Постанова

від 09.05.2023 по справі 749/1038/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 травня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 749/1038/21

Головуючий у першій інстанції Шаповал З. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/45/23

Суд у складі:

головуючого - судді Євстафіїва О.К.,

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.,

за участю секретаря Зеляк Ю.Г.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Сновська початкова школа Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області,

третя особа: Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 ,

на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2022 року, дата складання повного його тексту: 21.01.2022, місце ухвалення:

м. Сновськ,

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (далі за текстом Сновська початкова школа), в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ цієї школи від 08.11.2021 № 142-о про відсторонення її від роботи, зобов`язати відповідача допустити її до роботи та стягти з нього середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.11.2021 по день ухвалення судом рішення. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 працює вихователем Сновської початкової школи. Оспорюваним наказом її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю у неї профілактичних щеплень від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, чим порушено її право на працю, гарантоване Конституцією України. ОСОБА_1 зазначає, що оспорюваний наказ суперечить приписам ст. 46 КЗпП України і ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», оскільки саме цим Законом встановлюється перелік обов`язкових щеплень проти інфекційних хвороб, у якому відсутнє щеплення від респіраторної хвороби COVID-19.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи його, суд виходив із того, що:

- в статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» крім чітко визначеного переліку інфекційних хвороб, які підпадають під обов`язкове щеплення, також передбачено обов`язкове профілактичне щеплення проти інших відповідних інфекційних хвороб (ч. 2). Наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі за текстом МОЗ України) від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі за текстом Перелік № 2153) передбачається, що щеплення від COVID-19 є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань, які визначено Переліком медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, що затверджено наказом МОЗ України від 16.09.2011 № 595 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899. Сімейний або лікуючий лікар може встановлювати протипоказання до вакцинації з наданням відповідного висновку про тимчасове чи постійне протипоказання до вакцинації або про її відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Проте позивач не надала доказів, що вона має абсолютні протипоказання до вакцинування;

- право ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету і є пропорційним для досягнення цієї мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві, оскільки ОСОБА_1 є працівником закладу освіти, а отже вона безпосередньо контактує з дітьми;

- з ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та з ст. 286 ЦК України вбачається, що інформація про щеплення не належить до відомостей, які становлять лікарську таємницю, оскільки вона не містить ні діагнозу, ні факту звернення за медичною допомогою, ні методів лікування;

- вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 142-о від 08.11.2021 в частині відсторонення позивача від роботи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення і ухвалити рішення про задоволення її позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- судом не перевірено, чи дотрималась держава у спірних правовідносинах Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме обов`язку держави утриматися від втручання з метою поваги до прав людини;

- вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень, тобто щеплення від цієї хвороби не набуло статусу профілактичного. Крім того, ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях та за умови наявності відповідних епідемічних показань відноситься до виключної компетенції Головного державного санітарного лікаря України і головних державних санітарних лікарів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Тому відсторонення працівника від роботи через відсутність щеплення від цього вірусу є незаконним;

- гарантоване Конституцією України право ОСОБА_1 на працю, її права заробити собі на життя та на повагу до приватного життя обмежено оспорюваним наказом, який примушує робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України. За своєю юридичною суттю відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та у право заробляти працею на життя шляхом його обмеження. В силу п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать згадані постанова КМУ і наказ МОЗ України;

- відповідач не довів, що обмежувальний захід у вигляді відсторонення від роботи позивача сприяв досягненню заявленої мети запобіганню зараженню вірусом учасників освітнього процесу, так як, незважаючи на відсторонення 08.11.2021 від роботи працівників, які не мають щеплення від COVID-19, з 25.01.2022 у Сновській початковій школі освітній процес зупинено в зв`язку з високою захворюваністю учнів та вчителів. Захист учасників освітнього процесу можливий іншим способом, зокрема шляхом систематичного обстеження невакцинованих працівників при допуску на роботу (тести методом ПЛР або експрес-тести);

- відсторонення невакцинованих працівників від роботи у порівнянні з працівниками, які мають протипоказання від вакцинації проти COVID-19, має ознаки дискримінації;

- судом залишено поза увагою правові позиції Верховного Суду, в яких наголошено, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та Законам України (від 23.05.2019 у справі № 910/5098/18, від 18.03.2019 у справі № 910/5244/18, від 20.03.2019 у справі № 910/7715/18, від 18.04.2019 у справі № 910/5105/18, від 12.03.2019 у справі № 913/204/18);

- чинність наказу МОЗ України № 2153 не є безумовною підставою для застосування цього наказу судом в разі невідповідності його акту вищої юридичної сили. Проте суд не дав оцінки законності цього наказу;

- суд некоректно послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки», оскільки воно стосується виключно стандартної і планової вакцинації дітей від хвороб, що добре відомі медичній науці і вакцинація від яких вважається ефективною і безпечною;

- позивач не відмовляється від щеплення та готова його пройти зареєстрованою вакциною, яка пройшла всі стадії клінічних досліджень. Проте дані щодо завершення клінічних випробувань зареєстрованих в Україні вакцин для профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19 відсутні. Отже триває медичний експеримент, в якому позивача змушують брати участь під тиском відсторонення від роботи та залишення без джерела до існування, що є неприйнятним;

- недопуск ОСОБА_1 до роботи з наведених в оспорюваному наказі мотивів можливий лише за поданням посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. У разі відмови особи від обов`язкового профілактичного щеплення лікар має право взяти у неї письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків. Але відсторонення позивача від роботи мало місце з порушенням цієї процедури. Причому відповідачем не надано доказів протилежного;

- оспорюваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи позивача, так як в ньому не зазначено, що мало місце: її відмова чи ухилення від вакцинації, про яку йдеться.

Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, апеляційну скаргу підтримує.

У поданій директором Сновської початкової школи заяві останній просить розглядати справу без участі сторони відповідача, апеляційну скаргу визнає повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає відхиленню.

У справі встановлено таке.

Згідно з копією статуту Сновської початкової школи, затвердженої рішенням 9 сесії Сновської міської ради 8 скликання від 12.08.2021 № 13-9/VIII (арк. 79-86), вона є юридичною особою (п. 1.8); фінансування закладу здійснює управління освіти, сім`ї молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (п. 9.1), бухгалтерський облік здійснюється через централізовану бухгалтерію управління освіти (п. 9.4).

З 01.01.2008 позивач працює вихователем в Сновській початковій школі, що підтверджується довідкою цього закладу від 16.11.2021 № 120 (арк. 19).

З копії посадової інструкції № 9 вихователя Сновської початкової школи, з якою в тому числі ознайомлена і ОСОБА_1 (арк. 213-214), вбачається, що основними напрямами діяльності вихователя є опікування дітьми, їх виховання і нагляд за ними під час їхнього перебування у навчальному закладі (п. 2.1); організація і проведення позаурочної навчальної роботи в закріпленій за ним групі (п. 2.2).

З наданої відповідачем копії листа Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 01.11.2021 № 02-08/845, адресованого керівникам закладів освіти, вбачається, що вказаним листом було висловлено прохання до керівників закладів освіти повідомити всіх невакцинованих працівників закладу про відсторонення від роботи з 08.11.2021 (арк. 58).

Наказом директора Сновської початкової школи від 08.11.2021 № 142-о на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153 та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 ОСОБА_1 та інших працівників відсторонено від роботи. Пунктом 2 наказу приписано зазначеним в ньому працівникам стати до роботи після усунення причин, що зумовили відсторонення (копія наказу на арк. 20, витяг з нього арк. 23). ОСОБА_1 відмовилася від засвідчення підписом факту ознайомлення з цим наказом, що вбачається з його копії та копії акта № 01 від 09.11.2021 (арк. 21).

Відповідно до витягу з наказу від 01.03.2022 № 38-о, ОСОБА_1 поновлено на роботі (арк. 182).

За період з 01.09.2021 по 31.10.2021 загальна сума доходу ОСОБА_1 становила 31559 грн 54 коп., що підтверджується довідкою про доходи від 15.11.2021 № 291 (арк. 24).

Аналізуючи надані докази і правові норми, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить таких висновків.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До первинної редакції Переліку № 2153 ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 вказано, що:

- відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (п. 11.35.);

- встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути легітимної мети - захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків (п. 13.14.);

- відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо (п. 14.4.). В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (п. 14.9.).

ОСОБА_1 за своїми посадовими обов`язками безпосередньо контактує з неабиякою кількістю дітей і її посадові обов`язки не передбачають надомну або дистанційну працю. Тому індивідуальне право (інтерес) останньої відмовитися від щеплення не може бути реалізоване при одночасному збереженні її обсягу права на працю, а отже й на заробітну плату, так як це її право протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які є її підопічними та вихованцями, а також інших працівників цього ж закладу освіти, які мали право (інтерес) відмовитися від щеплення, але здійснили його у встановленому державою порядку до 08.11.2021 задля уникнення відсторонення їх від роботи. Тож право позивача на працю на посаді вихователя Сновської початкової школи було тимчасово обмежене оспорюваним нею наказом з огляду на суспільні інтереси. Крім того, ОСОБА_1 не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що її тимчасове відсторонення від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя. Таке втручання ґрунтувалося на законі, має легітимну мету, є пропорційним до досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві. До того ж за позивачем на період відсторонення від роботи зберігається робоче місце, так як трудовий договір з нею не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення ОСОБА_1 причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи. Отже суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи відсутні, то відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час відсторонення її від роботи.

Доводи апеляційної скарги судом відкидаються як такі, що суперечать встановленим і описаним вище обставинам справи та визначеним відповідно до них правовідносинам, а також з зазначених нижче підстав:

- послання місцевого суду на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» не впливає на правильність висновку суду про необхідністі вжиття державою певних обмежувальних заходів для захисту здоров`я населення від хвороби COVID-19, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, для попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19 і мінімізації кількості летальних випадків;

- ОСОБА_1 не заперечує, що вона була повідомлена про необхідність надання за місцем роботи або документа, який підтверджує проведену вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такої. Крім того, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законодавством. Приписи законів України щодо такого відсторонення є чіткими, зрозумілими. Ці приписи за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Отже посилання ОСОБА_1 на те, що про зміну істотних умов праці її мало бути попереджено за два місяці на підставі ст. 32 КЗпП України, є хибним.

Тож рішення суду І інстанції є законним.

Судом відкидається визнання Сновською початковою школою апеляційної скарги в порядку ч. 5 ст. 206 і ч. 1 ст. 368 ЦПК України у їх сукупності.

Апеляційний суд вирішує справу як на наданих місцевому суду доказах, так і на наданих апеляційному суду доказах, оскільки всі вони мають неабияке значення для справи і без їх врахування повнота перевірки доводів та заперечень сторін є неможливою.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але вона може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.

Дату ухвалення постанови визначено згідно з приписом ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Головуючий: Судді: