Постанова

від 04.05.2023 по справі 372/4497/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 372/4497/13-ц Головуючий у суді І інстанції Висоцька Г.В.

Провадження № 22-ц/824/2850/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 травня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 15 серпня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю - адвоката Кидалова І.М. звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій просив: визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України) щодо невчинення дій за його заявами у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 незаконною; скасувати арешт земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:029:0019, 3223187700:05:029:0018, 3223187700:05:028:0100, що належали йому на праві власності, накладений постановою головного державного виконавця Думанської А.Л. від 12 січня 2016 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1; виключити відомості про нього як боржника з Єдиного реєстру боржників у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.

На обґрунтування скарги зазначено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» за кредитним договором № 151110 К12 від 18 березня 2010 року у загальному розмірі 316 418 893,16 грн було звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 151110Z64 від 19 березня 2010 року, а саме: земельну ділянку площею 1,9799 га, кадастровий номер 3223187700:05:029:0019, земельну ділянку площею 1,9801 га, кадастровий номер 3223187700:05:029:0018, земельну ділянку площею 10,8900 га, кадастровий номер 3223187700:05:028:0100, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, цільове призначення - для будівництва і обслуговування готельно-ресторанних та торгівельних комплексів, що належать ОСОБА_2 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження.

Однак, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року у справі № 2-1558/11 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства земельних ресурсів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, ДП «Київське лісове господарство» визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 2 листопада 2007 року, на підставі яких були набуті вказані земельні ділянки у власність, а також визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки від 9 жовтня 2009 року серії ЯИ № 349307 (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0018), від 9 жовтня 2009 року серії ЯИ № 349308 (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0019); від 5 серпня 2009 року серії ЯЗ № 046703 (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:028:0094), видані ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України про витребування земельних ділянок та ухвалено в цій частині нове рішення, яким витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області площею 10,89 га (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:028:0100), площею 1,9801 га (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0018), площею 1,9799 га (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0019) та повернуто їх в постійне користування ДП «Київське лісове господарство».

Тобто, право власності на зазначені вище земельні ділянки, які були предметом іпотеки та на які звернуто стягнення в судовому порядку, у заявника відсутнє.

Постановою Київського апеляційного суду від 2 вересня 2021 року у справі № 372/4171/20 припинено зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ «Державний експортно-імпортний банк України» по іпотечному договору № 151110Z64 від 19 березня 2010 року.

На підставі вказаного судового рішення 18 жовтня 2021 року Обухівський районний суд Київської області постановив ухвалу, якою визнав виконавчий лист у справі № 372/4497/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню.

Після набрання ухвали суду законної сили представник заявника 12 листопада 2021 року звертався до ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України із заявами про скасування арешту земельних ділянок, накладеного постановою від 12 січня 2016 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, та скасування/виключення записів про арешт нерухомого майна з відповідного Державного реєстру, а також про виключення інформації про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників щодо виконавчих проведень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3. Не отримавши відповідь відділу на звернення від 12 листопада 2021 року і не спостерігаючи змін у реєстрах, 9 грудня 2021 року представник заявника повторно звернувся до суб`єкту оскарження із аналогічними заявами, проте відповіді не отримав. Пославшись на те, що подальше перебування ОСОБА_1 у відповідних реєстрах створює перешкоди у його житті через обмеження, що накладаються законом на осіб, включених у відповідні реєстри, він змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15 серпня 2022 року скаргу задоволено.

Визнано бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України щодо невчинення дій за заявами ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 незаконною.

Скасовано арешт, накладений на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:029:0019, 3223187700:05:029:0018, 3223187700:05:028:0100, що належали боржнику ОСОБА_1 , постановою головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України Думанської А.Л. від 12 січня 2016 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Виключено відомості про ОСОБА_1 як боржника з Єдиного реєстру боржників у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що виконавчі провадження № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 відкривались та безпосередньо здійснювались виконавчі дії на підставі виконавчого листа № 372/4497/13-ц від 13 листопада 2015 року, який визнано таким, що не підлягає виконанню, а боржник не є власником земельних ділянок, на які звернуто стягнення, згідно судових рішень у справі № 2-1558/11, а також зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ «Державний експортно-імпортний банк України» по іпотечному договору № 151110Z64 від 19 березня 2010 року є припиненими на підставі постанови суду від 2 вересня 2021 року у справі № 372/4171/20. Водночас Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку із визнанням виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, утім відмова в задоволенні скарги унеможливила б в подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття арешту у випадку визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував, що виконавчі провадження були завершені на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», тому відомості про боржника не можуть бути виключені з Єдиного реєстру боржників. Вичерпний перелік підстав для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників визначено у частині сьомій статті 9 вказаного Закону і в цьому переліку відсутня така підстава, як визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. У даному випадку ОСОБА_1 не мав також підстав звертатись зі скаргою на бездіяльність державного виконавця щодо скасування арешту земельних ділянок, які йому уже не належали на момент закінчення виконавчого провадження. Судом не аргументовано, яким чином постановлення оскаржуваної ухвали поновить порушене право заявника на майно, яке у нього витребувано в судовому порядку. Крім того, при поверненні виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю в боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, законом не передбачено зняття арешту з майна. Отже, в оскаржуваній бездіяльності державного виконавця відсутні ознаки незаконності, а суд не має права зобов`язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із вимогами закону можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

У відзиві (запереченні) на апеляційну скаргу, який надійшов на електронну адресу суду апеляційної інстанції з електронно-цифровим підписом, представник заявника - адвокат Кидалов І.М. просить апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Зазначив, що доводи суб`єкта оскарження є безпідставними, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав належну оцінку доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року у справі № 372/4497/13-ц за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» за кредитним договором № 151110 К12 від 18 березня 2010 року у загальному розмірі 316 418 893,16 грн було звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 151110Z64 від 19 березня 2010 року, а саме: земельну ділянку площею 1,9799 га, кадастровий номер 3223187700:05:029:0019, земельну ділянку площею 1,9801 га, кадастровий номер 3223187700:05:029:0018, земельну ділянку площею 10,8900 га, кадастровий номер 3223187700:05:028:0100, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, цільове призначення - для будівництва і обслуговування готельно-ресторанних та торгівельних комплексів, що належать ОСОБА_2 на праві власності; визначено спосіб реалізації предмета іпотеки за іпотечним договором № 151110Z64 від 19 березня 2010 року шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження та за початковою ціною реалізації, визначеною в ході виконавчого провадження, що буде встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 травня 2015 року, у справі № 2-1558/11 позовні вимоги заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства земельних ресурсів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, ДП «Київське лісове господарство» про визнання незаконними і скасування розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 2 листопада 2007 року, на підставі яких ОСОБА_1 були набуті вказані земельні ділянки у власність, а також визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки від 9 жовтня 2009 року серії ЯИ № 349307 (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0018), від 9 жовтня 2009 року серії ЯИ № 349308 (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0019); від 5 серпня 2009 року серії ЯЗ № 046703 (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:028:0094), видані ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 травня 2015 року в частині позовних вимог про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок та повернення їх в постійне користування ДП «Київське лісове господарство» скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 травня 2015 року залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України про витребування земельних ділянок та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області площею 10,89 га (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:028:0100), площею 1,9801 га (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0018), площею 1,9799 га (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0019) та повернуто їх в постійне користування ДП «Київське лісове господарство».

Отже, право власності на зазначені вище земельні ділянки, які були предметом іпотеки та на які звернуто стягнення в судовому порядку, у ОСОБА_1 відсутнє.

Встановлено, що 13 листопада 2015 року Обухівським районним судом Київської області на виконання заочного рішення від 31 жовтня 2014 року був виданий виконавчий лист № 372/4497/13-ц про звернення стягнення на земельні ділянки як на предмет іпотеки, який неодноразово перебував на примусовому виконанні ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.

При цьому постановою головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України Думанської А.Л. від 12 січня 2016 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:029:0019, 3223187700:05:029:0018, 3223187700:05:028:0100, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, цільове призначення - для будівництва і обслуговування готельно-ресторанних та торгівельних комплексів, що належать ОСОБА_2 на праві власності.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року у справі № 372/4171/20 відмовлено у задоволенні позову Кидалова І.М. , ОСОБА_1 до АТ «Державний експортно-імпортний банк України» про припинення зобов`язань з договорів іпотеки у зв`язку з неможливістю їх виконання.

Постановою Київського апеляційного суду від 2 вересня 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги Кидалова І.М. та ОСОБА_1 задоволено частково, припинено зобов`язання Кидалова І.М. перед АТ «Державний експортно-імпортний банк України» по іпотечному договору № 151110Z63 від 19 березня 2010 року, а також припинено зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ «Державний експортно-імпортний банк України» по іпотечному договору № 151110Z64 від 19 березня 2010 року.

На підставі вказаного судового рішення 18 жовтня 2021 року Обухівський районний суд Київської області постановив ухвалу, якою за заявою ОСОБА_1 визнав виконавчий лист № 372/4497/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Київського апеляційного суду від 7 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Державний експортно-імпортний банк України» залишено без задоволення, а ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2021 року - без змін.

Як свідчать матеріали справи, 12 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 надіслав до ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України три заяви про скасування арешту земельних ділянок, накладеного постановою від 12 січня 2016 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, та скасування/виключення записів про арешт нерухомого майна з відповідного Державного реєстру, а також про виключення інформації про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників щодо виконавчих проведень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.

Не отримавши відповідь ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України на звернення від 12 листопада 2021 року і не спостерігаючи змін у реєстрах, 9 грудня 2021 року представник заявника повторно направив суб`єкту оскарження подібні заяви, проте відповіді не отримав, заяви залишені державним виконавцем без виконання.

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю - адвоката Кидалова І.М. посилався на те, що його подальше перебування у відповідних реєстрах створює перешкоди у його житті через обмеження, що накладаються законом на осіб, включених у відповідні реєстри, а тому права та законні інтереси потребують судового захисту.

Відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8); права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55); обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства (пункт 9 частини другої статті 129); суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (частини перша, друга статті 129-1).

Конституційний Суд України послідовно наголошує у своїх рішеннях на зобов`язанні держави забезпечувати конституційні права і свободи: «конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі» (абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012); «держава, виконуючи свій головний обов`язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини» (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 15 травня 2018 року № 2-р (ІІ)/2019).

З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов`язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі «Shmalko v. Ukraine» від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі «Fuklev v. Ukraine» від 7 червня 2005 року, § 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі «Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine» від 15 жовтня 2009 року).

Таким чином, визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Положеннями частини першої, п`ятої статті 13 Закону № 1404-VIIIпередбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункти 1, 3 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 447 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року № 904/51/19, в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20, від 8 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Таким чином, якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає.

Верховним Судом неодноразово було викладено такий правовий висновок, зокрема у постановах від 9 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 та інших.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:029:0019, 3223187700:05:029:0018, 3223187700:05:028:0100, на які державним виконавцем було накладено арешт у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили у справі № 2-1558/11, визнано незаконними та скасовано розпорядження, на підставі яких він набув право власності на вказані земельні ділянки, визнано недійсними правовстановлюючі документи на ці земельні ділянки, а також витребувано їх із незаконного володіння ОСОБА_1 та повернуто в постійне користування ДП «Київське лісове господарство».

За наслідками ухвалення вказаних судових рішень, відомості про ОСОБА_1 , як власника зазначених земельних ділянок, виключені з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

У даному випадку заявник, не будучи власником земельних ділянок та боржником за виконавчим документом (виконавчий лист визнаний таким, що не підлягає виконанню), оскаржує бездіяльність виконавчої служби саме у зв`язку з не розглядом його заяв про скасування арешту земельних ділянок та виключення записів про їх обтяження, а не під час прийняття державним виконавцем постанов від 12 січня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та від 9 листопада 2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України, заявник взагалі не зазначив, яким чином несвоєчасне вчинення дій за його заявами по виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо скасування арешту, накладеного на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:029:0019, 3223187700:05:029:0018, 3223187700:05:028:0100, призвело до позбавлення його можливості отримання захисту його прав та законних інтересів, а також чи перешкоджає таке порушення у реалізації ним своїх прав та свобод як особи, що не має жодного відношення до вказаних об`єктів нерухомості, в тому числі у питаннях, які стосуються іпотеки.

При цьому постановою головного державного виконавця Думанської А.Л. від 12 січня 2016 року було накладено арешт не на все майно боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а не на конкретно визначене - земельні ділянки, розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада.

Відтак, висновки суду першої інстанції щодо задоволення скарги в частині скасування накладеного арешту на земельні ділянки, що належали ОСОБА_1 , є необґрунтованими та не відповідають зазначеній вище правовій позиції Верховного Суду.

Виходячи з наведеного, місцевий суд безпідставно вбачав у бездіяльності ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України щодо нескасування арешту, накладеного на земельну ділянку площею 1,9799 га, кадастровий номер 3223187700:05:029:0019, земельну ділянку площею 1,9801 га, кадастровий номер 3223187700:05:029:0018, земельну ділянку площею 10,8900 га, кадастровий номер 3223187700:05:028:0100, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, ознаки неправомірності і дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення скарги у цій частині в межах заявлених підстав та пред`явлених вимог.

Відповідно до статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно із частинами першою, другою статті 9 Закону № 1404-VIII Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. Реєстрація боржника в Єдиному реєстрі боржників не звільняє його від виконання рішення.

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження (частина п`ята статті 9 Закону № 1404-VIII).

У відповідності до частини сьомої статті 9 Закону № 1404-VIII відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

З матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист Обухівського районного суду Київської області № 372/4497/13-ц від 13 листопада 2015 року неодноразово перебував на примусовому виконанні ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.

В рамках виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 державним виконавцем були внесені до Єдиного реєстру боржників відомостіпро ОСОБА_1 , як про боржника.

Постановою державного виконавця Рекашовою А.М. від 9 квітня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 виконавчий лист № 372/4497/13-ц від 13 листопада 2015 року повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою цього ж державного виконавця від 29 червня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 виконавчий лист № 372/4497/13-ц від 13 листопада 2015 року також повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.

Згідно пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За частиною третьою статті 37 Закону України № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина четверта, п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).

Правові підстави закінчення виконавчого провадження визначаються статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження», пунктом п`ятої частини першої якої встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 Закону № 1404-VIII).

Разом з тим, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 39 вказаного Закону виключає можливість розпочати його знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Отже, закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу - це складові завершення виконавчого провадження, проте вони мають різну правову підставу і відповідно різні правові наслідки.

Частиною першою статті 40 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частина друга Закону № 1404-VIII).

У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17 також зазначено, що «повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».

Судом встановлено, що ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2021 року, яка набрала законної сили 7 липня 2022 року, визнано виконавчий лист № 372/4497/13-ц від 13 листопада 2015 року таким, що не підлягає виконанню, адже зобов`язання ОСОБА_1 за іпотечним договором № 151110Z64 від 19 березня 2010 року припинені.

Вказаний виконавчий лист в останнє було повернуто стягувачу державним виконавцем 29 червня 2021 року, тобто до визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. До набрання законної сили судовим рішенням про визнання виконавчого листа № 372/4497/13-ц таким, що не підлягає виконанню, стягувачем АТ «Державний експортно-імпортний банк України» цей виконавчий документ повторно не пред`являвся до примусового виконання.

Зазначені обставини свідчать про неможливість виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей про боржника ОСОБА_1 .

Водночас, вказані обставини свідчать і про неможливість повторного пред`явлення виконавчого листа № 372/4497/13-ц до виконання та фактичного закінчення виконавчого провадження на підставі статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Ураховуючи те, що законодавцем не було врегульовано питання щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку із визнанням такого документа таким, що не підлягає виконанню, після того як вказаний виконавчий лист був повернутий стягувачу згідно із вимогами статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» або ж у разі порушення питання про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників за таких же обставин, суд першої інстанції правильно вважав, що відмова у задоволенні скарги ОСОБА_1 унеможливить в подальшому належний захист прав і свобод заявника.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практики Європейського суду з прав людини забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 , починаючи з 2018 року намагається захистити свої порушені права як особи, яка фактично не є боржником у виконавчому провадженні, оскільки не є власником земельних ділянок, на які рішенням суду було звернуто стягнення. Вказане підтверджує низка судових проваджень, зокрема, щодо припинення зобов`язань ОСОБА_1 перед АТ «Державний експортно-імпортний банк України» по іпотечному договору № 151110Z64 від 19 березня 2010 року, заміни сторони у виконавчому провадженні, а також заяв про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Між тим, на теперішній час права та свободи ОСОБА_1 залишаються порушеними у зв`язку з наявністю в Єдиному реєстрі боржників відомостей про нього як боржника у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, що створює йому певні обмеження без належних на те правових підстав.

Наведені вище обставини з урахуванням положень діючого законодавства свідчать про те, що в даному конкретному випадку ОСОБА_1 не може захистити свої права в інший спосіб, аніж звернувшись до суду з вказаною скаргою на бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України.

Колегія суддів вважає, що відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо регулювання певних правовідносин не перешкоджає особі, яка вважає, що її права чи свободи порушені, звернутись до суду за захистом своїх прав.

Засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прогалина у законодавстві щодо вирішення відповідного питання не може слугувати підставою для відмови особі у захисті її порушених прав чи свобод, а тому вбачаються обґрунтовані підстави для зобов`язання ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України виключити відомості про ОСОБА_1 як боржника з Єдиного реєстру боржників у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин оскаржувана ухваласуду першої інстанції в частині скасування накладеного арешту на земельні ділянки, що належали заявнику, не відповідає обставинам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, вона постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи,порушенням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до вимог статті 376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в означеній частині про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС Мін`юсту України щодо нескасування арешту нерухомого майна.

В іншій частині, а саме щодо задоволення вимог скарги про виключення відомостей про заявника як боржника з Єдиного реєстру боржників ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін на підставі положень статті 375 ЦПК України, оскільки вона постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права та відповідає критеріям законності і обґрунтованості, а також завданню та основним засадам цивільного судочинства.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 15 серпня 2022 року в частині скасування накладеного арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:029:0019, 3223187700:05:029:0018, 3223187700:05:028:0100, що належали ОСОБА_1 , скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовити.

В іншій частині ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 15 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: М.В. Мережко

С.І. Савченко