Окрема думка

від 09.08.2023 по справі 758/16903/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Стрільчука В. А.

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 758/16903/21

провадження № 61-8517св23

за позовом ОСОБА_1 до Загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів «Середня загальноосвітня школа № 6» Подільського району міста Києва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов`язання здійснити виплату заробітної плати за період відсторонення за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року,

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів «Середня загальноосвітня школа № 6» Подільського району міста Києва (далі - ЗНЗ «СЗШ № 6») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов`язання здійснити виплату заробітної плати за період відсторонення, посилаючись на те, що вона працює вчителем фізики у ЗНЗ «СЗШ № 6». Протягом вересня-листопада 2021 року роботодавець грубо порушував її конституційне право на працю, що полягало у незаконному вимаганні від неї медичної інформації щодо наявності щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, застосуванні обмежень її права як працівника щодо повноцінної роботи. 03 листопада 2021 року відповідач ознайомив її з повідомленням № 1, в якому зазначалося про відсторонення її від роботи на період дії карантину, якщо вона не надасть один з таких документів: документ про отримання нею повного курсу вакцинації або однієї дози дводозної вакцини від COVID-19, яка входить до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID?19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які входять до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; довідку про наявність абсолютних протипоказань до проведення відповідних профілактичних щеплень. 12 листопада 2021 року відповідач ознайомив її з наказом від 11 листопада 2021 року № 183/1-к «Про організаційні заходи щодо запобігання поширенню інфекційної хвороби COVID-19 в СЗШ № 6», згідно з яким її буде відсторонено від роботи з 15 листопада 2021 року без збереження заробітної плати та з перериванням трудового і страхового стажу до усунення причин, що зумовили відсторонення. 15 листопада 2021 року роботодавець відсторонив її від роботи та не допустив до виконання своїх посадових обов`язків, про що було складено протокол поліції від 15 листопада 2021 року № 44032. Вважає вказаний наказ незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням вимог Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), інших нормативно-правових актів, що призвело до порушення її основоположних і фундаментальних прав та свобод. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: скасувати наказ виконуючого обов`язки директора ЗНЗ І «СЗШ № 6» від 11 листопада 2021 року № 183/1-к «Про організаційні заходи щодо запобігання поширенню інфекційної хвороби COVID-19 в СЗШ № 6» з поновленням її трудового та страхового стажу; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного відсторонення від роботи за період з 15 листопада 2021 року до дня ухвалення судом рішення.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що дії роботодавця, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки всіх учасників освітнього процесу, відповідали вимогам статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ), наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Перелік № 2153) та були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення від роботи працівника, який відмовився або ухилився від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 (не надав відповідний сертифікат про проходження обов`язкового щеплення або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації, виданий закладом охорони здоров`я). Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалював над особистими правами, адже втручання держави у право на повагу до приватного життя мало об`єктивні підстави, було нагальним, обґрунтованим та виправданим. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Переведення відповідачем з 15 до 19 листопада 2021 року роботи закладу освіти в дистанційний режим для учнів 1-11 класів не може бути достатньою підставою для висновку, що роботодавець міг організувати для позивача в індивідуальному порядку дистанційну (надомну) форму роботи й поза межами вказаного періоду, який є незначним.

У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Постановою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач), суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. задоволено частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЗНЗ «СЗШ № 6» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано наказ ЗНЗ «СЗШ № 6» від 11 листопада 2021 року № 183/1-к «Про організаційні заходи щодо запобігання поширенню інфекційної хвороби COVID-19 в СЗШ № 6». Рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЗНЗ «СЗШ № 6» про поновлення трудового і страхового стажу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

З вищенаведеним рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

Судами встановлено, що повідомленням від 03 листопада 2021 року № 1 відповідач письмово повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а саме про те, що на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники який підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 до 05 листопада 2021 року позивач має надати: документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини (зелений сертифікат), які включені до переліку дозволених для використання у надзвичайних ситуаціях. Вказано, що позивач може надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Роз`яснено, що у разі, якщо ОСОБА_1 не надасть один із зазначених документів до 05 листопада 2021 року, її буде відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону № 1645-ІІІ.

З указаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомилася під підпис 03 листопада 2021 року.

11 листопада 2021 року ОСОБА_1 надала роботодавцю заперечення, в якому висловила свою незгоду з необхідністю пред`явлення документа, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.

При вирішенні цієї справи судом касаційної інстанції враховано висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Зокрема, процитовано такі правові позиції:

«Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

[…]Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Обґрунтовуючи свої висновки в цій справі, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду зазначила, що у справі, яка переглядається, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не врахували, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційної роботи. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 . До того ж у матеріалах справи міститься наказ ЗНЗ «СЗШ № 6» від 29 жовтня 2021 року № 141 «Про організацію освітнього процесу в закладі в умовах «червоного» рівня епідемічної небезпеки», згідно з яким з 01 листопада 2021 року переведено роботу закладу освіти в дистанційний режим для учнів 1-11 класів. Висновок апеляційного суду про те, що відповідач не міг організувати для позивача в індивідуальному порядку дистанційну (надомну) форму роботи у зв`язку з незначним періодом перебування закладу освіти в дистанційному режимі суперечить змісту самого наказу, оскільки строк, на який відповідачем переведено освітній процес в такий режим, в цьому наказі встановлений не був. З огляду на викладене, влаштовуючи освітній процес у школі в умовах «червоного» рівня епідемічної небезпеки шляхом встановлення дистанційного режиму, роботодавець не міг передбачити тривалість вжитих заходів. За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Отже, у зв`язку з викладеним, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання незаконним та скасування оскарженого наказу про відсторонення позивача від роботи належить скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Висловлюючи свою незгоду з результатами касаційного розгляду, виходжу з такого.

Вимога щодо врахування роботодавцем при відсторонені працівника від роботи у зв`язку з його відмовою від обов`язкового щеплення проти COVID-19 таких критеріїв, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), в тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, в яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням, на рівні закону чи підзаконних нормативних актів не встановлювалася. Вперше така вимога сформульована як правова позиція у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, прийнятій після ухвалення в цій справі судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій.

Дотримання роботодавцем зазначених критеріїв при відсторонені позивача від роботи не було предметом доказування у справі. Про ці обставини не йшлося й у самій позовній заяві. Суд першої інстанції не міг враховувати ті обставини, про необхідність врахування яких висловилася Велика Палата Верховного Суду вже після ухвалення названим судом рішення в цій справі.

Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій з посиланням на те, що суди не врахували, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, колегія суддів не звернула уваги на те, що позивач, яка є вчителем, за характером своєї роботи безпосередньо має прямі та непрямі контакти з іншими вчителями та, насамперед, з учнями закладу освіти, імунна система та організм яких, на відміну від дорослих, тільки розвивається, а отже, не в змозі в повній мірі забезпечити надійний захист від інфекційних хвороб, тому у зв`язку з відмовою позивача від проходження щеплення від COVID-19 вона підлягала відстороненню від роботи. В цій ситуації виконуються умови для відсторонення працівника від роботи, встановлені у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про освіту» суб`єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про освіту» особа має право здобувати освіту в різних формах або поєднуючи їх. Основними формами здобуття освіти є: інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева); індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві); дуальна.

За змістом частини першої статті 53 Закону України «Про освіту» здобувачі освіти мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання, утримання і праці.

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх питаннях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращим інтересам дитини.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання.

Дистанційне навчання - це організація освітнього процесу в умовах віддаленості один від одного його учасників та їх як правило опосередкованої взаємодії в освітньому середовищі, яке функціонує на базі сучасних освітніх, інформаційно-комунікаційних (цифрових) технологій. Вчитель виконує при цьому свою роботу.

Відповідно до статті 60-2 КЗпП України дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Канікулярний час для педагогічних працівників є робочим часом, під час канікул здійснюється оплата із розрахунку заробітної плати, встановленої при тарифікації, що передувала початку канікул (пункт 71 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15 квітня 1993 року № 102).

Під час канікул, що не збігаються з черговою відпусткою, керівник закладу освіти залучає педагогічних працівників до педагогічної та організаційної роботи в межах часу, що не перевищує їх навчального навантаження до початку канікул (пункт 25 Типових правил внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України, затверджених наказом Міністерства освіти України від 20 грудня 1993 року № 455).

Постанова № 1236 передбачає відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, без винятків, тобто і під час дистанційного навчання та канікул.

У справі, яка переглядається, відмовляючись від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, позивач мала розуміти, що за відсутності такого щеплення вона наражала на небезпеку не лише себе, а й створювала загрозу для життя та здоров`я учнів, членів їхніх сімей та працівників закладу освіти. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалював над особистими правами, адже втручання держави у право на повагу до приватного життя мало об`єктивні підстави, було нагальним, обґрунтованим та виправданим. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27, 49 Конституції України.

В даному випадку держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

При цьому колегія суддів мала врахувати, що в цій справі позивач обіймала посаду педагога, а відтак безпосередньо контактувала з дітьми, які є найменш захищеною верствою населення, тоді як у справі № 130/3548/21, яку Велика Палата переглядала в касаційному порядку, кількість соціальних контактів працівниці на робочому місці була обмеженою (позивач як чергова по переїзду 4 розряду виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» забезпечувала безпечний та безперебійний рух поїздів і транспортних засобів на переїзді, здійснювала контроль за справною роботою переїзної (загороджувальної) сигналізації та автоматизації, автоматичних шлагбаумів або електрошлагбаумів, пристроїв для закривання та відкривання шлагбаумів тощо).

Підсумовуючи викладене, вважаю, що судові рішення належало залишити без змін або ж, виходячи з мотивів суду касаційної інстанції, скасувати їх з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, в цій справі суд касаційної інстанції не міг ухвалювати судове рішення про скасування оскаржуваного наказу про відсторонення працівника закладу освіти від роботи без відступлення в установленому законом порядку від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року у справах № 208/10023/21 (провадження № 61-11319св22) і № 295/16337/21 (провадження № 61-4196св22), від 12 квітня 2023 року у справах № 685/1535/21 (провадження № 61-4674св22), № 166/1319/21 (провадження № 61-5531св22) і № 344/19802/21 (провадження № 61-7161св22), так як висновки колегій суддів Першої судової палати, наведені в судових рішеннях у вказаних справах, прямо суперечать зазначеному висновку Верховного Суду в цій справі.

Зокрема, у згаданих постановах, погоджуючись з рішеннями роботодавців щодо необхідності відсторонення від роботи вчителів/викладачів навчальних закладів, колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходили з того, що індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 08 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Оцінюючи загрозу, яку потенційно на роботі могли нести позивачі як невакциновані працівники, колегії суддів враховували також кількість їх соціальних контактів на робочому місці, в тому числі контактів з дітьми, які здобувають освіту в і мають право на безпечний освітній процес. Колегії суддів зазначали, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але як будь-яке право в деяких ситуаціях воно може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Право позивачів на працю в освітніх закладах було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачі ухилилися від обов`язкового щеплення. Таке втручання ґрунтується на законі, має легітимну мету, є пропорційним до досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві. Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне нещепленого працівника. З огляду на те, що за позивачами на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення причин, що зумовили їх відсторонення від роботи та після їх допуску до роботи (виконання робіт), Верховний Суд не встановив порушення права позивачів на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

Водночас в постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справах № 464/9030/21 (провадження № 61-9521св22), № 613/1947/21 (провадження № 61-8881св22), № 279/6899/21 (провадження № 61-7476св22), № 166/1321/21 (провадження № 61-5514св22), № 607/20853/21 (провадження № 61-7454св22) колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погодилися з рішеннями роботодавців щодо необхідності відсторонення від роботи вчителів/викладачів навчальних закладів, вказавши, що застосування до позивачів такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ними трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Суди не встановили жодних фактів, які підтверджували б нагальність потреби у відстороненні саме позивачів від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самих позивачів. За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи, що фактично узгоджується з висновками, наведеними в постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в цій справі.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

За таких обставин, коли існує різна судова практика застосування Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду однієї й тієї ж норми права щодо певної категорії працівників (зокрема, вчителів/викладачів навчальних закладів), в цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зобов`язаний був постановити ухвалу про передачу справи на розгляд об`єднаної палати з метою врегулювання вказаних розбіжностей задля забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Суддя В. А. Стрільчук