Рішення

від 08.05.2023 по справі 910/13846/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.05.2023Справа № 910/13846/22

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику учасників справи заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК.ЮА" про ухвалення додаткового рішення у справі

За позовом Фізичної особи-підприємця Матвеєвої Олени Василівни

АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК.ЮА"

вул. Франка Івана 30, м. Київ, 01054

про стягнення 721 133,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Матвеєва Олена Василівна (далі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК.ЮА" (далі-відповідач) про стягнення 721 133,19 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13846/22 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки вказана справа є справою незначної складності та визнана судом малозначною.

13.01.2023 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в котрому Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОК.ЮА" проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 в позові Фізичної особи-підприємця Матвеєвої Олени Василівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК.ЮА" відмовлено повністю.

26.04.2023 до суду від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат.

Як вбачається з рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі №910/13846/22 судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду даної справи, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення.

З матеріалів справи вбачається, що першою заявою по суті спору з боку відповідача є відзив на позовну заяву, в якій відповідач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 40 000,00 грн., які Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОК.ЮА" очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Так, частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи викладені вимоги ГПК України, суд зазначає, що оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Водночас в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20.

Разом з тим, заява про ухвалення додаткового рішення, до якої долучено докази щодо розміру понесених судових витрат, направлена засобами поштового зв`язку 24.04.2023, тобто поза межами встановленого строку.

Водночас, в означеній заяві відповідачем також заявлено про поновлення строку на подачу заяви про ухвалення додаткового рішення, в обґрунтування якої відповідач зазначає, що неможливість своєчасного відправлення заяви сталася через те, що Товариству з обмеженою відповідальністю "ДОК.ЮА" стало відомо про ухвалене рішення в день отримання його тексту, а саме 18.04.2023, що підтверджується, зокрема, відомостями з сервісу відслідковування поштових відправлень офіційного сайту Укрпошти за номером поштового відправлення 0105494293524.

Частина 1 ст. 119 ГПК України визначає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №910/22695/13.

Із правового контексту норм статей 118, 119 Господарського процесуального кодексу України убачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню. Як свідчить правовий аналіз норм чинного процесуального законодавства, господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 910/15481/17.

Згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, Господарським процесуальним кодексом України не встановлено неможливості поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат у зв`язку з розглядом справи.

Схожий за змістом правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 21.12.2019 у справі №910/6298/19, від 24.12.2019 у справі №909/359/19.

З огляду на вказане вище, оскільки у заявника була відсутня можливість вчасно відправити заяву про ухвалення додаткового рішення, зважаючи на отримання тексту рішення по суті спору лише 18.04.2023, суд дійшов висновку, що означені обставини об`єктивно свідчать про неможливість своєчасного подання доказів в підтвердження понесених судових витрат, а відтак, з урахуванням незначного пропущеного строку, свідчать про наявність підстав для поновлення пропущеного строку для подання доказів в підтвердження понесених судових витрат.

У зв`язку з викладеним суд доходить до висновку про наявність правових підстав для розгляду заяви позивача про розподіл судових витрат по суті.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК.ЮА" про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.

На обґрунтування поданого клопотання представник відповідача зазначив, що між Відповідачем (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Пленум» (Адвокатське об`єднання) було укладено договір про надання правової допомоги № 27122022 від 27.12.2022 та Додаткову угоду №1 від 27.12.2022 до зазначеного договору.

Згідно з цим договором Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати Клієнту правову допомогу, в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором з метою здійснення правового забезпечення інтересів Клієнта, а Клієнт зобов`язується прийняти їх та провести своєчасну оплату.

На підтвердження понесених витрат представником відповідача додано до матеріалів справи Детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги наданої Адвокатським об`єднанням «Пленум» Товариству з обмеженою відповідальністю "ДОК.ЮА", Акт № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги від 19.04.2023 за Додатковою угодою № 27122022 від 27.12.2022 та платіжну інструкцію № 302 від 24.04.2023 про сплату відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОК.ЮА» витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн.

Заперечень проти заяви про відшкодування судових витрат, що заявлені позивачем до відшкодування відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Матвеєвою Оленою Василівною до матеріалів справи не представлено.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

При цьому, суд враховує, що у п. 9 ч. 1 ст. 1 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлено: представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення; надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні; представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами; представництво інтересів фіз- і юросіб, держави, органів держвлади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Водночас, в Акті № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги від 19.04.2023 за Додатковою угодою № 27122022 від 27.12.2022 зазначені такі види правової допомоги, як відслідковування стадії розгляду справи на сайті судової влади та Єдиному державному реєстрі судових рішень (1 година) - 2 000 грн, а також включено до вартості правової допомоги такі дії як надсилання відзиву на позовну заяву, що не є видом адвокатської діяльності відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Верховний Суд також зазначив, що у такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Також суд зауважує, що в Акті № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги від 19.04.2023 за Додатковою угодою № 27122022 від 27.12.2022 зазначений такий вид правової допомоги, як складання, оформлення і надсилання заяви про виправлення описки (2 години) - 4 000 грн.

З урахуванням вищевикладеного, із наданих відповідачем документів не вбачається, що заявлені витрати мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим (як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).

Суд зазначає, що виконані відповідачем роботи з проведення аналізу матеріалів та фактичних обставин справи, аналізу судової практики, формування правового висновку та узгодження позиції, формування доказів, що стосуються правовідносин судового спору, фактично стосуються надання одного виду правової допомоги.

Враховуючи наведене, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зважаючи на предмет позову у даній справі, її нескладність та незначний обсяг доказів, які підлягають дослідженню та були подані позивачем, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір адвокатських витрат не пропорційний до предмета спору, не відповідає критеріям розумності їх розміру, дійсності та необхідності їх понесення (у заявленому розмірі), а визначений відповідачем розмір адвокатських витрат не є неминучим та розумним, що є підставою не покладати у повному обсязі понесені відповідачем витрати на правову допомогу адвоката на позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку частково задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК.ЮА" та стягнути з Фізичної особи-підприємця Матвеєвої Олени Василівни " витрати на правову допомогу у сумі 18 000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 240, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК.ЮА" про відшкодування судових витрат задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Матвеєвої Олени Василівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК.ЮА" (01054, м. Київ, вул. Франка Івана 30, ідентифікаційний код 40564603) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 18 000 грн. 00 коп.

3. Після набрання додатковим рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О.Лиськов