Рішення

від 12.05.2023 по справі 911/485/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2023 р. м. Київ

Справа № 911/485/23

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОКУС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР ЄВРОТРЕЙД» про стягнення 127 701,11грн, без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю КРОКУС (далі ТОВ Крокус) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІДЕР ЄВРОТРЕЙД (далі - ТОВ Лідер Євротрейд) про стягнення: 127 701,11грн, що складається з: 67 100,39грн - основний борг; 21 969,25грн втрати від інфляції за період з 02.03.2022 по 10.02.2023; 7 988,72грн 10% річних, нарахованих за період з 02.03.2022 по 10.02.2023; 30 642,75грн - пеня за період з 02.03.2022 по 10.02.2023;

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №КР-178 від 01.03.2018 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк (а.с.1-10).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.03.2023: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.145-146).

Як вбачається з довідки від 16.03.2023, відповідна ухвали направлена позивачу та його представнику на електронні адреси, вказані у позові (а.с.1, 147); відповідачу копія ухвали направлена поштою 16.03.2023 (а.с. 146, зворот; а.с. 148).

Копія ухвали вручена відповідачу 22.03.2023, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №0103283435320 (а.с.150).

14.04.2023 до суду, з дотриманням встановленого строку (здано для відправлення відділенню поштового зв`язку 05.04.2023), надійшов відзив на позовну заяву (а.с.152-163), у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову, а у разі відсутності підстав для відмови у повному обсязі зменшити розмір пені, 10% річних та інфляційного збільшення до 1 гривні (а.с.152-163).

У відповідній заяві по суті відповідач повідомив про погашення основного боргу у розмірі 67 100,39грн до відкриття провадження у даній справі.

Відповідач стверджує, що тимчасове призупинення погашення боргу перед позивачем відбулось після отримання листа Головного управління Державного бюро розслідувань, у якому зазначено про здійснення досудового розслідування кримінального провадження та запитано документи, що підтверджують фінансово-господарські відносини із позивачем, з метою збереження своєї бездоганної репутації на ринку, дотримання вимог законодавства України.

Заперечуючи проти задоволення позову в частині стягнення пені, 10% річних та втрат від інфляції, відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, які спричинили неможливість виконання у строк зобов`язань, до яких відповідач відносить введення воєнного стану з 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією проти України, введення активних бойових дій, що спричинило тимчасове припинення господарської діяльності, а після її відновлення - нестабільні показники господарської діяльності внаслідок обстрілів енергетичних об`єктів, відключення електроенергії, дефіциту палива, завдання відповідачу шкоди в розмірі 747 247,57грн, спричиненої пошкодженням товару в орендованому приміщення внаслідок ракетного обстрілу 28.04.2022. Також, відповідач вказує, що позивач не довів завдання йому збитків, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язань та вказує, що позивач не заявляв претензії щодо погашення боргу і за наявного боргу продовжував здійснювати поставку товару за договором. Стягнення пені, 10 % річних та втрат від інфляції у заявленому розмірі, за твердженням відповідача, може суттєво погіршити майновий стан відповідача та потенційно призвести до його неплатоспроможності.

Також у відзиві на позов відповідач вказує на не співмірність розміру заявлених судових витрат в частині оплати професійної правничої допомоги.

14.04.2023 до суду, з дотриманням встановленого строку (враховуючи отримання відзиву на позовну заяву позивачем у поштовому відправленні №041163853321 - 10.04.2023, а.с.195-196, 210), надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить стягнути з відповідача: 30 642,75грн пені; 7 988,72грн 10% річних; 21 969,25грн втрат від інфляції (а.с.199-202).

У поданій заяві по суті позивач повідомив про погашення основного боргу відповідачем після подання позовної заяви.

Заперечуючи проти аргументів відповідача щодо настанням форс мажорних обставин, позивач зазначає, що відповідач не повідомив у встановлений строк про такі обставини та не надав відповідні докази, тому втратив право на них посилатись. Позивач вказує, що незважаючи на воєнний стан, відповідач продовжував замовляти товар протягом значного часу після оголошення воєнного стану - до 25.10.2022. Також, позивач посилається на те, що відповідач знаходиться за іншою адресою, аніж відбулась ракетна атака 28.04.2022 у м. Фастові.

27.04.2023 до суду з дотриманням встановленого строку, враховуючи отримання відповіді на відзив 19.04.2023 у поштовому відправленні №0504558822897 (а.с.206-208, 212-213) та направлення заперечення на електронну пошту суду (26.04.2023 у неробочий час), від відповідача надійшли заперечення (а.с.214- 216).

У запереченні відповідач вказує, що форс-мажорні обставини виникли для відповідача з 24.02.2022 та продовжують існувати по теперішній час, однак, враховуючи мовчазну згоду та продовження поставок товару позивачем, він не повідомляв про них, а продовжував виконувати зобов`язання в міру можливостей. Відповідач вважає, що обставини, які вплинули на неможливість виконання зобов`язань підтверджуються не лише листом ТПП, а й іншими доказами, копії яких додано до відзиву.

На виконання вимог ухвали суду від 27.04.2023 (а.с.219-222), відповідачем надані докази направлення 29.04.2023 копії заперечення позивачу у справі поштовим відправленням №0816200713060 (а.с.225-229).

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у строк, визначений ч.7 ст.252 ГПК України, до суду не надходило.

Відповідно до ч.1 ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.

01.03.2018 між ТОВ «Крокус» (постачальник) та ТОВ «Лідер Євротрейд» (далі покупець) укладено договір поставки №КР-178 (далі договір, а.с.41-44), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити, покупцю сировину для харчової промисловості (далі товар), а покупець прийняти та вчасно здійснити його оплату (п.1.1 договору).

В силу п.1.2 договору найменування, ціна, кількість (вага), асортимент товару визначаються видатковими накладними, які вважаються специфікаціями до договору та становлять його невід`ємну частину. При цьому, сторони погодили, що будь-який товар, поставлений постачальником протягом строку дії договору, вважається поставленим на умовах такого договору (п.1.3 договору).

Враховуючи положення п.п.2.1, 2.2, 2.3 договору, поставка кожної окремої партії товару за відповідним договором здійснюється за заявкою покупця, наслідком погодження якої є складання та направлення покупцю рахунку-фактури, згода з яким є наслідком повідомлення постачальника про готовність до прийняття товару покупцем за ціною, кількістю (вагою) та асортиментом товару. При цьому, ціною договору є сума усіх видаткових накладних, складених відповідно до умов договору (п.4.2 договору).

Згідно п.2.5 договору моментом поставки та переходу права власності на товар є момент підписання представниками покупця відповідної видаткової накладної.

Сторонами узгоджено, що оплата товару здійснюється протягом 7 календарних днів з моменту отримання покупцем товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника; датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.4.1 договору). Окрім того, сторони домовились, що кошти, які надходять від покупця в рахунок оплати товару зараховуються в рахунок оплати неоплаченої партії товару в порядку черговості поставок, незалежно від зазначеного покупцем призначення платежу (п.4.3. договору).

За порушення зобов`язання з оплати товару сторонами встановлена відповідальність у вигляді несвоєчасної його оплати у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а у разі прострочення терміну оплати товару більше ніж на 10 календарних днів, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі 1% від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати (п.5.3.2, п.5.3.3 договору). Також, при несвоєчасній оплаті поставленого товару, як визначено п.5.3.1 договору, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника основну суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 10% річних.

Як погоджено сторонами п.п.5.4, 5.5 договору: нарахування штрафних санкцій, визначених у розділі 5 договору, не припиняється через шість місяців з моменту прострочення виконання зобов`язання і нараховується протягом всього періоду прострочення виконання обов`язку; строк позовної давності, який застосовується до стягнення штрафних санкцій (неустойки, пені, штрафу) за цим договором, складатиме 3 роки.

Пунктом 6.1 договору сторони визначили, що звільняються від відповідальності за невиконання або часткове невиконання зобов`язань згідно договору, якщо це сталося внаслідок настання обставин непереборної сили (стихійних лих, аварій, пожеж, військовий дій, обмежень та /або заборон чи обмежувальних розпоряджень або інших дій державних органів, військової влади або їх посадових осіб у політичних цілях) та такі обставини безпосередньо впливають на можливість виконання обов`язків стороною. В силу п.п.6.2, 6.3 договору: сторона, для якої діють зазначені обставини, зобов`язана своєчасно повідомити іншу сторону про дату початку і можливе закінчення дії зазначених обставин протягом 3 робочих днів з моменту їх настання; сторона, яка своєчасно не повідомила іншу сторону про виникнення форс-мажорних обставин, втрачає право посилатися на ці обставини. Відповідно до п.6.4 договору сторона, яка посилається на обставини непереборної сили, зобов`язана надати іншій стороні відповідні докази при настанні таких обставин, при цьому, належними доказами вважаються довідки, видані Торгово-промисловою палатою України або іншими компетентними органами, до відання яких належить видача таких довідок.

Укладений сторонами договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2018, а якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до дати закінчення дії даного договору не повідомить іншу сторону про своє бажання припинити дію договору, то договір вважається пролонгованим на тих же умовах на кожні наступні 12 календарних місяців (п.п.7.1,7.2 договору).

У даній справі не надано доказів припинення дії договору за заявою жодної із сторін договору або внесення до відповідного договору змін у встановленій формі.

Як встановлено судом, позивачем на виконання умов відповідного договору, передано у власність відповідача у спірному періоді товар на загальну суму 364263,34грн згідно видаткових накладних №№: РН-О006013 від 22.02.2022 123540грн; РН-О006029 від 23.02.2022 - 810,36грн; РН-О006030 від 23.02.2022 -1720,03грн; РН-О06327 від 22.04.2022 - 4000,03грн; РН-О06326 від 22.04.2022 -3010,20грн; РН-О06730 від 25.05.2022 1360,32грн; РН-О06731 від 25.05.2022 - 1900,15грн; РН-О06946 від 08.06.2022 13445,10грн; РН-О07049 від 15.06.2022 9214,50грн; РН-О07088 від 20.06.2022 - 4240,32грн; РН-О07162 від 24.06.2022 12983,58грн; РН-О07225 від 29.06.2022 20 850грн; РН-О07316 від 06.07.2022 17192,40грн; РН-О07425 від 13.07.2022 - 4240,32грн; РН-О07688 від 29.07.2022 - 20475грн; РН-О07877 від 10.08.2022 3686,30грн; РН-О08008 від 18.08.2022 13250,16грн; РН-О08051 від 22.08.2022 31030,37грн; РН-О08203 від 31.08.2022 31225,20грн; РН-О08516 від 19.09.2022 26010грн; РН-О09145 від 25.10.2022 20079грн (а.с.46, 49, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 62, 64, 66, 68, 70, 72, 74, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88).

На оплату такого товару, як стверджує позивач, ним виставлено відповідачу рахунки-фактури (а.с.45, 47, 48, 51, 53, 55, 57, 59, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73, 75, 77, 79, 81, 83, 85), докази направлення яких на електронну адресу відповідача, як вказав позивач у заяві про усунення недоліків (а.с.115-118), не збереглися. Отже, факти направлення відповідних рахунків відповідачу не є підтвердженими доказами позивачем, однак, у заявах по суті відповідач не висловлював щодо цього заперечень. При цьому, враховуючи прийняття товару за вищевказаними накладними відповідачем відповідно до асортименту, кількості та за ціною, суд вважає поставку відповідних партій погодженою сторонами за істотними умовами.

В оплату переданого товару, відповідачем здійснено оплату на загальну суму 297162,95грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№: 6438 від 21.04.2022 на суму 3010,20грн; 6440 від 21.04.2022 на суму 5500грн; 6488 від 23.05.2022 на суму 1360,32грн; 6489 від 23.05.2022 на суму 3800,30грн; 6513 від 06.06.2022 на суму 17945,10грн; 6529 від 13.06.2022 на суму 11518,13грн; 6543 від 17.06.2022 на суму 5300грн; 6555 від 23.06.2022 на суму 16300грн; 6560 від 27.06.2022 на суму 26000грн; 6572 від 06.07.2022 на суму 21500грн; 6593 від 13.07.2022 на суму 4240,32грн; 6593 від 13.07.2022 на суму 4240,32грн; 6626 від 29.07.2022 на суму 25000грн; 6656 від 10.08.2022 на суму 5188,56грн; 6668 від 18.08.2022 на суму 16500грн; 6674 від 19.08.2022 на суму 39000грн; 6692 від 30.08.2022 на суму 39 000грн; 6736 від 16.09.2022 на суму 32000грн; 6799 від 24.10.2022 на суму 24 000грн (а.с.87-104).

Звертаючись до суду з відповідним позовом (направлений суду 14.02.2023 поштовим відправленням №0600023883179), позивач стверджував про наявність боргу за поставлений товар у відповідача у розмірі 67 100,39грн.

Після звернення до суду з даним позовом 14.02.2023, однак, до відкриття провадження у справі - 16.03.2023, відповідачем 23.02.2023 платіжною інструкцією №7099 перераховано позивачу 67 100,39грн. в оплату товару, поставленого за договором, про що надано суду докази (а.с.171). Отримання оплати за товар у даній справі підтвердив також і позивач у відповіді на відзив (а.с.199-202).

Як визначено п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, враховуючи відсутність спору між сторонами в частині стягнення 67100,39грн основного боргу, провадження у справі у відповідній частині підлягає закриттю.

Предметом спору в даній справі є право позивача на застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення виконання відповідного зобов`язання.

Заявлені вимоги суд вважає обґрунтованими з наступних підстав.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст. 175 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою, враховуючи зміст зобов`язань сторін за таким договором, їх суб`єктний склад, є договором поставки, зміст якого визначений ст.265 ГК України. До такого договору застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, визначений ГК України, як передбачено ч.1 ст.193 ГК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи умови договору поставки, відповідач мав оплатити товар, переданий йому позивачем за вищевказаними видатковими накладними у строк, встановлений п.4.1 договору 7 календарних днів з дня його отримання, між тим, як вбачається з матеріалів справи, допустив порушення відповідного строку.

Посилання відповідача на те, що, оскільки позивач не припинив поставку товару та поставляв йому товар, не зважаючи на несвоєчасну оплату, він вважав узгодженими відповідні дії, не беруться судом до уваги, оскільки припинити поставку товару є правом, а не обов`язком позивача та враховуючи, що до договору в установленій формі простій письмовій (форма договору) не внесено відповідні зміни щодо строку виконання зобов`язання з оплати.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як установлено ч.1 ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Посилання відповідача у відзиві на позов на неможливість виконання відповідного зобов`язання в силу форс-мажорних обставин, якими він вважає військову агресію Російської Федерації проти України, що стала підставою для ведення воєнного стану та безпосередньо вплинула на можливість відповідача виконувати фінансові зобов`язання у встановлений строк, оскільки з урахуванням перебування окремих територій Фастівського району, де знаходиться відповідач, у зоні активних бойовий дій або під загрозою ведення яких, з 24.02.2022 відповідач тимчасово припинив ведення господарської діяльності, а його працівники здійснювали заходи щодо евакуації і частково відновив її лише у квітні 2022 року, а також подальші постійні ракетні обстріли території України, гострий дефіцит палива та відключення електроенергії, що позбавило можливості вийти на стабільні показники господарської діяльності та вплинуло на кількість обігових коштів, не можуть бути взяті до уваги з наступних причин.

Як визначено ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення; у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, у відповідності з ч.1 ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Однак, як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, яка є спеціальною, оскільки зобов`язання відповідача розрахуватись за переданий у власність товар є грошовим, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, за не виконання грошового зобов`язання боржник відповідає також і за відсутності вини, у т.ч. якщо невиконання стало наслідком дії форс-мажорних обставин. Окрім того, само по собі факт введення воєнного стану на території України та спричинені цим та військовою агресією недружньої країни подальші події, не спричиняють неможливість виконання відповідачем грошового зобов`язання, оскільки він може мати на рахунках грошові кошти, майно, від реалізації якого отримати грошові кошти тощо.

Не є підставою для відстрочення виконання зобов`язання з оплати і отримання відповідачем запиту Головного управління Державного бюро розслідувань щодо витребування документів, що підтверджують фінансово-господарські відносини з позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даній справі позивач вимагає стягнення з відповідача втрат від інфляції, нарахованих за період з 02.03.2022 по 10.02.2023 у розмірі 21969,25грн та 10% річних за період з 02.03.2022 по 10.02.2023 у розмірі 7988,72грн.

Втрати від інфляції за заявлений позивачем період з 02.03.2022 по 10.02.2023 за розрахунком суду, враховуючи офіційні індекси інфляції за кожен місяць заявленого періоду, розміри боргу за окремі періоди, враховуючи умови договору щодо зарахування оплати в порядку черговості поставок незалежно від призначення платежу (п.4.3. договору), за період прострочення складають 22 492,01грн. Розбіжності з розрахунком позивача пов`язані з тим, що позивач: не здійснив округлення сукупного індексу інфляції за заявлені періоди до десятої після коми (наприклад, у періоді 30 позивач застосовує сукупний коефіцієнт 1,044475, який відповідає 104,4475%), що не відповідає порядку, який закладено при визначенні як офіційного сукупного індексу інфляції за рік, так і за місяць, які визначаються до десятої після коми; на борг у розмірі 13 786,19грн за накладною від 22.08.2022 і періодом прострочення з 30.08.2022 по 23.20.2022 нараховує втрати від інфляції без врахування вересня 2022 року); при нарахуванні втрат від інфляції за січень 2023 року застосовує індекс інфляції 101,3% (періоди 32,33 розрахунку), хоча офіційний індекс інфляції за відповідний місяць склав 100,8% тощо.

Однак, як визначено ч. 2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

З урахуванням зазначеного, вимоги позивача у відповідній частині підлягають задоволенню у повному обсязі - з відповідача на користь позивача підлягає стягнення 21969,25грн втрат від інфляції.

Зважаючи на умови договору, позивач обґрунтовано нараховує проценти із розрахунку 10% річних (п.5.3.1 договору), оскільки сторони досягли такої умови договору за взаємною згодою, що не спростовано під час розгляду справи.

За розрахунком суду, розмір процентів за заявлений період, становить 8 176,35грн, що більше ніж заявляє позивач, тому вимоги у відповідній частині, зважаючи на положення ч.2 ст.237 ГПК України, підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 7988,72грн.

Розбіжності з розрахунком позивача пов`язані із тим, що з розрахунку позивача випадають деякі періоди, у яких існував борг. Зокрема, позивач нараховує: на борг у розмірі 123540грн з 02.03.2022 по 20.04.2022, а після оплат у розмірі 3010,2грн та 5500,03грн, що мали місце 21.04.2022 на борг у розмірі 115029,77грн (123540-3010,2-5500,03) з 22.04.2022, хоча має право нараховувати на такий борг з 21.04.2022 по 22.05.2022, а після чергової оплати 23.05.2022 1360,32грн, внаслідок чого борг склав 113669,45грн (115029,77-1360,32), має право нараховувати на відповідний борг проценти з 23.05.2022 по 25.05.2022, однак, не нараховує їх, а вже здійснює нарахування за період з 24.05.2022 на борг у розмірі 109 869,15грн, з урахуванням оплати у розмірі 3800,3грн, що здійснена 26.05.2022 тощо.

Враховуючи встановлення факту порушення позивачем зобов`язання з оплати товару у передбачений договором строк, а також встановлення відповідальності у вигляді пені за відповідне порушення п.5.3.2 договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є мотивованими.

Так, в силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як визначено ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв`язку з несвоєчасним виконання грошового зобов`язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Розмір пені, який встановлено за згодою сторін у договорі, не перевищує максимального розміру, визначеного відповідними нормами.

В силу ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом під час розгляду даної справи встановлено, що за згодою сторін загальне правило, визначене ч.6 ст.232 ГК України, змінено п.5.4 договору, яким передбачено нарахування пені протягом усього періоду прострочення виконання зобов`язання.

Отже, нарахування пені за заявлений період позивачем у розмірі, встановленому договором, враховуючи допущене порушення строків виконання відповідного зобов`язання, є обґрунтованим.

За розрахунком суду розмір пені за заявлений період, враховуючи розміри боргу, періоди прострочення та розмір облікової ставки НБУ, становить 30882,57грн, що більше ніж заявляє позивач 30 642,75грн. Розбіжності з розрахунком позивача аналогічні розбіжностям, які виникли при нарахуванні процентів.

Однак, відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як визначено ч.2 такої статті, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В силу ч. 3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд вважає за можливе зменшити розмір пені, заявлений до стягнення з відповідача, до 306,43грн, враховуючи наступні обставини.

Так, у даній справі позивач не посилається на факт заподіяння йому порушенням зобов`язання відповідачем збитків та не надає доказів їх наявності у певному розмірі. Отже, підстав вважати, що вчиненим порушенням завдано збитків позивачу у певному розмірі, який би дорівнював чи перевищував розмір нарахованої позивачем пені не має. При цьому, втрати від інфляції та інших негативних процесів компенсуються заявленими позивачем вимогами про сплату втрат від інфляції та процентів, розмір яких більш ніж утричі перевищує встановлений ч.2 ст.625 ЦК України. Суд також враховує, що прострочення оплати відбулось у період введення на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022, який продовжено і який наразі триває, що спричиняє негативні наслідки для всіх учасників, що здійснюють господарську діяльність на території України, у т.ч. сторін у справі. Поряд з цим, суд також враховує, що відповідач після подання позову та до відкриття провадження у даній справі вчинив дії щодо добровільного погашення основного боргу у повному обсязі, а додаткова сплата пені у повному обсязі, яка обрахована у максимально можливому розмірі (подвійна облікова ставка НБУ за кожен день прострочення), та становить майже 50% основного боргу може стати надмірним тягарем для відповідача, враховуючи обставини, викладені ним у заявах по суті, які вплинули на можливість здійснення розрахунків з відповідачем.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню у розмірі 306,43грн, а у задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 30336,32грн суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню позивачу у повному обсязі 2684грн, зважаючи на те, що його вимоги є обґрунтованими, в тому числі щодо стягнення пені, розмір якої зменшено судом. При цьому, підстав для повернення позивачу судового збору згідно з ч.5 ст.7 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині, не має, оскільки судовий збір у даному випадку сплачено у мінімальному розмірі.

У першій заяві по суті позовній заяві позивач вказував, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000грн, однак, заяв про розподіл судових витрат відповідного виду у певному остаточному розмірі до прийняття рішення у даній справі не подавав.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, п.2 ч.1 ст.231, ст.ст. 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 67100,39грн основного боргу закрити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР ЄВРОТРЕЙД» (ідентифікаційний код 37583296; 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Мазепи Івана, 6А, офіс 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОКУС» (ідентифікаційний код 41775756; 02660, м. Київ, вул. Пухівська, 1А) 21969,25грн втрат від інфляції, 7988,72грн 10% річних, 306,43грн - пені, а також 2684грн - в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

4. У задоволені позову в частині стягнення 30336,32грн пені відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом строку, встановленого ст.256 ГПК України, та відповідно до порядку, визначеному ст.257 ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова