Рішення

від 10.05.2023 по справі 520/11020/22

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 травня 2023 року справа №520/11020/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням осіб (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовною заявоюХарківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Восток Сітка»

простягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі по тексту позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Сітка» (далі по тексту відповідач, ТОВ «Восток Сітка»), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у сумі 41 277,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що у порушення вимог статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем у 2021 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, що є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням осіб.

Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі отримана представником відповідача 01.02.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне у матеріалах справи.

Відповідач у строк, визначений частиною п`ятою статті 162, частини першої статті 61 Кодексу) адміністративного судочинства України та встановлений ухвалою суду, відзив на позов не надіслав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з цією позовною заявою та поновлено позивачу строк звернення до суду.

У період з 29.03.2023 по 16.04.2023 та з 25.04.2023 по 27.04.2023 суддя перебувала у відпустці.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Відповідач належним чином зареєстрований в якості юридичної особи, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно зі звітом про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік (форма №10-ПОІ), поданим відповідачем 21.01.2022 вх. №440 Харківському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2021 рік становила - 9 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 особи, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника 82 556,00 грн.

Беручи до уваги дані вказаного звіту, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, виходячи із кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю (1 особа) 41 277,78 грн.

Також суд встановив та не спростував позивач, що з метою дотримання статті 18 Закону України №875-XII, забезпечення ефективної діяльності підприємства створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю за посадою «комплектувальник виробів, напівфабрикатів та матеріалів».

Поряд з цим, так як актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування є саме звітність за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», відповідач протягом 2021 року до Харківського міського центру зайнятості подавалася звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» із зазначенням 1 вакансій для інвалідів.

Під час розгляду справи, позивачем не доведено факту відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю з боку відповідача.

З огляду на наявність вказаної суми заборгованості, яка не сплачена боржником у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами з питань соціального захисту осіб з інвалідністю та цим Положенням. Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.2019 №875-ХІІ (далі по тексту - Закон України №875-ХІІ).

Положеннями статті 18 Закону України №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону України №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Суд зауважує, що чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця особи з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до частин першої та другої статті 238 Господарського кодексу України (далі по тексу - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, визначені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у даній справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України №875-ХІІ.

Відтак, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Суд зауважує, що суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 807/554/17.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема, і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Згідно статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

За змістом статті 18-1 Закону України №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Суд зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2019 у справі № 821/681/16.

При цьому, Законом України №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка, в свою чергу, здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

Відтак, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 817/724/17.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відтак, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, суб`єкт господарювання фактично вживає всіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Водночас, суд звертає увагу на те, що суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо він розробив необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створив робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштував інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 160/4443/19.

Наказом Державного комітету статистики від 31.05.2013 №316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Відповідно до пунктів 3 та 5 зазначеного Порядку (у редакції, яка діяла на момент подання відповідачем звітів форми №3-ПН), Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). У такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18, від 17.09.2020 у справі №160/4443/19.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту вжиття заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивач протягом 2021 року подавав до органів державної служби зайнятості звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) із зазначенням про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Відмов з боку підприємства у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було, що підтверджено відповідачем та також не заперечується позивачем.

Відтак, у ході судового розгляду справи не встановлено порушення відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: що відповідачем не створено робочих місць для осіб з інвалідністю, необґрунтовано відмовлено у прийнятті на роботу на такі місця, несвоєчасно подано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

З урахуванням того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у силу статті 218 Господарського кодексу України він не може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки в його діях відсутня вина як елемент господарського правопорушення.

Доводи позивача про те, що саме на відповідача покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю, суд вважає необґрунтованими та помилковими, оскільки законодавством України на суб`єктів господарювання покладено лише обов`язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць. При цьому, обов`язок суб`єкта господарювання щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця.

Крім того, доводи позивача стосовно того, що відповідач не дотримувався норми чинного законодавства, не виконав норматив, встановлений статтею 19 Закону України №875-ХІІ, а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України №875-ХІІ, суд вважає необґрунтованими з урахуванням вже вказаного та зазначає, що матеріалами даної справи підтверджується, що відповідачем виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону України №875-ХІІ, а також поінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві.

З урахуванням приписів статті 218 Господарського кодексу України, застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій у розмірі 41 277,78 грн є безпідставним та таким, що не відповідає приписам чинного законодавства України..

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи докази у справі суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під`їзд, кімната 16, 61022, код ЄДРПОУ: 14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Сітка» (вулиця Киргизька, 19, місто Харків, код ЄДРПОУ: 40409053) про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 10.05.2023.

СуддяОльга НІКОЛАЄВА