Рішення

від 05.07.2023 по справі 240/12310/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року м. Житомир справа № 240/12310/23

категорія 111030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичний центр «ПАН-ЛІКАР» до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,

установив:

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичний центр «ПАН-ЛІКАР» (далі позивач, ТОВ «ЛДЦ «ПАН-ЛІКАР») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Житомирській області) про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновок податкового органу про існування у позивача заборгованості по платі за землю є помилковим. Виникнення заборгованості в обліковій картці платника обумовлене помилковим подання уточнюючої декларації з плати за землю, яка фактично дублювала показники аналогічної уточнюючої декларації, поданої раніше. Оскільки така помилка виправлена платником до проведення відповідачем камеральної перевірки, у останнього, на переконання позивача, були відсутні правові підстави для врахування сум, зазначених у помилково поданій уточнюючій податковій декларації з плати за землю. Згідно проведених у період 2022 року сплат, заборгованість по платі за землю, у правильно визначеному розмірі, у позивача відсутня. Зауважує, що у 2022 році у позивача не було діючого договору щодо користування земельною ділянкою, а тому відсутній обов`язок по сплати відповідного податку і його перерахування проводиться платником виключно з огляду на відповідальне ставлення останнього до відповідного обов`язку. Також зауважує, що спірне рішення прийняте 26 квітня 2023 року, в той час як виключення позивача з реєстру платників єдиного податку проведено з 31 березня 2023 року. Тобто рішення відповідача поширює свою дію на минулий період часу, що не передбачено чинним нормами законодавства.

Ухвалою суду від 11 травня 2023 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.

31 травня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що відповідно до абзацу 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України з наступними змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин (далі ПК України) платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Кодексом, у разі наявності податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом 3 пункту 59.1 статті 59 ПК України (180 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів в останній день другого із двох послідовних кварталів. З урахуванням положень підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу ХХ «Перехідні положення» ПК України період обліку наявності у платника єдиного податку третьої групи податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів відповідно до зазначеної правової норми за умови наявності можливості виконувати свої податкові обов`язки починається з 01 жовтня 2022 року. За результатами проведення камеральної перевірки контролюючим органом встановлено наявність у позивача заборгованості станом на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що обумовило прийняття рішення про анулювання реєстрації останнього як платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку. Оскільки податковий борг виник внаслідок самостійного подання платником податків уточнюючої податкової декларації по орендній платі за землю за 2022 рік, правові підстави його не враховувати у контролюючого органу були відсутні.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що ТОВ «ЛДЦ «ПАН-ЛІКАР» перебуває на спрощеній системі оподаткування та у момент виникнення спірних правовідносин було зареєстроване платником єдиного податку третьої групи.

11 січня 2022 року позивач подав звітну податку декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), у якій визначено грошове зобов`язання з орендної плати за землю в сумі 4121,33 грн.

29 березня 2022 року у зв`язку з введенням воєнного стану позивач подав уточнюючу податкову декларацію з плати за землю, в якій зменшив податкове зобов`язання на суму 3434,35 грн (за мінусом сум, сплачених за січень та лютий 2022 року).

28 вересня 2022 року позивач знову подав уточнюючу податкову декларацію з плати за землю, в якій збільшим своє податкове зобов`язання на суму 3434,35 грн, а також самостійно задекларував штраф у розмірі 103,00 грн.

30 вересня 2022 року ТОВ «ЛДЦ «ПАН-ЛІКАР» помилково було повторно подано зазначену вище уточнюючу податкову декларацію.

21 квітня 2023 року, виправляючи зазначену помилку, позивач подав уточнюючу податкову декларацію, в якій зменшив податкове зобов`язання на суму 3125,23 грн та визначив грошове зобов`язання з плати за землю у 2022 році в сумі 4533,35 грн.

26 квітня 2023 року ГУ ДПС у Житомирській області проведено камеральну перевірку щодо порушення платником єдиного податку позивачем вимог перебування на спрощеній системі оподаткування, за наслідками якої складено акт №6012/06-30-04-06.

За результатами перевірки встановлені порушення, за які передбачено відповідно до абзацу 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 та пункту 299.10. статті 299 анулювання ПК України реєстрації позивача як платника єдиного податку третьої групи шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку, а саме: наявність податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів по орендній платі з юридичних осіб.

У зв`язку з виявленням зазначеного порушення 26 квітня 2023 року ГУ ДПС у Житомирській області прийняло рішення №9725/6/06-30-04-06 про відключення з реєстру платників єдиного податку.

Уважаючи таке рішення протиправним, ТОВ «ЛДЦ «ПАН-ЛІКАР» звернулася з цим позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначено статтею 299 ПК України, відповідно до пункту 299.1 якої реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

Відповідно до підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі:

1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв`язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, в останній день календарного кварталу, в якому подано таку заяву;

2) припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем відповідно до закону - в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення;

3) у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу;

4) якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва юридичної особи платника єдиного податку четвертої групи становить менш як 75 відсотків;

5) якщо платником єдиного податку четвертої групи не подано податкову звітність, передбачену підпунктом 295.9.1 пункту 295.9 статті 295 та підпунктом 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні позивачем порушено вимоги абзацу 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України.

У свою чергу, згідно названого абзацу платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема, у разі наявності податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу, на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів в останній день другого із двох послідовних кварталів.

Приписами пункту 299.11 статті 299 ПК України визначено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Як убачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято на підставі того, що позивач має податковий борг на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Водночас, суд звертає увагу, що передумовою прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку є проведення перевірки, висновки якої повинні бути викладені у відповідному акті.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

За правилами підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Таким чином, як слідує зі змісту наведеної правової норми, контролюючий орган має право шляхом проведення камеральної перевірки проконтролювати своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, що спростовує доводи позивача у цій частині.

Відповідно до пунктів 86.2, 86.7 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Акт перевірки, заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи і пояснення, у разі їх подання платником податку у визначеному цим пунктом порядку (далі матеріали перевірки), розглядаються комісією такого контролюючого органу з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок (далі комісія з питань розгляду заперечень), яка є постійно діючим колегіальним органом контролюючого органу. Склад комісії та порядок її роботи затверджуються наказом керівника контролюючого органу.

Отже, нормами Податкового кодексу України передбачено право платника податків у разі незгоди з висновками камеральної перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки, подати протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта, до контролюючого органу, який проводив таку перевірку, свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності, які є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії супровідного листа від 26 квітня 2023 року Акт перевірки надісланий позивачу разом з оскаржуваним рішення про виключення його з реєстру платників єдиного податку.

Ураховуючи те, що Акт перевірки отриманий позивачем одночасно з оскаржуваним рішенням, суд приходить до висновку, що у нього не було можливості реалізувати право на подання своїх заперечень та додаткових документів і пояснень, зокрема, але не виключно, документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності, які є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Отже, прийнявши 26 квітня 2023 року на підставі Акту перевірки оскаржуване рішення, відповідач фактично позбавив позивача можливості подати свої заперечення (пояснення) та/або додаткові документи, у зв`язку з чим таке рішення прийнято без дотримання вимог, закріплених у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Аналогічний висновок викладений у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року у справі №640/20073/21.

Надаючи правову оцінку твердженню податкового органу про існування у позивача податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, суд зауважує на таке.

Як установлено судом та не заперечує відповідач, ТОВ «ЛДЦ «ПАН-ЛІКАР» 21 квітня 2023 року подало уточнюючу податкову декларацію з плати за землю, в якій зменшив суму грошового зобов`язання на 3125,23 грн.

Подання такої декларації обумовлено помилковим подвійним поданням уточнюючої податкової декларації з ідентичними даними.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Як установлено судом, позивачем на виконання вимог статті 50 ПК України подано уточнюючу декларацію, якою зменшено суму податкового зобов`язання, зокрема на ту суму, яка за позицією ГУ ДПС у Житомирській області є податковим боргом.

Згідно усталеної судової практики Верховного Суду, зокрема у постановах від 03 травня 20118 року у справі №820/4177/17, від 31 липня 2018 року у справі №824/2675/14-а, від 14 серпня 2018 року у справі №818/1507/17, зменшення грошового зобов`язання шляхом подання уточнюючої податкової декларації не сплатою такого.

Отже, визначена у помилково поданій уточнюючій декларації з плати за землю сума грошового зобов`язання, не набула статусу податкового боргу, а тому у податкового органу були відсутні правові підстави для її врахування під час прийняття оскаржуваного рішення.

Суд не приймає до уваги твердження позивача про помилкове виключення його з реєстру платників єдиного податку з 31 березня 2023 року рішенням контролюючого органу від 26 квітня 2023 року, оскільки наведені вище положення пункту 299.11 статті 299 ПК України передбачають виключення саме з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення, а не першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому виявлено таке порушення.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Однак, названою правовою нормою також передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку способу захисту порушеного права позивача, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд, про що неодноразово вказано у постановах Верховного Суду

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі №826/17220/17, від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18.

У світлі обставин цієї справи судом установлено, що рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку є протиправним.

Згідно пункту 193.1 статті 193 ПК України до функцій державних податкових інспекцій належать, зокрема:

- здійснення сервісного обслуговування платників податків; здійснення реєстрації та ведення обліку платників податків та платників єдиного внеску, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням;

- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб, реєстрів, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи;

- виконання інших функцій сервісного обслуговування платників податків, визначених законом.

Відповідно до пункту 299.1 статті 299 ПК України реєстрація суб`єкта господарювання, як платника єдиного податку, здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

Інші варіанти правомірної поведінки за обставин, що склалися на момент вчинення оспорюваних дій, окрім, як поновити правовий статус позивача платника єдиного податку, у відповідача відсутні.

Тобто, згідно процесуального закону і встановлених фактичних обставин, суд може зобов`язати відповідача вчинити конкретні дії для захисту прав позивача.

Отже, з метою відновлення права позивача, з метою захисту якого подано відповідний позов, суд уважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати ГУ ДПС у Житомирській області поновити реєстрацію ТОВ «ЛДЦ «ПАН-ЛІКАР» як платника єдиного податку з 31 березня 2023 року, про що внести відповідний запис до реєстру платників єдиного податку.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05 березня 2019 року у справі №822/1676/18, від 05 лютого 2019 року у справі №80, викладеною у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №816/543/17, від 05 березня 2019 року у справі №822/1676/18, від 12 квітня 2019 року у справі №2240/2504/18, від 27 червня 2019 року у справі №806/1086/17.

Розглядаючи питання про розподіл судових витрат, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктами 1 та 3 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі Закон України №5076-VI).

Статтею 30 Закону України № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Суд зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано рахунок фактуру №713 від 28 квітня 2023 року та акт №ОУ-0000713 здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 28 квітня 2023 року.

Загальна сума витрат на правничу допомогу, яку позивач просить суд стягнути з відповідача складає 10000 грн.

Згідно зазначених документів адвокат надав позивачу юридичні послуги у квітні 2023 року.

При цьому будь-яких застережень чи інформації про те, у чому полягають такі юридичні послуги та як вони пов`язані з розглядуваною судом цієї справою, названі документи не містять.

Також суду не надано копію договору про надання правничої допомоги від 31 грудня 2021 року, на підставі якого складено наданий суду акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг).

Окрім цього, суд зауважує, що позовна заява та всі додані до неї документи підписана та засвідчені директором позивача.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення ним витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи.

Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, задоволенню не підлягає.

При цьому, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2684,00 грн підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичний центр «ПАН-ЛІКАР» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 26 квітня 2023 року №9725/6/06-30-04-06 про виключення Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичний центр «ПАН-ЛІКАР» з реєстру платників єдиного податку.

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області поновити реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичний центр «ПАН-ЛІКАР» як платника єдиного податку з 31 березня 2023 року, про що внести відповідний запис до реєстру платників єдиного податку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичний центр «ПАН-ЛІКАР» сплачений судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис