скарги не спростував висновків суду апеляційної інстанції. Позивач у касаційній скарзі не обґрунтовує і не зазначає, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Позивач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова