Постанова

від 02.05.2023 по справі 161/13023/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/13023/22 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В. Провадження № 22-ц/802/437/23 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання Савчук О. В.,

представника позивача Вічинюка М. А.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Луцьку цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до Калуської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області, Калуш Райпобуткомбінат, про усунення перешкод у реалізації права власності на майно за апеляційною скаргою відповідача Калуської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 21 лютого 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд до Калуської районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області, Калуш Райпобуткомбінату з даним позовом, в якому просила усунути перешкоди в реалізації права власності на майно шляхом скасування заборони на нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 , що зареєстрована в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 25.10.2007. (Підстава обтяження: повідомлення б/н, 29 листопада 1982 року, Калуш райпобуткомбінат, Додаткові дані: архівний запис 102088-1432 від 29 листопада 1982 року), реєстраційний номер обтяження 5906438, заявник - Калуська районна державна нотаріальна контора, та виключити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і стягнути судові витрати.

Покликається на те, що при укладенні нею договору купівлі-продажу належної їй квартири приватним нотаріусом Луцького міського міського нотаріального округу Волинської області Блащук С. О. з`ясовано, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 25.10.2007 року зареєстровано заборону на нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 . Цей запис про обтяження майна став перешкодою у вчиненні нею зазначеного правочину. Враховуючи, що дії нотаріуса та її адвоката щодо встановлення ідентифікуючих даних про особу, на майно якої накладено обтяження та внесено в Єдиний реєстр заборон, не принесли жодних результатів, тому змушена звернутись до суду з позовом про скасування заборони на нерухоме майно та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вказаного запису.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2023 року позов задоволено частково.

Скасовано заборону на нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 , яка зареєстрована в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (Підстава обтяження: повідомлення б/н, 29 листопада 1982 року, Калуш райпобуткомбінат. Реєстраційний номер обтяження 5906438, заявник - Калуська районна державна нотаріальна контора. Зареєстрована в єдиному реєстрі заборон: відчуження об`єктів нерухомого майна 25.10.2007. Додаткові дані: архівний запис 102088-1432 від 29 листопада 1982 року) та виключено запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з Калуської районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 понесені і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 992,40 гривень та

понесені і документально підтверджені судові витрати у зв`язку з вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду в сумі 241,00 гривня.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2023 року з Калуської районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 понесені і документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10200 гривень.

Не погодившись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Калуська районна державна нотаріальна контора Івано-Франківської області подала апеляційну скаргу, в якій дані судові рішення вважає необґрунтованими, ухваленими внаслідок неповного встановлення обставин справи, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права. Просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити.

У квітні 2023 року до апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з підстав, наведених у позовній заяві.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення без змін.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов до нотаріальної контори, суд першої інстанції виходив з того, що судом достовірно встановлено, що накладення заборони на нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 (як особа, яка отримала позичку, або заставила жилий будинок), на підставі повідомлення Калуш райпобуткомбінату від 29 листопада 1982 року взагалі не стосувалося ОСОБА_1 , яка є позивачем у даній справі, оскільки така заборона була накладена у відношенні майна іншої особи. При цьому, суд зазначив, що не підлягає до задоволення позовна заява в частині пред`явлення вимог до Калуш Райпобуткомбінату, оскільки вказана юридична особа жодним чином не ідентифікована, відомості щодо неї або її правонаступників в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України відсутні. А тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову до цього відповідача. Також судом при розгляді справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовом було понесено та документально підтверджено судові витрати по сплаті судового збору та правничої допомоги, тому суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача і в цій частині та додатковим рішенням стягнув ці витрати з відповідача нотаріальної контори.

На думку колегії суддів, зазначеним вимогам судові рішення не відповідають з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 дійшла висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його стороною.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів і обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).

Вчиняючи нотаріальні чи реєстраційні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної чи реєстраційної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Таким чином, нотаріус не є відповідачем у спорах, що виникають із цивільних відносин.

Вказана правова позиція Верховного Суду є сталою та незмінною протягом тривалого часу, зокрема вона викладена у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18 (провадження № 61-10311св19), від 03 лютого 2022 року у справі № 403/15307/12 (провадження № 61-18872св21).

Відповідно до положень цивільного судочинства нотаріус є відповідачем лише в разі оскарження відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури її вчинення.

За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій/бездіяльності нотаріуса, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії (відмови у її вчиненні).

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи, підтверджують, що цей спір міг виникнути між фізичною особою ОСОБА_1 та Калуш райпобуткомбінатом, в користь якого була накладена у 1982 році спірна заборона.

Позивач ОСОБА_1 є власником на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 з 1996 року на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 15-21).

25 жовтня 2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження, а саме заборона на нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 . Підстава обтяження: повідомлення б/н, 29 листопада 1982 року, Калуш райпобуткомбінат. Реєстраційний номер обтяження 5906438, заявник - Калуська районна державна нотаріальна контора. Зареєстрована в єдиному реєстрі заборон: відчуження об`єктів нерухомого майна 25.10.2007. Додаткові дані: архівний запис 102088-1432 від 29 листопада 1982 року.

У долученому стороною позивача листі Головного управління статистики в Івано-Франківській області зазначено, що суб`єкт із назвою «Калуш Райпобуткомбінат» в Івано-Франківській обрості на обліку в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) станом на 22 серпня 2022 року не значиться та раніше на обліку не перебував (а.с.39).

На адвокатський запит адвоката Вічинюка М. А. Державний архів Івано-Франківській області повідомив, що документи Калуського Райпобуткомбінату вцілому та інші документи, які стали підставою для внесення заборони в Єдиному реєстрі заборон на зберігання до Державного архіву області не надходили (а.с.42).

Як убачається з матеріалів справи, на підставі повідомлення Калуш Райпобуткомбінату від 29 листопада 1982 року в цей же день було накладено заборону на нерухоме майно, власником якого була ОСОБА_1 , як особа, яка отримала позичку, або заставила житловий будинок.

У листі Калуської держнотконтори від 10.01.2023 р. № 7/01-16 при направленні суду копій Алфавітної книги обліку заборони відчуження жилих будинків і арештів, накладених на жилі будинки та Реєстру Калуськоїрайонної державноїнотаріальної конторидля реєстраціїзаборон відчуженнябудинків,/їхчастин/,а такожарештів,накладених набудинки судовимита слідчимиорганами,який заведеноз 23квітня 1980року, вказано, що у зв`язку з упровадженням Реєстрів Національних інформаційних систем, носієм яких є Міністерство юстиції України, дана заборона була перенесена в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, як архівний запис, про що свідчить Витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 15108161 від 25.10.2007 року. Також зазначено, що жодних відомостей, які би надавали можливість ідентифікувати юридичну особу, відсутні (а.с.74). Відповідно до акту № 1 від 24.01.2001 р. документи , на підставі яких було накладено заборону, знищено.

Разом з тим, із цього ж листа та із наданих суду копій Алфавітної книги та Реєстру заборон вбачається, що накладення заборони на майно на підставі повідомлення Калуського райпобуткомбінату стосувалося ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 .

Крім того, судом було встановлено, що станом на дату накладення заборони на нерухоме майно, тобто станом на 29 листопада 1982 року, прізвище позивача у даній справі ОСОБА_1 було « ОСОБА_4 », яке було змінено у зв`язку із вступом у шлюб лише з 06 жовтня 1983 року, що підтверджено штампом у паспорті позивачки (а.с.13).

Також не було надано у зв`язку з відсутністю в нотконторі інформації щодо ідентифікуючих даних (місця і дати народження та проживання) громадянки ОСОБА_1 , щодо якої внесено запис про заборону.

За таких обставин судом першої інстанції вірно було встановлено, що накладення заборони на нерухоме майно, власником якого була ОСОБА_3 (як особа, яка отримала позичку, або заставила жилий будинок) на підставі повідомлення Калуш райпобуткомбінату від 29 листопада 1982 року, взагалі не стосувалося ОСОБА_1 , яка є позивачем у даній справі, оскільки заборона була накладена щодо іншої особи та перенесена в 2007 році в Реєстр відносно ОСОБА_1 , тобто особи з такими ж анкетними даними, як у неї на даний час.

Проте, позивач ОСОБА_1 , отримавши відмову нотаріуса у посвідченні правочину щодо купівлі-продажу квартири, на яку фактично не могла поширюватися накладена заборона, поставила у позові питання про усунення перешкод у реалізації свого права власності на житловий будинок шляхом скасування заборони на нерухоме майно, оскільки вважає її незаконною, хоча доводить, що ця заборона не стосується саме її майна.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про неналежний спосіб захисту позивачем своїх порушених прав власника та безпідставність позовних вимог до Калуської нотаріальної контори і вважає, що дійсно за таких обставин ОСОБА_1 слід оскаржувати дії приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області, яка відмовила у вчиненні нотаріальної дії, оскільки обтяження накладено на майно іншої особи. І в межах такого провадження слід надати докази щодо встановлених у даній справі обставин.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову необхідно відмовити саме з цих підстав.

Відтак, на підставі ст. 376 ЦПК України апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду та додаткове рішення скасувати та у позові відмовити.

Керуючись ст. 367, 374, 376 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідачаКалуської державноїнотаріальної конториІвано-Франківськоїобласті задовольнити.

Рішення Луцькогоміськрайонного судуВолинської областівід 20лютого 2023року тадодаткове рішенняцього жсуду від21лютого 2023року в даній справі скасувати і ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 до Калуської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області, Калуш Райпобуткомбінат, про усунення перешкод у реалізації права власності на майно відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді