Постанова

від 06.02.2024 по справі 334/9633/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 334/9633/21

провадження № 61-8811св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Запорізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради Запорізької області,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2022 року у складі судді Філіпової І. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради Запорізької області «Про відсторонення від роботи» від 05 листопада 2021 року № 124-КТ/Р;

- поновити її на роботі на посаді вчителя української мови та літератури Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради Запорізької області;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня ухвалення рішення у цій справі;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі на посаді вчителя української мови та літератури Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради Запорізької області.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона займає посаду вчителя української мови та літератури в Запорізькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради Запорізької області.

Згідно з наказом відповідача від 05 листопада 2021 року № 124-КТ/Р позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Цей наказ вона вважала незаконним, оскільки він суперечить Конституції України та трудовому законодавству.

На думку ОСОБА_1 , наказ про відсторонення її від роботи є незаконним, оскільки профілактичне щеплення проти COVID-19 є необов`язковим. Відповідно до вимог частин першої та другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюються обов`язкові профілактичні щеплення, працівника може бути відсторонено від роботи лише за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Рішення уповноваженого суб`єкта про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на території Запорізької області не приймалося.

Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19, а лише затверджує Перелік виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до пункту 4 Положень про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджено Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595 щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень. Профілактичні щеплення проти COVID-19 не входять до вказаного календаря, тобто, жодним законом не встановлено обов`язковості щеплення проти COVID-19. Крім того, вимагання роботодавцем доказів проведення щеплення, на її думку, є незаконним та порушує таємницю про стан її здоров`я, вона не зобов`язана надавати конфіденційну інформацію про себе.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 17 жовтня 2022 року відмовив у задоволенні позову.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що у справі, яка розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і мають право на безпечний освітній процес і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 08 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим. Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне нещепленого працівника.

Запорізький апеляційний суд постановою від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2022 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що позивач не довела, і суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення працівника від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя. Директор загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Запорізької міської ради Запорізької області Ман С. В., з урахуванням покладеного обов`язку, згідно з вимогами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняла наказ про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи за відсутності відповідного щеплення або наявності довідки медичного закладу щодо абсолютних протипоказань до його проведення. Враховуючи те, що відсторонення від роботи є призупиненням трудових правовідносин, на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, та не вирішується питання про розірвання трудового договору, а також те, що наказом директора від 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи, на думку колегії суддів, позовні вимоги про поновлення на роботі в цьому випадку є необґрунтованими. Оскільки суд дійшов висновку, що відсторонення від роботи позивача здійснено відповідачем відповідно до норм чинного законодавства, на час розгляду справи вона продовжила свою діяльність на посаді вчителя української мови та літератури, тому відсутні й підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ОСОБА_1 у червні2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 569/12980/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 902//761/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17. Крім того, апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Наказ від 05 листопада 2021 року № 124-КТ/Р суперечить вимогам Конституції України та трудового законодавства. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої SARS-CoV-2, до Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені. Працівника може бути відсторонено від роботи лише за поданням посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Рішення уповноваженого суб`єкта про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на території Запорізької області не приймалось.

Разом з тим, апеляційний суд долучив докази, які не подавались до суду першої інстанції та не направлялись на адресу позивача, у зв`язку з чим суд порушив вимоги статті 83 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу

Запорізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради Запорізької області у жовтні 2023 року подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Вказує, що ОСОБА_1 не надала відповідачу жодного медичного висновку/довідки, які б свідчили про наявність протипоказань щодо щеплення у позивача. Відповідач видав наказ про відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством та відповідно до вимог пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236. Крім того, ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому в цьому немає порушень. Право позивача було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що в неї є протипоказання щодо щеплення. В даному випадку, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (її бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до її приватного життя.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 10 серпня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

Справа № 334/9633/21 надійшла до Верховного Суду 08 вересня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Запорізькою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради Запорізької області, займає посаду вчителя української мови та літератури.

29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 (повідомлення № 240).

Згідно з копією наказу від 05 листопада 2021 року № 124-КТ/Р позивач відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. З цим наказом позивач ознайомлена під особистий підпис 08 листопада 2021 року.

У своїх запереченнях від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 висловила свою думку директору Запорізькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради Запорізької області щодо незаконності її відсторонення, посилаючись на положення Конституції України. Зазначила, що пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 не підлягає застосуванню та, відповідно до положень статті 19 Конституції України, директор повинна утриматись від його виконання. Позивач наголошувала, що трудову дисципліну не порушувала, вакцинація від COVID-19 є добровільною.

Копія довідки про доходи від 17 листопада 2021 року містить інформацію про заробітну плату ОСОБА_1 за період з травня до жовтня 2021 року.

Наказом від 25 лютого 2022 року № 15/1-К/ТР ОСОБА_1 допущено до виконання трудових обов`язків до завершення воєнного стану з 25 лютого 2022 року.

Згідно з копією статуту Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради Запорізької областішкола є навчальним закладом, головною метою якого є забезпечення реалізації права громадян відповідної території на здобуття загальної середньої освіти. Відповідно до пункту 1.12 статуту, навчальний заклад несе відповідальність перед особою, суспільством і державою, зокрема, за збереження життя та здоров`я дітей, дотримання безпечних умов навчально-виховної діяльності. Згідно з пунктом 1.7 органом управління Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради Запорізької області є департамент освіти і науки Запорізької міської ради.

Крім того, апеляційний суд встановив, що відповідно до посадової інструкції № 10-П, затвердженої наказом директора Ман С. В. від 10 серпня 2022 року № 66, вчитель української мови та літератури, зокрема, здійснює навчання і виховання учнів із урахуванням специфіки предмету, проводить уроки та інші навчальні заняття, закріплені за ним відповідно до розподілу навчального навантаження (пункт 3.1); реалізує прийняті у школі освітні програми згідно із навчальним планом і розкладом занять (пункт 3.2); створює умови для дотримання законних прав і свобод учнів (пункт 3.8); веде у встановленому порядку класну документацію, здійснює поточний контроль відвідувань і успішності учнів, своєчасно надає адміністрації шкоди звітні дані (пункт 3.9); заміняє на уроках тимчасово відсутніх вчителів згідно з розпорядженням заступника директора з навчально-виховної роботи (пункт 3.12); бере участь у роботі педагогічної ради школи і нарадах, що проводить адміністрація школи (пункт 3.15); систематично проводить інструктажі з учнями з правил безпеки праці під час навчальних занять (пункт 3.16); чергує в школі відповідно до графіку чергувань на перервах між заняттями, а також за 20 хвилин до початку і протягом 20 хвилин після закінчення занять (пункт 3.25); проводить позакласну роботу з учнями (пункт 3.26); працює в режимі виконання встановленого йому навчального навантаження відповідно до розкладу навчальних занять, бере участь в обов`язкових планових загальноосвітніх заходах, самостійно планує діяльність, визначену його посадовими обов`язками (пункт 6.1).

Згідно з інформацією, зазначеною в Мережі класів Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 на 2022/2023 навчальний рік, у шкоді є 17 класів, в яких 321 учень навчається українській мові.

З довідки директора Запорізької гімназії № 22 Запорізької міської ради Запорізької області Ман С. В. вбачається, що на час відсторонення (з 05 листопада 2021 року до 25 лютого 2022 року) ОСОБА_1 , вчителя української мови та літератури, педагогічний та технічний колективи складали 55 чоловік.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону праці» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

У статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). До цього Переліку увійшли, зокрема працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, пунктами 2, 3 якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Питання правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі цієї постанови Кабінету Міністрів України № 1236, було на розгляді Великої Палати Верховного Суду, яка в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зробила висновок, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що загальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Запорізькою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 22 Запорізької міської ради Запорізької області, займає посаду вчителя української мови та літератури. Вона безпосередньо взаємодіє з великою кількістю учнів школи, спілкується із працівниками педагогічного та технічного колективу, що свідчить про те, що ОСОБА_1 має достатню кількість прямих контактів, а її робота не може виконуватись повністю дистанційно, а вимагає бути присутнім на робочому місці.

Враховуючи характер виконуваних обов`язків вчителя, які пов`язані з об`єктивною необхідністю під час їхнього виконання особисто контактувати з дітьми, позивач підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти COVID-19.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, у тому числі й самих дітей.

Відтак, втручання у право ОСОБА_1 на працю у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Колегія суддів зауважує, що встановивши, що позивач не надала відповідачу документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або документа щодо наявності в неї протипоказань до такого щеплення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи проведено відповідачем з дотриманням вимог закону, тому дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів зазначає, що право позивача на працю в освітньому закладі було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона ухилилася від обов`язкового щеплення. Таке втручання ґрунтувалося на законі, має легітимну мету, є пропорційним до досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві, а тому доводи касаційної скарги з цього приводу колегія суддів відхиляє.

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляються одразу після усунення ОСОБА_1 причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України. При цьому, наказом від 25 лютого 2022 року № 15/1-К/ТР ОСОБА_1 допущено до виконання трудових обов`язків до завершення воєнного стану з 25 лютого 2022 року.

У справі, яка переглядається, позивач не довела, а суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення її від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 31 серпня 2023 року у справі № 564/8/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 564/3443/21.

Колегія суддів зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 569/12980/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 902//761/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, оскільки у цих справах і у справі, що переглядається встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд долучив докази, які не подавались до суду першої інстанції та не направлялись на адресу позивача, у зв`язку з чим суд порушив вимоги статті 83 ЦПК України є безпідставними, оскільки, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази на момент розгляду справи в суді першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надала відповідачу документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або документа щодо наявності в неї протипоказань до такого щеплення. При цьому, позивач не довела, а суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення її від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров