Постанова

від 10.05.2023 по справі 640/7041/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/7041/20 Головуючий у І інстанції - Келеберда В.І.,

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Спецбудсервіс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбудсервіс» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.12.2019: № 0015280504, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 68 657, 00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 17 164, 00 грн, та № 0015290504, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 15 476, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків податкового органу про неможливість здійснення господарських операцій з ТОВ «Агро Строй», у зв`язку з відсутністю матеріально-технічної можливості надання послуг, кваліфікованого персоналу, що засвідчує недійсність (неможливість) формування ним відповідного активу та доказує фіктивність послуги та нереальність здійснення операції, оскільки всі операції за договором були здійснені, первинні документи у повній мірі розкривають зміст такої операції, а в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутній вирок по зазначеному в акті перевірки підприємству.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем та контрагентом підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, а характер описаних операцій відповідає фактичній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за грудень 2018 року на суму 15 476, 00 грн, занижено суму ПДВ за грудень 2018 року на суму 68 657, 00 грн та з урахуванням зібраної інформації по контрагенту ТОВ «Агро Строй» податковий орган вважає, що надані позивачем документи первинного бухгалтерського обліку по вказаному контрагенту не підтверджують реальність здійснення господарських операцій.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що з 12.11.2019 по 14.11.2019 на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 31.10.2019 № 2575 контролюючим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Будівельна компанія «Спецбудсервіс», за результатами якої Головним управлінням ДПС у м. Києві складено акт перевірки № 286/26-15-05-04-05/35122370 від 21.11.2019.

На підставі цього акту перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 27.12.2019: № 0015280504 у відповідності до якого встановлено порушення пп. 44.1, ст. 44, п. 185 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого, збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 68 657, 00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 17 164, 00 грн та № 0015290504 у відповідності до якого, встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 15 476, 00 грн.

10.01.2020 не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем в порядку адміністративного оскарження на адресу ДПС України направлено скаргу, яка залишена без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно абз. 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів зауважує, що зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто, на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само, створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Водночас, із визначеного в ПК України поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто, господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості. Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності. З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції, передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому, економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції. Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості. Варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Разом з тим, документальне обґрунтування наявності ділової мети передбачає наявність документів управлінського обліку, первинних документів, які платник податків використовує в господарській діяльності, зокрема, у перспективі, або коли наявна потреба в здійсненні збиткових операцій з огляду на стратегічні цілі чи несприятливі обставини. Такі документи мають містити загальноприйняті реквізити, такі як дата складання та підписи уповноважених осіб, і можуть бути використані під час перевірки або затребувані в установленому ПК України порядку.

Таким чином, ділова мета може бути відсутня лише в таких операціях: головною ціллю або однією з головних цілей операції є несплата (неповна сплата) суми податків та/або зменшення обсягу оподатковуваного прибутку платника податків; у зіставних умовах особа не була б готова придбати (продати) такі товари, роботи (послуги), нематеріальні активи, інші предмети господарських операцій, відмінні від товарів, у непов`язаних осіб.

Так, в ході проведення контролюючим органом перевірки, останнім, в результаті опрацювання податкової інформації, що наявна в базах ДФС встановлено, що ТОВ «БК «Спецбудсервіс» мало фінансово-господарські відносини з ТОВ «Агро Строй», та вказано, що згідно ІС «Податковий блок», 22.04.2019 ТОВ «Агро Строй» внесено картку суб`єкта фіктивного підприємництва з ознакою фіктивності. З`ясовано, що операції здійсненні ТОВ «Агро Строй» не мали реального характеру, оскільки не підтверджено факт реалізації товарно-матеріальних цінностей від контрагента ТОВ «Агро Строй» на адресу ТОВ «БК «Спецбудсервіс», що свідчить що правочин здійснений без мети настання реальних наслідків. Так, податковий орган дійшов висновку про безтоварність господарських операцій, внаслідок наданих пояснень директора та засновника ТОВ «Агро Строй» - ОСОБА_1 про непричетність до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Агро Строй».

Судом установлено, що на виконання вимог письмового запиту контролюючого органу від 08.07.2019 № 128539/10/26-15-14-04-05-14 позивач надав документи по взаємовідносинах з ТОВ «Агро Строй» (код 41605425) за грудень 2018 року, а саме: договір поставки від 04.12.2018 № 304/12/18-БМ, видаткова накладна від 12.12.2018 № 512, платіжне доручення від 29.01.2019 № 21, оборотно-сальдова відомість по рахунку 631.

Так, ТОВ «БК «Спецбудсервіс» в особі директора Кіндратенка С.С. та ТОВ «Агро Строй» в особі директора Здоровця О.С. уклали Договір поставки від 04.12.2018 № 04/12/18-БМ, згідно якого, продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність покупця, а покупець прийняти матеріальні цінності, будівельні матеріали та здійснити оплату на умовах цього договору.

Актом перевірки підтверджується, що позивачем на запит контролюючого органу було надано договір поставки від 04.12.2018 № 304/12/18-БМ, видаткова накладна від 12.12.2018 № 512, платіжне доручення від 29.01.2019 № 21, оборотно-сальдова відомість по рахунку 631, проте, висновки перевірки та, відповідно, оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті виходячи з пояснень директора ТОВ «Агро Строй» ОСОБА_1 щодо непричетності до створення підприємства, відсутності підтверджуючих документів що стосуються якості поставленого товару, відсутності в контрагента позивача основних засобів/ресурсів.

Згідно змісту та вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, за п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування задаткового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Разом з тим, згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не затверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими документами згідно п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Разом із тим, згідно п.п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України обчислення, декларуванню та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку.

Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб`єктом господарювання витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Щодо посилань апелянта на наявність пояснень директора ТОВ «Агро Строй» про непричетність до створення/ведення діяльності підприємства, колегія суддів зазначає, що протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, може бути визначений як доказ лише в разі його відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є безперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Інформація викладена в акті перевірки про відсутність у основних постачальників ТОВ «Агро Строй», в ланцюгу поставок товарів, власних приміщень та матеріально-технічних ресурсів для виконання господарських операцій, як правильно зауважив суд першої інстанції, не може бути належним доказом таких обставин, оскільки, підприємства в праві залучати сторонні матеріально-технічні ресурси за договорами оренди, безоплатного користування (позички), а трудові - за цивільно-правовими договорами. При цьому, всі наведені податковим органом обставини, не підтверджені відповідними доказами, тобто, фактично, є припущеннями.

Колегія суддів наголошує, що нереальність господарських операцій з придбання/постачання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами, і головне, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені господарські операції між позивачем та контрагентом підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, беручи до уваги й те, що характер описаних операцій відповідає фактичній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Суд наголошує, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків-покупцем товару (послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

При цьому, до матеріалів справи не було додано жодного вироку суду, що набрав законної сили, яким би було встановлено причетність засновників/керівників контрагента до вчинення кримінально караного діяння, а сам факт надання пояснень чи відкриття кримінального провадження, не є самостійною підставою для визнання спірних операцій нереальними для товариства позивача. При цьому, отримання свідчень (пояснень) посадових осіб суб`єктів господарювання в процедурах податкового контролю, не є фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій позивача та контрагента.

Апелянтом ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції, не надано належних доказів, які б свідчили про наявність обставин що підтверджують недобросовісність саме позивача, як платника податків.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова