Постанова

від 02.05.2023 по справі 334/9633/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 02.05.2023 Справа № 334/9633/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 334/9633/21 Головуючий у І інстанції: Філіпова І.М.

Провадження №22-ц/807/463/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Крилової О.В.

секретар: Бєлова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 17 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який у подальшому уточнювала, до Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що позивач займає посаду вчителя української мови та літератури в ЗОШ № 22 Запорізької міської ради.

Згідно з наказом відповідача від 05 листопада 2021 року №124-Кт/р позивача було відсторонено від роботи з 8 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Цей наказ ОСОБА_1 вважає незаконним,оскільки вінсуперечить КонституціїУкраїни татрудовому законодавству.

На думку ОСОБА_1 , наказ про відсторонення її від роботи є незаконним, оскільки профілактичне щеплення проти COVID-19 є необов`язковим. Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюються обов`язкові профілактичні щеплення, працівника може бути відсторонено від роботи лише за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно епідеміологічної служби. Рішення уповноваженого суб`єкта про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на території Запорізької області не приймалося.

Наказ МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19, а лише затверджує Перелік виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до п. 4 Положень про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджено Наказом Міністерства охорони здоров`я №595 від 16.09.2011 року щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень. Профілактичні щеплення проти COVID-19 не входять до вказаного календаря, тобто, жодним законом не встановлено обов`язковості щеплення проти COVID-19. Позивач знову наголошувала на відсутності законних підстав для відсторонення її від посади. Крім того, вимагання роботодавцем доказів проведення щеплення, на її думку, є незаконним та порушує таємницю про стан здоров`я позивача, вона не зобов`язана надавати конфіденційну інформацію про себе.

Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Запорізької загальноосвітньоїшколи І-ІІІступенів №22Запорізької міськоїради №124-КТ/Р від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи», поновити її на роботі на посаді вчителя української мови та Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22,стягнути звідповідача середнійзаробіток зачас вимушеногопрогулу з08листопада 2021року додня винесеннярішення уцій справі.Просила допуститинегайне виконаннярішення судув частиніпоновлення їїна роботіна посадівчителя українськоїмови талітературиЗапорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Ленінського районногосуду м.Запоріжжявід 17жовтня 2022року узадоволенні позовувідмовлено.

Не погоджуючисьіз вищезазначенимрішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу,в якій,посилаючись напорушення судомпершої інстанціїнорм процесуальногоправа танеправильне незастосування нормматеріального права,невідповідність висновківсуду обставинамсправи,просить рішенняЛенінського районногосуду м.Запоріжжявід 17жовтня 2022року скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги доводи її позову. На її думку, щеплення від коронавірусу не входить до переліку обов`язкових щеплень, а отже його відсутність не може бути підставою відсторонення від роботи. Також вказувала на недотриманий відповідачем порядок під час відсторонення її від роботи, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного нею наказу.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні представники відповідача адвокат Юсубов Е.С. та Ман С.В. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 17 жовтня 2022 року без змін.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 114). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності позивача.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК України,кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Запорізькою ЗОШ №22 Запорізької міської ради, займає посаду вчителя української мови та літератури.

29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 (повідомлення № 240).

Згідно з копією наказу №124-КТ/р від 05 листопада 2021 року позивач була відсторонена від роботи з 8 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. З цим наказом позивач була ознайомлена під особистий підпис 8 листопада 2021 року.

У своїхзапереченнях від08 листопада 2021року ОСОБА_1 висловила свою думку директору Запорізької ЗОШ №22 ЗМР щодо незаконності її відсторонення, посилаючись на положення Конституції України. Зазначила, що п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року не підлягає застосуванню та, відповідно до положень ст. 19 Конституції України, директор повинна утриматись від його виконання. Позивач наголошує, що трудову дисципліну не порушувала, вакцинація від COVID-19 є добровільною.

Копія довідки про доходи від 17 листопада 2021 року містить інформацію про заробітну плату ОСОБА_1 за період з травня до жовтня 2021 року.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що наказом №15/1-К/ТР від 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 допущено до виконання трудових обов`язків до завершення воєнного стану з 25 лютого 2022 року.

Згідно з копією статуту Запорізької ЗОШ № 22 Запорізької міської ради,школа єнавчальним закладом, головною метою якого є забезпечення реалізації права громадян відповідної території на здобуття загальної середньої освіти. Відповідно до пункту 1.12 статуту, навчальний заклад несе відповідальність перед особою, суспільством і державою, зокрема, за збереження життя та здоров`я дітей, дотримання безпечних умов навчально-виховної діяльності.Згідно зпунктом 1.7,органом управління Запорізької ЗОШ № 22 ЗМР є департамент освіти і науки Запорізької міської ради.

Крім того, апеляційний суд встановив, що відповідно до Посадової інструкції № 10-П, затвердженої наказом Директора ОСОБА_2 № 66 від 10 серпня 2022 року, вчитель української мови та літератури, зокрема, здійснює навчання і виховання учнів із урахуванням специфіки предмету, проводить уроки та інші навчальні заняття, закріплені за ним відповідно до розподілу навчального навантаження (п. 3.1); реалізує прийняті у школі освітні програми згідно із навчальним планом і розкладом занять (п. 3.2); створює умови для дотримання законних прав і свобод учнів (п. 3.8); веде у встановленому порядку класну документацію, здійснює поточний контроль відвідувань і успішності учнів, своєчасно надає адміністрації шкоди звітні дані (п. 3.9); заміняє на уроках тимчасово відсутніх вчителів згідно з розпорядженням заступника директора з навчально-виховної роботи (п. 3.12); бере участь у роботі педагогічної ради школи і нарадах, що проводить адміністрація школи (п. 3.15); систематично проводить інструктажі з учнями з правил безпеки праці під час навчальних занять (п. 3.16); чергує в школі відповідно до графіку чергувань на перервах між заняттями, а також за 20 хвилин до початку і протягом 20 хвилин після закінчення занять (п. 3.25); проводить позакласну роботу з учнями (п. 3.26); працює в режимі виконання встановленого йому навчального навантаження відповідно до розкладу навчальних занять, бере участь в обов`язкових планових загальноосвітніх заходах, самостійно планує діяльність, визначену його посадовими обов`язками (п. 6.1) (а.с. 119-123).

Згідно з інформацією, зазначеною в Мережі класів Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 на 2022/2023 навчальний рік, у шкоді є 17 класів, в яких 321 учень навчається українській мові (а.с. 124).

З довідки Директора Запорізької гімназії № 22 Запорізької міської ради Запорізької області ОСОБА_2 вбачається, що на час відсторонення (з 05 листопада 2021 року до 25 лютого 2022 року) ОСОБА_1 , вчителя української мови та літератури, педагогічний та технічний колективи складали 55 чоловік (а.с. 125).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

в інших випадках, передбачених законодавством.

За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя.З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивачки, підпадають під дію статті 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис, критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний західнагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети.Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

У п. 41-6 Постанови КабінетуМіністрівУкраїнивід 09грудня 2020року№1236«Провстановлення карантинута запровадженняобмежувальних протиепідемічнихзаходів зметоюзапобігання поширеннюнатериторіїУкраїни гостроїреспіраторноїхворобиCOVID-19,спричиненоїкоронавірусомSARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу, передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерстваохорониздоров`яУкраїнивід04жовтня 2021року№ 2153 (далі - Наказ МОЗ).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції прозахистправлюдини іосновоположнихсвобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.(п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)

Відповідно до постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року, керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Так, згідно з п. 6 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерстваохорониздоров`яУкраїни від04жовтня 2021року №2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року №2153, який набув чинності 8 листопада 2021року, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Це працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. При цьому вакцинації підлягають усі працівники вказаних установ і закладів згідно зі штатним розписом. Виняткомє працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Протипоказання до вакцинаціївстановлюються лікарем.

Велика Палата Верховного Суду у своєму висновку, викладеному у постанові №130/3548/21 від 14 грудня 2022 року зауважила на тому, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника протиCOVID-19і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але йоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такіобставини, як:

кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараженняCOVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя української мови та літератури у Запорізькій гімназії № 22 Запорізької міської ради.

Аналізуючи зміст посадової інструкції ОСОБА_1 колегія суддів доходить висновку, що вонабезпосередньо взаємодіє з великою кількістю учнів школи, спілкується із працівниками педагогічного та технічного колективу, що свідчить про те, що ОСОБА_1 має достатню кількість прямих контактів, а її робота не може виконуватись повністю дистанційно, а вимагає бути присутнім на робочому місці.

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законностіпроведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважав за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 у встановленому Законом порядку була повідомлена про те, що вона відповідно до вищезазначених положень Закону та займаної посади підпадає під перелік осіб, які підлягають обов`язковій вакцинації проти СОVID-19 на період дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби, відсутність якої тягне за собою відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, крім працівників, за наявності відповідної довідки медичного закладу, які мають абсолютні протипоказання до проведення щеплень.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом№ 4004-XII.Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організаціїпроводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Принцип пропорційності втручання у право позивача на повагу до його приватного життя не було порушено в результаті відсторонення його від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на час до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення. За обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивачки (її бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до її приватного життя.

У цій справі позивач не довела, і суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення працівника від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Враховуючи вищевикладене, колегія дійшла висновку про те, що Директор Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Запорізької міської ради Запорізької області Ман С.В., з урахуванням покладеного обов`язку, згідно з вимогами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняла наказ про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи за відсутності відповідного щеплення або наявності довідки медичного закладу щодо абсолютних протипоказань до його проведення.

Враховуючи те, що відсторонення від роботи є призупиненням трудових правовідносин, на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, та не вирішується питання про розірвання трудового договору, а також те, що наказом Директора від 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи, на думку колегії суддів, позовні вимоги про поновлення на роботі в цьому випадку є не обґрунтованими.

Оскільки суд дійшов висновку, що відсторонення від роботи позивача було здійснено відповідачем відповідно до норм чинного законодавства, на час розгляду справи вона продовжила свою діяльність на посаді вчителя української мови та літератури, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що відсутні й підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з огляду на таке.

Частиною другою статті 2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 1Закону України «Про оплату праці»заробітна плата це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Як вже було встановлено, наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи був цілком законним та правомірним, тому підстави для задоволення її вимог щодо стягнення середнього заробітку за час її відсторонення відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки.

При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 17 жовтня 2022 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 17 жовтня 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 12 травня 2023 року.

Головуючий:

Судді: