Постанова

від 10.05.2023 по справі 906/979/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року Справа № 906/979/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Василишин А.Р. , суддя Грязнов В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.12.2022, повний текст складено 26.01.2023, у справі №906/979/21 (суддя Вельмакіна Т.М.)

за позовом Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Коростенської міської ради

до ОСОБА_1

про стягнення 180 228, 35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.12.2022 у справі №906/979/21 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) на користь Коростенської міської ради (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Грушевського, буд. 22, ід. код 13576977) 108 416, 00 грн безпідставно збережених коштів. У стягненні 71 812, 35 грн безпідставно збережених коштів відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) на користь Житомирської обласної прокуратури 10002, м. Житомир, вулиця Святослава Ріхтера, буд. 11, ід. код 02909950) 1 626, 24 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням від 01.12.2022 у справі №906/979/21 ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 01.12.2022 у справі №906/979/21. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову виконувача обов`язків керівника Коростенської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Коростенської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення доходу, одержаного від безпідставно збереженого майна за період з 11.09.2015 по 15.08.2017 та з 20.04.2018 по 24.08.2018 у розмірі 80 652, 84 грн. - відмовити, з підстав пропуску строку позовної давності; про стягнення доходу, одержаного від безпідставно збереженого майна за період з 25.08.2018 по 21.04.2021 у розмірі 99 575, 51 грн. - відмовити за безпідставністю. Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", як інваліда другої групи.

Апелянт зазначає, що не дивлячись на те, що судом першої інстанції вірно застосовано строки позовної давності щодо стягнення збитків за періоди з 11.09.2015 по 15.08.2017 та з 20.04.2018 по 24.08.2018 (включно) суму, у стягненні якої відмовлено - визначено невірно, навіть з урахуванням допущеної позивачем помилки у розрахунку.

Також вважає, що розмір збитків в сумі 108 416, 00 грн. не доведений позивачем належним чином, оскільки розрахунок недоотриманих доходів Коростенською міською радою у вигляді несплаченої орендної плати на сформованій земельній ділянці під об`єктами нерухомості, які перебувають у приватній власності за період з 20.04.2018 по 21.04.2021 у сумі 112 640, 00 грн. складений одноособово головним спеціалістом відділу земельних відносин Киселевич І.Г. та затверджений начальником Управління земельних відносин та комунальної власності Любочко С.М., що не відповідає приписам п.7.1. Порядку визначення Коростенською міською радою збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про оплату за землю та склад комісії по визначенню та відшкодування збитків.

Окрім того звертає увагу, що судом першої інстанції незаконно стягнуто з нього, як відповідача, на користь Житомирської обласної прокуратури - 1 626, 24 грн. судового збору, оскільки він є інвалідом другої групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10ААБ №651406 від 26.02.2013, копію якої долучено до апеляційної скарги.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №906/979/21/1072/23 від 16.02.2023 матеріали справи №906/979/21 витребувано з Господарського суду Житомирської області. 28.02.2023 матеріали справи №906/979/21 надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.12.2022 у справі №906/979/21 задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.12.2022 у справі №906/979/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.12.2022 у справі №906/979/21.

Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Також запропоновано прокурору і позивачу у строк до 23.03.2023 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу.

Копію ухвали від 06.03.2023 направлено сторонам на електронні адреси, відомості про які наявні в матеріалах справи (а.с.75, 76 т.2), відповідачу - поштовим відправленням з рекомендованим повідомленням про вручення.

Матеріалами справи стверджується, що ухвалу суду від 06.03.2023 отримано відповідачем, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 81, т.2).

Прокурор та позивач не скористались своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст.ст. 69, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

14.08.2012 між Коростенською міською радою (позивач/орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Шкуратовим Миколою Яковлевичем (відповідач/орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для комерційного використання (розміщення та обслуговування нежитлової будівлі), яка знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с. 55-58, т.1).

В оренду передається земельна ділянка площею 0,1426 га, у тому числі 0,1426 га господарського двору (п. 2 договору оренди). На земельній ділянці знаходиться нерухоме майно (п. 3 договору оренди).

Відповідно до п. 7 договору оренди, договір укладено на 3 (три) роки. Після закінчення договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з п. 40 договору оренди, останній набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Згідно акту прийому передачі земельної ділянки від 10.09.2012 (а.с. 60, т. 1), вказану земельну ділянку передано ОСОБА_1 для комерційного використання (розміщення та обслуговування нежитлової будівлі). Державна реєстрація вказаного договору відбулася 10.09.2012.

За вказаного, строк на який було укладено договір оренди закінчився 10.09.2015.

У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про поновлення вказаного договору на новий строк.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 18.11.2021 нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 , на праві приватної власності на підставі укладеного договору купівлі-продажу №7031 від 17.08.2006 належить ОСОБА_1 (а.с. 149-150, т.1).

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що ФОП Шкуратов М.Я. припинив свою діяльність 14.07.2014 за власним рішенням (а.с. 132, т.1).

Прокурор стверджує, що після закінчення cтроку дії договору оренди, відповідач належним чином не оформив та не здійснив державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку, на якій розташовано об`єкт нерухомого майна, що перебуває у його власності.

Коростенською міською радою надіслано Шкуратову М.Я. попередження від 20.03.2017 вих.№02-14/772 (а.с. 62, т.1) про необхідність укладення договору оренди земельної ділянки та повідомлення від 27.04.2017 вих. №02-14/1201 (а.с. 64, т. 1) про необхідність укладення договору про добровільне відшкодування збитків, у зв`язку з використанням земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , без правовстановлюючих документів. Вказані листи отримано відповідачем особисто, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 63, 65, т.1).

Крім того, Коростенською міською радою надіслано Шкуратову М.Я. повідомлення від 07.06.2017 вих. №02-14/1524 та від 10.07.2017 вих. №02-14/1304 про необхідність з`явитися на комісію по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату за землю (а.с. 66, 68, т.1), останнє з яких вручено відповідачу особисто, що підтверджується повідомленням про вручення поштових відправлень (а.с. 69, т.1).

Згідно Акту комісії з визначення розрахунку суми збитків міського бюджету від недоотримання коштів за фактичне землекористування від 15.08.2017, за період з 11.09.2015 по 15.08.2017, збитки складають 67 588, 35 грн (а.с. 76-77). Вказаний акт затверджений п. 2 рішення Коростенської міської ради від 31.08.2017 №798 (а.с. 78-79, т.1).

11.09.2017 Коростенська міська рада надіслала відповідачу повідомлення про те, що комісія склала акт з визначення розрахунку суми збитків міського бюджету від недоотримання коштів за фактичне землекористування від 15.08.2017, який затверджений рішенням Коростенської міської ради від 31.08.2017 №798 (а.с. 70-72, т.1).

Прокурор вказує, що 09.07.2018 Коростенська місцева прокуратура Житомирської області зверталася до Коростенського міськрайонного суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Коростенської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків за час фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період з 11.09.2015 по 15.08.2017 у розмірі 67 588, 35 грн.

Постановою Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №279/3095/18, залишено без змін ухвалу Коростенського міськрайонного суду від 11.05.2019 та постанову Житомирського апеляційного суду від 19.06.2019 про закриття провадження у справі №279/3095/18 за позовом прокуратури в інтересах Коростенської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків за час користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Рішення суду мотивовано тим, що вказаний спір підлягає розгляду та вирішенню в порядку господарського судочинства.

Листами від 18.01.2021 вих. №02-14/91 та від 23.03.2021 вих.№02-14/679 Коростенська міська рада повідомляла ОСОБА_1 про необхідність звернення до міської ради із заявою про укладення договору оренди земельної ділянки за адресою: м. Коростень, вул. Шатрищанська, 75, а також попереджала про намір звернення до прокуратури для вжиття заходів представницького характеру (а.с. 107-108, т.1).

Згідно з листом від 17.05.2021 вих. №02-17/1308, Коростенська міська рада направила матеріали щодо, зокрема, ФОП Шкуратова М.Я. для вжиття прокуратурою заходів представницького характеру в інтересах Коростенської міської ради та наповнення бюджету Коростенської міської територіальної громади (а.с. 109).

Прокурор, звертаючись до Господарського суду Житомирської області з позовом, зсилається на приписи ст.ст. 120, 125 ЗК України та вказує, що Шкуратов М.Я. використовує земельну ділянку без правовстановлюючих документів, тобто без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, а тому зобов`язаний їх повернути, відповідно до вимог ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Вважає, що відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди, упродовж 2015-2021 років, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

Господарським судом Житомирської області позовні вимоги задоволено частково. Місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 67 588, 35 грн за період з 11.09.2015 по 15.08.2017 та за період з 20.04.2018 по 24.08.2018 у розмірі 4 224, 00 грн, у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Даний спір пов`язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Так, відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Предметом позову у даній справі є вимоги керівника Коростенської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Коростенської міської ради Житомирської області про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій перебуває об`єкт нерухомого майна, який є власністю відповідача.

В обґрунтування підстав для представництва прокурор вказує, що Коростенська міська рада Житомирської області є органом, уповноваженим від імені територіальної громади здійснювати повноваження власника комунального майна.

Прокурор зазначає, що при виконанні повноважень, передбачених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави під час використання майна, що належить до комунальної власності.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду в особі Коростенської міської ради прокурор посилається на те, що оскільки орендна плата за користування земельною ділянкою має вноситись до місцевого бюджету Коростенської міської ради, тому використання Шкуратовим М.Я. без належного оформлення земельної ділянки під об`єктом нерухомого майна, який на праві власності належить відповідачеві, зумовлює ненадходження коштів до місцевого бюджету міської ради, і відповідно, порушує права та інтереси держави в особі зазначеного органу місцевого самоврядування, у тому числі, як власника спірної земельної ділянки. Уповноваженим державою органом у спірних правовідносинах є Коростенська міська рада Житомирської області, яка згідно зі ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є органом, що представляє територіальну громаду м. Коростеня та діє в її інтересах, а також, яка у відповідності до ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" має повноваження звертатись до суду з метою реалізації повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Підставою для представництва інтересів держави та безпосередньо інтересів територіальної громади м. Коростеня в особі Коростенської міської ради є обставина порушення інтересів держави у зв`язку з бездіяльністю позивача, що полягає у відсутності активних дій (підготовка позову, сплата судового збору, тощо), спрямованих на звернення до суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів з орендної плати.

Коростенською міською радою Житомирської області, як органом влади, уповноваженим представляти та захищати інтереси держави з питань використання спірного майна, не вжито заходів до усунення порушень інтересів держави.

Натомість на адресу місцевої прокуратури 21.05.2021 надішов Лист Коростенської міської ради від 17.05.2021 №02-17/1308 з проханням вжити заходів представницького характеру

Відтак, з огляду на наведене та маючи відповідні правомочності для звернення до суду, прокурор звернувся з даним позовом. Колегія суддів вважає таке представництво обґрунтованим.

Предметом позову у даній справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування, без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно частини 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).

За приписами ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно ст. 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідченим нотаріально.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За приписами ст. 14.1.147 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У періоди з 11.09.2015 по 15.08.2017 та з 20.04.2018 по 21.04.2021 відповідач не був власником або постійним землекористувачем зазначеної земельної ділянки, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України). Таким чином, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5).

Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та п. 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до підпункту 288.5.1. п. 288.5 ст. 288 ПК України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Крім цього, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" від 11.12.2003 за № 1378-ІV (з наступними змінами та доповненнями) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Частиною 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Відповідно до ст. Закону України "Про оренду землі" обов`язок сплачувати орендну плату на підставі договору оренди землі припиняється з припиненням такого договору, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Відтак до правовідносин, що виникли після припинення договору оренди землі застосовуються норми ст. 1212 Цивільного кодексу України (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 915/242/17).

У справах за вимогами про стягнення плати за користування земельною ділянкою, відповідне право на яку не оформлено у встановленому порядку, тобто відповідно до статті 1212 ЦК України, необхідним є встановлення розміру цієї ділянки.

Так, згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна, тому відсутні правові підстави для дослідження в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи у зв`язку із закінченням 10.09.2015 строку дії договору оренди землі від 14.08.2012, користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна здійснюється відповідачем без належної правової підстави.

При цьому колегією суддів враховується, що фактичне володіння і користування спірною земельною ділянкою має місце в результаті вчинення договору купівлі-продажу №7031 від 17.08.2006 об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі за адресою: Житомирська обл., м. Коростень, вул. Шатрищанська, буд. 75, яка на праві приватної власності належить Шкуратову Миколі Яковлевичу (а.с. 149-150, т.1).

Апеляційним судом береться до уваги, що фактичне володіння і користування земельною ділянкою відповідачем без укладення договору оренди землі не вважається правопорушенням.

За вказаного, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні. Їх правове регулювання здійснюється згідно ст.ст. 1212-1214 ЦК України.

Так, ч. 2 ст. 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, ці положення поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.

З аналізу змісту норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч. 1 ст. 144, абз. 5 ч. 1 ст. 174 ГК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи вбачається наявність усіх трьох названих ознак.

Так, колегією суддів встановлено, що дійсно відповідач зберіг майно (грошові кошти) у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,1426 га, що знаходиться за адресою: м. Коростень, вул. Шатрищанська, 75.

Збереження такого майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті дій відповідача з моменту набуття права приватної власності на підставі договору купівлі-продажу №7031 від 17.08.2006 на нежитлову будівлю, що розташована за адресою: м. Коростень, вул. Шатрищанська, 75. Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем будівля, що згідно зі ст. 181 ЦК України є нерухомим майном, органічно та нерозривно пов`язана з цією земельною ділянкою.

Оскільки відсутність договору оренди землі має фактичним наслідком володіння і користування відповідачем чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації, тому відбулося збереження відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у розмірі орендної плати.

Водночас, ОСОБА_1 не виконав обов`язку щодо належного та своєчасного оформлення права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1810700000:01:015:0046 та проявив бездіяльність у вчиненні передбачених чинним законодавством заходів щодо цього.

Як зазначає прокурор, загальна сума безпідставно збережених коштів становить 180 228, 35 грн., з них 67 588, 35 грн. за період з 11.09.2015 по 15.08.2017 та 112 640, 00 грн. за період з 20.04.2018 по 21.04.2021.

Відтак, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору упродовж 2015-2021 років, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

З урахуванням положень ст. 1212 ЦК України, несвоєчасне оформлення ОСОБА_1 документів на право оренди земельної ділянки призвело до неотримання міською радою доходу від орендної плати за земельну ділянку, що є підставою для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів (орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, без належних на те правових підстав).

Відновлення порушених прав міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

Суд першої інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок за період з 11.09.2015 по 15.08.2017, встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним.

Також судом першої інстанції встановлено, що розрахунок за період з 20.04.2018 по 21.04.2021 є обґрунтованим, однак містить помилково визначену суму безпідставно збережених коштів за вказаний період у розмірі 112 640,00 грн, тоді як вірною, виходячи із наведених у ньому вихідних даних є сума - 122 640, 00 грн. За вказаного місцевим господарським судом враховано, що позовна вимога про стягнення 112 640, 00 грн безпідставно збережених коштів за період з 20.04.2018 по 21.04.2021 не перевищує їх обґрунтованого розміру.

Відповідачем подано до суду першої інстанції заяву від 17.03.2022 про застосування строків позовної давності в частині стягнення коштів за період з 11.09.2015 по 15.08.2017 у сумі 67 588, 35 грн та за період з 20.04.2018 по 24.08.2018 у сумі 14 224, 00 грн (а.с. 213-215).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно зі статтями 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

З огляду на викладене подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.

Аналогічний висновок щодо застосування частини 2 статті 264 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19.

Так, колегією суддів встановлено, що ухвалою від 13.09.2018 Коростенського міськрайонного суду Житомирської області відкрито провадження у справі №279/3095/18 за позовом Коростенської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Коростенської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків за час фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Ухвалою від 28.02.2019 Коростенського міськрайонного суду Житомирської області передано справу №279/3095/18 за позовом Коростенської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Коростенської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків за час фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів до Господарського суду Житомирської області.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 02.04.2019 у справі №279/3095/18 скасовано ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28.02.2019 та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11.05.2019 закрито провадження у справі №279/3095/18 за позовом Коростенської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Коростенської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків за час фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на підставі ч. 1 п. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №279/3095/18 залишено без змін ухвалу Коростенського міськрайонного суду від 11.05.2019 та постанову Житомирського апеляційного суду від 19.06.2019 про закриття провадження у справі №279/3095/18 за позовом прокуратури в інтересах Коростенської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків за час користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Постанова мотивована тим, що вказаний спір підлягає розгляду та вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що у зв`язку із закриттям провадження у справі №279/3095/18, переривання перебігу строку позовної давності не відбулося.

Позовна заява у даній справі, надійшла на поштове відділення 01.09.2021 (а.с.32, т.1) і саме з урахуванням зазначеної дати, виходячи з приписів глави 18 розділу V ЦК України, підлягають оцінці обставини щодо обрахунку строку позовної давності.

З огляду на викладене та враховуючи імперативні норми ч. 3 ст. 267 ЦК України, згідно яких передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 67 588, 35 грн. за період з 11.09.2015 по 15.08.2017 та за період з 20.04.2018 по 24.08.2018 у розмірі 4 224, 00 грн. (з урахуванням допущеної позивачем у розрахунку помилки), у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що враховуючи визначені відповідачем періоди, до яких останній просив застосувати наслідки пропуску строків позовної давності, підлягають до стягнення 108 416, 00 грн. безпідставно збережених коштів за період з 25.08.2018 по 21.04.2021 (968 днів).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, однак не дивлячись на те, що судом першої інстанції вірно застосовано строки позовної давності щодо стягнення збитків за періоди з 11.09.2015 по 15.08.2017 та з 20.04.2018 по 24.08.2018 (включно) вважає, що суму, у стягненні якої відмовлено, визначено невірно, навіть з урахуванням допущеної позивачем помилки у розрахунку.

Так, відповідно до наданого позивачем до позовної заяви розрахунку недоотриманих доходів Коростенською міською радою у вигляді несплаченої орендної плати на сформованій земельній ділянці під об`єктами нерухомості, які перебувають у приватній власності від 13.05.2021 за фактичне використання земельною ділянкою в період з 20.04.2018 по 21.04.2021 (що становить 1095 днів) нараховано збитки у сумі 112 640, 00 грн.

Таким чином, сума орендної плати за один день за даним розрахунком становить 102, 87 грн. (112 640, 00 грн. : 1095 днів).

Зазначена у рішення Господарського суду Житомирської області від 01.12.2022 сума 71 812, 35 грн. безпідставно збережених коштів у стягненні яких відмовлено є визначеною невірно.

Колегія суддів, здійснивши власний перерахунок, дійшла до висновку, що за період з 20.04.2018 по 24.08.2018 включно (127 днів), розмір збитків повинен становити 13 064, 49 грн. (127 днів х 102,87 грн.), а не 4 224, 00 грн.

Таким чином, сума безпідставно збережених коштів у стягненні якої позивачу слід відмовити становить - 80 652, 84 грн (67 588, 35 + 13 064, 49).

Враховуючи вищевикладене, сума до стягнення безпідставно збережених коштів за період 25.08.2018 по 21.04.2021 становить 99 575, 51 грн (112 640, 00 - 13 064, 49).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вимога про стягнення збитків є доведеною позивачем, однак допустився арифметичної помилки та дійшов невірного висновку щодо суми частково задоволених вимог.

Щодо стягнення з відповідача на користь Житомирської обласної прокуратури 1 626, 24 грн. судового збору, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим відповідач - ОСОБА_1 , з 18.02.2013 по даний час є інвалідом другої групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10ААБ № 651406 від 26.02.2013, копію якої долучено до апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю другої групи.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури 1 626, 24 грн. судового збору підлягає скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно із п. 2 ч.1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлене судом апеляційної інстанції, враховуючи положення ст.ст. 275, 277 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Житомирської області від 01.12.2022 у справі №906/979/21 підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до абзацу 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" апелянт звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 227, 229, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 01.12.2022 у справі №906/979/21 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 01.12.2022 у справі №906/979/21 скасувати частково. Ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити частково. Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:

"Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) на користь Коростенської міської ради (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Грушевського, буд. 22, ід. код 13576977) 99 575, 51 грн безпідставно збережених коштів.

У стягненні 80 652, 84 безпідставно збережених коштів відмовити."

3. Господарському суду Житомирської області видати наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №906/979/21 повернути Господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Грязнов В.В.