Постанова

від 01.11.2023 по справі 372/4497/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 372/4497/13

провадження № 61-9681 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

заінтересована особа (стягувач) - публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кидалова Ігоря Миколайовича, на постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі -

ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України), заінтересована особа (стягувач) - публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк»), в якій просив:

- визнати незаконною бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо невчинення дій за його заявами у виконавчих провадженнях

№ 49769081, № 60722663 та № 65074639;

- скасувати арешт земельних ділянок із кадастровими номерами: 3223187700:05:029:0019, 3223187700:05:029:0018, 3223187700:05:028:0100,

що належали йому на праві власності, накладений постановою головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Думанської А. Л. від 12 січня 2016 року у виконавчому провадженні № 49769081;

- виключити відомості про нього як боржника з Єдиного реєстру боржників

у виконавчих провадженнях № 60722663 та № 65074639.

В обґрунтування скарги зазначав, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року у справі № 372/4497/13-ц за позовом

АТ «Укрексімбанк» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення його заборгованості перед АТ «Укрексімбанк» за кредитним договором від 18 березня 2010 року № 151110К12, у загальному розмірі 316 418 893,16 грн, було звернуто стягнення на його нерухоме майно, що було предметом іпотеки за іпотечним договором від 19 березня 2010 року № 151110Z64, а саме: земельну ділянку,

площею 1,9799 га, кадастровий номер 3223187700:05:029:0019; земельну ділянку, площею 1,9801 га, кадастровий номер 3223187700:05:029:0018, земельну ділянку, площею 10,8900 га, кадастровий номер 3223187700:05:028:0100, які розташовані

за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада (далі - Старобезрадичівська СР), цільове призначення - для будівництва

і обслуговування готельно-ресторанних та торгівельних комплексів.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року

у справі № 2-1558/11 за позовом заступника Генерального прокурора України

в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства земельних ресурсів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, державного підприємства «Київське лісове господарство» до нього, Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) та інших відповідачів, треті особи: АТ «Укрексімбанк», Старобезрадичівська СР, про визнання незаконними

і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок визнано незаконними

та скасовано розпорядження голови Київської ОДА від 02 листопада 2007 року,

на підставі яких були набуті вказані земельні ділянки у власність, а також визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані йому:

від 09 жовтня 2009 року серії ЯИ № 349307 (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0018), від 09 жовтня 2009 року серії ЯИ № 349308 (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0019); від 05 серпня 2009 року серії ЯЗ № 046703 (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:028:0094).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2016 року вищевказане рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України про витребування земельних ділянок та ухвалено в цій частині нове рішення, яким витребувано із його незаконного володіння земельні ділянки на території Старобезрадичівської СР: площею 10,89 га (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:028:0100); площею 1,9801 га (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0018); площею 1,9799 га (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0019), та повернуто

їх у постійне користування державному підприємству «Київське лісове господарство».

Тобто право власності на зазначені вище земельні ділянки, які були предметом іпотеки та на які звернуто стягнення в судовому порядку, у нього відсутнє.

Крім того, його зобов`язання перед банком за договором іпотеки від 19 березня

2010 року № 151110Z64 припинено в судовому порядку, що підтверджується постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у справі

№ 372/4171/20.

При цьому на підставі вказаного судового рішення ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2021 року визнано виконавчий лист у справі

№ 372/4497/13-ц від 13 листопада 2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню.

У листопаді 2021 року, після набрання вказаної ухвали районного суду законної сили, він звертався до ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України

із заявами про скасування арешту земельних ділянок, накладеного постановою державного виконавця від 12 січня 2016 року у виконавчому провадженні

№ 49769081, та скасування/виключення записів про арешт нерухомого майна

з відповідного реєстру, а також про виключення інформації про нього з Єдиного реєстру боржників щодо виконавчих проваджень № 60722663 та № 65074639. Проте, він не отримав відповіді на свої звернення, у зв`язку з чим у грудні 2021 року повторно звернувся до суб`єкта оскарження з аналогічними заявами,

на які відповіді також не отримав.

Посилаючись на вищевказані судові рішення та бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, вказував, що подальше його перебування

у відповідних реєстрах створює йому перешкоди у житті, накладає на нього додаткові обмеження.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його скаргу задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15 серпня 2022 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо невчинення дій за заявами ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях

№ 49769081, № 60722663 та № 65074639 незаконною.

Скасовано арешт, накладений на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223187700:05:029:0019, 3223187700:05:029:0018, 3223187700:05:028:0100,

що належали боржнику ОСОБА_1 , постановою головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Думанської А. Л. від 12 січня 2016 року у виконавчому провадженні № 49769081.

Виключено відомості про ОСОБА_1 як боржника з Єдиного реєстру боржників у виконавчих провадженнях № 60722663 та № 65074639.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що виконавчі провадження

№ 49769081 № 60722663 та № 65074639 відкривалися на підставі виконавчого листа № 372/4497/13-ц від 13 листопада 2015 року, який в судовому порядку визнано таким, що не підлягає виконанню, а боржник не є власником земельних ділянок,

на які звернуто стягнення (справа № 2-1558/11). При цьому зобов`язання

ОСОБА_1 перед АТ «Укрексімбанк» за договором іпотеки від 19 березня

2010 року № 151110Z64 є припиненими на підставі судового рішення у справі

№ 372/4171/20.

Районний суд урахував, що Законом України «Про виконавче провадження»

не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку із визнанням виконавчого листа таким,

що не підлягає виконанню. Разом із цим, відмова у задоволенні скарги

ОСОБА_1 унеможливить у подальшому здійснення належного захисту майнових прав останнього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року апеляційну скаргу ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України задоволено частково.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 15 серпня 2022 року

у частині скасування накладеного арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223187700:05:029:0019, 3223187700:05:029:0018, 3223187700:05:028:0100, що належали ОСОБА_1 , скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1

на бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України відмовлено.

В іншій частині ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 15 серпня 2022 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими висновки суду першої інстанції у частині задоволення скарги ОСОБА_1 у частині визнання незаконною бездіяльності ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо невчинення дій за його заявами у виконавчих провадженнях та скасування накладеного арешту на земельні ділянки.

Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку поданим сторонам доказам та судовим рішенням в інших судових справах, зокрема у справі № 2-1558/11, виходив із того, що ОСОБА_1 не є власником земельних ділянок, на які державним виконавцем накладено арешт у межах виконавчого провадження. Відомості

про нього, як власника земельних ділянок, виключені з відповідних державних реєстрів. При цьому, він не довів, що бездіяльність суб`єкта оскарження щодо розгляду його заяв порушує його права, свободи та інтереси.

Суд апеляційної інстанції врахував, що ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2021 року, яка набрала законної сили, визнано виконавчий лист № 372/4497/13-ц від 13 листопада 2015 року таким, що не підлягає виконанню, так як зобов`язання ОСОБА_1 за іпотечним договором

від 19 березня 2010 року № 151110Z64 припинені. Указаний виконавчий лист востаннє було повернуто стягувачу державним виконавцем 29 червня 2021 року, тобто до визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

До набрання законної сили судовим рішенням про визнання виконавчого листа

№ 372/4497/13-ц таким, що не підлягає виконанню, стягувачем цей виконавчий документ повторно не пред`являвся до примусового виконання. Зазначені обставини свідчать про неможливість виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей про боржника ОСОБА_1 .

Разом із цим, указані обставини свідчать і про неможливість повторного пред`явлення виконавчого листа № 372/4497/13-ц до виконання та фактичного закінчення виконавчого провадження на підставі статті 39 Закону України

«Про виконавче провадження».

Апеляційний суд указав про те, що законодавчо не врегульовано питання щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку

із визнанням виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, після того

як вказаний виконавчий лист був повернутий стягувачу (стаття 37 Закону України «Про виконавче провадження») або ж у разі порушення питання про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників за таких самих обставин. Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо регулювання певних правовідносин не перешкоджає особі, яка вважає, що її права чи свободи порушені, звернутися до суду за захистом своїх прав. Тому суд першої інстанції правильно вважав, що відмова у задоволенні скарги ОСОБА_1 у цій частині унеможливить належний захист прав і свобод заявника, який ще з 2018 року,

не будучи боржником у виконавчому провадженні, намагається захистити свої права.

Права та свободи ОСОБА_1 порушені у зв`язку з наявністю в Єдиному реєстрі боржників відомостей про нього як боржника у виконавчих провадженнях

№ 60722663 та № 65074639, що створює йому певні обмеження без належних

на те правових підстав.

Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також положення Конвенції

про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Кидалов І. М., просить скасувати постанову суду апеляційного суду в частині відмови у задоволенні його скарги й залишити в силі ухвалу суду першої інстанції у цій частині.

В іншій частині судове рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому, відповідно до положень статті 400 ЦПК України Верховним Судом

не переглядається.

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням останнім норм процесуального права (абзац шостий частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кидалова І. М., на постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, подану до Верховного Суду у червні 2023 року, повернуто заявнику (провадження № 61-8338ск23).

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кидалова І. М., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів

від 25 вересня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року заяву судді Верховного Суду Білоконь О. В. про самовідвід задоволено. Відведено суддю Білоконь О. В.

за її заявою від участі у розгляді справи. Справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку

з постановленням вищевказаної ухвали.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий лист № 372/4497/13-ц, виданий 13 листопада 2015 року Обухівським районним судом Київської області

на виконання заочного рішення від 31 жовтня 2014 року, про звернення стягнення на земельні ділянки як на предмет іпотеки, неодноразово перебував

на примусовому виконанні ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України

у межах трьох виконавчих проваджень: № 49769081, № 60722663 та № 65074639.

Виконавче провадження № 49769081 завершено у 2018 році на підставі пункту 6 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі), а виконавчі провадження № 60722663 та № 65074639 завершені

у 2021 році та 2022 році, відповідно, на підставі пункту 2 частини першої статті 37 указаного Закону (виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

Разом із цим, запис про боржника не виключається з Єдиного реєстру боржників,

а виконавчий документ може пред`являтися до виконання повторно.

На момент визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, виконавчі провадження були вже завершені. Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини, коли виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню, після завершення виконавчого провадження

на підставі пунктів 2, 6 частини першої статті 37 вказаного Закону. Разом із цим, зазначена законодавча прогалина не може бути правовою підставою для відмови

у задоволенні скарги ОСОБА_1 та захисті його прав.

Апеляційним судом першочергово повинно було вирішитися питання скасування арешту у виконавчому провадженні. ОСОБА_1 був стороною виконавчого провадження, він обґрунтував у скарзі, у чому полягає порушення його прав. Недостовірні записи у відповідних державних реєстрах про нього, як про особу, майно/права якої обтяжуються, фактично є втручанням у його права, арешт відповідного майна не має легітимної мети. ОСОБА_1 мав законні очікування після визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, що всі обтяження, пов`язані з виконавчим провадженням, будуть припинені. Апеляційний суд мав можливість правильно застосувати норми ЦПК України і задовольнити скаргу.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, положення Конвенції та прецедентну практику ЄСПЛ.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу та відповідь на відзив

на касаційну скаргу

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, в якому суб`єкт оскарження просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, так як судове рішення апеляційного суду є законним

та обґрунтованим.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшла заява представника

ОСОБА_1 - адвоката Кидалова І. М. (по суті відповідь на відзив), проте

її не надіслано іншим учасникам справи, а тому вона до розгляду не приймається

та не розглядається (статті 178, 179 ЦПК України) (див. подібний висновок

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі

№ 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20, пункти 41-43).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року у справі № 372/4497/13-ц за позовом АТ «Укрексімбанк»

до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Укрексімбанк» за кредитним договором від 18 березня 2010 року № 151110К12, у загальному розмірі

316 418 893,16 грн, звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором від 19 березня 2010 року № 151110Z64, а саме: земельну ділянку, площею 1,9799 га, кадастровий номер 3223187700:05:029:0019; земельну ділянку, площею 1,9801 га, кадастровий номер 3223187700:05:029:0018; земельну ділянку, площею 10,8900 га, кадастровий номер 3223187700:05:028:0100,

які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська СР, цільове призначення - для будівництва і обслуговування готельно-ресторанних та торгівельних комплексів, що належать ОСОБА_1

на праві власності. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки за вказаним іпотечним договором шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження та за початковою ціною реалізації, визначеною в ході виконавчого провадження, що буде встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 травня

2015 року, у справі № 2-1558/11 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства земельних ресурсів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, державного підприємства «Київське лісове господарство» до Київської ОДА, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , треті особи: АТ «Укрексімбанк», Старобезрадичівська СР, про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок позовні вимоги заступника Генерального прокурора України в інтересах держави

в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства земельних ресурсів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, державного підприємства «Київське лісове господарство» задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Київської ОДА від 02 листопада 2007 року, на підставі яких ОСОБА_1 були набуті вказані земельні ділянки

у власність, а також визнано недійсними державні акти на право власності

на земельні ділянки: від 09 жовтня 2009 року серії ЯИ № 349307 (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0018), від 09 жовтня 2009 року серії ЯИ

№ 349308 (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0019);

від 05 серпня 2009 року серії ЯЗ № 046703 (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:028:0094), видані ОСОБА_1 . У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року у складі колегії суддів: Кузнєцова В. О.,

Ізмайлової Т. Л., Мартинюка В. І., Мостової Г. І., Наумчука М. І., касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 травня 2015 року у частині позовних вимог про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок та повернення їх в постійне користування державному підприємству «Київське лісове господарство» скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 травня 2015 року залишено без змін (провадження № 6-19377св15).

13 листопада 2015 року Обухівським районним судом Київської області

на виконання заочного рішення від 31 жовтня 2014 року видано виконавчий лист

№ 372/4497/13-ц про звернення стягнення на земельні ділянки як на предмет іпотеки, який неодноразово перебував на примусовому виконанні ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України у межах виконавчих проваджень № 49769081, № 60722663 та № 65074639 (а. с. 87, т. 1).

Указаний виконавчий лист неодноразово перебував на примусовому виконанні ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України у межах виконавчих проваджень № 49769081, № 60722663 та № 65074639.

У рамках виконавчих проваджень № 60722663 та № 65074639 державним виконавцем було внесено до Єдиного реєстру боржників відомості

про ОСОБА_1 , як про боржника.

Постановою головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Думанської А. Л. від 12 січня 2016 року у виконавчому провадженні № 49769081 про арешт майна боржника та оголошення заборони

на його відчуження накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223187700:05:029:0019, 3223187700:05:029:0018, 3223187700:05:028:0100, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська СР, цільове призначення - для будівництва

і обслуговування готельно-ресторанних та торгівельних комплексів, що належать ОСОБА_1 на праві власності (а. с. 13-15, т. 1).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року скасовано

в частині відмови у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України про витребування земельних ділянок та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки на території Старобезрадичівської СР: площею 10,89 га (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:028:0100), площею 1,9801 га (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0018), площею 1,9799 га (кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:029:0019), та повернуто їх в постійне користування державному підприємству «Київське лісове господарство» (а. с. 60-63, т. 1).

Постановою головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Рекашової А. М. від 09 квітня 2020 року у виконавчому провадженні № 60722663 виконавчий лист № 372/4497/13-ц від 13 листопада

2015 року повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 75-77, т. 1).

Постановою головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Рекашової А. М. від 29 червня 2021 року у виконавчому провадженні № 65074639 виконавчий лист № 372/4497/13-ц від 13 листопада

2015 року повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37

Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 58-59, т. 1).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року

у справі № 372/4171/20 відмовлено у задоволенні позову Кидалова І. М. ,

ОСОБА_1 до АТ «Укрексімбанк» про припинення зобов`язань з договорів іпотеки у зв`язку з неможливістю їх виконання.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги Кидалова І. М.

та ОСОБА_1 задоволено частково. Припинено зобов`язання Кидалова І. М. перед АТ «Укрексімбанк» за іпотечним договором від 19 березня 2010 року

№ 151110Z63. Припинено зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ «Укрексімбанк»

за іпотечним договором від 19 березня 2010 року № 151110Z64.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2021 року заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задоволено. Визнано виконавчий лист від 13 листопада 2015 року

у справі № 372/4497/13-ц таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Укрексімбанк» залишено без задоволення, а ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2021 року - без змін.

12 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 надіслав до ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України три заяви про скасування арешту земельних ділянок, накладеного постановою від 12 січня 2016 року у виконавчому провадженні № 49769081, скасування/виключення записів про арешт нерухомого майна з відповідного Державного реєстру, а також про виключення інформації

про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у виконавчих провадженнях

№ 60722663 та № 65074639 (а. с. 16-18, т. 1).

09 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 повторно надіслав до ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України подібні заяви (а. с. 19-21, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кидалова І. М., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова

у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції.

Згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб

та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII

«Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 цього Закону засадами виконавчого провадження

є верховенство права; обов`язковість виконання рішень; законність; диспозитивність; справедливість; неупередженість та об`єктивність; гласність

та відкритість виконавчого провадження; розумність строків виконавчого провадження; співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно зі статтею 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII

«Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається

на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб,

які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Положеннями статті 10 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII

«Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії

та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами

(частина перша статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частин першої, третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема,

з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей

або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні

та примусовій реалізації (частина перша статті 52 Закону України від 21 квітня

1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на момент винесення постанови про арешт майна від 12 січня 2016 року станом на 28 грудня 2015 року).

Згідно з частинами першою та другою статті 57 Закону України від 21 квітня

1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на момент винесення постанови про арешт майна від 12 січня 2016 року станом на 28 грудня 2015 року, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають

у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційним судом установлено,

що заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року у справі № 372/4497/13-ц за позовом АТ «Укрексімбанк»

до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Укрексімбанк» за кредитним договором від 18 березня 2010 року № 151110К12, у загальному розмірі

316 418 893,16 грн, звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором від 19 березня 2010 року № 151110Z64, а саме: земельну ділянку, площею 1,9799 га, кадастровий номер 3223187700:05:029:0019; земельну ділянку, площею 1,9801 га, кадастровий номер 3223187700:05:029:0018; земельну ділянку, площею 10,8900 га, кадастровий номер 3223187700:05:028:0100,

які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська СР, цільове призначення - для будівництва і обслуговування готельно-ресторанних та торгівельних комплексів, що належать ОСОБА_1

на праві власності. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки за вказаним іпотечним договором шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження та за початковою ціною реалізації, визначеною в ході виконавчого провадження, що буде встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

13 листопада 2015 року Обухівським районним судом Київської області

на виконання указаного заочного рішення від 31 жовтня 2014 року видано виконавчий лист № 372/4497/13-ц про звернення стягнення на земельні ділянки

як на предмет іпотеки, який неодноразово пред`являвся до примусового виконання у ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України. Виконавчі провадження:

№ 49769081, № 60722663 та № 65074639 (а. с. 87, т. 1).

У рамках виконавчого провадження № 49769081 постановою головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Думанської А. Л. від 12 січня 2016 року накладено арешт на земельні ділянки

з кадастровими номерами: 3223187700:05:029:0019, 3223187700:05:029:0018, 3223187700:05:028:0100, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська СР, цільове призначення - для будівництва

і обслуговування готельно-ресторанних та торгівельних комплексів, що належать ОСОБА_1 на праві власності (а. с. 13-15, т. 1).

Постановами державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 09 квітня 2020 року у виконавчому провадженні № 60722663

та від 29 червня 2021 року у виконавчому провадженні № 65074639 виконавчий лист № 372/4497/13-ц від 13 листопада 2015 року повернуто стягувачу на підставі

пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно,

на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними)

(а. с. 58-59, 75-77, т. 1).

Судовими рішеннями у справі № 2-1558/11 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства земельних ресурсів України, Державного комітету України

із земельних ресурсів, державного підприємства «Київське лісове господарство» визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Київської ОДА

від 02 листопада 2007 року, на підставі яких ОСОБА_1 були набуті вказані земельні ділянки у власність, а також визнано недійсними державні акти на право власності на ці земельні ділянки, видані ОСОБА_1 . Також було витребувано

із незаконного володіння ОСОБА_1 указані земельні ділянки та повернуто

їх в постійне користування державному підприємству «Київське лісове господарство» (а. с. 60-63, т. 1).

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше

не встановлено законом.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто

ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі

№ 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення

у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини,

які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку вказаним вище судовим рішенням у відповідних справах, у тому числі у справі № 2-1558/11, та правильно виходив із того, що ОСОБА_1 не є власником земельних ділянок,

на які державним виконавцем накладено арешт у межах виконавчого провадження. Відомості про нього, як про власника, виключені з відповідних державних реєстрів. При цьому, він не довів, що бездіяльність суб`єкта оскарження щодо розгляду його заяв щодо скасування арешту порушує його права, свободи та інтереси.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції

в оскаржуваній частині.

У статті 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією

або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права

чи свободи.

Пунктом 2 частини четвертої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року

№ 1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Стаття 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» регулює випадки, коли арешт з майна та коштів боржника знімається постановою державного виконавця чи постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

Зокрема, частиною четвертою цієї статті передбачено вичерпний перелік підстав для зняття арешту у виконавчому провадженні, що перебуває на виконанні,

і повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, не є такою підставою.

У частині п`ятій наведеної статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Так, дійсно Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2023 року

у справі № 2306/4489/22, провадження № 61-7374св23.

Разом із цим, у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі

№ 203/3435/21 (провадження № 61-5467св22) зазначено, що «враховуючи те,

що виконавчий лист від 05 липня 2016 року, на виконання якого накладений арешт на майно боржника, визнаний таким, що не підлягає виконанню, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність

у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, бездіяльність виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника

є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном».

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 травня 2018 року у справі № 305/1180/15-ц, провадження

№ 14-82цс18 (абзац 18); від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, провадження № 12-16гс18 (пункт 5.5); від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, провадження № 14-525цс18 (абзац 20); від 16 січня 2019 року у справі

№ 757/31606/15-ц, провадження № 14-285цс18 (абзац 18)).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено таке:

- ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2021 року, яка набрала законної сили, за заявою ОСОБА_1 виконавчий лист

№ 372/4497/13-ц від 13 листопада 2015 року визнано таким, що не підлягає виконанню, так як зобов`язання ОСОБА_1 за іпотечним договором

від 19 березня 2010 року № 151110Z64 припинені;

- указаний виконавчий лист у подальшому стягувачем повторно не пред`являвся;

- повернення виконавчого листа стягувачу з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»

не є підставою для зняття арешту з майна боржника;

- ОСОБА_1 не є власником земельних ділянок, на які державним виконавцем накладено арешт, та не є боржником у межах цього виконавчого провадження;

- заявник не довів наявності підстав для зняття арешту, визначених у вичерпному переліку статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 березня

2023 року у справі № 132/1471/22, провадження № 61-11573св22.

Таким чином, у даному випадку, незняття арешту з майна боржника/власника

не може вважатися невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном, оскільки ОСОБА_1 не є такою особою (боржником/власником).

Тому відповідні доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

Визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, унеможливлює повторне пред`явлення такого виконавчого листа до виконання та свідчить

про фактичне закінчення виконавчого провадження на підставі статті 39

Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 15 серпня 2022 року в частині визнання незаконною бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України та виключення відомостей про ОСОБА_1 , як боржника, з Єдиного реєстру боржників, погодився з висновком суду першої інстанцій про те, що відмова у задоволенні скарги ОСОБА_1 у цій частині унеможливить у подальшому здійснення належного захисту майнових прав останнього, який, в свою чергу, ще з 2018 року, не будучи боржником у виконавчому провадженні, намагається захистити свої права.

Відтак, задовольнивши відповідні вимоги скарги ОСОБА_1 , відновив порушене право останнього, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги, що у разі, якщо опис

та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно,

на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 24 травня

2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19 (провадження № 61-10369св21).

Отже, зроблені апеляційним судом висновки в оскаржуваній частині узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263

ЦПК України), судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою

та сформованою. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом апеляційної інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави

їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи не можуть бути підставами

для скасування постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності,

які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання,

чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).

Судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині

без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення

або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кидалова Ігоря Миколайовича, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року в частині вимог ОСОБА_1 про скасування арешту залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець