Постанова

від 10.05.2023 по справі 749/1037/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 травня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 749/1037/21

Головуючий у першій інстанції Шаповал З. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/50/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Сновська початкова школа Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області,

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

місце ухвалення рішення суду м. Сновськ,

час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду 12 год. 51 хв,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 19 січня 2022 року.

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (далі Сновська початкова школа), в якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 08 листопада 2021 року № 142-о в частині відсторонення її від роботи; зобов`язати відповідача допустити її до роботи та стягнути з навчального закладу на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2021 року по день ухвалення рішення у даній справі.

Мотивуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що обіймає посаду асистента вчителя Сновської початкової школи. Наказом відповідача від 08 листопада 2021 року її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з ухиленням від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. При цьому у наказі не вказано, з якого часу (дати) її, як працівника закладу, відсторонено від роботи.

Указувала, що ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від COVID-19 не значиться як обов`язкове, і на даний час жодним законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності такого щеплення. Крім того, директором закладу зроблено висновок, що вона ухиляється або відмовляється від щеплення, тоді як згідно зі ст. 39-1 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та ст. 286 ЦК України така інформація є медичною таємницею. На переконання позивачки, кожному усуненню працівника від роботи має передувати подання інспектора державної санітарно-епідеміологічної служби. Жодних повідомлень до винесення оскаржуваного наказу про відсторонення від роботи вона не отримувала.

Вважає відсторонення від роботи порушенням її права на працю, гарантованого Конституцією України і таким, що суперечить приписам ст. 46 КЗпП України та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Рішенням Щорського районного суду від 14 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Сновської початкової школи про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповноту з`ясування фактичних обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що право позивачки на працю, гарантоване Конституцією України, право заробляти собі на життя та на повагу до приватного життя було обмежено через вибір не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України, внаслідок чого позивачка опинилася в гіршому становищі, ніж інші громадяни України, які не вакциновані від COVID-19, але мають протипоказання до вакцинації.

Скаржниця указує, що відповідач не довів того, що обмежувальний захід у вигляді відсторонення її від роботи сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню коронавірусом учасників освітнього процесу, оскільки, незважаючи на відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року не щеплених працівників, з 25 січня 2022 року у Сновській початковій школі освітній процес зупинено в зв`язку з високою захворюваністю учнів та вчителів закладу.

Зазначає, що чинність наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 не є безумовною підставою для його застосування судом у разі його невідповідності акту вищої юридичної сили. Вважає, що посилання суду на рішення ЄСПЛ у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» є некоректним, оскільки стосується виключно стандартної і планової вакцинації дітей від хвороб, які добре відомі медичній науці, і вакцинація від яких вважається ефективною і безпечною.

Стверджує, що суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні її від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги ч. 6 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, у разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивачки до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Вважає, що поза увагою суду залишилося те, що оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи відмова чи ухилення від вакцинації.

Відповідачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація Міністерством юстиції України наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 засвідчує відповідність такого акту нормам міжнародних договорів, прецедентній практиці Європейського суду актам національного законодавства України, а факт його оскарження в адміністративному порядку не свідчить про незаконність наказу.

Районний суд зазначив, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, ураховуючи вимоги ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 19 Конституції України, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки, яка, в свою чергу, не надала доказів, що має абсолютні медичні протипоказання, які є перешкодою для вакцинування. Суд не взяв до уваги посилання позивачки на те, що у ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено перелік інфекційних хвороб, які підпадають під обов`язкове щеплення, до яких не відноситься COVID-19, оскільки ч. 2 цієї норми передбачає обов`язкове профілактичне щеплення також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, указавши, що вони є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.

У справі встановлено, що з 01 вересня 2021 року ОСОБА_1 працює в Сновській початковій школі асистентом вчителя, що підтверджується довідкою навчального закладу (а.с. 18).

Відповідно до п. 6.1 Статуту Сновської початкової школи учасниками освітнього процесу у початковій школі є: здобувачі освіти; керівник; педагогічні працівники; вихователі; психолог; бібліотекар; інші спеціалісти закладу; батьки учнів або особи, які їх заміняють (а.с. 92-99).

Відповідно до посадової інструкції асистента вчителя загальноосвітнього навчального закладу з інклюзивним та інтегрованим навчанням (а.с. 177-178) асистент разом із вчителем класу здійснює соціально-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами, зокрема: проводить навчальні, виховні, соціально-адаптаційні заходи, використовуючи різноманітні форми роботи та запроваджуючи ефективні форми їх проведення; допомагає дітям з особливими освітніми потребами виконувати навчальні завдання; залучає дітей з особливими освітніми потребами до різних видів навчальної діяльності на уроці; у складі групи фахівців бере участь у розробленні та виконанні індивідуальної програми розвитку дитини з особливими освітніми потребами (п. 2.1); допомагає в організації навчально-виховного процесу в класі з інклюзивним навчанням (п. 2.2); надає допомогу дітям з особливими освітніми потребами в облаштуванні робочих місць (п. 2.3); спостерігає за дитиною з особливими освітніми потребами з метою вивчення її індивідуальних особливостей, схильностей, інтересів та потреб (п. 2.4); співпрацює з фахівцями, які безпосередньо працюють з дитиною з особливими освітніми потребами та беруть участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини з особливими освітніми потребами (п. 2.6); забезпечує разом з іншими працівниками навчального закладу здорові та безпечні умови навчання, виховання та праці (п. 2.7); постійно спілкується з батьками дітей з особливими освітніми потребами, надає їм необхідну консультативну допомогу (п. 2.16); інформує вчителя класу та батьків про досягнення дітей з особливими освітніми потребами (п. 2.17).

Відповідно до наявних відомостей ОСОБА_1 разом з іншими працівниками начального закладу 01 листопада 2021 року зверталася до управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради та КНП «Сновський центр первинної медичної допомоги» із заявою про заборону використання даних щодо стану власного здоров`я та медичних втручань (а.с. 24, 25).

Наказом директора Сновської початкової школи від 08 листопада 2021 року № 142-о відсторонено працівників навчального закладу, в тому числі і ОСОБА_1 , від роботи. Відсторонення застосовано до усунення причин, що зумовили відсторонення (а.с. 19). Наведений наказ винесено на виконання наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 та п. 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236.

З указаним наказом позивачка відмовилася ознайомлюватись, що підтверджується актом № 1 від 09 листопада 2021 року, складеним та підписаним т.в.о. директора Сновської початкової школи Кислухою Т.Н., начальником управління освіти Коваленко О.І., директором центру професійного розвитку педагогічних працівників ОСОБА_2 та головним спеціалістом сектору з питань праці та НС Сігутою В.Б. (а.с. 20).

Наказом директора Сновської початкової школи від 17 січня 2022 року № 12-о ОСОБА_1 з 17 січня 2022 року поновлено на роботі (а.с. 164 зворот).

Матеріали справи не містять відповідних доказів про проведену позивачці вакцинацію від коронавірусної хвороби або належного медичного висновку про наявність у неї протипоказань до вакцинації.

Звернувшись з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допустити до роботи та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 зазначала, що відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою здійснити вакцинацію проти COVID-19 є порушенням її права на працю, гарантованого Конституцією України і таким, що суперечить приписам ст. 46 КЗпП України та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (ст. 21 КЗпП України).

Згідно зі ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженому наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду указала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У вищенаведеній постанові від 14 грудня 2022 року Верховний Суд зазначив, що застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Верховний Суд зауважив, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Пунктами 12 та 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про освіту» визначено, що інклюзивне навчання - система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників; інклюзивне освітнє середовище - сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей.

Порядком організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти, затвердженим постановою КМУ від 15 вересня 2021 року № 957, визначено організаційні засади інклюзивного навчання учнів з особливими освітніми потребами за інституційною (очною (денною) формою здобуття освіти у закладах загальної середньої освіти.

Пункт 1 наведеного Порядку доповнено абзацом 2 наступного змісту: «У період воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану (особливого періоду) можливе застосування дистанційно-очної (змішаної) форми здобуття освіти», який набрав чинності 26 квітня 2022 року.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши обставини справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відповідає вимогам законодавства та встановленим фактичним обставинам справи.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 працює у Сновській початковій школі на посаді асистента вчителя загальноосвітнього закладу з інклюзивним та інтегрованим навчанням.

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Згідно з п. 3 Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів загальної середньої, у тому числі, спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом директора Сновської початкової школи від 08 листопада 2021 року № 142-о позивачку відсторонено від роботи до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Доказів того, що позивачка за станом здоров`я має протипоказання для вакцинування, матеріали справи не містять. Зі змісту посадової інструкції асистента вчителя загальноосвітнього навчального закладу з інклюзивним та інтегрованим навчанням вбачається, що умови праці та завдання ОСОБА_1 під час їхнього виконання передбачають об`єктивну необхідність особистого контакту безпосередньо як з дітьми з особливими освітніми потребами та їх батьками, так і з працівниками навчального закладу. Крім цього, з її посадової інструкції вбачається, що для виконання своїх обов`язків асистент вчителя загальноосвітнього навчального закладу з інклюзивним та інтегрованим навчанням має взаємодіяти також з медичними працівниками навчального закладу та територіального закладу охорони здоров`я; педагогічною радою та радою навчального закладу; громадськими організаціями, позашкільними та культурно-освітніми закладами; органами опіки та піклування; службами у справах дітей; правоохоронними органами. Отже кількість її прямих соціальних контактів на робочому місці є значною і не обмежена певним визначеним колом осіб.

Порядком організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти, затвердженим постановою КМУ від 15 вересня 2021 року № 957, визначено організаційні засади інклюзивного навчання учнів з особливими освітніми потребами за інституційною (очною (денною) формою здобуття освіти у закладах загальної середньої освіти. Тобто, для учнів з особливими освітніми потребами передбачено здобуття освіти у загальноосвітніх закладах саме очно (денно).

Можливість застосування дистанційно-очної (змішаної) форми здобуття освіти для учнів з особливими освітніми потребами у період воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану законодавчо дозволено лише з 26 квітня 2022 року.

Відповідно до наданої відповідачем інформації від 09 травня 2023 року щодо режиму роботи Сновської початкової школи, зокрема, класу, в якому працює ОСОБА_1 , з 01 листопада 2021 року у закладі були канікули, з 06 листопада 2021 року очне навчання, з 10 листопада 2021 року канікули, з 15 листопада 2021 року стаціонарний режим, з 31 грудня 2021 року канікули, з 10 січня 2022 року очне навчання, з 31 січня по 04 лютого 2022 року використання технологій дистанційного навчання, з 03 по 23 лютого 2022 року очне навчання, з 24 лютого 2022 року канікули, з 01 квітня 2022 року дистанційна форма навчання, з 09 травня по 24 червня 2022 року змішана форма навчання, з 25 червня по 31 серпня 2022 року канікули, з 01 вересня по 28 грудня 2022 року дистанційна форма навчання (а.с. 188).

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що на час винесення відповідачем наказу, що оспорюється, форма організації праці позивачки позбавляла її можливості працювати дистанційно (ст. 60-2 КЗпП України) чи надомно (ст. 60-1 КЗпП України), оскільки остання обіймала посаду асистента вчителя у навчальному закладі з інклюзивним та інтегрованим навчанням, що передбачало саме інституційну (очну (денну) формою здобуття освіти у закладах загальної середньої освіти, а отже і необхідність соціальних контактів на робочому місці з дітьми з особливими освітніми потребами, їх батьками та з працівниками закладу.

Установивши, що на час відсторонення позивачки навчально-виховний процес у Сновській початковій школі не призупинявся, діти відвідували заклад у звичайному режимі, за характером виконуваних обовязків асистента вчителя, які пов`язані з контактом з дітьми з особливими освітніми потребами, позивачка ОСОБА_1 підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але відмовилась від проходження вакцинації, відповідач (роботодавець) обґрунтовано та з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи до отримання повного курсу вакцинації або надання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

Твердження позивачки про те, що відсторонення її від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження не приймаються до уваги. Колегія суддів враховує, що держава, встановивши відсторонення працівників навчального закладу від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників позашкільного освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивачки на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, керівник Сновської початкової школи правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи шляхом винесення 08 листопада 2021 року відповідного наказу, оскільки його прийняття обумовлено цілком легітимною метою забезпечення прав і законних інтересів дітей, інших учасників навчального процесу та спрямований на убезпечення їх від впливу інфекційної хвороби COVID-19.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, доводи ОСОБА_1 про неправомірність винесення наказу про її відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою здійснити вакцинацію проти COVID-19, який спричинив порушення її права на працю, гарантованого Конституцією України, і суперечить приписам ст. 46 КЗпП України та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи, у зв`язку з чим районний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Ураховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

ОСОБА_1 звернулася з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При зверненні з позовом ОСОБА_1 сплатила 908 грн судового збору (а.с. 1), зазначивши, що за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу звільнена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

За подачу апеляційної скарги позивачка сплатила 1 362 грн судового збору (а.с. 132). Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року апеляційна скарга залишена без руху у зв`язку з несплатою позивачкою судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням правової позиції об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18. На виконання даної ухвали скаржницею сплачено судовий збір у розмірі 1 362 грн (а.с. 153).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року (яку оприлюднено в ЄДРСР 11 квітня 2022 року) у справі № 755/12623/19 дійшла висновку, що за пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого ч. 2 ст. 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», і такий висновок не узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18, від якого Велика Палата Верховного Суду відступає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки ОСОБА_1 при зверненні з апеляційною скаргою за вимогу майнового характеру сплачено судовий збір (а.с. 153), від сплати якого вона звільнена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», позивачці належить повернути сплачений нею судовий збір у розмірі 1 362 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2022 року без змін.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівської області повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн, який сплачено відповідно до квитанції відділення «Чернігівське РУ» АТ «Ощадбанк» № 121 від 21 лютого 2022 року за наступними реквізитами: отримувач ГУК у Чернігівській обл./м. Чернігові/22030101, код ЄДРПОУ 37972475, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), р/р UA798999980313111206080025739, код класифікації доходів бюджету 22030101.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 травня 2023 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.І. Онищенко