Постанова

від 10.05.2023 по справі 487/340/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.05.23

22-ц/812/414/23

Справа номер487/340/22 Головуючий суду першої інстанції Сухаревич З. М.

Провадження номер 22-ц/812/414/23 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Колосовського С. Ю., Коломієць В. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Миколаївської міськоїради нарішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 лютого 2023року,ухваленеоб11год00хв підголовуванням суддіСухаревич З.М.уприміщеннісуду у м.Миколаєві,повнийтекст якогоскладено цьогож дня,за позовом Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

28 грудня 2021 року Миколаївська міська рада подала до суду вказаний позов, який обґрунтовувала наступним (а.с.28).

Позивач вказував, що на підставі рішення Миколаївської міської ради від 30 грудня 2010 року №2/27 з ПрАТ «Миколаївіндодяг» 05 серпні 2011 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 1570 кв. м для обслуговування майнового комплексу по АДРЕСА_1 зі строком дії до 12 грудня 2018 року, який не був продовжений.

30 січня 2017 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу набув у власність вищезазначений об`єкт нерухомого майна.

Позивач наголошував на тому, що після набуття права власності на майновий комплекс він не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою, на якій це майно розташоване, хоча набув прав та обов`язків за договором оренди землі.

У зв`язку з цим за період з 01 лютого по 12 грудня 2018 року утворилась заборгованість з орендної плати в сумі 29541,36 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, Миколаївська міська рада просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати в сумі 29541,36 грн та судовий збір в сумі 2270 грн.

Позиція відповідача у суді першої інстанції

Відповідач вказував, що відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, ПрАТ «Миколаївіндодяг» припинено 02 серпня 2012 року, у зв`язку з чим було припинено дію укладеного ним договору оренди землі.

30 січня 2017 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «НК Альянс ЛТД» договір купівлі-продажу майнового комплексу по АДРЕСА_1 . Відомостей про існування орендних правовідносин щодо земельної ділянки, на якій розташоване зазначене майно, йому не повідомлялося.

Відповідач наполягав на тому, що отримання ним у власність майнового комплексу не може мати наслідком набуття прав та обов`язків за договором оренди землі від 05 серпня 2011 року, у зв`язку з чим він вказував на відсутність у нього обов`язку щодо сплати орендної плати.

Також ОСОБА_1 зазначав, що 05 лютого 2018 року він звертався до Миколаївської міської ради з метою передачі йому в оренду строком на 10 років земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,1570 га з кадастровим номером 4810136300:02:030:0016 та зміну її цільового призначення.

Однак, станом на 01 лютого 2021 року Миколаївською міською радою рішення щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду не прийнято.

Також відповідач наголошував на тому, що розмір орендної плати, який просить стягнути Миколаївська міська рада, розрахований неправильно, а саме виходячи з нормативно грошової оцінки земельної ділянки визначеної станом на 2019 р., а не 2018 р.

Крім того, відповідач заявляв про необхідність застосування до позовних вимог Миколаївської міської ради строку позовної давності, вказуючи на те, що строк звернення до нього з позовом сплив 12 грудня 2021 року, в той час як його було пред`явлено 28 грудня 2021 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 лютого 2023 року у задоволенні позову Миколаївської міської ради відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що після придбання у власність майнового комплексу по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 набув право користування земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 05 серпня 2011 року.

Досліджуючи питання обґрунтованості розміру плати, яка підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції вказував на те, що позивачем доведено належними доказами розраховану ним суму, що не було спростовано відповідачем.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції вважав вимоги Миколаївської міської ради обґрунтованими.

Разом з тим, враховуючи те, що ОСОБА_1 заявлено про застосування позовної давності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки орендна плата має вноситись орендарем раз на рік до 01 квітня звітного періоду. Враховуючи, що орендна плата за період з 01 лютого по 12 грудня 2018 року мала бути внесена 01 квітня 2018 року, останнім днем пред`явлення вимоги було 12 грудня 2021 року, однак цей позов пред`явлено 28 грудня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з рішенням суду, Миколаївська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, Миколаївська міська рада зазначала, що у зв`язку з введенням з 12 березня 2020 року на території України карантину з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби, загальний, трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, було продовжено на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Також позивачем наголошено на тому, що ОСОБА_1 не подавав до суду заяву про застосування строків позовної давності, як того передбачає ч. 3 ст. 267 ЦК України, а лише зазначив посилання на цю статтю у своєму відзиві на позовну заяву.

Посилаючись назазначені обставини,Миколаївська міськарада вказувалана те,що звертаючисьдо суду,вона дотрималасястроків позовноїдавності,а томуу задоволенніїї позовубуло відмовлено безпідставно.

Узагальнені доводи та заперечення особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечував. ОСОБА_1 зазначав, що введення карантину є поважною причиною для поновлення строку позовної давності, якщо були негативні обставини, зумовлені карантинними обмеженнями, що перешкоджали вчиненню процесуальної дії. Однак, такого з матеріалів справи не вбачається. Позивач заяви про поновлення строку позовної давності не подававав, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Миколаївської міської ради від 30 грудня 2010 року №2/27 позивач передав в оренду ПрАТ «Миколаївіндодяг» строком до 12 грудня 2018 року земельну ділянку площею 1570 кв. м для обслуговування майнового комплексу по АДРЕСА_1 , у тому числі 936 кв. м під капітальною забудовою, 84 кв. м під спорудами, 550 кв. м під проходами та проїздами (а.с.15-17).

За умовами цього договору орендар мав сплачувати за користування земельною ділянкою орендну плату у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки.

30 січня 2017 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбав у власність у ТОВ «НК Альянс ЛТД» нежитловий об`єкт по АДРЕСА_1 , який складається з основних будівель під літ. А-2 площею 913,4 кв. м, під літ. Б-3 площею 1357,1 кв. м, службових будівель та споруд (а.с.19, 68-71).

У п. 1.4 договору сторонами зазначено, що вищезазначений нежитловий об`єкт розташований на земельній ділянці загальною площею 0,1570 га, яка перебуває у комунальній власності та має кадастровий номер 4810136300:02:030:0016.

13 січня 2021 року заступник Миколаївського міського голови направив ОСОБА_1 лист, в якому повідомив про необхідність внесення плати за оренду землі за період з 01 грудня 2017 року по 01 грудня 2020 року в сумі 110323,37 грн.

Сума, яка підлягала оплаті за кожен рік складала 3% від нормативної грошової оцінки землі, у 2017 році в сумі 34234,85 грн (нормативна грошова оцінка в сумі 1141161,60 грн), у 2018 році в сумі 34234,85 грн (нормативна грошова оцінка в сумі 1141161,60 грн), у 2019 році в сумі 34234,85 грн (нормативна грошова оцінка в сумі 1141161,60 грн), у 2020 році в сумі 46822,92 грн (нормативна грошова оцінка в сумі 1560030,50 грн) (а.с.11).

У цьому листі зазначалося, що ОСОБА_1 01 червня 2017 року письмово гарантував здійснення орендної плати за користування землею, починаючи з моменту придбання ним майна по АДРЕСА_1 .

27 січня 2021 року заступник Миколаївського міського голови нагадав ОСОБА_1 про необхідність здійснення оплати за оренду землі та запросив його на засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі, яке мало відбутися 23 лютого 2021 року (а.с.12).

23лютого 2021року Комісієюз визначеннята відшкодуваннязбитків власникамземлі таземлекористувачам складеноакт,відповідно доякого ОСОБА_1 має сплатитиза користуванняземельною ділянкоюпо АДРЕСА_1 площею1570кв.морендну платуза періодз 01лютого по12грудня 2018року всумі 29541,36грн,яка визначена,виходячи знормативної грошової оцінки земельної ділянки в сумі 1141 161,6 грн (а.с.6-10).

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно зістаттею 256 ЦК Україниособа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.

Статтею 257 ЦК Українипередбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Відповідно достатті 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач ОСОБА_1 в ході розгляду справи у своєму відзиві на позов виклав заяву про застосування позовної давності, яку суд першої інстанції вважав обґрунтованою.

За загальним правилом частини першоїстатті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першоїстатті 261 ЦК Українипри визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Україниу редакціїЗакону України від 30 березня 2020 року №540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, перелічені всістатті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, трирічний строк позовної давності, який закінчувався 12 грудня 2021 року, було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (карантин продовжено до 30 червня 2023 року).

Таким чином суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності.

Частиною 5статті 116 Земельного кодексу Українивизначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За частиною першоюстатті 120 ЗК Україниу разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною першоюстатті 377 ЦК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин,визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до положеньчастини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі»до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Отже, у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. З моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене.

Таким чином, особа, яка набула права власності на нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/510/19.

Виходячи із наведених вище положень законодавства право попереднього користувача земельною ділянкою припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки з одночасним набуттям такого права новим власником об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, оскільки договір оренди землі в силу положеньстатті 13 Закону України «Про оренду землі»є двостороннім.

Як вбачається із викладеного, право попереднього користувача земельною ділянкою припиняється, а набуття такого права новим власником об`єкта нерухомості відбувається в силу прямої вказівки закону. Новий власник об`єкта нерухомості набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки.

Отже зміна орендаря відбувається в силу прямої вказівки закону.

Виходячи з вищезазначених положень законодавства, ОСОБА_1 набув за договором оренди від 05 серпня 2011 року прав та обов`язків орендаря земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 1570 кв. м.

У зв`язку з цим на підставі п. 4.2 цього договору відповідач мав сплачувати Миколаївській міській раді орендну плату в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Стаття 629 ЦК України регламентує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки до ОСОБА_1 перейшли права та обов`язки орендаря за договором оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 , він за період з 01 лютого по 12 грудня 2018 року у добровільному порядку орендну плату у сумі 29541,36 грн не сплатив, то в силу вищевикладених вимог закону позивач має право на відшкодування йому вказаної суми у судовому порядку.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зістаттею 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Миколаївської міської ради слід задовольнити, а оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог Миколаївської міської ради.

Щодо судових витрат

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга Миколаївської міської ради задоволена, а рішення суду першої інстанції скасоване з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог позивача, то відповідач має відшкодувати позивачу судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 5675 грн.

Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуМиколаївської міської ради задовольнити.

Рішення Заводськогорайонного судум.Миколаєва від20лютого 2023року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської міської ради заборгованість з орендної плати за договором оренди землі від 05 серпня 2011 року за період з 01 лютого по 12 грудня 2018 року в сумі 29541,36 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 накористь Миколаївськоїміської радичерез Виконавчийкомітет Миколаївськоїміської ради судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 5675 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбаченихст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді С. Ю. Колосовський

В. В. Коломієць

Повний текст постанови складено 10 травня 2023 року.