Постанова

від 02.05.2023 по справі 758/16903/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №758/16903/21

провадження № 22-ц/824/1503/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Кирилюк Г.М.,

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Жванко О.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів «Середня загальноосвітня школа №6» Подільського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі з відновленням трудового стажу та виплатою заробітної плати за період відсторонення, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 лютого 2022 року в складі судді Головчака М. М. ,

встановив:

02.12.2021 ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на ті підстави, що працює вчителем фізики у Загальноосвітньому навчального закладі І-ІІІ ступенів «Середня загальноосвітня школа № 6» Подільського району м. Києва.

Протягом вересня, жовтня, листопада 2021 року вона стикнулася з порушенням її конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало в тому, що у неї постійно незаконно вимагали медичну інформацію щодо вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

03.11.2021 відповідач ознайомив її з повідомленням №1, підписаним директором ОСОБА_2 , в якому було зазначено про відсторонення її від роботи на період дії карантину, якщо вона не надасть один з таких документів: документ, який підтверджує, що вона отримала повний курс вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; довідку про наявність абсолютних протипоказань до проведення відповідних профілактичних щеплень.

12.11.2021 відповідач ознайомив її з наказом №183/1-к від 11.11.2021 «Про організаційні заходи щодо запобігання поширенню інфекційної хвороби COVID-19 в СЗШ №6» за підписом в.о. директора СЗШ №6 м. Києва Лебединської Т.А., згідно з яким її мали відсторонити від роботи з 15.11.2021 без збереження заробітної плати та з перериванням трудового і страхового стажу до усунення причин, що зумовили відсторонення.

З 15.11.2021 відповідач відсторонив її від роботи та не до пустив її до виконання своїх посадових обов`язків, про що був складений протокол поліції №44032 від 15.11.2021.

Вважала наказ №183/1-к від 11.11.2021 таким, що порушує її право на працю, суперечить статтям 24 та 43 Конституції України та ст.2 1 КЗпП України, виданий з порушенням вимог статей 32 та 46 КЗпП, суперечить ЦК України, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про державну службу».

Зазначала, що відсторонення від роботи здійснене з порушенням ст. 12 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб», оскільки законодавством не передбачено порядку відсторонення від роботи невакцинованих працівників.

Відсторонення її від роботи позбавляє її права на матеріальне забезпечення себе та своєї сім`ї.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила суд скасувати наказ в.о. директора Загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів «Середня загальноосвітня школа №6» Подільського району м. Києва №183/1-к від 11.11.2021 «Про організаційні заходи щодо запобігання поширенню інфекційної хвороби COVID-19 в СЗШ №6» з поновленням її трудового та страхового стажу. Стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного відсторонення за період з 15 листопада 2021 року по день ухвалення рішення.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

05.05.2022 представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом. У свою чергу Постанова Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, законом не є та не може собою його підмінювати, що вже було встановлено в рішенні Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020, обставин відсторонення в порядку, визначеному законом, судом не встановлено.

У спірних правовідносинах право на працю було обмежено підзаконним актом, що суперечить Конституції України.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням Розділу ІVКалендаря профілактичних щеплень в Україні, який є єдиним актом, що визначає перелік обов`язкових щеплень. Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» містить лише перелік професій та не є нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Соломахін проти України», постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19, мова йде про відмову від вакцинації, яка стосується стандартної та планової вакцинації проти захворювань, які добре відомі медичній науці ( дифтерія, коклюш, правець, поліомієліт, кір, краснуха тощо).

Гостра респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не є захворюванням, добре відомим медичній науці та вакцинація проти неї не є стандартною та плановою.

Вважає, що позивач не з власної вини не могла виконувати посадові обов`язки, а тому у разі встановлення, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець з власної ініціативи без законних підстав відстороним працівника від роботи з зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У червні 2022 року від Загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів «Середня загальноосвітня школа №6» Подільського району м. Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом, за існування правових та фактичних підстав.

Судом встановлено, що з 15 серпня 2011 року ОСОБА_1 призначена на посаду вчителя фізички Середньої загальноосвітньої школи №6 Подільського району м. Києва, на якій вона працює по даний час, що підтверджується копією трудової книжки (а. с. 10-12).

У повідомленні №1 директора Загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів «Середня загальноосвітня школа №6», з яким позивача було ознайомлено 03 листопада 2021 року, останню проінформовано про те, що на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 адміністрація СЗШ №6 просить до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19. Також позивачу пропонувалось надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. У випадку ненадання одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційний хвороб» (а.с. 44).

Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем надано не було.

Наказом в.о. директора Загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів «Середня загальноосвітня школа №6» від 11 листопада 2021 року № 183/1-к «Про організаційні заходи щодо запобігання поширенню інфекційної хвороби COVID-19 в СЗШ №6» відсторонено від роботи з 15 листопада 2021 року вчителя ОСОБА_1 без збереження заробітної плати та виконання посадових обов`язків за її посадою до усунення причин, що зумовили відсторонення. Підставою для видачі наказу слугувало: повідомлення №1 про відсторонення працівника (а.с. 18).

12 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала пояснювальну записку, в якій зазначила про причини незгоди з вказаним наказом (а.с.20).

У зв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 внаслідок введення військового стану на території України, наказом директора Загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів «Середня загальноосвітня школа №6» №49-к від 25 лютого 2022 року зупинено з 01.03.2022 дію наказів по школі №183/1-к від 11.11.2022 та №183/3-к від 11.11.2022 «Про організаційні заходи щодо запобігання поширенню інфекційної хвороби COVID-19 в СЗШ №6» до завершення воєнного стану в Україні. Наказано проводити оплату праці учителів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26 жовтня 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За змістом підпункту 1 пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 09 грудня 2020 року № 1236 керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо).

Повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення з таким повідомленням тощо.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

У справі, яка переглядається, установлено, що повідомленням № 1 від 03 листопада 2021 року відповідач письмово повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а саме про те, що на підставі Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники який підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 до 05 листопада 2021 року позивач має надати:

- документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання у надзвичайних ситуаціях.

Також зазначено, що позивач може надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Роз`яснено, якщо ОСОБА_1 не надасть один із зазначених документів до 05 листопада 2021 року, її відсторонять від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

З зазначенням повідомленням ознайомлено ОСОБА_1 03 листопада 2021 року, про що вона зазначила в позовній заяві.

На вказане повідомлення ОСОБА_1 надала заперечення від 11 листопада 2021 року, отримане відповідачем 12 листопада 2021 року (вх. № 3-03/01) (а. с. 14-17).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння,

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази Міністерства охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;

5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

З огляду на зазначене, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач не надала роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19.

За таких обставин суд першої інстанції, керуючись положеннями статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, що є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, дійшов правильного висновку про те, що відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації є підставою для його відсторонення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, під час перегляду цієї справи колегія суддів не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в Загальноосвітньому навчальному закладі І-ІІІ ступенів «Середня загальноосвітня школа №6» з 2011 року на посаді вчителя та вона належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

ОСОБА_1 була ознайомлена з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Також позивач була повідомлена про необхідність надання її керівнику до 05 листопада 2021 року документу, який підтверджує проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або одну дозу дозвільної вакцини від COVID-19 , включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання у надзвичайних ситуаціях, або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення, за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Наказом №183/1-к від 11.11.2021 ОСОБА_1 1 відсторонено від роботи з 15 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

В оцінці правомірності відсторонення позивача від роботи за встановлених фактичних обставин справи апеляційний суд враховує, що держава зобов`язана здійснити ефективні заходи з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності.

Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними.

Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя.

Згідно з частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що ОСОБА_1 як вчитель середньої загальноосвітньої школи зобов`язана організовувати та здійснювати освітній процес із здобувачами освіти, створювати безпечне освітнє середовище, що зумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками цього закладу, здобувачами освіти, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, тому відповідач правомірно був змушений ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.

Та обставина, що в період відсторонення позивача від роботи у відповідача з 15.11.2021 до 19.11.2021 робота закладу освіти була переведена в дистанційний режим для учнів 1-11 класів, не може бути достатньою підставою для висновку, що відповідач міг організувати для відповідача в індивідуальному порядку дистанційну (надомну) форму роботи й поза межами вказаного періоду, який є незначним.

Протилежного позивач під час розгляду справи не довела.

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновлюється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), отже, судом не встановлено порушення права позивача на працю, передбаченого у статті 43 Конституції України.

У цій справі позивач не довела, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, суд вважає, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд виснував, що таке індивідуальне обмеження, як тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Переглянувши в апеляційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушені норми матеріального чи процесуального права, а тому апеляційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат апеляційний суд не здійснює.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук