Постанова
від 10.05.2023 по справі 916/1507/21
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1507/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ОСОБА_1 адвокат Курочкіна О.С.

від ТОВ „Факторингова компанія „Фінвест Груп директор Падалко Ю.П.

арбітражний керуючий Дашко І.В. особисто

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023

по справі №916/1507/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Факторингова компанія „Фінвест Груп

до Приватного підприємства „Сюіта 2006

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.06.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства „Сюіта 2006 (далі - ПП „Сюіта 2006), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Дашка І.В.

Ухвалою попереднього засідання від 29.07.2021 визнано вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю „Факторингова компанія „Фінвест Груп (далі - ТОВ „Факторингова компанія „Фінвест Груп) до ПП „Сюіта 2006 в сумі 5 097 231,81 грн.

Постановою Господарського суду Одеської області від 19.08.2021 визнано банкрутом ПП „Сюіта 2006, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Дашка І.В.

Арбітражним керуючим Дашко І.В. було подано до суду першої інстанції заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП „Сюіта 2006 на ОСОБА_1 та ТОВ „ЕКОЮГ та про стягнення з них солідарно 5 097 231,81 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП "Сюіта 2006" на ОСОБА_1 та ТОВ "Екоюг", стягнення з них солідарно 5 097 231,81 грн задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ „ЕКОЮГ на користь ПП "Сюіта 2006" 5 097 231,81 грн.

В мотивах оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до звіту ліквідатора та за результатами проведення аналізу фінансово-господарського стану ПП „Сюіта 2006 встановлено наявність в діях керівника банкрута ознак дій спрямованих на доведення до банкрутства, а саме приховування банкрутства та відомостей про фінансовий стан боржника.

Так, за твердженням суду першої інстанції, з огляду на аналіз фінансово-господарського стану та банківських виписок щодо руху коштів ПП „Сюіта 2006, встановлено, що відомості про результати господарської діяльності, зокрема щодо прибутку (збитку) у 2016-2017 р.р. не відповідають дійсності.

Як зазначено місцевим господарським судом, за наявними доказами ліквідатором встановленою, що протягом 2015-2017 р. р. з рахунків боржника відбулось зняття великої суми готівкових коштів, що становить 942,4 тис. грн., тоді як за результатами проведеного аналізу, будь-яка інформація про результати господарської діяльності ПП „Сюіта 2006 в період 2016-2017р. р. відсутня.

Судом першої інстанції встановлено, що з 16.07.2015 директором ПП „Сюіта 2006 була ОСОБА_1 та з 14.08.2014 єдиним учасником ПП „Сюіта 2006 є ТОВ „ЕКОЮГ.

Отже, на підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях керівника боржника ОСОБА_1 вбачаються ознаки доведення до банкрутства ПП „Сюіта 2006 та як наслідок неможливості погашення кредиторської заборгованості.

Поряд з цим, як відзначено судом першої інстанції, бездіяльність власника банкрута ТОВ „ЕКОЮГ, як вищого органу управління, призвела до вчинення керівником боржника дій, які мали наслідком надкритичної неплатоспроможності боржника, доведення та приховування банкрутства.

За таких обставин, на думку місцевого господарського суду, у зв`язку з недостовірністю даних щодо фінансових результатів боржника за 2015-2017 р.р., відсутністю подання фінансових звітів за 2018-2020 р.р. має місце ознаки приховування відомостей про фінансовий стан боржника та невжиття посадовими особами заходів для запобігання банкрутству.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції визнав заяву ліквідатора про покладання субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП „Сюіта 2006 на ОСОБА_1 та ТОВ "Екоюг" обґрунтованою, підтвердженою належними доказами та такою, що підлягає задоволенню.

Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулась ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить частково скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 у справі №916/1507/21, прийняту в межах справи про банкрутство ПП «Сюіта 2006» в частині задоволення заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП «Сюіта 2006» на ОСОБА_1 , та солідарного стягнення з неї 5 097 231,81 грн.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, з огляду на таке.

Щодо позиції суду щодо того, що відомості про результати господарської діяльності, зокрема, щодо прибутку (збитку) у 2016-2017 рр. не відповідають дійсності, ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не було належно досліджено усіх обставин справи та не надано відповідної оцінки усім наявним доказам у справі щодо наявності у неї, як у керівника підприємства ознак доведення до банкрутства ПП «Сюіта 2006», оскільки при призначенні її на посаду керівника ПП «Сюіта 2006» їй взагалі не передавалась будь-яка бухгалтерська документація щодо діяльності Боржника, а також усі дії, пов`язані з веденням бухгалтерського обліку на підприємстві за весь час його діяльності здійснювались безпосередньо власниками ПП «Сюіта 2006».

На переконання апелянта, судом першої інстанції не було надано належної оцінки положенням статуту підприємства Боржника щодо можливості покладення на засновника повноважень директора підприємства, та встановлення обставини щодо того, хто дійсно виконував обов`язки директора ПП «Сюіта 2006», що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції в цій частині, оскільки обов`язки директора підприємства Боржника виконувались безпосередньо засновниками ПП «Сюіта 2006».

Скаржник також стверджує, що в неї не було безпосереднього доступу до банківських рахунків підприємства Боржника, готівкові кошти нею не знімались, про дану обставину їй стало відомо тільки після отримання заяви ліквідатора ОСОБА_2 про покладення на неї субсидіарної відповідальності.

Також, ОСОБА_1 зазначає, що оскільки про зняття готівкових коштів їй невідомо, подачею та веденням фінансової звітності стосовно Боржника займались безпосередньо засновники підприємства, то висновки суду в цій частині щодо неї є такими, що зроблені без дослідження усіх обставин справи, та встановлення конкретних осіб, які мали доступ до банківської картки та зняли кошти з рахунку Боржника. Однак, в порушення норм ГПК України, суд лише встановив обставину щодо зняття даних грошових коштів, однак не проаналізував ким такі кошти були зняті, на які цілі, точну дату такого зняття, тощо.

З приводу висновків суду першої інстанції щодо відсутності подання фінансових звітів за 2018-2020 рр. ПП «Сюіта 2006», що є приховуванням відомостей про фінансовий стан боржника, апелянт зазначає, що фактично господарська діяльність ПП «Сюіта 2006» була припинена у 2017 році, в зв`язку зі створенням ОСББ «Трудової слави 23-Б» та призначення на посаду директора цієї юридичної особи ОСОБА_1 .

В свою чергу, як вважає апелянт, судом першої інстанції не було надано належної оцінки усім обставинам справи, через що суд невірно дійшов до висновку щодо вини ОСОБА_1 у завданні істотної матеріальної шкоди кредиторам бездіяльністю, яка, зокрема, полягає у тому, що протягом її керівництва у ПП «Сюіта 2006» не подавались фінансові звіти за 2018-2020 рр. щодо ПП «Сюіта 2006».

Скаржник також стверджує, що судом першої інстанції не було встановлено причинно-наслідкового зв`язку між неподанням такої звітності та доведенням до банкрутства підприємства Боржника, що також є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду та відмови в задоволенні заяви ліквідатора щодо покладення субсидіарної відповідальності на винних осіб.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №916/1507/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 та призначено справу до розгляду на 10.05.2023.

Судом апеляційної інстанції отримано відзиви на апеляційну скаргу від арбітражного керуючого Дашка І.В. та ТОВ «Факторингова компанія «Фінвест груп» в яких останні просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування своїх заперечень останні зазначають, що скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування висновків суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на скаржника субсидіарної відповідальності.

За твердженням арбітражного керуючого Дашка І.В. та ТОВ «Факторингова компанія «Фінвест груп», апелянт, як директор підприємства боржника, приймала активну участь в господарській та фінансовій діяльності ПП «Сюіта 2006», що підтверджується наявними матеріалами справи та спростовує твердження апелянта на необізнаність і формальний статус директора. До того ж, жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 була обмежена в будь-яких повноваженнях при виконанні повноважень директора боржника, скаржником також не надано.

09.05.2023 судом апеляційної інстанції отримано додаткові письмові пояснення від ОСОБА_1 , які остання просила врахувати під час розгляду справи, а також поновити строк на подання додаткових доказів по справі, зокрема, копії договору управління від 29.05.2017, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адвокатських записів, листів арбітражного керуючого, ГУ ДПС в Одеській області, ГУС в Одеській області, довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування заяви про поновлення строку на подання доказів скаржник зазначає, що у зв`язку із збройною агресію з боку російської федерації була вимушена у березні 2022 виїхати закордон, де перебуває й наразі.

За твердження апелянта, остання не отримувала додатки, які додані арбітражним керуючим до заяви про покладення субсидіарної відповідальності, а ознайомитись з наявними матеріалами справи та надати відповідні пояснення вона не могла через воєнні дії на території України, поштову кореспонденцію скаржник не отримує, а про наявність оскаржуваної ухвали дізналась випадково 01.03.2023, після чого одразу звернулась за правовою допомогою.

Наведені обставини скаржник вважає поважними для поновлення пропущеного строку на подання відповідних доказів.

Так, колегія суддів дослідивши надані скаржником додаткові пояснення та додані до них докази, разом із клопотання про поновлення строку на їх подання, зазначає наступне.

Частиною першою статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами 1, 2, статті 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Частиною 1 статті 256 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналіз змісту частини першої статті 266 та ст. 118 ГПК України дозволяє зробити висновок про запровадження законодавцем процесуального імперативу стосовно залишення без розгляду судом доповнення чи зміни апеляційної скарги, поданих поза межами строку на апеляційне оскарження.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28.01.2022 по справі №920/617/19.

Так колегія суддів зазначає, що надані скаржником додаткові пояснення фактично за своїм змістом є іншою апеляційною скаргою (доповненням до скарги) та містить доводи, обставини, про які не зазначено скаржником в апеляційній скарзі.

Такі пояснення, які фактично є зміненою апеляційною скаргою, подані скаржником поза межами законодавчо визначеного строку на апеляційне оскарження та не містять клопотання про поновлення строку на їх подання, що відповідно зумовлює їх залишення без розгляду.

З приводу наданих скаржником доказів, які остання просить залучити до матеріалів справи та поновити строк на їх подання, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Згідно з частиною третьою статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частинами четвертою, п`ятою та восьмою цієї статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази повинні існувати на момент розгляду спору судом першої інстанції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

Однак, така обставина (тобто відсутність доказів як таких на момент розгляду спору судом першої інстанції) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

Так, колегія суддів зазначає, що надані скаржником до додаткових пояснень докази, зокрема запити від 02.05.2023, від 09.05.2023 адресовані арбітражному керуючому Дашко І.В., відповідь на відповідні запити, лист ГУ ДПС в Одеській області від 08.05.2023, лист ГУС в Одеській області від 08.05.2023, Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.05.2023, датовані травнем 2023 року, тобто після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, що свідчить про те, що такі докази були відсутні станом на час прийняття оскаржуваного рішення, та відповідно, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання скаржником таких доказів.

При цьому, колегія суддів зауважує, що у наявних матеріалах справи (т.1, а.с. 152-154) міститься Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 30.07.2021 щодо боржника.

Щодо залучення до матеріалів справи копії договору про управління від 29.05.2017 колегія суддів зазначає, що даний доказ відсутній у матеріалах справи, не надавався скаржником під час розгляду справи у суді першої інстанції, та відповідно, не був предметом дослідження під час прийняття оскаржуваного рішення, а тому з огляду на приписи ст. 269 ГПК України на скаржника покладено обов`язок надати докази неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, в обґрунтування таких обставин скаржник посилається на знаходження поза межами України у зв`язку із збройною агресією з боку рф та не отримання від арбітражного керуючого додатків до заяви про покладення субсидіарної відповідальності.

Разом з цим за приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Втім, колегія суддів зазначає, що скаржником не надано, а наявні матеріли справи не містять доказів на підтвердження того, що скаржник дійсно знаходиться поза межами України, не має можливості отримувати поштову кореспонденцію, приймати участь у судових засіданнях, надавати відповідні докази, тощо.

До того ж, слід відзначити, що заява про покладення субсидіарної відповідальності була подана арбітражним керуючим до суду першої інстанції 26.01.2022 (т.2, а.с. 86).

Ухвалою суду першої інстанції від 27.01.2022 заяву арбітражного керуючого про покладення субсидіарної відповідальності було призначена до розгляду на 24.02.2023 (т.2, а.с. 96-97).

Названа ухвала була отримана ОСОБА_1 08.02.2022, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням від 03.02.2022 (т.2, а.с. 98).

Наведене свідчить про те, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність заяви арбітражного керуючого про покладення субсидіарної відповідальності та про її призначення до розгляду судом першої інстанції.

Однак, жодних заяв, заперечень, тощо, зокрема й з приводу відсутності додатків до заяви ОСОБА_1 до суду першої інстанції не надавала.

Судова колегія зазначає, що дійсно, заява арбітражного керуючого про покладення субсидіарної відповідальності не містить жодних додатків до неї, а також не містить посилання на наявність будь-яких додатків.

Натомість, 16.02.2022 арбітражним керуючим додатково до заяви про покладення субсидіарної відповідальності було надано копії фінансових звітів, податкових декларацій та банківських виписок (т.2, а.с. 102).

На підтвердження направлення таких доказів ОСОБА_1 арбітражним керуючим надано опис вкладення, фіскальний чек та накладну, які датовані 02.02.2022 (т.2, а.с. 184-185).

Наведене, на переконання колегії суддів, свідчить про те, що ОСОБА_1 була обізнана як зі змістом заяви про покладення субсидіарної відповідальності, так й з додатками доданими до неї, однак, своїм правом на подання відзиву, заперечень, доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції не скористалась.

При цьому, колегія суддів зауважує, що воєнний стан на території України запроваджено з 24.02.2022, тобто після того як ОСОБА_1 стало відомо про наявність відповідної заяви про покладення субсидіарної відповідальності та призначення її до розгляду.

Слід також зауважити, що оскаржувана ухвала прийнята судом першої інстанції 16.02.2023, тобто більш ніж через рік після подання арбітражним керуючим заяви про покладення субсидіарної відповідальності, та за наявності доказів щодо обізнаності ОСОБА_1 про наявність такої заяви.

Наведене, на переконання колегії суддів, спростовує доводи ОСОБА_1 з приводу відсутності можливості, через запровадження воєнного стану, своєчасно подати до суду першої інстанції відповідні докази по справі.

Слід також наголосити на тому, що ОСОБА_1 , у разі неможливості безпосередньої участі у справі, не була позбавлена можливості скористатись своїм правом на доручення представництво власних інтересів відповідному представнику (адвокату), як то було вчинено під час апеляційного перегляду справи.

Колегія суддів також не приймає до уваги надані ОСОБА_1 до суду першої інстанції заяви про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану, з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 у справі №260/4504/20 виклав правову позицію, відповідно до якої судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені.

До того ж, у відповідності до приписів Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідаційна процедура носить строкових характер.

З огляду на наведене, а також враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 не було надано до суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження того, що запровадження воєнного стану дійсно перешкоджає їй у реалізації її прав на, зокрема, подання доказів по справі, колегія суддів вважає необґрунтованими відповідні клопотання про відкладення розгляду справи.

Наведене зумовлює відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення доказів до справи.

Під час судового засідання від 10.05.2023 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник ТОВ „Факторингова компанія „Фінвест Груп та арбітражний керуючий надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом оскаржується ухвала Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 лише в частині покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на ОСОБА_1 , а тому судом апеляційної інстанції в силу приписів ст.269 ГПК України оскаржувана ухвала переглядається лише в цій частині.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у січні 2022 арбітражний керуючий Дашко І.В. звернувся до Господарського суду Одеської області, в межах справи про банкрутство ПП «Сюіта 2006», з заявою про покладення субсидіарної відповідальності в якій просив покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника на ОСОБА_1 та ТОВ «ЕКОЮГ» та стягнути з останніх солідарно на користь боржника 5 097 231,81 грн.

В обґрунтування даної заяви арбітражний керуючий зазначив, що за результатами проведених у межах ліквідаційної процедури дій встановлено, що у боржника відсутні будь-які активи, які б можливо було спрямувати на погашення вимог ініціюючого кредитора по справі, загальна сума визнаних судом вимог якого складає 5 097 231,81 грн.

За твердженням арбітражного керуючого, ним було отримано фінансову та податкову звітність боржника, а також відомості про рух коштів на поточному рахунку боржника за період 2015-2017 років, а також проведено аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках та ознак неплатоспроможності.

У відповідності до висновків за результатами проведеного аналізу встановлено, що ПП «Сюіта 2006» відображало нульові відомості про результати господарської діяльності, в тому числі й щодо прибутку (збитку) у 2016-2017 роках, що не відповідає дійсності з огляду на наявність руху коштів за результатами аналізу банківських виписок.

Окрім того, протягом 2015-2017 років мало місце знаття готівки у значних розмірах, а саме 942,4 тис. грн.

При цьому, будь-яка інформація про господарську діяльність у 2016-2017 роках у фінансовій та податковій звітності не відображена.

На підставі недостовірних відомостей щодо фінансових результатів боржника, а також відсутності подання фінансових звітів за 2018-2020 роки, зроблено висновок про наявність ознак приховування банкрутства та відомостей про фінансовий стан боржника, невжиття посадовими особами боржника заходів щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження справі про банкрутство в місячний строк із дня виявлення загрози неплатоспроможності.

З огляду на наведене, арбітражний керуючий вважає, що у діях ОСОБА_1 , яка виконувала повноваження директора ПП «Сюіта 2006» наявна вина, яка полягає у доведенні боржника до банкрутства, і як наслідок неможливість розрахуватись з кредиторами.

Приймаючи оскаржувану ухвали суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заяви арбітражного керуючого та задовольнив її в повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України (далі ГК України), Цивільним кодексом України (далі ЦК України), Кодексом України з процедур банкрутства (далі КУзПБ).

Згідно з частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

При цьому умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина третя статті 215 ГК України).

Частиною першою статті 619 ЦК України визначено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Застосування субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами частини другої статті 61 КУзПБ, якою передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.

Об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки.

Суб`єктами правопорушення є особи, визначені частиною другою статті 61 КУзПБ.

Суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).

Відтак, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16.

Притягнення винних у доведені до банкрутства осіб до субсидіарної відповідальності є механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

Першочерговою метою застосування цього механізму є створення для кредиторів у межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав, законних інтересів та задоволення вимог, що відповідає загальній меті процедур банкрутства та кореспондується з обов`язком здійснення ліквідатором всієї повноти передбачених законом повноважень і заходів спрямованих на досягнення цієї мети у ліквідаційній процедурі.

Юридичним механізмом досягнення такої мети та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог (подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

У постанові від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16 Верховний Суд вказав, що за відсутності у диспозиції частини другої статті 61 КУзПБ конкретизації обставин (дій/бездіяльності винних осіб), що підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, при вирішенні цього питання мають братися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що на замовлення арбітражного керуючого ФОП Острик С.Ю. було проведено аналіз показників фінансового стану боржника за результатами проведення якого складено висновок щодо фінансового стану та про наявність ознак неплатоспроможності ПП «Сюіта 2006», а також інвестиційної діяльності підприємства та його становища на ринках, ознак доведення до банкрутства, фіктивного банкрутства, приховування стійкої фінансової неплатоспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, а також подальших перспектив розвитку підприємства (т.2, а.с. 10-60).

За результатами проведеного аналізу, зокрема, виявлено ознаки критичної неплатоспроможності боржника.

Здійснюючи аналіз фінансово-господарського стану боржника з метою виявлення ознак доведення до банкрутства встановлено, що протягом періоду, який аналізується, динаміка показників забезпечення зобов`язань боржника усіма його активами та забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами, розмір чистих активів у 2015 - 2017 роках різко коливалися.

При цьому у 2015 році чистий прибуток боржника становив 0.1 тис, грн.

Протягом 2016 - 2017 років боржник звітував про відсутність господарської діяльності взагалі (прибутку, збитку, оподаткування тощо).

Натомість, з аналізу банківських виписок за 2015 - 2017 по рахунку боржника зроблено висновок, що звітування про відсутність господарської діяльності за 2016-2017 роки не відповідає дійсності, оскільки ПП «Сюіта 2006» отримувало дохід від здавання майна в оренду, плати за утримання будинку. Також здійснювало оплату податків, комунальних послуг, ремонтних робіт тощо, які підлягали відображенню у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності боржника.

Крім того, ПП «Сюіта 2006» протягом 2015 - 2017 років здійснювало зняття готівки із банкомату, а саме за 2015 рік 23 474,42 грн, за 2016 рік 56 795,85 грн, за 2017 рік 862 151,50 грн.

Загальний розмір знятих грошових коштів підприємства, включаючи комісію за зняття готівки, становить 942421,77 грн.

На підставі наведеного зроблено висновок, що протягом періоду, який аналізується, наявні економічні ознаки доведення ПП «Сюіта 2006» до банкрутства, оскільки особами, які мали доступ до рахунку боржника, протягом 2015 - 2017 років знято з банкомату АТ КБ «Приватбанк» готівку у значних розмірах. При цьому будь-яка інформація про господарську діяльність у 2017 році не відображено (дохід, витрати, прибуток). Шкода, яка заподіяна такими діями боржнику та кредиторам, з урахуванням банківської комісії становить 942421,77 грн. Кредиторська заборгованість станом на 31.12.2017 становила 9293,6 тис. грн. Отже, зняті готівкою грошові кошти службовими особами ПП «Сюіта 2006» та/або особами, які надавали вказівки на здійснення таких дій, могли бути направлені на погашення кредиторських вимог.

Також, аналізуючи фінансово-господарський стан боржника з метою виявлення ознак приховування банкрутства встановлено, що виходячи із недостовірності даних щодо фінансових результатів боржника за 2015 - 2017 року, а також відсутності подання фінансових звітів за 2018 2020 роки, слід зробити висновок про наявність ознак приховування банкрутства та відомостей про фінансовий стан боржника.

При цьому, протягом 2015 - 2017 років у балансі боржника відображалася кредиторська заборгованість.

За результатами проведеного аналізу встановлено, що загроза неплатоспроможності ПП «Сюіта 2006» мала місце щонайменше за підсумками 2019 року. При цьому строки подання фінансової звітності - до 28.02.2020.

Викладене дає підстави стверджувати про те, що директор та попередній керівник боржника Діордіященко Ольга Вікторівна мала змогу звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство щонайменше у строк до 28.03.2020.

Таку заяву боржник у місячний строк не подав, натомість, припинив господарську діяльність у незаконний спосіб, покинувши місце провадження господарської діяльності.

Викладене також дає підстави стверджувати про наявність ознак приховування фінансової неспроможності ПП «Сюіта 2006» та невжиття директором ПП «Сюіта 2006» Діордіященко О.В. заходів щодо звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство в місячний строк з дня виявлення загрози неплатоспроможності.

В аналізі наявності тенденцій формування незадовільної структури балансу боржника також вказано, що боржник відображав «нульові» відомості про результати господарської діяльності, в тому числі, і щодо прибутку (збитку) у 2016-2017 роках, що не відповідає дійсності з огляду на наявність руху коштів за результатами аналізу банківських виписок.

Згідно з загальними висновками за результатами проведеного аналізу встановлено, що:

1) Показники поточної неплатоспроможності боржника по періодах, що передують прийняттю рішення про подальшу долю підприємства, мають від`ємний результат. Таким чином, станом на останню звітну дату (31.12.2017) стосовно підприємства мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, що відповідає законодавчому визначенню його як боржника;

2) В ході проведеного аналізу виявлено ознаки критичної неплатоспроможності;

3) Протягом періоду, який аналізується, наявні економічні ознаки доведення ПП «Сюіта 2006» до банкрутства, оскільки особами, які мали доступ до рахунку боржника, протягом 2015 - 2017 років знято з банкомату АТ КБ «Приватбанк» готівку у значних розмірах. При цьому будь-яка інформація про господарську діяльність у 2017 році не відображено (дохід, витрати, прибуток).

4) Виходячи із недостовірності даних щодо фінансових результатів боржника за 2015 - 2017 року, а також відсутності подання фінансових звітів за 2018 - 2020 роки, слід зробити висновок про наявність ознак приховування банкрутства та відомостей про фінансовий стан боржника.

5) Викладене дає підстави стверджувати, що до ПП «Сюіта 2006» неможливо застосувати відновлювальні процедури з огляду на недостатність реальних активів, за рахунок яких можливо здійснювати господарську діяльність, а також самої господарської діяльності. Ліквідаційна процедура - єдина процедура, яку можливо застосувати до ПП «Сюіта 2006».

В межах ліквідаційної процедури рекомендовано вжити заходи щодо покладення субсидіарної відповідальності на осіб, які вчиняли дії, що спрямовані на доведення до банкрутства шляхом зняття готівки із рахунку боржника за допомогою банкоматів АТ КБ «Приватбанк», а також службових осіб ПП «Сюіта 2006», винних у поданні недостовірних даних за 2016-2017 роки («нульове» значення звітів про фінансові результати), а також у неподанні фінансової звітності за 2018-2020 роки.

Колегія суддів також відзначає, що у наявних матеріалах справи містяться фінансові звіти боржника за 2015-2017 роки, податкові декларації з податку на прибуток за 2015-2017 роки, а також копії банківських виписок за 2015-2017, які зокрема були предметом дослідження під час аналізу господарсько-фінансової діяльності боржника (т.2, а.с. 103-183).

Також, за результатами проведених арбітражним керуючим дій в межах ліквідаційної процедури встановлено, що у боржника відсутні будь-які активи за рахунок яких можливо було б частково або повністю погасити існуючу кредиторську заборгованість, що підтверджується наявними у матеріалах справи звітами арбітражного керуючого із доданими до них доказами щодо відсутність активів у боржника (т.1, а.с. 132-159).

Слід відзначити, що у відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності боржника перебувають нежитлові приміщення (допоміжні приміщення для обслуговування житлового будинку) загальною площею 1150,2 кв.м., з яких 503,5 кв.м. сходові клітини з шахтами ліфтів, 27,5 кв.м. підвал, 619,2 кв.м. технічний поверх.

Згідно абзацу 6 статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" під допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку розуміють приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), в той час як нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.

Так, в рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.".

В рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011 додатково роз`яснено: "1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року N 2482-ХІ1 зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою."

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не може бути оскаржені.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується коло обставин, які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17, від 06.08.2019 у справі №914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відтак, у даному випадку, нежитлові приміщення загальною площею 1150,2 кв.м., з яких 503,5 кв.м. сходові клітини з шахтами ліфтів, 27,5 кв.м. підвал, 619,2 кв.м. технічний поверх, є допоміжні приміщення для обслуговування житлового будинку та є спільною власністю мешканців багатоквартирного будинку.

Наведене виключає можливість реалізації названих належних боржнику на праві власності нежитлових приміщень, відповідно отримання доходу від такої реалізації та спрямування його на погашення існуючої заборгованості.

Відтак, з вищевказаних доказів, які містяться у наявних матеріалах справи вбачається, що керівником (директором) банкрута ОСОБА_1 вчинялись дії спрямовані на доведення ПП «Сюіта 2006» до банкрутства, зокрема, шляхом зняття готівки із рахунку боржника та подання недостовірних даних щодо фінансових результатів за 2016-2017 роки, а також у неподанні фінансової звітності за 2018-2020 роки.

При цьому, у даному випадку об`єктом цього правопорушення є завдання істотної матеріальної шкоди кредиторам діями (бездіяльністю) керівників банкрута.

Судова колегія зазначає, що навмисне зменшення ліквідаційної маси керівником призводить до недостатності майна боржника для погашення боргів перед кредиторами в розумінні частини другої статті 61 КУзПБ.

При цьому недостатність майна боржника, що виникає внаслідок дій/бездіяльності керівника боржника, розглядається за нормами статті 62 КУзПБ як передумова для субсидіарної відповідальності.

Згідно з положеннями частини другої статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання, тобто цією нормою визначено презумцію вини у разі порушення зобов`язання.

Так само і статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність.

У цьому разі відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав. Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність.

У даному випадку ОСОБА_1 не наведено жодних обставин, із посиланням на відповідні докази, які б свідчили про відсутність вини даної особи у доведенні до банкрутства ПП «Сюіта 2006» та відсутність підстав для притягнення її до субсидіарної відповідальності.

Колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи твердження ОСОБА_1 з приводу того, що останній не передавалась будь-яка бухгалтерська документація щодо діяльності боржника, а всі дії пов`язані з веденням бухгалтерського обліку на підприємстві за весь час діяльності здійснювались безпосередньо власниками боржника, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства: 1) обов`язок дбайливого ставлення (duty of care), що передбачає обов`язок діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним; 2) обов`язок лояльності (duty of loyalty), що націлений на уникнення конфлікту інтересів і дії директора під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього.

Особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв`язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 916/1272/18).

Судова колегія звертає увагу, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Будь-яка господарська операція, дія (бездіяльність) суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи.

Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, зважаючи на конкретні обставини, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

Банкрутство (неплатоспроможність) не є одномоментним процесом, а суд лише констатує цей стан, до якого призводять дії (бездіяльність) у широкому часовому проміжку.

Так, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що остання не отримувала бухгалтерську документацію щодо діяльності боржника.

Натомість, як вбачається з наявних у матеріалах справи фінансових та податкових звітів за період з 2015-2017 роки (т.2, а.с. 103-117), саме ОСОБА_1 є підписантом таких звітів від імені товариства, що свідчить про обізнаність останньої із фінансовим станом боржника.

Наведе спростовує твердження апелянта про те, що всі дії пов`язані з веденням бухгалтерського обліку на підприємстві за весь час діяльності здійснювались безпосередньо власниками боржника, оскільки доказів на підтвердження того, що відповідні звітності (фінансові та податків) складались та підписувались не ОСОБА_1 , а іншими особами.

При цьому, як вже було вказано вище, відомості відображені ОСОБА_1 у названих звітах свідчать про відсутність господарської діяльності взагалі (прибутку, збитку, оподаткування тощо).

Однак, у відповідності до банківських виписок за 2015 - 2017 по рахунку боржника, звітування про відсутність господарської діяльності за 2016-2017 роки не відповідає дійсності, оскільки ПП «Сюіта 2006» отримувало дохід від здавання майна в оренду, плати за утримання будинку. Також здійснювало оплату податків, комунальних послуг, ремонтних робіт тощо, які підлягали відображенню у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності боржника.

З огляду на наведене можна зробити висновок, що ОСОБА_1 подаючи відповідні звіти зазначила недостовірні відомості щодо відсутності господарської діяльності підприємства, у той час як ПП «Сюіта 2006» отримувало прибуток, а також здійснювало витрати.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу того, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки положенням статуту підприємства Боржника щодо можливості покладення на засновника повноважень директора підприємства, та встановлення обставини щодо того, хто дійсно виконував обов`язки директора ПП «Сюіта 2006».

Статтею 65 ГК України визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Так, колегія суддів зазначає, що на підставі рішення №9 ПП «Сюіта 2006» від 15.07.2015 на ОСОБА_1 було покладено обов`язки директора ПП «Сюіта 2006» з 16.07.2015 з правом діяти від імені підприємства в межах визначеним чинним законодавством та Статутом підприємства.

Дані обставини ОСОБА_1 не заперечуються.

При цьому, доказів того, що обов`язки директора ПП «Сюіта 2006» було покладено на будь-яку іншу особу, зокрема, на засновника наявні матеріли справи не містить, а скаржником не надано.

Слід також відзначити, що наявними матеріалами справи, зокрема Актом приймання-передачі житлового будинку або його частини в управління ОСББ «Трудової Слави 23-Б» (т.2, а.с. 66-69) спростовують твердження апелянта з приводу того, що фактично вона не виконувала повноваження директора ПП «Сюіта 2006», оскільки такий акт від імені ПП «Сюіта 2006» підписано саме ОСОБА_1 , а також містить відомості про те, що підприємство передало, а ОСББ прийняло ряд документації, яка стосується багатоквартирного будинку.

Судова колегія також зауважує, що у наявних матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 під час виконання повноважень керівника (директора) ПП «Сюіта 2006» була обмежена у вчинені будь-яких дій від імені підприємства, зокрема на отримання інформації про фінансовий стан підприємства, оборот коштів на рахунках підприємства, тощо.

До того ж, очевидно, що зняття з рахунку боржника значної суми грошових коштів, під час виконання ОСОБА_1 повноважень директора підприємства, є діями (бездіяльністю), котрі не відповідають інтересам цієї юридичної особи та є недобросовісною, вчинена на шкоду кредиторам банкрута поведінкою такої особи.

При цьому, стверджуючи про те, що такі грошові кошти були зняті з рахунку боржника іншою особою, ОСОБА_1 не зазначає, із посиланням на відповідні докази, якими саме особами такі кошти було знято та чому такі дії відбулись поза контролем ОСОБА_1 , як директора підприємства.

Колегія суддів також зауважує, що ЄСПЛ у рішенні від 11.12.2018 у справі "Лекич проти Словенії" (Lekic v. Slovenia) визнав таким, що не відповідає принципу добросовісності в комерційній практиці невжиття колишнім керівником компанії за наявності ознак банкрутства заходів до визнання компанії банкрутом в рамках процедури неспроможності фактичне продовження її існування як юридичної особи, не зважаючи на неможливість виконання зобов`язань. Відповідно ЄСПЛ констатував, що заявник не може отримати з цієї ситуації вигоду у вигляді звільнення від зобов`язань.

За приписами ст. 34 КУзПБ боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відтак, у разі відсутності доходу та наявності кредиторської заборгованості, ОСОБА_1 , як керівник підприємства повинна була звернутись до суду із відповідною заявою про порушення справи про банкрутство ПП «Сюіта 2006», однак таких дій не вчинила.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі ліквідатором у заяві про покладання субсидіарної відповідальності викладено усі складові елементи цього господарського правопорушення, а судом першої інстанції їх розглянуто та ухвалено обґрунтоване рішення про стягнення, зокрема з ОСОБА_1 відповідної суми.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 у справі №916/1507/21 в частині задоволення заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП «Сюіта 2006» на ОСОБА_1 та стягнення з неї 5 097 231,81 грн залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.05.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.

Дата ухвалення рішення10.05.2023
Оприлюднено15.05.2023

Судовий реєстр по справі —916/1507/21

Ухвала від 22.01.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Найфлейш В.Д.

Ухвала від 12.10.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Лепеха Г.А.

Ухвала від 19.09.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Лепеха Г.А.

Постанова від 10.08.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Картере В.І.

Ухвала від 08.08.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Картере В.І.

Ухвала від 12.07.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Картере В.І.

Ухвала від 22.06.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Лепеха Г.А.

Ухвала від 15.06.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Картере В.І.

Ухвала від 29.05.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Лепеха Г.А.

Постанова від 10.05.2023

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Аленін О.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні