Рішення

від 31.01.2023 по справі 759/14969/22

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/14969/22

пр. № 2/759/1079/23

31 січня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Журибеда О.М.

за участю секретаря - Багінської І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Солом`янського району м. Києва про поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та стягнення вихідної допопомоги,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31.10.2022 року зверулась до суду із позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Солом`янського району м. Києва про поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та стягнення вихідної допопомоги.

В обґрунтування позовних вимог позив посилається н ате, що в 1984 році закінчила Київський медичний інститут, після переїзду з Хабаровського краю російської федерації в м. Київ, з сімєю військового отримала спеціальність - лікаря педіатра. В м. Києві працювала в різних медичних закладах, стаж складає 37 роки. Почала працювати в Комунальному некомерційному підприємстві "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Солом`янського району м. Києва з 10.12.2019 року. З початком повномаштабного вторгнення російських військ в Україну, з 24.02.2022 року, позивач працювала 24.02.2022 рок ута 25.02.2022 року, а потім як і інші лікарі з дозволу керівництва не виходила на роботу. Повноцінно почала працювати з березня 2022 року і як зазначає позивач, відчула, що директор ОСОБА_2 стала відноситись до останньої уцпереджено, шукаючі ріщні приводи для мого звільнення. 12.04.2022 року, позивачу було надано для ознайомлення попередження про скорочення штітів працівників, відповідно до якого, з метою оптимізації штатної чисельності працівників, посада яку займала позивачч, підлягає скороченню відповідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Після даного попередження, позивач продовжувала працювати, а 13.06.2022 року, була звільнена з вищевказаної посади в зв`язку з скороченням чисельності і штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому позивач отримала розрахунок в розмірі 15560, 24 грн., що на думку позивача замало, так як остання н еотримала вихідну допомогу в розмірі середньої заробітної плати. А тому позивач просить: - поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді чергового лікаря з моменту звільнення, тобто з 13.04.2022 року в підприємстві Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Солом`янського району м. Києва;- стягнути з відповідача на користь позивача заробіток за час вимушеного прогулу після 14.06.2022 року по день подачі позову у розмірі 55750, 81 грн. та 9534, 00 грн. не виплаченої вихідної допомоги, а всього стягнути 66284, 81 грн.; - стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50000, 00 грн. та стягнути судові витрати.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15.12.2022 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

09.01.2023 року від директора Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Солом`янського району м. Києва а. Сваток до суду надійшов відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на доводу зазначені у відзиві.

23.01.2023 року від представника позивача ОСОБА_3 до суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначив, що позивач письмово підтвердила, що ще працюючи в Дитячій поліклініці №2 Солом`янського району, вона вже була членом профспілкового комітету медпрацівників м. Києва. Тому сторона позивача, вважає, що її звільнення повинно було бути за згодою профспілкового комітету, тоді як письомовї згоди вчинення подібних дій відповідача профспілковий комітет не надав, що є порушенням вимог ст. 43 КЗПП України. Також, представник позивача подав клопотання про поновлення пропущеного строку на подачу позовної заяви. Обрярунтовуючи його тим, що поважними причинами пропуску строку є, те що позивач після смерті матері а батька залишилася сама. Після звільнення з роботи була дуже пригнічена, деякий час не могла їсти та спати. На той час позивачу не було з ким порадатись, воне не отримала підтримки від знайомих та подруг, які із-за запровадженням воєнного стану пов`язаного з агресивним нападом росії на Україну, виїхали за кордон, а 26.06.2022 року позивач перебувала в гостях у знайомої в АДРЕСА_1 , де в цей час відбувся обстріл заводу ім. Артема та ракета ворогів влічила в житловий будинок, який був недалеко від будинку її знайомої. В паніці, позавич з іншими людьми вибігла на вулицю, але інші люди збили її з ніг, після чого відчувши, що стара травма кульшового суглобу стегна лівої ноги, яку вона отрмала 21.04.2021 році і лікувала в КМКЛ №7, де їй було проведено операцію по зіміні кульшового суглобу, на яку позивачу довелося витратити 100000, 00 грн., почала турбувати болем. За порадою колеги по роботі, позивач вимушена була виїхати з м. Києва в Закарпатську обл., в м. Берегове, де два з половиною місяці лікувалась в цілющих водах.

Суд, дослідивши письмові докази, з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно попередження про скорочення штату працівників від 12.04.2022 року №108/01-, вбачається, що КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Солом`янського району м. Києва повідомляє, ОСОБА_1 , про те, що з метою отпимізації штатної чесильності працівників був виданий наказ від 11.04.2022 року №42 «Про оптимізацію штатної чисельності працівників КНП ««Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Солом`янського району м. Києва та скорочення штату працівників» (а.с. 10).

Відповідно до вищещазначеного наказу, 14.06.2022 року посада, яку ОСОБА_1 займає, підлягає скороченню відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, з додтриманням вимог чинного законодавства України, наданням пільг та компенсацій, зокрема вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.

Відповідно до наказу №42 від 11.04.2022 року про оптимізацію штатної числеьності праціників КНП ««Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Солом`янського району м. Києва та скорочення штату працівників, з 14.06.2022 року оптимізовано штатну чисельність працівників шляхом скорочення настпуних посад, зокрема: черговий кабінет: 1 посада лікаря педіатра.

Наказом №60К/ТР від 06.06.2022 року КНП ««Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Солом`янського району м. Києва про звільнення з роботи, ОСОБА_1 , лікаря-педіатра чергового кабінету звільнено з роботи з 13.06.2022 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Як вбачається з профспілкового квитка серії №28081922 від 30.12.1987 року, ОСОБА_1 , в 1977 році вступила в профспілку медичних працівників Профспілкового комітету лікарні №1 м. Києва (а.с. 16).

Окрім цього, відповідно до довідки від 29.12.2022 року №108/01-1522 КНП ««Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Солом`янського району м. Києва, ОСОБА_1 при прийнятті на роботу у 2019 році заяву на вступ до профіспілкової організації КНП «ЦПМСД №1» Солом`янського району м. Києва не подавала, відрахування з її заробітної плати на профспілкові внески не відбувалось.

Згідно листа від 11.04.2022 року №108/01-410 «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Солом`янського району, в бачається, що адміністрація КНП «ЦПМСЛ №1» Солом`янського району м. Києва повідомляє профспілковий камітет центру, що на основі проведеного аналізу економічних та виродчничих можливостей підтприємства з 14.06.2022 року відбудеться скорочення посад та працівників.

Згідно виписки №2459 із медичної карти амбулаторго (стаціонарного) хворого від 05.05.2021 року, діагноз ОСОБА_1 перелом-шийки лівої стегнової кістки із зміщенням уламків (а.с. 9).

З врахування встановлених обставин, суд вважає, що до виниклих між сторонами правовідносин слід застосувати наступні норми матеріального права.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У статті 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин.

При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Отже, підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 673/723/20.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року в справі Красношапка проти України вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес у отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 про своє звільнення із наведених підстав стало відомо13.06.2022, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1 в позовній заяві та її підписом про ознайомлення із наказом про звільнення №06.06.2022 року №60К/ТР.

Позивач звернулась до Святошинського районного суду м. Києва із даною позовною заявою лише 31.10.2022 року, що свідчить про пропуск ним місячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Позивач посилається причини для поновлення строку звернення до суду на ті обставини, що вона залишилась сама після смерті матері та батька, а підтримки від знайомих та подруг не було, оскільки із запровадженим військовим станом пов`язаним з агресивним нападом росіїської федарації на Україну, останні виїхали за кордон. А також те, що в зв`язку з ракетним обстрілом по близу місця її перебування, позивач знову пошкодила минулу травму, і як наслідок за рекомендацією колеги, поїхала з Києва на лікування до Закарпатської області.

Наведені позивачем причини для поновлення строку звернення до суду, суд вважає неповажними, оскільки ОСОБА_1 була звільнений з роботи 13.06.2022 року, будь-яких непереборних та об`єктивних перешкод, які не залежали від волі особи та які б перешкоджали позивачу в реалізації його права щодо оскарження рішення роботодавця, щодо його звільнення в місячний строк позивачем не наведені та судом не встановлені.

Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Суд при вирішенні питання про поновлення строків для звернення до суду з позовом зветрає увагу на той факт, Святошинський районний суд м. Києва, якому як суду першої інстанції підсудний цей спір, не припиняв роботи у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, забезпечував усім особам, можливість реалізації права на судовий захист, а також роз`яснив на своєму офіційному вебсайті, доступ до якого є безперешкодним, безперервним і безоплатним, відповідну інформацію щодо способів комунікації, подання документів, режиму та особливостей роботи суду в умовах воєнного стану.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду введенням воєнного стану на території України, позивач зазначає про те, що це негативно вплинуло на її здоров`я, а саме на колишній травмі,і як наслідок, унеможливило своєчасну реалізацію такого права.

Однак позивач не навела обставин, які б свідчили про те що, її стан здоров`я дійсно не давав можливості у встановлений процесуальним законом строк, у тому числі після введення воєнного стану в Україні, звернутися до суду з цим позовом у будь-який зручний для неї спосіб, у тому числі засобами дистанційного зв`язку, та не надала доказів на їх підтвердження.

Як зазначалось судом, поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Натомість, позивач як у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду, так і в позовній заяві не вказала, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили її звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Позивач не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати її процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довела, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

Таким чином, суд не вбачає підстав для поновлення ОСОБА_1 строку для звернення до суду із зазначеним позовом.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про про поновлення на роботі слід відмовити, у зв`язку з пропуском строків звернення до суду.

У свою чергу, відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягується тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов`язаної вимоги.

Отже, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також стягнення невиплаченої вихідної допомоги, у контексті цієї справи є похідними від вимоги про поновлення на роботі, оскільки їх вирішення напряму залежить від вирішення питання поновлення на роботі.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 753/5516/20.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством

Оскільки позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, тому вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню

Враховуючи викладене, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та стягнення вихідної допопомоги слід відмовити.

Керуючись статтями 233, 234 КЗпП України, статтями 19, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. 233, 234 КзПП України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Солом`янського району м. Києва про поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та стягнення вихідної допопомоги відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Журибеда