Постанова

від 29.11.2023 по справі 754/3397/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2023 року м. Київ

Справа № 754/3397/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/11359/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Бабко В.В. 12 травня 2023 року у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря», згідно з яким просив стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 207889 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 01 вересня 2021 року до 31 травня 2022 року ОСОБА_1 працював концертмейстером в Коледжі хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря». Протягом жовтня-листопада 2021 року зі сторони відповідача позивача примушували вчиняти дії, що суперечать його конституційним правам, а саме щодо вимагання медичної інформації щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2. Позивачу неодноразово телефонували посадові особи відповідача з вимогою надати конфіденційну інформацію про стан його здоров'я, а саме про наявність ковід-сертифікату, усно залякували відстороненням, невиплатою заробітної плати та пропонувати звільнитись за власним бажанням, аргументуючи тим, що через позивача не може функціонувати заклад.

Наказом №60 від 24 грудня 2021 року, виданим директором Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» ОСОБА_2., позивача було відсторонено від роботи на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року.

Не погоджуючись з вказаним наказом, 02 квітня 2022 року позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року у справі №754/2883/22, яке набрало законної сили 22 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ № 60 Директора Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» ОСОБА_2 від 24 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, стягнуто з Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 28 грудня 2021 року по 24 лютого 2022 року у розмірі 13555, 83 грн.

За вказаних обставин, позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, оскільки його незаконне відсторонення від роботи поставило його у скрутне матеріальне становище, призвело до неможливості належним чином задовольняти свої життєві потреби, а також зумовило необхідність звертатися до суду за захистом та відновленням своїх прав.

Крім того, позивач зазначає, що одночасно з порушенням права на працю відповідач порушив його права на особисту недоторканність, на життя, на свободу та на повагу до честі та гідності.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 травня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» про відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не було доведено обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), завданих йому відстороненням, а також характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), який би відповідав вимогам щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 207889,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої уваги не врахував, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року беззаперечно встановлено як факт незаконності та протиправності наказу відповідача про відсторонення, так і того, що постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року за №1236 і наказ Міністерства охорони здоров`я України за №2153 від 04 жовтня 2021 року є незаконними та такими, що не підлягають виконанню (а.с.132-155).

У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2021 року по 31 травня 2022 року працював концертмейстером в Коледжі хореографічного мистецтв «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» за строковим договором (а.с.78).

Наказом №60 від 24 грудня 2021 року, виданим директором Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було відсторонено від роботи на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року за № 1645-ІІІ (а.с.81,91).

Наказом № 39/к/тр від 28 лютого 2022 року, виданим директором Коледжу хореографічного мистецтва «"Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» ОСОБА_2., ОСОБА_1 було допущено до роботи (а.с.92).

Вказані обставини також встановлені рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року у справі №754/2883/22, яким визнано протиправним і скасовано наказ №60 Директора Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» ОСОБА_2 від 24 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, стягнуто з Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 28 грудня 2021 року по 24 лютого 2022 року у розмірі 13555,83 грн (а.с.27-31).

Вказане рішення суду набрало законної сили та було виконано позивачем у повному обсязі, що підтверджується Наказом № 213/к/тр від 14 листопада 2022 року (а.с.93).

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для задоволення його позовних вимог, посилається на те, що неприпустимим є примус до участі в експериментальному медичному втручанні, на що він звертав увагу керівництва відповідача в заяві від 11 листопада 2021 року, однак відповідач наполягав на проведенні вакцинації позивачем, та у зв`язку з відсутністю якої відсторонив його від роботи. Протиправність та незаконність дій відповідача щодо відсторонення від роботи позивача встановлена рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року. А тому позивач вважає, що вказаними діями відповідача йому було заподіяно моральні страждання та були порушені його особисті немайнові права, зокрема, права на працю, на особисту недоторканність, на життя, на свободу та на повагу до честі та гідності.

Так, ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами ст.1167 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно роз`яснень, які містяться у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року за №6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року вказано на те, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у Постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 335/11779/16-ц, від 30 жовтня 2023 року у справі № 215/4618/22 вказав на те, що наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у Постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

З наведених обставин справи вбачається, що позивач обґрунтовує завдання йому моральної шкоди протиправністю дій відповідача, що виразилися у відстороненні його від роботи, незаконність чого було встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними дією чи бездіяльністю фізичної чи юридичної особи виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Саме по собі визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення позивача не є доказом заподіяння йому моральної шкоди та підставою для її відшкодування, оскільки судове рішення, яким скасовано наказ, не встановлює доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності.

Порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди в розмірі 207889,00 грн, позивач не надав суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо спричинення йому моральної шкоди в цьому розмірі, на підставі яких позивач оцінив свої моральні страждання, а також не довів причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача і заподіяною шкодою. Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди, та посилання на моральні страждання. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не було доведено обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), завданих йому відстороненням, а також характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо).

З огляду на встановлені обставини, з урахуванням того, що позивачем не доведено належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами наявність моральної шкоди, що його негативні емоції досягли рівня страждання або приниження, які заподіяли моральну шкоду в розмірі 207889,00 грн, причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача і заподіяною шкодою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями та обґрунтуванням позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися. А отже доводи позивача щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставинам справи, висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.

Суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 травня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач В.В. Соколова

Судді М.В. Мережко

Н.В. Поліщук