Рішення

від 12.05.2023 по справі 754/3397/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2554/23

Справа №754/3397/23

РІШЕННЯ

Іменем України

12 травня 2023 року м.Київ

Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди

Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що він з 01.09.2021 по 31.05.2022 працював концертмейстером в Коледжі хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" за строковим договором, що підтверджується копією трудової книжки. Наказом № 60 від 24.12.2021, виданий Директором Коледжу хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було відсторонено від роботи на підставі 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ. Позивач вважає, що наказ є незаконним та порушує його права. 02.04.2022 позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20.10.2022 по справі № 754/2883/22, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано Наказ № 60 Директора Коледжу хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" ОСОБА_2 від 24 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, та стягнуто з Коледжу хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 28.12.2021 по 24.02.2022 в розмірі 13555,83грн. Позивач зазначає, що змушений звертатись до суду з цивільним позовом, що вимагає від нього додаткових витрат і зусиль дорогоцінного життєвого часу, та йому було нанесено моральне та психологічне насилля, через прийняття посадовою особою незаконного рішення, що призвело до порушення його честі та гідності. На підставі наведеного просить стягнути з Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» на його користь моральну шкоду, завдану протиправним відстороненням від роботи в розмірі 207889,00грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.03.2023 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

31.03.2023 сторонам направлено лист з додатками до нього, а саме: позивачу копію ухвалу про відкриття провадження, а відповідачу копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками до неї.

21.04.2023 від Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначають, що установа відповідача є неприбутковою бюджетною організацією, згідно Статуту. На момент відсторонення позивача від роботи діяв Наказ Міністерство охорони здоров`я зареєстрованим в Міністерстві юстиції 07.10.2021 за № 1306/36928 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153. Наказом було визначено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом міністрів України, з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби, обов`язкової вакцинації проти СОVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій та їх структурних органів, місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, установ вищої, післядипломної, професійного перед вищим, професійного (професійно-технічного), загальної середньої, в тому числі спеціального, дошкільної, позашкільної освіти, установ спеціалізованої освіти і наукових установ незалежно від типу і форми власності. Зазначають, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20.10.2022 по справі № 754/2883/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано Наказ № 60 Директора Коледжу хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" ОСОБА_2 від 24 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, та стягнуто з Коледжу хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 28.12.2021 по 24.02.2022 в розмірі 13555,83грн. У своєму відзиві вказують, що твердження позивача про те, що на нього призводили психологічний тиск, залякування та принижування, які чинились на нього зі сторони працівників Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» є недоведеним та не правдивим, так як відповідач дотримувався правил діючого Наказу від 04.10.2021 № 2153. На підставі наведеного просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

27.04.2023 від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого позивач зазначає, що посилання відповідача на Наказ від 04.10.2021 № 2153, як на підставу для відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати є безпідставним, оскільки судом вже надана правова оцінка діям відповідача в рішенні суду по справі № 754/3517/22. Також позивач у відповіді на відзив зазначає, що факт психологічного тиску, залякування та приниження, які чинились на позивача зі сторони працівників Коледжу, колективний тиск та приниження, які чинились на позивача 10.11.2021 в кабінеті у керівника ДЩМ № 7 ОСОБА_3, позивач зафіксував у заяві, поданій особисто на ім`я директора Коледжу ОСОБА_2 , на яку директор не надав відповіді. Також позивач зазначає, що попередив відповідача, що будь-який тиск буде сприйнятий ним як протиправна дія з примусу до участі в небезпечному медичному експерименті і буде розцінено, як замах на його життя і здоров`я. У своїй відповіді на відзив ОСОБА_1 надав розгорнуте тлумачення Статуту Коледжу та на підставі зазначеного просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.

ОСОБА_1 з 01.09.2021 по 31.05.2022 працював концертмейстером в Коледжі хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" за строковим договором, що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом № 60 від 24.12.2021, виданий Директором Коледжу хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було відсторонено від роботи на підставі 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ.

Позивач ОСОБА_1 , 02.04.2022 звернувся до суду з позовом до Коледжу хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20.10.2022 по справі №754/2883/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано Наказ № 60 Директора Коледжу хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" ОСОБА_2 від 24 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, та стягнуто з Коледжу хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 28.12.2021 по 24.02.2022 в розмірі 13555,83грн. Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить відшкодувати моральну шкоду посилаючись на психологічний тиск, залякування та приниження зі сторони працівників Коледжу хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" саме на підставі існування Наказу № 51 від 08.11.2021 «Про роботу педагогічних працівників КМАТ імені Сержа Лифаря, що не пройшли профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби Ковід-19, спричиненої короновірусом» та Наказу № 60 Директора Коледжу хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря" ОСОБА_2 від 24 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Моральна шкода - це протиправне приниження (або замах на приниження) гідності людини, яке викликає в її психіці негативні процеси і стани. Вона полягає саме у втратах, тих негативних наслідках немайнового характеру, які виникли через страждання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь - якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Моральна шкода полягає, зокрема у приниженні честі та гідності фізичної особи, відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Стаття 23 ЦК України встановлює, яку форму може набувати моральна шкода, та в яких випадках вона може бути заподіяна особі. Перелік не має вичерпного характеру.

Отже моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі, гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Головне - щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей).

Оскільки відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, вона відшкодовується одноразово.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до Статуту, затвердженого Загальними зборами трудового колективу Протокол №2 від 15.11.2019, у п.1.1 відзначено, що Коледж хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» є неприбутковим мистецьким закладом вищої освіти.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 03 квітня 2001 року №273/1250 "Про згоду на створення закладу освіти училища хореографічного мистецтва "Київська муніципальна українська академія танцю" та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 09 жовтня 2001 року № 2138 "Про створення вищого закладу освіти училища хореографічного мистецтва "Київська муніципальна українська академія танцю" на базі комунального закладу культури «Київська українська академія танцю» створено вищий заклад освіти училище хореографічного мистецтва «Київська муніципальна українська академія танцю».

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 14 лютого 2008 року № 172 " Про перейменування вищого закладу освіти училища хореографічного мистецтва «Київська муніципальна українська академія танцю» вищий заклад освіти училище хореографічного мистецтва «Київська муніципальна українська академія танцю» перейменований у комунальний вищий навчальний заклад - училище хореографічного мистецтва «Київська муніципальна українська академія танцю імені Сержа Лифаря».

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16 червня 2015 року № 586 "Про перейменування комунального вищого навчального закладу - училища хореографічного мистецтва «Київська муніципальна українська академія танцю імені Сержа Лифаря» комунальний вищий навчальний заклад - училище хореографічного мистецтва «Київська муніципальна українська академія танцю імені Сержа Лифаря» перейменовано у Коледж хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» (далі - КМАТ імені Сержа Лифаря).

Згідно із п.1.2. Статуту Власником та засновником КМАТ імені Сержа Лифаря є територіальна громада міста Києва, від імені якого виступає Київська міська рада (далі - Засновник). КМАТ імені Сержа Лифаря належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва. КМАТ імені Сержа Лифаря підпорядкований Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 1.3. Статуту визначено, що КМАТ імені Сержа Лифаря у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти і науки України та Міністерства культури та інформаційної політики України, рішеннями Київської міської ради, розпорядженнями Київського міського голови та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), наказами директора Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), директора Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом.

Крім того відповідно до 1.2. Статуту КМАТ імені Сержа Лифаря самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного йому майна згідно з законодавством України та не несе відповідальність за зобов`язаннями Засновника та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Засновник та виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) не несуть відповідальність за зобов`язаннями КМАТ імені Сержа Лифаря, крім випадків, передбачених законодавством України.

КМАТ імені Сержа Лифаря здійснює: підготовку за регіональним, державним замовленнями і за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб, кваліфікованих фахівців з вищою освітою галузі «Культура і мистецтво», а також кваліфікованих фахівців галузі «Культура і мистецтво» освітньо-професійного ступеня фахового молодшого бакалавра (молодшого спеціаліста); надання початкової та профільної мистецької освіти; надання повної загальної середньої освіти на рівнях базової середньої освіти та профільної середньої освіти; надання позашкільної освіти. КМАТ імені Сержа Лифаря приймає на навчання здобувачів освіти (крім учнів) на конкурсній основі.

До того ж згідно із п. 5.1., 5.6.2. та 5.6.3. Статуту визначено, що безпосереднє управління діяльності КМАТ імені Сержа Лифаря здійснює директор. Директор в межах наданих йому повноважень вирішує питання фінансово-господарської діяльності КМАТ імені Сержа Лифаря, затверджує її структуру і штатний розпис. Видає накази і розпорядження, дає обов`язкові для виконання всіма учасниками освітнього процесу і структурними підрозділами КМАТ імені Сержа Лифаря доручення.

Отже директором КМАТ імені Сержа Лифаря Наказ № 51 від 08.11.2021 «Про роботу педагогічних працівників КМАТ імені Сержа Лифаря, що не пройшли профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби Ковід-19, спричиненої короновірусом» та Наказ № 60 від 24 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи були видані на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та Наказу МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 01.10.2021 №2153 і саме керуючись ст. 46 КЗпПУ, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Таким чином директором КМАТ імені Сержа Лифаря виконувались підзаконні акти Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров`я України, що відповідало визначеному положенню Статуту комунального вищого навчального закладу, оскільки директор не наділений повноваженнями ігнорувати або залишати без виконання Постанови колегіального, вищого органу виконавчої влади України.

Зокрема тільки Суд наділений повноваженнями скасовувати рішення вищого органу виконавчої влади України, органів державної виконавчої служби чи приватних виконавців або вирішувати щодо законності підзаконного акту та його виконання, оскільки Судова влада виконує притаманні їй функції правосуддя та контролю незалежно від інших гілок влади, не підпорядковуючись їм.

До того ж відповідно до ст. 147 та п. 2 ст. 150 Конституції України, повноваження тлумачити зміст Конституції та вирішувати питання відповідності законів України Конституції України, належить виключно Конституційному суду України.

Отже у Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України (пункт 3.2. мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Таким чином, забезпечення прав і свобод людини - це лише створення відповідних умов для їх здійснення, проте не визначення прав і свобод людини та їх обмеження.

Отже як беззаперечно встановлено судом, що на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153» директором КМАТ імені Сержа Лифаря виданий Наказ №39/к/тр від 28.02.2022 про допуск до роботи ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 1 статті 15 ЦК України регламентовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Отже Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20.10.2022 по справі №754/2883/22 - порушені права позивача ОСОБА_1 були повністю відновлені, тобто відновлено становище, яке існувало до порушення з отриманням матеріально правового засобу.

До того ж судом встановлено, що відповідачем повністю КМАТ імені Сержа Лифаря виконано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20.10.2022, що підтверджується Наказом № 213/к/тр від 14.11.2022.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки не було доведено обсягу страждань(фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазначив ОСОБА_1 , характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), який би відповідав вимогам щодо відшкодування в розмірах 207 889,00грн. В позовній заяві приводиться лише оціночне судження позивача щодо завдання йому моральної шкоди яка полягає в тому, що йому було нанесено моральне та психологічне насилля через прийняття посадовою особою незаконного рішення, що призвело до порушення його честі та гідності. Однак позивачем не надано належних та допустимих доказів, судом не встановлено, що з вини відповідача спричинена моральна шкода, відсутній причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено статтями 76-79 та 81 ЦПК України.

Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі відмови в позові покладається на позивача.

Таким чином, оскільки судом в позові відмовлено, сплачений судовий збір позивачу не повертається, а витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 11, 15, 16, 22, 1166 ЦК України, статтями 5, 12, 13, 19, 76-82, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Судові витрати покладаються на позивача.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд міста Києва.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Коледж хореографічного мистецтва "Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря", місцезнаходження: м. Київ, вул. Данкевича, 4-а, Код ЄДРПОУ 30382088.

Повний текст рішення складено та підписано 12.05.2023.

Суддя В.В. Бабко