Рішення

від 09.05.2023 по справі 916/725/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" травня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/725/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (код ЄДРПОУ 34674102, 65029, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б)

до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу "Ленінський-2 "Мир" (код ЄДРПОУ 20995835, 65059, м. Одеса, вул. Краснова, буд.17)

про стягнення 90544,43 грн.

Позивач Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Ленінський- 2 "Мир" про стягнення 90544,43 грн. боргу.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії від 01.11.2006 №4032 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за спожиту теплову енергію у період з січня 2019 року по березень 2019 року.

Ухвалою від 27.02.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.03.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, запропоновано сторонам надати заяви по суті справи.

17.03.2023 копія вищевказаної ухвали суду була направлена Житлово-будівельному кооперативу "Ленінський-2 "Мир" на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

11.04.2023 направлена відповідачу ухвала про відкриття провадження у цій справі повернулась до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 01.11.2006 між Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" (далі - теплопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом Ленінський-2 "Мир" (далі - споживач) був укладений договір на постачання теплової енергії №4032 (далі - договір), за умовами якого теплопостачальна організація взяла на себе зобов`язання постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов`язався оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами у терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п.2.1. договору, теплова енергія постачається споживачу ЖБК "Ленінський-2 "Мир" за адресою: вул. Краснова,17 на опалення згідно витрат теплоносія G=2.53 т/годину та гаряче водопостачання, в обсягах згідно Додатку №1 до цього договору.

За умовами п.4.2. договору, до обов`язків теплопостачальної організації відноситься, зокрема: забезпечувати постачання теплової енергії споживачу у обсягах, згідно з додатком №1; повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації про зміну тарифів або про обмеження постачання тепла.

Згідно з п.5.2. договору, звіт про фактичне щомісячне споживання теплової енергії споживач надає теплопостачальній організації в термін з 28 по 30 число звітного місяця.

Відповідно до п.п.6.1., 6.2., 6.4. договору, розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації по тарифу 179,12 грн за 1 Гкал, діючому на момент укладення договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Кінцевим терміном розрахунку за спожиту теплову енергію є 20 число місяця наступного за розрахунковим.

За змістом п.п.10.1., 10.4. договору, він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2007. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлене однією із сторін.

Додатками №№1-3 до договору сторонами були погоджені обсяги постачання теплової енергії споживачу, схему теплотраси, що перебуває на балансі споживача, а також умови припинення подачі теплової енергії (а.с.11-13, т.1).

06.11.2012 між Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" та Житлово-будівельним кооперативом "Ленінський-2 "Мир" була укладена додаткова угода №6 до договору на постачання теплової енергії №4032, якою було внесено відповідні зміни та доповнення до окремих пунктів Договору, а саме: п.2.1 Теплова енергія постачається Споживачу на опалення та гаряче водопостачання об`єкта за адресою: вул. Краснова, 17 в обсягах згідно Додатку 1 до цієї додаткової угоди; п.5.1. Облік споживання теплової енергії визначається: на опалення - розрахунковим способом; на гаряче водопостачання - за показниками лічильника; п.6.1. договору викладено у наступній редакції: розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації по тарифу для інших споживачів, встановленого з 01.10.2011 постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 за №133 у розмірі 1015,56 грн. за 1 Гкал. (з ПДВ). Нові тарифи не є предметом узгодження між теплопостачальною організацією та споживачем, нарахування з застосуванням нових тарифів проводяться з дати встановлення, зазначеної в відповідній постанові про встановлення тарифу. Сторони погодили, що інші умови договору, які не були змінені цією додатковою угодою, залишаються без змін, а сторони підтверджують по ним свої обов`язки.

Додатком № 1 до додаткової угоди № 6 сторонами були погоджені обсяги постачання теплової енергії споживачу (а.с. 15 т.1).

28.10.2015 між Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" та Житлово-будівельним кооперативом "Ленінський-2 "Мир" була укладена додаткова угода № 7 до договору, якою сторони погодили, що відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015р. №725 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення", з 01.04.2015 викладено пункт 6.1. договору у наступній редакції: "Розрахунки проводяться в грошовій формі згідно рахунку-фактури та акту звіряння взаєморозрахунків на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації, по тарифу для населення: у розмірі 652,548 гри за 1 Гкал (з ПДВ), встановленому з 01.04.2015 згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України за №725 від 03.03.2015. Нові тарифи не є предметом узгодження між теплопостачальною організацією та споживачем, нарахування з застосуванням нових тарифів проводяться з дати встановлення, зазначеної в відповідній постанові про встановлення тарифу". Сторони погодили, що інші умови договору, які не були змінені цією додатковою угодою, залишаються без змін, а сторони підтверджують по ним свої обов`язки.

На виконання умов договору у період з 01.01.2019 по 31.01.2019 позивачем було поставлено, а відповідачем спожито теплову енергію у загальному обсязі 50,558 Гкал; з 01.02.2019 по 23.02.2019 - 46,96848 Гкал; з 01.03.2019 по 01.04.2019 - 33,53 Гкал, що підтверджується наявними у справі звітами, складеними між сторонами у спірному періоді (а.с. 17-19 т.1).

Для здійснення оплати вартості спожитої відповідачем у спірному періоді теплової енергії позивачем були складені та виставлені відповідачу наступні рахунки-фактури:

- за постачання теплової енергії в січні місяці 2019 на суму 59656,36 грн., виходячи з вартості теплової енергії (тарифу) у розмірі 1211,268 грн. за 1 Гкал;

- за постачання теплової енергії в лютому місяці 2019 на суму 55308,49 грн., виходячи з вартості теплової енергії (тарифу) у розмірі 1211,268 грн. за 1 Гкал;

- за постачання теплової енергії в березні місяці 2019 на суму 40166,72 грн., виходячи з вартості теплової енергії (тарифу) у розмірі 1211,268 грн. за 1 Гкал.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи журналу реєстрації вихідних документів, вище вказані рахунки фактури позивач направляв відповідачу (а.с. 56-59 т.1).

16.01.2020 між позивачем та відповідачем підписано та скріплено печатками акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 01.01.2020, а 26.08.2021 - за період з 01.09.2020 по 01.09.2021 за надані послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання за затвердженими тарифами.

Приймаючи до уваги, що відповідачем оплата вартості спожитої у спірному періоді теплової енергії була проведена не у повному обсязі, позивач звернувся до відповідача із претензією від 17.05.2022 №13.04-04-368, в якій вимагав погасити заборгованість у розмірі 99544,43 грн., що рахувалась станом на 01.05.2022. При цьому, як вбачається з даних акту звірки, складеного позивачем та направленого для підписання відповідачу разом із претензією, при визначені боргу у сумі 99544,43 грн. позивачем були враховані часткові оплати відповідача.

06.03.2023 позивач разом з супровідним листом повторно направив відповідачу для сплати рахунки-фактури за січень 2019 року, лютий 2019 року та березень 2019 року.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання не виконав, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006), теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання; балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006) визначено, що тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006) визначено, що: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; управитель - особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006), предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Згідно з ч.1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006), відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно вимог ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 6, ч. 1 ст.627 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Також сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.714 ЦК України (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006), за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Крім того, статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" визначено права та обов`язки споживача теплової енергії, зокрема, визначено, що до основних обов`язків споживача відноситься додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі договору на постачання теплової енергії від 01.11.2006 №4032 виникли зобов`язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов`язався постачати відповідачу теплову енергію, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався оплачувати позивачу вартість фактично одержаної теплової енергії за встановленими тарифами.

При цьому, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, отримані у спірному періоді послуги за опалення та гаряче водопостачання підтвердив підписанням акту звірки взаємних розрахунків та частковою оплатою боргу, однак кошти за надані послуги в повному обсязі згідно рахунків не сплатив.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставини наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за спожиту теплову енергію у спірний період на підставі договору на постачання теплової енергії від 01.11.2006 №4032 у розмірі 90544,43 грн., враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Так з відповідача Житлово-будівельного кооперативу "Ленінський-2 "Мир" на користь позивача Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" підлягає стягненню 90544,43 грн. заборгованості.

При зверненні до суду із даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2684,00 грн. на підставі платіжного доручення №53577529 від 13.03.2023.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Ленінський-2 "Мир" (код ЄДРПОУ 20995835, 65059, м. Одеса, вул. Краснова, буд.17) на користь Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (код ЄДРПОУ 34674102, 65029, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б) - 90544 (дев`яносто тисяч п`ятсот сорок чотири) грн. 43 коп. заборгованості за Договором постачання від 01.11.2006, 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 09 травня 2023 р.