Ухвала від 11.05.2023 по справі 520/7359/21

УХВАЛА

11 травня 2023 року

м. Київ

справа № 520/7359/21

адміністративне провадження № К/990/14339/23

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року

у справі №520/7359/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 31 березня 2021 року № 231-К "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити його на посаді заступника начальника відділу у Харківському районі Міськрайонного управління у Харківському районі та місті Люботин Управління Держгеокадастру у Харківській області з дня звільнення, а за відсутності такої посади - на рівнозначній посаді у цьому або іншому державному органі;

- стягнути з Управління Держгеокадастру у Харківській області на його користь заробіток за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення по день постанови рішення суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року позов залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року апеляційну скаргу позивача - задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано наказ голови комісії з ліквідації Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 31 березня 2021 року № 231-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу у Харківському районі Міськрайонного управління у Харківському районі та м. Люботині на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" з 01 квітня 2021 року.

Поновлено позивача на посаді заступника начальника відділу у Харківському районі Міськрайонного управління у Харківському районі та м. Люботині з 01 квітня 2021 року.

В іншій частині відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2021 року до 20 лютого 2023 року у розмірі 252 434, 40 грн.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу у Харківському районі Міськрайонного управління у Харківському районі та м. Люботині з 01 квітня 2021 року та стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9908, 64 грн - допущено до негайного виконання.

Не погодившись із оскаржуваним судовим рішенням, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалами Верховного Суду від 23 березня 2023 року та від 13 квітня 2023 касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області було повернуто скаржнику.

21 квітня 2023 року касаційна скарга повторно надійшла до Верховного Суду.

За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що вона, як попередньо подані скарги, містить посилання на пункти 1, 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України як на підстави касаційного оскарження.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин закон, який діяв на момент їх виникнення та не врахував висновки Верховного Суду щодо необхідності застосування частин 1 та 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" у редакції станом на час попередження та звільнення позивача, викладені у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі №200/7446/20-а.

Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 грудня 2021 року у справі №200/7446/20-а, від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20 щодо застосування частини 1 статті 58 Конституції України.

Верховний Суд наголошує, що оцінка вказаним скаржником підставам була надана в ухвалі від 13 квітня 2023 року, в якій зазначено, що недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Проаналізувавши постанову Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі №200/7446/20-а та вказану справу слід зазначити, що правовідносини не є подібними, оскільки під час вирішення вказаних справ діяли різні редакції Закону України "Про державну службу".

Так, на момент спірних правовідносин у даній справі, а саме винесення спірного наказу від 31 березня 2021 року № 231-К про звільнення позивача діяла редакція Закону №889-VІІІ від 06 березня 2021 року, відповідно до якої: Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Натомість, у справі, на яку посилається скаржник (№200/7446/20-а) діяла інша редакція Закону №889-VІІІ, оскільки 13 лютого 2020 року набрала чинності редакція Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, відповідно до якого внесено зміни у частину третю статті 87 Закону № 889-VIII.

У відповідності до частини третьої цієї ж статті суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

А тому, посилання на постанову Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі №200/7446/20-а є безпідставним.

Крім того, посилання на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 грудня 2021 року у справі №200/7446/20-а, від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20 щодо застосування частини 1 статті 58 Конституції України також є необгрунтованим, оскільки вказана скаржником норма (частина 1 статті 58 Конституції України) є загальною, а скаржником не зазначено, чому, на його думку, судом апеляційної інстанції невірно застосована зазначена норма.

Наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також, в касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону 889-VII в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" №1285-ІХ, який набрав чинності у березні 2021 року.

Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Водночас необхідно враховувати, що вирішуючи такі спори, суди застосовують положення статті в залежності від обставин, установлених у кожній конкретній справі.

Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Касаційна скарга не містить вмотивованих доводів щодо того, який вплив висновку Верховного Суду у цій справі буде мати для вирішення спору по суті.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Щодо посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.

Згідно із пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Разом з тим, у касаційній скарзі відсутнє посилання скаржника на статтю 353 КАС України, а також конкретне зазначення пункту та частини 2 чи 3 вказаної статті, що є обов`язковим при оскарженні судових рішень на підставі пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України.

Так, зважаючи на відсутність належних обґрунтувань та посилань на відповідний пункт частини другої або третьої статті 353 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, Суд не бере до уваги посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

У решті доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).

Також скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Враховуючи, що касаційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини 5 статті 332 КАС України, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд не вирішує.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року у справі №520/7359/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Верховного Суду В. Е. Мацедонська