Ухвала

від 11.05.2023 по справі 240/12310/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

11 травня 2023 року м. Житомир справа № 240/12310/23

категорія 111030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Пан-Лікар" про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пан-Лікар" до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пан-Лікар" (далі - позивач, ТОВ "Пан-Лікар") звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області № 9725/6/06-30-04-06 від 26 квітня 2023 року про виключення його з реєстру платників єдиного податку.

11 травня 2023 року представник позивача надав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд зупинити дію оскаржуваного про виключення ТОВ "Пан-Лікар" з реєстру платників єдиного податку на час розгляду справи № 240/12310/23.

На обґрунтування заяви представник товариства вказує, що починаючи з 26 квітня 2023 року, ТОВ "Пан-Лікар" перебуває фактично у невизначеному та спірному податковому статусі. Зазначає, що податковий та бухгалтерський облік платника податку на загальній та спрощеній системі оподаткування ведеться за різними формами звітності, відбувається нарахування різних податків та у відмінні податкові періоди, тощо. Так, платник єдиного податку не веде облік та звітність за деякими видами податків, зокрема, податку на прибуток. У той же час, платник податку на загальній системі оподаткування не подає звітність та не сплачує єдиний податок. Таким чином, в залежності від результату розгляду справи, у позивача фактично за минулий період (з 26 квітня 2023 року) складеться зобов`язання подання звітності та сплати податків. При цьому, якщо позивач наразі буде вести облік за загальною системою оподаткування, а рішення суду буде на користь платника податків, то у позивача виникне прогалина (як платника єдиного податку) в податковому періоді, протягом якого суд буде розглядати справу. Отже, єдиним способом уникнення невизначеного податкового статусу позивача, є саме необхідність зупинення дії індивідуального, спірного акта.

Згідно із частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, ураховуючи достатність наявних у матеріалах провадження доказів, суд приходить до висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без участі сторін.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та у порядку, прямо передбаченому законом.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Частиною 2 цієї правової норми закріплено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до положень частини 6 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа або до якого такий позов може бути поданий, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Для забезпечення позову суд на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників має переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №260/1499/18, від 17 червня 2020 року №380/930/20.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Разом з тим, позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам ТОВ "Пан-Лікар" до прийняття рішення у справі, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, чи необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Водночас, аналізуючи зміст заяви позивача про забезпечення доказів, суд вважає, що до розгляду справи за позовом ТОВ "Пан-Лікар" по суті неможливо зробити висновок про очевидну протиправність спірного рішення контролюючого органу .

У той же час, наявність очевидних ознак протиправності дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за наслідком розгляду справи по суті.

Посилання позивача на невизначеність його правового статусу до прийняття судом рішення за наслідками вирішення спору, суд до уваги не приймає, оскільки положення Податкового кодексу України та прийнятих на його виконання інших нормативно-правових актів визначають поведінку платника податків та податкового органу протягом спірного періоду. Зокрема, проведена у зазначений період оплата грошових зобов`язань з податків та зборів, які не підлягають сплаті за умови наявності у платника права на сплату єдиного податку, підлягають поверненню як надмірно сплачені платежі.

Ураховуючи зазначене, виходячи зі змісту поданої заяви та доводів наведених позивачем на її обґрунтування, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову та не вбачає підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Пан-Лікар" у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дати її постановлення.

Суддя Т.О. Окис