Постанова

від 11.05.2023 по справі 440/359/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року

м. Київ

справа № 440/359/20

касаційне провадження № К/9901/7623/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНЕЗЕР»

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року (головуючий суддя - Бойко С.С.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ральченко І.М.; судді: Бершов Г.Є., Катунов В.В.)

у справі № 440/359/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНЕЗЕР»

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНЕЗЕР» (далі - ТОВ «АВЕНЕЗЕР»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 грудня 2019 року № 0005920504 та від 26 грудня 2019 року № 0005930504.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 19 травня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 01 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ТОВ «АВЕНЕЗЕР» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити повністю адміністративний позов.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує на те що, об`єкт нежитлової нерухомості, розташований за адресою: м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 37, належить до будівель промисловості та відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Верховний Суд ухвалою від 05 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

10 лютого 2022 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Крім того, ГУ ДПС у Полтавській області заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ГУ ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831) на Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ ВП 44057192) у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АВЕНЕЗЕР» з питань правильності та повноти нарахування і сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2019 року, за результатами якої складено акт від 28 жовтня 2019 року № 1322/16-31-05-04-14/38719309.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 266.2.1 пункту 266.2, підпунктів 266.3.1, 266.3.3 пункту 266.3, підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України внаслідок неподання контролюючому органу за місцем знаходження об`єкта оподаткування декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за встановленою формою за період з 2015 року по 2019 рік, а також недекларування та несплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об`єкта нерухомості, загальною площею 6130,20 кв. м, за адресою: м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 37, в загальній сумі 419673,49 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки ГУ ДПС у Полтавській області 26 грудня 2019 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0005920504, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в розмірі 419673,49 грн за податковими зобов`язаннями та 104918,37 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0005930504, згідно з яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 850,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Водночас за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Підставою для звільнення платника від обов`язку щодо нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги в підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб`єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення, дозволяє дійти наступних висновків.

Сама собою специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, в яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості, виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти), який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, пункту 56.21 статті 56 ПК України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 ПК України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17.

Отже, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачена преференція, яка полягає у виключенні з об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, таких об`єктів, як будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, якщо вони беруть участь у господарській діяльності власника об`єктів нерухомості як виробничі одиниці.

Однак, позивачем, як з`ясовано судами попередніх інстанцій, не надано доказів здійснення виробничої діяльності у виробничих приміщеннях, щодо яких виник спір.

Натомість відповідачем під час здійснення контрольного заходу встановлено, що у період з 01 квітня 2019 року по 21 жовтня 2019 року ТОВ «АВЕНЕЗЕР» здійснювало реєстрацію податкових накладних з номенклатурою: надання послуг з оренди даху; надання послуг з оренди офісних приміщень; надання послуг з оренди території для стоянок; надання послуг з оренди складських приміщень; надання послуг з оренди нежитлових приміщень, на підтвердження чого долучено до матеріалів справи дані про реєстрацію платником податкових накладних за відповідний період.

Оскільки надання в оренду будівель промисловості не передбачає їх використання власником як виробничих одиниць промислового підприємства у своїй господарській діяльності, суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку про відсутність підстав для використання преференції, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, до таких будівель, що, у свою чергу, призводить до наявності у власника промислових приміщень обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальних підставах та подання до контролюючого органу за місцем знаходження об`єкта оподаткування відповідних декларацій.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ «АВЕНЕЗЕР» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Замінити відповідача у справі - Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ ВП 44057192).

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНЕЗЕР» залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова