Постанова

від 06.04.2023 по справі 910/1285/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2023 р. Справа№ 910/1285/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Гунька О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 06.04.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023

у справі № 910/1285/22 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ"

до Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві

про виселення

В судовому засіданні 06.04.2023 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві про виселення.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/1285/22 позов задоволено.

Виселено Територіальну організацію політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві з нежитлового приміщення площею 470 кв. м., розташованого на другому поверсі будівлі (літ. «Н») за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 16.

Стягнуто з Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" 2481 грн 00 коп. судового збору.

Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник відповідача 23.02.2023 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального права, рішення прийнято при неповному з`ясуванні судом обставин, які мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків суду дійсним обставинам та неправильного застосування судом норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- суд здійснив невірне тлумачення умов договору оренди та дійшов помилкових висновків, щодо здійснення заяв Орендодавцем, які б могли вважатися письмовими заявами про припинення договору оренди №к-204 від 15.10.2019 у розумінні пункту 4.3 вказаного Договору;

- позивачем не доведено факту відправлення саме того листа, копія якого надана суду першої інстанції у якості додатку до позову, опис вкладення у цінний лист, наданий позивачем, містить вказівку на лист вих. №246 від 30.11.2021, проте не містить жодної згадки про суть та зміст документу, який було вкладено у конверт;

- позивачем не надано фіскальний чек у якості додатку, на підтвердження надіслання листа зі штрихкодовим ідентифікатором 0101509337242;

- у наданій позивачем копії накладної зазначено, що сума оголошеної цінності поштового відправлення складає 5 грн, в той час як у описі-вкладенні із штрихкодовим ідентифікатором 0101509337242 оголошена цінність вказана у розмірі 3 грн, що свідчить про те, що за накладною відправлялось зовсім інше відправлення з іншим змістом і іншою оголошеною цінністю;

- у наданій позивачем копії накладної зазначено, що отримувачем є юридична особа «Ковалевська ЛО», а не відповідач, вручення накладної є здійсненням іншій особі, що не має відношення до правовідносин за договором оренди;

- у копії повідомлення про вручення відсутній підпис особи, яка отримала вказане поштове відправлення, а лише міститься рукописний напис, зміст якого встановити неможливо;

- у зустрічному позові, який судом було повернуто заявнику, були зазначені обставини по справі, які виключали повністю або частково задоволення первісного позову, зокрема, договір є пролонгованим на 2022 рік, вчинювані позивачем дії спрямовані на перешкоджання відповідачу у користуванні орендованими приміщеннями є протиправними та такими, що порушують права відповідача, кваліфікуються як відмова від договору оренди в односторонньому порядку;

- навіть якщо суд встановить, що вищевказане повідомлення відправлялось позивачем, лист про начеб-то повідомлення про припинення договору, отриманий відповідачем 01.12.2021;

- позивач мав повідомити відповідача про припинення договору до спливу листопада 2021, що позивачем зроблено не було, тому позивачем не доведено належне повідомлення та у належні строки відповідача про наявність будь-яких заперечень щодо строку дії договору і договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором;

- відомості, зазначені в акті приймання-передачі об`єкта оренди з оренди, датованого 04.01.2022 та акті фіксації неявки представників орендаря для повернення орендних приміщень за договором, який складено 04.01.2022 об 11:00, не відповідають дійсності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1285/22.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/1285/22.

06.03.2023 матеріали справи №910/1285/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/1285/22, розгляд справи призначено на 06.04.2023.

Під час апеляційного провадження до справи від позивача 16.03.2023 електронною поштою отримано відзив на апеляційну скаргу.

Явка представників сторін

В судовому засіданні апеляційної інстанції 06.04.2023 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 06.04.2023 представник позивача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, 15.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" (далі - позивач, орендодавець) та Територіальною організацією політичної партії "Європейська Солідарність" у місті Києві (далі - відповідач, орендар) укладений договір оренди нежитлових приміщень № № к-204 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (в оренду) нежитлові приміщення, визначені в п. 1.2. договору, а орендар зобов`язується прийняти їх та сплачувати орендодавцю орендну плату.

Нерухомим майном, що передається в оренду за даним договором, є нежитлові приміщення загальною площею 470 кв. м., розташовані на другому поверсі будівлі (літ. "Н"), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16 (далі по тексту - "приміщення") (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1 договору, орендодавець передає орендарю приміщення у користування на підставі акту приймання-передачі нежитлових приміщень, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору.

Як встановлено п. 3.1. договору, орендар використовує приміщення для розміщення власного офісу на умовах, визначених даним договором. Орендар самостійно отримує дозвільні документи, якщо вони є необхідними для роботи офісу орендаря, розміщеного у приміщеннях.

Згідно п. 4.2. договору, строк оренди приміщень за даним договором починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення та закінчується 31.12.2019.

По закінченню календарного року, цей договір автоматично пролонговується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за 1 (один) календарний місяць до закінчення відповідного календарного року (п. 4.3. договору).

Тобто п. 4.3. договору передбачено, що вказаний договір продовжує свою дію лише за умови, якщо жодна зі сторін не заявила про його припинення.

Порядок повернення приміщення визначений в розділі 5 договору оренди.

В п. 5.1. сторони погодили, що протягом 3 (трьох) робочих днів по закінченню строку оренди, визначеного в п. 4.2. даного договору, орендар зобов`язаний повернути приміщення орендодавцю, а орендодавець прийняти їх на підставі акту приймання-передачі приміщень, що підписується сторонами.

Пунктами 5.2., 5.3. та 5.4. договору встановлено, що при припиненні договірних відносин за цим договором всі ключі повинні бути передані (повернуті) орендодавцю. Орендар залишає приміщення у стані згідно опису, вказаному в додатку № 3 до цього договору, з урахуванням нормального зносу. У разі припинення дії договору орендар зобов`язаний повернути приміщення орендодавцю у стані, в якому вони перебували на момент передачі їх в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем невід`ємних поліпшень, які неможливо відокремити від приміщення без заподіяння їм шкоди, та нормального зносу за період строку дії договору.

Позивач, скориставшись правом, передбаченим п. 4.3. договору направив відповідачеві повідомлення №246 від 30.11.2021 про відсутність наміру продовжити договірні відносини на 2022 рік та припинення дії договору оренди 31.12.2021 та про необхідність повернути приміщення за актом приймання-передачі (повернення) в порядку, визначеному в розділі 5 договору.

Однак, позивач вказує, що 04.01.2022 о 09:00, прибувши для проведення огляду та повернення приміщення, представники ТОВ "Підприємство "Київ" виявили, що представники відповідача не з`явилися.

При цьому, позивач вказує, що про причини неявки представниками відповідача не повідомлено, жодних інших дат чи часу для повернення приміщення не запропоновано.

Представниками позивача на місці було проставлено на проекті акту приймання-передачі відмітку про неявку представників відповідача, а також складено акт фіксації неявки представників орендаря для повернення орендних приміщень за договором оренди № к-204 від 15.10.2019, копія якого міститься в матеріалах справи.

В подальшому, 13.01.2022 позивач повторно звернувся до відповідача із листом за вих. № 08, в якому заперечив щодо подальшого користування Територіальною організацією політичної партії "Європейська Солідарність" у місті Києві приміщенням у зв`язку із припиненням договору оренди 31.12.2021 та вимагав добровільно повернути його за актом приймання-передачі (повернення) до 19.01.2022.

Однак і дане звернення було проігноровано відповідачем, та відповідно Територіальна організацією політична партія "Європейська Солідарність" у місті Києві й надалі продовжує користуватись спірним приміщенням без належних правових підстав.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що позивач не направляв йому повідомлення про припинення договору оренди, а з доказів наданих до суду, разом з позовною заявою, не можливо встановити який саме був зміст листа № 246 від 30.11.2021, який був вкладений у конверт із штрих-кодовим ідентифікатором 0101509337242.

Також відповідач вказує, що у орендованих приміщеннях під час робочого дня постійно знаходяться його представники, а тому твердження позивача про те, що представники відповідача не з`явилися для підписання акту приймання-передачі не відповідають дійсності.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Так, згідно ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1, 3 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні граничні строки договору найму окремих видів майна.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як встановлено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 01.11.2019 нежитлові приміщення загальною площею 470 кв. м., розташовані на другому поверсі будівлі (літ. "Н"), які знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16, були передані орендодавцем орендарю за актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.11.2019, який підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

30.11.2021 позивач у відповідності до п. 4.3. договору, направив відповідачу повідомлення за вих. № 246 від 30.11.2021 про відсутність наміру продовжувати договірні відносини на 2022 рік та припинення дії договору оренди 31.12.2021 та про необхідність повернути приміщення за актом приймання-передачі (повернення) в порядку, визначеному в розділі 5 договору оренди.

У даному повідомленні позивачем також було запропоновано надати інформацію щодо представників з боку Територіальної організації політичної партії "Європейська Солідарність" у місті Києві, які будуть приймати участь в огляді орендованих приміщень під час їх повернення та підписуватимуть відповідні документи, повідомлено точну дату та час для здійснення такого повернення та підписання акту (04.01.2022 о 09:00), попросив надати підтвердження щодо таких запропонованих дати та часу.

Докази надіслання листа за вих. № 246 від 30.11.2021 відповідачу 30.11.2022 за адресою: вул. Лаврська, 16, м. Київ, 01015, а саме, опис вкладення в цінний лист, поштова накладна та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 0101509337242) містяться в матеріалах справи.

Із наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 0101509337242) вбачається, що дане відправлення орендарем було отримано 01.12.2021.

При цьому, таке повідомлення було направлене позивачем за 1 (один) календарний місяць до закінчення відповідного календарного року.

В той час, відповідач фактично користується нежитловими приміщеннями загальною площею 470 кв. м., які розташовані на другому поверсі будівлі (літ. "Н") та знаходяться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16, без належних правових підстав, а саме, договору оренди, оскільки договір оренди нежитлових приміщень № к-204 від 15.10.2019 припинив свою дію 31.12.2021, адже, позивач скористався наданим йому правом (передбаченим п. 4.3. договору) та заявив письмово про його припинення.

Оскільки відповідач втратив статус орендаря, ним протиправно не були виконані вимоги повідомлення за вих. № 246 від 30.11.2021, а також, ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України щодо повернення приміщення позивачу після припинення договору оренди за актом приймання-передачі приміщень.

Відповідач у відзиві не наводить жодних заперечень щодо наведених позивачем правових підстав позову, правового обґрунтування щодо припинення договору, незаконного користування відповідачем приміщенням та наявності підстав для його виселення.

Заперечення відповідача зводяться лише до направлення повідомлення за вих. № 246 від 30.11.2021 про припинення договору, щодо документів, наданих позивачем на підтвердження його направлення та їх вручення відповідачу.

Однак, такі заперечення обґрунтовано відхилені судом, оскільки відповідачем не вказується про те, що таке повідомлення ним не отримувалось, та відповідно не представлено суду більш вірогідних доказів, щоб свідчили про неотримання такого повідомлення, або ж отримання його іншою організацією, аніж ТО ПП "Європейська Солідарність" у місті Києві, адже, як було встановлено судом вище, лист за вих. №246 від 30.11.2021 направлявся відповідачу за адресою: вул. Лаврська, 16, м. Київ, 01015 рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 0101509337242) з описом вкладення в цінний лист, які містяться в матеріалах справи, а також, наявна поштова накладна.

Окрім того, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 0101509337242) вбачається, що дане відправлення відповідачем було отримано 01.12.2021.

Разом з тим, відповідно до п. 61 "Правил надання послуг поштового зв`язку", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, на яку посилається сам відповідач у відзиві, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Відтак, перевірка відповідності вкладення в цінний лист опису здійснюється працівником пошти в момент відправки, тобто, опис вкладення є належним доказом направлення саме листа № 246 від 30.11.2021.

Якщо ж відповідач отримав від позивача якесь інше повідомлення із таким же вихідним номером та датою, то він не був позбавлений можливості надати його суду.

Втім, доказів, які б свідчили про протилежне, відповідачем суду не надано.

За приписами ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод v здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписи ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України визначають такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як присудження виконання обов`язку в натурі та примусове виконання обов`язку, а отже, коли колишній орендар не звільнив приміщення після закінчення договору оренди, вимога орендодавця або визначеної ним особи виконати такий обов`язок шляхом виселення є належним способом захисту порушеного права.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирався на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/1285/22.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/1285/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/1285/22 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Територіальну організацію політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві.

4. Матеріали справи №910/1285/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 15.05.2023.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська