Постанова

від 02.05.2023 по справі 536/466/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 536/466/22 Номер провадження 22-ц/814/2660/23Головуючий у 1-й інстанції Даніліна Ж.О. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Абрамова П.С., Одринської Т.В.,

при секретарі Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 31 серпня 2022 року (повний текст рішення складено 09 вересня 2022 року) у справіза позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Кам`янопотоківської сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Друга кременчуцька державна нотаріальна контора, комунальне підприємство «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області» про визнання права власності за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Кременчуцького районного суду Полтавської області з позовом, в якому просили суд ухвалити рішення, яким визнати за ними право власності за набувальною давністю на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до договору міни 15 вересня 2000 року позивачі набули право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до умов вказаного вище договору міни позивачі передали у власність ОСОБА_3 належну їм квартиру АДРЕСА_2 в порядку обміну, а ОСОБА_3 передала позивачам в особисту власність 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Також відповідно до умов договору, 1/2 частина житлового будинку з господарчими будівлями належала ОСОБА_3 на підставі договору дарування, при цьому відчужувана частка реально не виділена.

Згідно даних МБТІ, відчужуване майно - це житловий будинок загальною площею 18,9 кв.м., господарські будівлі: сарай, вбиральня, літня кухня та огорожа.

Позивачі вказали, що з 15 вересня 2000 року по день подання позову, тобто 21 рік вони являються власниками 1/2 частини вказаного будинку, де вони є зареєстрованими та фактично проживають.

Згідно архівних даних КП «КМБТІ» зареєстроване нерухоме майно житловий будинок АДРЕСА_1 , частка 1/2 на праві власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Також згідно з технічним паспортом зазначено відомості про колишніх власників будинку, але позивачам про них нічого не відомо.

Позивачі стверджують, що їм достеменно нічого не відомо про володільця іншої 1/2 частини житлового будинку, починаючи з 15 вересня 2000 року позивачі відкрито добросовісно володіють цією 1/2 частиною домоволодіння.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 31 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Кам`янопотоківської сільської ради про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено.

При відмові у позові суд першої інстанції виходив із того, що позивачі були достовірно обізнані про те, що набули право власності лише на 1/2 частину домоволодіння по по АДРЕСА_1 та про факт відсутності законних підстав на набуття права власності на іншу спірну частину домоволодіння, про що самі ствердили у своїй позовній заяві.

При цьому, суд першої інстанції прийшов до висновку, що не можна вважати володіння позивачами 1/2 частиною будинку, щодо якої їм було достовірно відомо про відсутність законних підстав для такого володіння, добросовісним.

Отже, у даному спорі неможливим є набуття права власності за набувальною давністю у зв`язку з недоведенням позивачами належними та допустимими доказами наявності усієї сукупності умов, які передбачені конструкцією статті 433 ЦК України, а саме однієї з таких умов - добросовісності заволодіння спірним майном.

Позиції учасників справи

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Із рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 31 серпня 2022 року не погодились позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і оскаржили його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі просять скасувати рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 31 серпня 2022 року та ухвалити нове рішення по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Кам`янопотоківської сільської ради про визнання права власності за набувальною давністю, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі позивачів вказано, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, на думку позивачів, маються всі підстави для визнання права власності за набувальною давністю.

Крім того, як вважають позивачі, суд не врахував практику Верховного Суду при застосуванні положень частини першої статті 344 ЦК України.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції

Сторони та представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли заяви про розгляд справи без їхньої участі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно договору міни, укладеного 15 вересня 2000 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Спірідович Н.В., ОСОБА_3 передала у особисту приватну власність позивачам належну їй 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Як вбачається із довідки КП «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» від 21 травня 2021 року, за даними архівного обліку станом на 28 грудня 2012 року зареєстроване нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , власниками 1/2 частки вказаного житлового будинку є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 651731 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1496 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 .

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 651732, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1496 кв.м., яка розташована по по АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягів № 261414675 та № 261337398 від 14 червня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1496 га, кадастровий номер 5322481703:03:001:0059, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5318159482021 від 14 травня 2021 року, земельна ділянка, площею 0,1496 га кадастровий номер 5322481703:03:001:0059, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 , на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 та ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції також правильно встановив, що у якості доказу позивачами надано копію декларації про готовність за амністією, реєстраційний номер ПТ 161210903270 щодо будинку по АДРЕСА_1 , зі змісту якої не вбачається відомостей про замовника.

При розгляді справи у суді першої інстанції були допитні свідки.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила суду, що вона є сусідкою позивачів по справі, оскільки проживає в будинку по АДРЕСА_1 . Свідок вказала, що їй відомо, про те, що позивачі проживають у будинку АДРЕСА_1 , починаючи з 2000 року, оскільки обміняли квартиру у м. Кременчук. Свідку також відомо, що до позивачів в тому будинку проживали подружжя ОСОБА_5 , про місце проживання яких на даний час свідку не відомо. За час проживання у будинку позивачі значно покращили будинок та і все домоволодіння.

Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона, починаючи з 2006 року проживає у будинку АДРЕСА_1 . У 2006 році, коли свідок переїхала жити до с. Садки, позивачі вже проживали у будинку АДРЕСА_1 . За весь цей час вони проводили ремонти у цьому будинку, значно покращили його стан.

Згідно листа Другої кременчуцької державної нотаріальної контори № 134/01-16 відсутня технічна можливість надання інформаційної довідки про усіх власників будинку АДРЕСА_1 .

Щодо застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно частини першої статті 344ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставістатті 344ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. За змістом частини першої статті 344 ЦК Українидобросовісність особимає існуватисаме намомент заволодіннянею чужиммайном,що єоднією зумов набуттяправа власностіна такемайно занабувальною давністю.Після заволодіннячужим майномподальше володінняособою такиммайном маєбути безтитульним,тобто такимфактичним володінням,яке неспирається набудь-якуправову підставуволодіння чужиммайном.Володіння майномна підставіпевного юридичноготитулу виключаєзастосування набувальноїдавності.При вирішенніспорів маєзначення фактдобросовісності заявникасаме намомент отриманняним майна(заволодіннямайном),тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності наступних умов у сукупності: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння), а відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.

Правильним є також висновок суду першої інстанції, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Суд першої інстанції правильно вказав, що у даній справі, позивачами доведено давність та відкритість володіння спірним майном 1/2 частиною будинку АДРЕСА_1 , проте, позивачі були достовірно обізнані, що набули право власності лише на 1/2 частину вказаного домоволодіння та про факт відсутності законних підстав на набуття права власності на іншу спірну 1/2 частину домоволодіння.

При цьому, аналізуючи матеріали справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що не можна вважати добросовісним володіння позивачами 1/2 частиною будинку, щодо якої їм було достовірно відомо про відсутність законних підстав для такого володіння.

Обґрунтовано суд першої інстанції звернув увагу, що надана позивачем сукупність доказів на підтвердження позовних вимог не дає змоги дійти однозначного і беззаперечного висновку про відсутність власника спірного майна чи відсутність відомостей про нього.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що у даному спорі неможливим є набуття права власності за набувальною давністю у зв`язку з недоведенням позивачами належними та допустимими доказами наявності усієї сукупності умов, які передбачені конструкцією частини першої статті 433 ЦК України, а доводи апеляційної скарги про те, що маються підстави для задоволення позову не підтверджуються матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно достатті 358 ЦК Україниправо спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Слід звернути увагу, що співвласнику належить так звана «ідеальна частка» у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників до спільної власності.

Отже, користування співвласником своєю часткою у спільній частковій власності є правом, яке визначене чинним законодавством і не може бути підставою у цій справі для визнання права власності на підставі статті 344 ЦК України.

Щодо інших доводів апеляційної скарги

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що суд першої інстанції не врахував практику Верховного Суду не знайшло підтвердження при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, при цьому, як вбачається з матеріалів справи, висновки суду першої інстанції узгоджуються із правовою позицією, яка висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина друга).

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя).

Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції дав правильну оцінку доказам по справі, а висновки суду щодо встановлених обставин справи відповідають наявним у справі доказам.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повноваження суду апеляційної інстанції закріплені у статті 374 ЦПК України.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із дотриманням норм процесуального права та правильно застосував норми матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, при розгляді апеляційної скарги підстави для скасування рішення суду першої інстанції не встановлені, то апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 31 серпня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 травня 2023 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді П.С. Абрамов

Т.В. Одринська