Постанова

від 09.05.2023 по справі 918/862/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2023 року Справа № 918/862/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Савченко Г.І. , суддя Саврій В.А. ,

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідачів:

- УКВВК Рівненської міської ради: Костючок С.Ю.

- ФОП Кошмака В.С.: Дяденчук А.І.

за участю прокурорів: Котяй І.В., Грисюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 30.01.23р. суддею Андрійчук О.В. о 14:06 год. у м.Рівному, повний текст складено 30.01.23р.

та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 27.02.23р. суддею Андрійчук О.В. о 13:25 год. у м.Рівному, повний текст складено 27.02.23р.

а також, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича

на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 27.02.23р. суддею Андрійчук О.В. о 13:25 год. у м.Рівному, повний текст складено 27.02.23р.

у справі № 918/862/22

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради

до - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради,

- Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича

про визнання недійсним договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу та договору дарування в частинах та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. по справі №918/862/22 у задоволенні позову Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про визнання частково недійсними договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу та договору дарування, а також зобов`язання повернути протирадіаційне укриття площею 222,6кв.м відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- вказує на те, що відмовляючи у задоволенні позову, судом невірно застосовано норми матеріального (ст. 5 Закону України "Про приватизацію державних підприємств", пункт 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992р. №26-92, ст.1 Закону України "Про цивільну оборону України") та процесуального права (ст.236 ГПК України), неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у результаті чого зроблено хибні висновки;

- зауважує, що судом першої інстанції зазначено, що спірний об`єкт приватизації до моменту його продажу шляхом викупу перебував в орендному користуванні СДКП "Магазин № 56", в той же час договір оренди нежитлового приміщення №1033/373 від 30.01.1998р. не містив жодних умов про те, що підвал має статус протирадіаційного укриття. Окрім того, зазначено, що за даними документів інвентаризаційної справи в житловому будинку по вул. Соборній, 438, м.Рівне відсутні споруди цивільного захисту, а знаходяться звичайні підвальні приміщення. Стверджує, що вказані висновки суду є необґрунтованими;

- вважає посилання суду на договір оренди нежитлового приміщення №1033/373 від 30.01.1998р. та документи інвентаризаційної справи, як на підтвердження відсутності за вищевказаною адресою протирадіаційного укриття №67815, необґрунтованим, оскільки перераховані вище документи не є документами обліку фонду захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) та у КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" відсутні повноваження щодо обліку захисних споруд цивільного захисту;

- зазначає, що відсутність у договорі оренди (строк дії якого закінчився) чи у матеріалах технічної інвентаризації КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" відомостей про об`єкт цивільної оборони у підвальному приміщенні житлового будинку №438 по вул.Соборна в місті Рівне протирадіаційного укриття №67815, жодним чином не вказують на відсутність захисної споруди цивільного захисту за вищевказаною адресою і не можуть бути взяті до уваги як доказ по справі, оскільки вказані документи не є обліковою документацію та не повинні містити в собі таку інформацію;

- щодо висновків суду першої інстанції, що листи Рівненської міської ради за №08-3201/1 від 18.08.2022р. та департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації №вих-1/2017/03- 07/22 від 30.08.2022р. не є первинними документами, на підставі яких можна встановити приналежність спірного майна до протирадіаційного укриття, скаржник вказує, що аналіз норм законодавства свідчить, що органи місцевого самоврядування та державні адміністрації є уповноваженими органами у сфері цивільного захисту, а тому інформація, що викладена у листах, долучених до позовної заяви, безпідставно залишилась поза увагою суду;

- також додає, що про наявність в приміщенні п`ятиповерхового цегляного будинку по вул. Соборна, 438, в місті Рівне вбудованої захисної споруди (протирадіаційне укриття) свідчить паспорт протирадіаційного укриття № 67815, в пункті 1 "Загальні відомості" якого вказано адресу останнього, а саме: Рівненська обл., м.Рівне, вул.Соборна, 438, а також облікова картка захисної споруди (інвентаризаційна картка), що є документом, якому присвоєно гриф "ДСК" та не підлягає копіюванню, у зв`язку з чим, копія вказаного документа не долучена до позовної заяви;

- зауважує, що в ході судового розгляду прокурором у справі було заявлено клопотання про виклик для допиту в судове засідання представників Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації та відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради з метою з`ясування точного змісту та достовірності інформації, що містяться у листах щодо облікової документації захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття №6781, його точного місцезнаходження та самого факту приналежності спірного майна до протирадіаційного укриття. Однак, судом з посиланням на ч.2 ст.87 ГПК України, відмовлено у задоволенні клопотання, та зазначено, що прокурором не заявлено клопотання про витребування облікової картки захисної споруди для дослідження у судовому засіданні. У той же час, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах;

- вказує, що при цьому, судом не враховано, що облікова картка захисної споруди (інвентаризаційна картка) є документом, якому присвоєно гриф "ДСК", у зв`язку з чим остання не могла бути долучена до позовної заяви. У той же час, допит в якості свідків у судовому засіданні посадових осіб органів, які відповідно до ст.19 КЦЗ України, здійснюють облік фонду захисних споруд цивільного захисту надав би можливість суду усунути сумніви, які виникли під час розгляду справи. Вважає, що відмова суду у задоволенні вищевказаного клопотання призвела до неповного з`ясування всіх обставин справи та винесення необґрунтованого рішення;

- додає, що також суд не надав належної оцінки та безпідставно залишив поза увагою доданий до позовної заяви паспорт протирадіаційного укриття №67815, вказавши, що дата його заповнення і дата введення в експлуатацію будинку та протирадіаційного укриття є різними. Покликається на те, що паспорт захисної споруди, зокрема у даному випадку протирадіаційного укриття №67815, може бути складений і в 2023 році, що в свою чергу, не свідчить про фактичну відсутність такого об`єкта до року видачі паспорту;

- також зазначає, що за результатами огляду фахівцем управління цивільного захисту департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації будівлі та узагальнення інформації, що міститься в облікових документах встановлено, що протирадіаційне укриття запроектовано в заглиблених у ґрунт приміщеннях підвального поверху п`ятиповерхової будівлі літ. "А-5", призначеного для захисту найбільшої працюючої зміни ліквідованого підприємства ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" у розрахунку 300 осіб, від впливу гамма-випромінювання, у разі радіоактивного забруднення місцевості. Вказаний огляд проведено в присутності гр. Кошмака В.С. , в ході якого останній вказав, що він є власником нерухомого майна. Враховуючи зазначене, судом безпідставно не взято до уваги як доказ розміщення у спірному приміщенні протирадіаційного укриття, відомості, які містяться в паспорті захисної споруди та інформацію щодо результатів огляду спірного приміщення;

- обґрунтовує також, що висновки суду, що в даному випадку комітет з приватизації Рівненської міської фактично виконував волю власника в частині приватизації протирадіаційного укриття є безпідставними.

Також, додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22 за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про визнання недійсним договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу та договору дарування в частинах та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття, заяву представника Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича 15000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У решті вимог заяви відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням, Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що додаткове рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- покликається на те, що у вказаній справі проведено загалом 6 судових засідань, у яких представник відповідача брав участь та підготовлено лише одну заяву по суті спору - відзив на позов, а також було підготовлено 2 заяви про ознайомлення із матеріалами справи, при цьому варто вказати, що всі документи у вказаній справі були надіслані сторонам разом з позовною заявою, а тому представник відповідача мав змогу ознайомитись з їх змістом і без подачі відповідних заяв;

- вважає, що вказане в свою чергу свідчить про те, що обсяг наданих послуг та виконаних робіт не є співмірним сумі витрат на правничу допомогу, задоволеній судом;

- додає, що будь-які інші докази, ніж ті, що подані прокурором з позовною заявою, адвокатом не долучались та в ході розгляду справи не досліджувались. Вказане свідчить про незначну складність даної справи та не велику кількість часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, що в свою чергу також свідчить про те, що підготовка не вимагала значних затрат обсягу часу, а також зусиль адвоката щодо здійснення юридичного та технічного супроводу (роботи) в цій справі.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №918/862/22/1272/23 від 27.02.2023р. матеріали справи №918/862/22 витребувано з Господарського суду Рівненської області.

14.03.2023р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/862/22.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22, об`єднано для спільного розгляду апеляційні скарги Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22 та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22 та призначено справу №918/862/22 до розгляду на 04.04.2023р. об 15:00год., тощо.

Також, не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням, Фізична особа - підприємець Кошмак Вадим Степанович звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича від 03.02.2023р. задовольнити повністю та стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00грн.. Одночасно з апеляційною скаргою, скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Фізична особа - підприємець Кошмак Вадим Степанович зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що додаткове рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає про те, що в оскаржуваному додатковому рішенні не наведено жодних мотивів, на підставі яких судом зроблено висновок про зменшення розміру понесених відповідачем-2 витрат на професійну правничу допомогу удвічі - з 30 000,00грн. до 15 000,00грн.;

- вказує, що зменшуючи розмір витрат, судом не враховано відсутність будь-яких заперечень з боку позивача, який був достеменно обізнаний про наявність поданої заяви та брав участь в судовому засіданні 27.02.2023р.;

- зауважує, що в оскаржуваному додатковому рішенні суд першої інстанції зазначає, що питання про співмірність заявлених відповідачем-2 до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності керуючись принципами верховенства права. Разом з тим, зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, яким чином судом першої інстанції застосовано критерії пропорційності, розумності та принципи верховенства права під час зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу удвічі;

- покликається на те, що визначений у договорі про надання правової допомоги від 02.11.2022р. гонорар є фіксованим та жодним чином не залежить від визначеного сторонами в акті приймання-передачі переліку наданої правової допомоги. Так, в Додатку №2 до укладеного договору визначено розмір гонорару за надання комплексу правничої допомоги по правовому супроводу господарської справи №918/862/22 в суді першої інстанції в розмірі 20 000,00грн.;

- стверджує, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, чого не було спростовано в оскаржуваному додатковому рішенні;

- враховуючи наведене та визначені, зокрема, ч.5 ст.129 ГПК України критерії для здійснення розподілу судових витрат, безпосередньо та причинно пов`язаних з розглядом справи, вважає, що розумним та справедливим у даному випадку є покладення на позивача витрат у формі "гонорару успіху" в розмірі 10 000,0грн.;

- вважає, що таким чином, з позивача на користь відповідача-2 підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу в загальній сумі 30 000,00грн., з яких 20 000,00грн. витрати на професійну правничу допомогу - безпосередньо пов`язані з розглядом справи, та 10 000,00грн. - витрати у формі "гонорару успіху", опосередковано пов`язані з розглядом справи, втім знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку (у пов`язаності) з розглядом даної справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2023р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22, об`єднано для спільного розгляду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22 з раніше поданими апеляційними скаргами Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22 та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22 та призначено справу №918/862/22 до розгляду на 04.04.2023р. об 15:00год..

31.03.2023р. на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи - підприємця Кошмака В.С. надійшов письмовий відзив від 30.03.2023р. на апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22.

31.03.2023р. на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи - підприємця Кошмака В.С. надійшов письмовий відзив від 30.03.2023р на апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22

31.03.2023р. до Північно-західного апеляційного господарського суду від Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради надійшов письмовий відзив від 31.03.2023р. №08-245 на апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22.

04.04.2023р. на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи - підприємця Кошмака В.С. надійшла заява від 04.04.2023р. про розподіл судових витрат, в якій просить стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь Фізичної особи - підприємця Кошмака В.С. витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00грн., пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

В судовому засіданні 04.04.2023р. прокурор підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, наведених у ній, та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції.

В судовому засіданні 04.04.2023р. представники відповідачів заперечили проти доводів апеляційної скарги, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.

В судове засідання 04.04.2023р. представник Рівненської міської ради не з`явився.

За приписами ч.4 ст.74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, що прокуратура в позові та в апеляційній скарзі зазначає, що згідно даних відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради та наявної у відділі облікової документації фонду захисних споруд цивільного захисту, розташованих на території Рівненської міської територіальної громади, було встановлено, що за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 438, розташоване вбудоване в житловий будинок протирадіаційне укриття №67815, яке запроектоване в заглиблених у ґрунт приміщеннях підвального поверху п`ятиповерхової будівлі літ."А-5" розрахунковою місткістю 300 осіб та площею 228кв.м, призначене для захисту населення від впливу гамма-випромінювань у разі радіоактивного забруднення місцевості (лист Рівненської міської ради за №08-3201/1 від 18.08.2022р.).

Також, департаментом цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації у листі за №вих-1/2017/03-07/22 від 30.08.22р. вказується про наявність облікової документації згідно якої саме підвальні приміщення житлового будинку 438 по вул.Соборна в місті Рівне за номерами І-ХV загальної експлікації приміщень підвального поверху відповідно до технічного паспорту, визначені як протирадіаційне укриття № 67815.

Крім того, про наявність в приміщенні п`ятиповерхового цегляного будинку по вул.Соборна, 438, в місті Рівне, вбудованої захисної споруди (протирадіаційне укриття) свідчить паспорт протирадіаційного укриття №67815, в пункті 1 "Загальні відомості" якого вказано адресу останнього, а саме: Рівненська обл., м.Рівне, вул.Соборна, 438, а також облікова картка захисної споруди (інвентаризаційна картка), що є документом, якому присвоєно гриф "ДСК" та не підлягає копіюванню, у зв`язку з чим, копія вказаного документа не долучена до позовної заяви.

В відзивах та у судовому засіданні представники відповідачів поставили під сумнів наявність в приміщенні п`ятиповерхового цегляного будинку по вул.Соборна, 438, в місті Рівне, вбудованої захисної споруди (протирадіаційне укриття), а також надали свої міркування щодо облікової картки захисної споруди, а також щодо грифу "ДСК" на зазначеній обліковій картці.

Враховуючи, що приписи ст.74 ГПК України поширюються і на суд апеляційної інстанції, та за результатами судового засідання колегія суддів вважала, що з метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи та вирішення спору, розгляд справи слід відкласти та витребувати у Рівненської окружної прокуратури облікову картку захисної споруди (інвентаризаційна картка) №67815.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2023р. розгляд апеляційних скарг відкладено на 09.05.2023р. об 14:30год.. Також, ухвалено Рівненській окружній прокуратурі надати суду облікову картку захисної споруди (інвентаризаційна картка) №67815. Також, запропоновано Рівненській обласній прокуратурі надати/надіслати письмові пояснення щодо заяви представника Фізичної особи - підприємця Кошмака В.С. від 04.04.2023р. про розподіл судових витрат.

09.05.2023р. до Північно-західного апеляційного господарського суду від Рівненської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення на заяву представника Фізичної особи - підприємця Кошмака В.С. від 04.04.2023р. про розподіл судових витрат.

Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, Рівненська міська рада наданим їй процесуальним правом не скористалася та в судове засідання 09.05.2023р. не з`явилася, своїх повноважних представників не направила.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю такого учасника справи.

Рівненська міська рада не скористалася своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надала суду відзивів на апеляційні скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції.

В судовому засіданні 09.05.2023р. прокурор підтримала доводи апеляційних скарг з підстав, наведених у них, та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає судові рішення незаконними та необґрунтованими. Просить суд рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Також, просить додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Представник Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича у письмовому відзиві на апеляційну скаргу прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22 та в судовому засіданні 09.05.2023р. заперечив проти її доводів, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22 - без змін. Також, представник Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича підтримав доводи апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22 та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає додаткове рішення незаконним та необґрунтованим. Просить суд додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича від 03.02.2023р. задовольнити повністю та стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00грн.. Крім того, просив задовільними заяву від 04.04.2023р. про розподіл судових витрат та стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь Фізичної особи - підприємця Кошмака В.С. витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00грн., пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Представник Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради у письмовому відзиві на апеляційну скаргу прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22 та в судовому засіданні 09.05.2023р. заперечила проти її доводів, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22 - без змін.

Також, в судовому засіданні 09.05.2023р. на виконання вимог суду, прокурором надано суду для огляду оригінал облікової картки №67815 від 30.03.2006р., який оглянутий в судовому засіданні колегією суддів та присутніми представниками сторін, що відображено у протоколі судового засідання від 09.05.2023р.. Оригінал облікової картки №67815 від 30.03.2006р. в судовому засіданні 09.05.2023р. повернутий прокурору.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників учасників у справі, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали суду, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури підлягають задоволенню, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, відповідно до інформації про хід виконання рішень сесії міської ради народних депутатів по приватизації від 18.07.1996р. за №099, в 1996 році сесією міської ради народних депутатів прийнято сім рішень про приватизацію 28 об`єктів, зокрема рішеннями №118 від 26.04.1996р. та №146 від 14.06.1996р. Державне комунальне підприємство (ДКП) "Герас" віднесено до об`єктів великої приватизації.

Згідно з інформацією про структурні підрозділи ДКП "Герас" та зведеної відомості за 01.10.1997р., один із структурних підрозділів підприємства знаходився по вул.Соборній, 438 в місті Рівне, а саме: "Магазин №56".

Спірний об`єкт приватизації до моменту його продажу шляхом викупу перебував в орендному користуванні в Спеціалізованого державно-комунального підприємства "Магазин №56" (СДКП "Магазин №56") згідно з договором оренди нежитлового приміщення №1033/373 від 30.01.1998р., укладеного з департаментом економіки міста.

Згідно п.1.1 вказаного договору оренди нежитлового приміщення департамент економіки міста передав орендарю в оренду нежитлове приміщення для магазину по вул.Соборній, 438 загальною площею 739,9кв.м (цоколь - 517,3кв.м; підвал- 222,6кв.м), яке знаходиться на балансі Департаменту економіки міста.

У договорі оренди зазначено, що в оренду передавалося нежитлове приміщення, яке складається з цокольного та підвального приміщень. Жодних умов про те, що підвал має статус протирадіаційного укриття, чи про особливості використання підвалу такий договір оренди не містив.

25.11.1998р. директор СДКП "Магазин №56№ О.Мельничук подав комітету з приватизації Рівненської міської ради (правонаступником якого є Управління комунальною власністю, про що свідчить рішення Рівненської міської ради №41 від 02.07.2002р. "Про зміну структури виконавчих органів міської ради, апарату ради та її виконавчого комітету", положення про управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради) лист, в якому повідомив про утворення колективом цього підприємства ТОВ "Каронела" та бажання скористатись правом приватизації державного майна (приміщення) трудовим колективом шляхом його викупу.

22.12.1998р. ТОВ "Каронела" подано заяву комітету з приватизації Рівненської міської ради на приватизацію майна та приміщення ДКП "Магазин №56".

Рішенням Рівненської міської ради від 04.02.1999р. №105 "Про відміну статусу спеціалізованих державно-комунальних підприємств та затвердження переліків об`єктів приватизації" відмінено статус спеціалізованих державно-комунальних підприємств та затверджено перелік об`єктів державно-комунальної власності, що приватизуються шляхом викупу господарськими товариствами, створеними із членів трудових колективів спеціалізованих державно-комунальних підприємств, серед яких ДКП "Магазин №56" (м.Рівне, вул.Соборна, 438). Відповідно до вказаного рішення сесією вирішено об`єкт приватизації - цілісний майновий комплекс, а саме: майно та приміщення ДКП "Магазин №56", приватизувати шляхом його викупу ТОВ "Каронела".

На виконання вказаного рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999р. №105 між комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ТОВ "Каронела" 25.10.1999р. укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу (договір), зареєстрований в комітеті з приватизації 25.10.1999р. за №335, згідно п.1.1 якого, погоджено, що комітет з приватизації Рівненської міської ради (продавець) зобов`язується передати, а ТОВ "Каронела" (покупець) - прийняти цілісний майновий комплекс, що розташований по вул.Соборній, 438 в місті Рівне, у складі майна та нежитлового приміщення, вбудованого в п`ятиповерховий цегляний будинок, загальною площею 739,9кв.м, у тому числі: підвал - 222,6кв.м, цокольний поверх - 517,3кв.м. Характеристики будівлі наводяться в технічному паспорті, який виданий міським бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до п.1.3. договору продавець продав, а покупець купив цілісний майновий комплекс, вартість якого становила 59 112,00грн., у тому числі: майно - 2 615,00грн., нежитлове приміщення - 56 497,00грн..

Покупець зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту укладення цього договору внести платежі за придбаний об`єкт шляхом безготівкового перерахування на обумовлений в п.4 договору рахунок. Плата за об`єкт приватизації вноситься на підставі цього договору та приватизаційних платіжних доручень встановленого зразка, які видає продавець (п.2.1 договору).

У відповідності до п.3.1, 3.2 договору, продавець зобов`язаний здійснити по акту передачу цілісного майнового комплексу згідно з цим договором. Фактична передача майнового комплексу проводиться після внесення платежів і підписання акту прийому-передачі.

27.10.1999р. між сторонами договору підписано акт прийому-передачі приватизованого цілісного майнового комплексу магазину №56 за адресою вул.Соборна, 438.

У п.5.3 договору продавець гарантував, що об`єкт не входить до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, не є проданим, заставленим, переданим, не знаходиться під арештом, судових справ щодо нього немає.

14.12.1999р. комітетом з приватизації Рівненської міської ради видано ТОВ "Каронела" свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс ДКП "Магазин №56", реєстраційний №296.

06.10.2005р. нежитлове приміщення по вул.Соборна, 438 в місті Рівне, вбудоване в п`ятиповерховий цегляний будинок, загальною площею 739,9кв.м у складі: підвалу площею 222,6кв.м та цокольного поверху площею 517,3кв.м, ТОВ "Каронела" в особі Кошмака Степана Павловича безоплатно передано у власність суб`єкта підприємницької діяльності (далі - СПД) Кошмака Вадима Степановича згідно договору дарування.

Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи (справа №9312 на домоволодіння №438 по вул.Ленінській (Соборній) в м.Рівне, яка знаходиться в КП "Рівненське обласне БТІ" та була заведена 22.01.1982р.) будинок №438 по вул.Соборна в Рівне побудований в 1981 році, має шість поверхів, вбудовані в цокольний поверх приміщення, призначені для торгівлі, та підвал. Також у цій справі міститься лист забудовника житлового будинку, отриманий 27.10.1981р. Бюро технічної інвентаризації, з інформацією про те, що по вул.Ленінська, 438 ведеться будівництво 45-ти квартирного житлового будинку з вбудованим магазином. Введення будинку в 4 кварталі 1981 року. У зв`язку із закінченням будівельно-монтажних робіт по будинку забудовник просить провести технічну інвентаризацію цієї забудови та видати довідку про фактичні техніко- економічні показники.

Також, за даними документів інвентаризаційної справи в житловому будинку по вул.Соборній, 438, м.Рівне немає споруди цивільного захисту, а знаходяться підвальні приміщення.

Зокрема, за даними технічного паспорту на будинок №438 по вул.Ленінська , виготовленого БТІ 22.01.1982р. при первинній інвентаризації, фактичне використання будинку: житловий будинок; 6 поверхів, наявний підвал загальною площею 671,9кв.м та цокольний поверх; загальна корисна площа - 2666,9кв.м, у тому числі серед іншого: торгові приміщення - 513кв.м. У загальних відомостях про будинок відсутні дані про те, що в будинку розташована захисна споруда цивільного захисту.

У відповідності до даних повторної інвентаризації, проведеної БТІ 07.08.1990р., технічний паспорт на житловий будинок по вул.Ленінській, 438, м.Рівне не містить відомостей про те, що в підвалі будинку розташована захисна споруда цивільного захисту.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Каронела" припинено з 2007 року.

Відповідно до матеріалів інвентаризації на об`єкт нерухомого майна по вул.Соборна, 438 в місті Рівне, виданих КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", нежитлове приміщення, вбудоване в п`ятиповерховий цегляний будинок по вул.Соборна, 438, "А-5", складається з цокольного поверху (Ц.п.) та підвалу (Пд).

Водночас, про наявність в приміщенні п`ятиповерхового цегляного будинку по вул.Соборній, 438 в м.Рівне вбудованої захисної споруди (протирадіаційне укриття) свідчить паспорт протирадіаційного укриття №67815 (паспорт), у п.1 "Загальні відомості" якого вказано адресу останнього, а саме: Рівненська область, м.Рівне, вул.Соборна, 438.

Власником протирадіаційного укриття №67815 зазначено Управління житлово-комунального господарства Рівненського міськвиконкому, ЖКП "Центральне". Дата введення в експлуатацію - 1984 рік. У розділі "Технічна характеристика" паспорту вказано, що протирадіаційне укриття площею 228кв.м та місткістю 300 чоловік вбудоване в будівлю.

Згідно листа Рівненської міської ради за №08-3201/1 від 18.08.2022р. за даними відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради та наявної у відділі облікової документації фонду захисних споруд цивільного захисту, розташованих на території Рівненської міської територіальної громади, а також паспорту протирадіаційного укриття №67815 за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 438, розташоване вбудоване в житловий будинок протирадіаційне укриття, яке запроектоване в заглиблений у ґрунт приміщення підвального поверху п`ятиповерхової будівлі літ. "А-5" розрахунковою місткістю 300 осіб та площею 228кв.м, призначене для захисту населення від впливу гамма-випромінювань у разі радіоактивного забруднення місцевості.

Також, у листах Рівненської міської ради за №08-3201/1 від 18.08.2022р. та департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації №вих-1/2017/03-07/22 від 30.08.2022р. зазначено, що згідно з даними управління цивільного захисту департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації до підвальних приміщень, визначених як протирадіаційне укриття, належать приміщення за номерами І-ХV загальної експлікації приміщень підвального поверху відповідно до технічного паспорту.

Згідно з інформацією Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації, викладеною у листі від 30.08.2022р. №вих- 1/2017/03-07/22, у документах обліку фонду захисних споруд цивільного захисту облдержадміністрації за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, буд.438, знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття під обліковим записом №67815), що є комунальною власністю територіальної громади міста Рівне в особі Рівненської міської ради, закріпленого на праві господарського відання за ЖКП "Центральне" (код ЄДРПОУ, стан суб`єкта - "припинено"), а в подальшому за ЖКП "Сонячне" (код ЄДРПОУ 31479172, стан суб`єкта - "у стані припинення"), що є правонаступником ЖКП "Центральне".

За твердженням прокуратури, на момент прийняття рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999р. за №105 та укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу посадовим особам комітету з приватизації Рівненської міської ради було достовірно відомо про наявність у підвальному приміщенні будівлі по вул.Соборна, 438 в місті Рівне, що входило до цілісного майнового комплексу, захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття під обліковим записом №67815).

Так, Рівненською окружною прокуратурою на адресу Рівненської міської ради скеровано лист від 25.08.2022р. №550-5124вих-22, яким проінформовано міську раду про наявні підстави для представництва інтересів держави.

Листом від 30.08.2022р. за вих№05-1784 міська рада підтвердила обізнаність щодо вибуття об`єкта цивільної оборони (цивільного захисту) з власності територіальної громади м. Рівного, а також просила Рівненську окружну прокуратуру вжити відповідних заходів щодо усунення порушень та витребування захисної споруди цивільного захисту.

За вказаних обставин, Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про визнання частково недійсними договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу та договору дарування, а також зобов`язання повернути протирадіаційне укриття площею 222.6кв.м.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Керівник Рівненської окружної прокуратури посилається на те, що за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 438, розташоване вбудоване в житловий будинок протирадіаційне укриття, яке запроектоване в заглиблене у ґрунт приміщення підвального поверху п`ятиповерхової будівлі літ. "А-5", розрахунковою місткістю 300 осіб та площею 228кв.м, призначене для захисту населення від впливу гамма-випромінювань у разі радіоактивного забруднення місцевості. 25.10.1999р. вказане приміщення відчужене за договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу, укладеним між комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ТОВ "Каронела". У подальшому, 06.10.2005р. ТОВ "Каронела" безоплатно передало приміщення, в якому находиться протирадіаційне укриття, у власність суб`єкта підприємницької діяльності Кошмака Вадима Степановича. Прокурор зазначає, що аналізуючи норми законодавства, чинного на момент укладання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим не могли відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну. Однак, всупереч викладеному, захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття під обліковим), комунальної власності була приватизована, а тому договір купівлі-продажу та дарування підлягають визнанню недійсними у судовому порядку.

Також, у матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на ст.131-1 Конституції України, ст. 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст.15, 16, 202-204, 215, 216, 236, 317, 319, 328, 655 ЦК України, ст.ст.1, 2, 4, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 19, 21 Кодексу цивільного захисту України, ст.ст.1, 2 Закону України "Про приватизацію державних підприємств", ст.1 Закону України "Про цивільну оборону України", Положення про Цивільну оборону України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1994р. №299, ДБН А.3.1- 9:2015 "Захисні споруди цивільного захисту".

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 24.10.2022р. відкрито провадження у справі №918/862/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 14.11.2022р..

11.11.2022р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого, позовні вимоги вважає безпідставними та незаконними з огляду на те, що в матеріалах інвентаризаційної справи не міститься жодного документа про те, що в будинку розміщена споруда цивільного захисту, а саме протирадіаційне укриття, будівництво якого мало відбуватися з дотриманням певних технічних характеристик та будівельних вимог. А відтак при приватизації вказаного у відзиві об`єкту приватизації було дотримано вимоги чинного на той час законодавства про приватизацію, в тому числі і Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в результаті чого є правомірними оспорювані позивачем договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999р. та договір дарування нежилого приміщення загальною площею 741,8кв.м по вул.Соборній, 438, м.Рівне від 06.10.2005р., укладений між ТОВ "Каронела" та СПД Кошмаком Вадимом Степановичем. Окрім того, відповідач заперечує повноваження прокурора на подання відповідного позову, оскільки органи прокуратури можуть представляти інтереси держави чи ті органи місцевого самоврядування, у яких наявні чи які наділені повноваженнями органів виконавчої влади. Управління комунальною власністю та Рівненська міська рада в приватизаційних відносинах та в сфері управління комунальним майном не наділені делегованими повноваженнями виконавчої влади, а отже, і інтерес держави у процесі приватизації нежитлового приміщення відсутній.

14.11.2023р. до Господарського суду Рівненської області від відпвідача-2 надійшло клопотання по відкладення підготовчого засідання.

21.11.2022р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача - Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича надійшов відзив на позов, за яким останній вважає, що прокурором належними та допустимими доказами не підтверджені обставини, викладені в позовній заяві, натомість наведені відповідачем докази є належними доказами на підтвердження того, що приміщення підвалу, що має площу 222,6кв.м, не мало та не має статусу захисної споруди цивільної оборони. Також відповідач зазначає, що спосіб захисту, обраний прокурором, не передбачений законом, оскільки наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони. Реституція між Рівненською міською радою та ФОП В.Кошмаком застосована бути не може, оскільки позивач не є стороною правочину, на підставі якого відповідач набув спірний підвал у власність. Отже, позов не підлягає задоволенню, оскільки реституцію між Рівненською міською радою та ФОП В.Кошмаком застосувати неможливо, так як між Рівненською міською радою та відповідачем відсутні зобов`язальні відносини. Окрім того, як стверджує відповідач, позов пред`явлено лише через 23 роки з моменту відчуження майна, тому його задоволення безумовно зумовить невиправдане втручання в право на мирне володіння майном, що належить В.Кошмаку, в спосіб, що не є домірним. І нарешті, відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

28.11.2023р. до Господарського суду Рівненської області від прокуратури надійшла відповідь на відзив Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, згідно якої, твердження відповідача, що позивачем не доведено, що саме підвальне приміщення, яке перебуває у власності В.Кошмака, є протирадіаційним укриттям №67815, є безпідставним та не заслуговує на увагу, так як паспорт сховища (протирадіаційного укриття) хоча і складено у 2005 році, проте в п. 5 розділу "Загальні відомості" зазначено, що рік введення в експлуатацію 1984р.. Також відсутність у матеріалах технічної інвентаризації КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" відомостей про об`єкт цивільної оборони у підвальному приміщенні житлового будинку 438 по вул.Соборній в м.Рівне протирадіаційного укриття №67815 не вказує на його відсутність на час укладання оспорюваних договорів, а лише підтверджує відсутність повноважень у КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" щодо обліку таких об`єктів. Стосовно відсутності у прокуратури повноважень на подання вказаного позову, то державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі об`єкти права комунальної власності, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада. Крім того, захисні споруди цивільного захисту є інженерними спорудами, які призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій. Ураховуючи, що на території України введено воєнний стан, належне функціонування захисних споруд є основою забезпечення безпеки громадян. Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.

У судових засіданнях 14.11.2022р. та 21.11.2022р. оголошувалися перерви на 21.11.2022р. та 05.12.2022р..

01.12.2022р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача-2 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.12.2022р. розгляд справи відкладено на 21.12.2022р..

15.12.2022р. до Господарського суду Рівненської області від прокуратури надійшла відповідь на відзив Фізичної особи - підприємця В.Кошмака, відповідно до якої, твердження відповідача-2 про те, що надані ним докази, а саме: договір оренди, спірний договір купівлі-продажу, матеріали технічної інвентаризації на багатоповерховий будинок та приміщення магазину №56 тощо, є належними доказами підтвердження того, що приміщення підвалу площею 222,6кв.м не має та не мало статусу захисної споруди цивільної оборони, є безпідставним, оскільки фактично перераховані документи не є документами обліку фонду захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони). Щодо заперечень відповідача-2 щодо належності паспорта сховища, то це лише паперова форма документа, заповнена у 2005 році, проте в п.5 розділу "Загальні відомості" зазначено, що рік введення в експлуатацію - 1984. Крім того, саме згідно з даними відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради та наявної у відділі облікової документації фонду захисних споруд цивільного захисту, розташованих на території Рівненської міської територіальної громади, встановлено, що за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 438, розташоване вбудоване в житловий будинок протирадіаційне укриття №67815. Також зазначає, що відсутність у 1999 роках у матеріалах технічної інвентаризації КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" відомостей про об`єкт цивільної оборони у підвальному приміщенні житлового будинку 438 по вул.Соборна в місті Рівне протирадіаційного укриття №67815 не вказує на його відсутність на час укладання оспорюваних договорів, а лише підтверджує відсутність повноважень у КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" щодо обліку таких об`єктів. Відповідно до вимог чинного законодавства облік наявного фонду захисних споруд на території відповідної територіально-адміністративної одиниці веде Департамент цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації.

Відносно втручання в право на мирне володіння майном, то Рівненською окружною прокуратурою позовна заява подавалася до суду саме у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на підвальне приміщення площею 222,6кв.м, що є протирадіаційним укриттям. Фактично звернення прокурора до суду (щодо повернення спірного майна) спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання щодо повернення у власність територіальної громади протирадіаційного укриття, яке вибуло з її власності незаконно, з порушенням вимог приватизаційного законодавства.

Стосовно застосування позовної давності, то відчуження комітетом з приватизації Рівненської міської ради 25.10.1999р. підвального приміщення саме як протирадіаційного укриття, яке запроектоване в заглиблене у ґрунт приміщення підвального поверху п`ятиповерхової будівлі №438 по вул.Соборна в місті Рівне, місткістю 300 осіб та площею 228кв.м, то позивачу стало про це відомо саме за результатами проведеного 27.05.2022р. огляду та узагальнення інформації, що міститься в облікових документах, де було встановлено, що приміщення за номерами І-ХУ загальної експлікації приміщень літ. "А-5" підвального поверху площею 222,6кв.м, які на праві приватної власності належать В.Кошмаку, є приміщеннями протирадіаційного укриття. Отже, позовна давність пропущена з поважних причин тощо.

21.12.2022р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача-1 та прокурора надійшли клопотання про проведення підготовчого засідання без їхньої участі, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21.12.2022р. підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 18.01.2023р..

23.12.2022р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача-2 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

18.01.2023р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із перебуванням його представника на лікарняному.

Ухвалами Господарського суду Рівненської області від 18.01.2023р. у судовому засіданні оголошувалися перерви на 23.01.2023р., 30.01.2023р..

30.01.2023р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із перебуванням його представника на лікарняному, яке судом відхилено.

27.01.2023р. до Господарського суду Рівненської області від прокуратури надійшло клопотання про виклик для допиту в судове засідання представників Департаменту цивільного захситу та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації та відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради з метою з`ясування точного змісту та достовірності інформації, що містяться у листах щодо облікової документанції захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття №6781, що знаходиться за адресою: вул.Соборна, 438, м.Рівне, яке судом відхилене, оскільки подане з порушенням вимог, встановлених ч.2 ст.80, 88, 89 ГПК України.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. по справі №918/862/22 у задоволенні позову відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

Водночас, ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006р. (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997р..

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004р., верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Водночас, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.4 ГПК України, державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, між сторонами виникли спірні правовідносинами, пов`язані із відчуженням протирадіаційного укриття, регулювання яких здійснюється ЦК УРСР 1963 року, Законами України "Про Цивільну оборону України", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Декретом КМ України від 31.0.12.1992р. № 26-92, тощо.

Згідно ч. 1 ст.1 Закону України "Про Цивільну оборону України" (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Частиною 2 ст. 1 Закону України "Про Цивільну оборону України" передбачено, що систему цивільної оборони складають, зокрема фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій.

Відповідно до п.1, 3 Положення про Цивільну оборону України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1994 № 299, завданнями Цивільної оборони та заходами щодо їх реалізації є захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження. З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів, які мають забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження. Укриття населення в захисних спорудах досягається: завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх у готовності до використання; комплексним освоєнням підземного простору міст та інших населених пунктів для розміщення підприємств, установ і організацій соціально-побутового, виробничого і господарського призначення (з урахуванням пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в надзвичайних ситуаціях); обстеженням і обліком підземних і наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам з захисту населення; дообладнанням з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень.

В свою чергу, до захисних споруд цивільного захисту, згідно ДБН А.3.1- 9:2015 «Захисні споруди цивільного захисту», належать: 1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів; 2) протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості.

Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній станом на вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу), зокрема ст. 2, не містив обмежень щодо приватизації приміщення, в якому знаходилася споруда цивільного захисту.

Пунктом 7 Декрету КМ України від 31.12.1992р. № 26-92 (мав силу закону), яким затверджено Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу), передбачалося, що протирадіаційні споруди відносилися до об`єктів, що не підлягали приватизації.

У відповідності до ст.4 ЦК УРСР 1963 року (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За ч. 1 ст. ЦК УРСР 1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Статтею 48 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє (ст. 59 ЦК УРСР 1963 року).

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, що згідно даних відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради та наявної у відділі облікової документації фонду захисних споруд цивільного захисту, розташованих на території Рівненської міської територіальної громади, а також паспорту приторадіаційного укриття № 67815 встановлено, що за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 438, розташоване вбудоване в житловий будинок протирадіаційне укриття, яке запроектоване в заглиблених у ґрунт приміщеннях підвального поверху п`ятиповерхової будівлі літ. "А-5" розрахунковою місткістю 300 осіб та площею 228кв.м., призначене для захисту населення від впливу гамма-випромінювань у разі радіоактивного забруднення місцевості (лист Рівненської міської ради за №08-3201/1 від 18.08.2022р.).

Відповідно до даних управління цивільного захисту департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації до підвальних приміщень, визначених як протирадіаційне укриття, належать приміщення за номерами І-ХУ загально експлікації приміщень підвального поверху відповідно до технічного паспорту (лист Рівненської міської ради за №08-3201/1 від 18.08.2022р., лист департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації №вих-1/2017/03-07/22 від 30.08.2022р.).

Однак, у відповідності до даних, які містяться у матеріалах технічної інвентаризації КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" та відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказані приміщення на праві приватної власності належать Кошмаку Вадиму Степановичу .

Згідно інформації про хід виконання рішень сесії міської ради народних депутатів по приватизації від 18.07.1996р. за №099, в 1996 році сесією міської ради народних депутатів прийнято 7 рішень про приватизацію 28 об`єктів, зокрема рішенням за №118 від 26.04.1996р. та за №146 від 14.06.1996р., державне-комунальне підприємство (далі - ДКП) "Герас" віднесено до об`єктів великої приватизації.

Згідно інформації про структурні підрозділи ДКП "Герас" та зведеної відомості за 01.10.1997р., один із структурних підрозділів підприємства знаходився по вул.Соборна, 438, в місті Рівне, а саме: "Магазин №56".

Рішенням Рівненської міської ради від 04.02.1999р. за №105 відмінено статус спеціалізованих державно-комунальних підприємств та затверджено перелік об`єктів державно-комунальної власності, що приватизуються шляхом викупу господарськими товариствами, створеними із членів трудових колективів спеціалізованих державно-комунальних підприємств, серед яких ДКП "Магазин №56" (м.Рівне, вул.Соборна, 438). Відповідно до вказаного рішення сесією вирішено об`єкт приватизації - цілісний майновий комплекс, а саме: майно та приміщення ДКП "Магазин №56", приватизувати шляхом їх викупу Товариством з обмеженою відповідальністю "Каронела".

На виконання вищевказаного рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999р. №105 між комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ТОВ "Каронела" 25.10.1999р. укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу (далі - договір), зареєстрований в комітеті з приватизації 25.10.1999р. за №335.

У відповідності до п.1.1 договору комітет з приватизації Рівненської міської ради (продавець) зобов`язується передати, а ТОВ "Каронела" (покупець) прийняти цілісний майновий комплекс, що розташований по вул.Соборна, 438, в місті Рівне, у складі майна та нежитлового приміщення, вбудованого в п`яти поверховий цегляний будинок, загальною площею 739,9кв.м, в тому числі: підвал - 222,6кв.м, цокольний поверх - 517,3кв.м. Крім того, п.1.1 договору зазначено, що характеристики будівлі наводяться в технічному паспорті, який виданий міським бюро технічної інвентаризації.

Площу об`єкту продажу визначено на підставі площі орендованої ДКП «Магазин 56», згідно договору оренди нежитлового приміщення від 30.01.1998р. за №1033/373, укладеного департаментом економіки міста виконавчого комітету Рівненської міської ради та СДКП «Магазин «56»

Надалі, дане нежитлове приміщення по вул.Соборна, 438, в місті Рівне, вбудоване в п`ятиповерховий цегляний будинок, загальною площею 739,9кв.м у складі: підвалу площею 222,6кв.м та цокольного поверху площею 517,3кв.м. ТОВ "Каронела" в особі Кошмака Степана Павловича безоплатно передано у власність суб`єкта підприємницької діяльності (далі - СПД) Кошмака Вадима Степановича на підставі договору дарування від 06.10.2005р. серії ВСМ №753832.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "Каронела" має статус - припинено з 2007 року.

Відповідно до матеріалів інвентаризації на об`єкт нерухомого майна по вул.Соборна, 438, в місті Рівне, виданих КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", нежитлове приміщення, вбудоване в п`ятиповерховий цегляний будинок по вул.Соборна, 438 "А-5" складається з цокольного поверху (Ц.п.) та підвалу (Пд).

Згідно інформації Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації (лист за №вих-1/2017/03-07/22 від 30.08.2022р.), у документах обліку фонду захисних споруд цивільного захисту облдержадміністрації за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, буд.438, знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття під обліковим записом № 67815), що є комунальною власністю територіальної громади міста Рівне в особі Рівненської міської ради, закріпленого на праві господарського відання за ЖКП "Центральне" (код ЄДРПОУ, стан суб`єкта - "припинено"),а в подальшому за ЖКП "Сонячне" (код ЄДРПОУ 31479172, стан суб`єкта - "у стані припинення"), що є правонаступником ЖКП "Центральне".

Також, про наявність в приміщенні п`ятиповерхового цегляного будинку по вул.Соборна, 438, в місті Рівне, вбудованої захисної споруди (протирадіаційне укриття) свідчить паспорт протирадіаційного укриття №67815 (далі - паспорт). Так, пунктом 1 «Загальні відомості» паспорту вказано адресу останнього, а саме: Рівненська обл., м.Рівне, вул.Соборна, 438.

Власником протирадіаційного укриття №67815 (згідно паспорту "2. Кому належить:") зазначено управління житлово-комунального госпо дарства Рівненського міськвиконкому, ЖКП "Центральне". Дата введення в експлуатацію - 1984 рік.

У розділі "Технічна характеристика" паспорту вказано, що проти радіаційне укриття площею 228 кв.м., та місткістю 300 чоловік вбудоване в будівлю.

Таким чином, на момент прийняття рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999р. за №105 "Про відміну статусу спеціалізованих державно-комунальних підприємств та затвердження переліків об`єктів приватизації" та укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу посадовим особам Комітету з приватизації Рівненської міської ради було достовірно відомо про наявність у підвальному приміщенні будівлі по вул.Соборна, 438, в місті Рівне, що входило до цілісного майнового комплексу, захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття під обліковим записом №67815).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно до ст.ст.1, 2 Закону України "Про приватизацію державних підприємств" (далі - Закон), приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Приватизація здійснюється на основі принципів, зокрема, законності, державного регулювання та контролю, повного, своєчасного та достовірного інформування громадян про порядок приватизації та відомості про1 об`єкти приватизації тощо.

Правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом кулівлі-продажу встановлює Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Зокрема, ст.2 вказаного Закону визначено об`єкти малої приватизації, однак з поміж них виокремлено об`єкти, які не можуть бути об`єктами малої приватизації. Так, об`єктами малої приватизації не можуть бути будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави.

Разом з тим, Законом перераховано об`єкти, які не підлягають приватизації (ст.5 Закону). Так, приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. В свою чергу, до об`єктів, що мають загальнодержавне значення, окрім іншого, віднесено протирадіаційні споруди.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, чинного на момент укладання 25.10.1999р. спірного договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, слід дійти висновку, що захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об`єктів, які перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим не могли відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну.

Однак, всупереч викладеного, захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття під обліковим записом №67815) комунальної власності була приватизована.

Зважаючи на вищевикладене, вбачаються правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999р. в частині включення до площі нежитлових приміщень площ протирадіаційного укриття, що становить 222,6кв.м, оскільки у вказаній частині договір укладений з порушенням вимог Законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно ст.202 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється також у разі його: розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У статті 228 ЦК України зазначено, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Частиною 1 ст.216 ЦК передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 2 ст.208 ГК України визначено, що у разі визнання недійсним зобов`язання кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.ст.317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власного волею.

Частинами 1, 3 ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ст.215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина 1-3 ст.203 ЦК України встановлюють, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

В свою чергу, Законами України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" протирадіаційні укриття були віднесені до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мали загальнодержавне значення, а тому Комітет з приватизації Рівненської міської ради не мав права на відчуження спірної нерухомості (об`єкта цивільного захисту (цивільної оборони) під час приватизації шляхом викупу цілісного майнового комплексу (в частині підвалу, що є вбудованим протирадіаційним укриттям) Державно-комунального підприємства "Магазин №56", відповідно, в подальшому останнє не могло бути подароване на користь ФОП Кошмака В.С. по договору дарування серії ВСМ №753832 від 06.10.2005р..

Таким чином, відчуження об`єкта цивільного захисту (цивільної оборони) не лише суперечить нормам законодавства, а також порушує інтереси держави і суспільства як на момент укладання спірного правочину, так і на даний час, коли на території України проходять бойові дії та наносяться ракетні удари по об`єктам промисловості, інфраструктури та житлових будинках.

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини (ч.ч.1, 2 ст.27 Конституції України).

Держава повинна дбати про безпеку цивільного населення, особливо в умовах воєнного стану. Слід ужити усіх практично можливих заходів, щоб уникнути випадкової загибелі цивільного населення, поранення цивільних осіб або принаймні звести такі випадки до мінімуму.

У відповідності до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції, в тому числі і передбачене ч.1 ст.2 Конвенції право кожного на життя.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком не порушувати такі права та свободи держава має позитивні обов`язки гарантувати їх ефективне використання кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення будь-якого з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави, але лише тоді, якщо є підстави стверджувати, що вона мала юрисдикцію, зокрема на відповідній частині її території.

Держава має вживати заходи для того, щоб створити належні умови для захисту життя і здоров`я людей від надзвичайних ситуацій - створюючи умови для перебування громадян в укриттях.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.21 Кодексу цивільного захисту України, громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання.

Тобто, держава повинна вживати заходів для створення належних умов для захисту життя і здоров`я людей від надзвичайних ситуацій, в тому числі від негативних наслідків ведення бойових дій шляхом, зокрема, створення умов для перебування громадян, в тому числі у протирадіаційному укритті.

Таким чином, одержане фізичною особою-підприємцем Кошмаком Вадимом Степановичем в приватну власність протирадіаційне укриття, розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, буд. 438, загальною площею 222,6 кв. м., підлягає поверненню Рівненській міській раді.

Також, прокуратура в позові та в апеляційній скарзі зазначає, що згідно даних відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради та наявної у відділі облікової документації фонду захисних споруд цивільного захисту, розташованих на території Рівненської міської територіальної громади, було встановлено, що за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 438, розташоване вбудоване в житловий будинок протирадіаційне укриття №67815, яке запроектоване в заглиблених у ґрунт приміщеннях підвального поверху п`ятиповерхової будівлі літ."А-5" розрахунковою місткістю 300 осіб та площею 228кв.м, призначене для захисту населення від впливу гамма-випромінювань у разі радіоактивного забруднення місцевості (лист Рівненської міської ради за №08-3201/1 від 18.08.2022р.).

Крім того, департаментом цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації у листі за №вих-1/2017/03-07/22 від 30.08.22р. вказується про наявність облікової документації згідно якої саме підвальні приміщення житлового будинку 438 по вул.Соборна в місті Рівне за номерами І-ХV загальної експлікації приміщень підвального поверху відповідно до технічного паспорту, визначені як протирадіаційне укриття № 67815.

Водночас, про наявність в приміщенні п`ятиповерхового цегляного будинку по вул.Соборна, 438, в місті Рівне, вбудованої захисної споруди (протирадіаційне укриття) свідчить паспорт протирадіаційного укриття №67815, в пункті 1 "Загальні відомості" якого вказано адресу останнього, а саме: Рівненська обл., м.Рівне, вул.Соборна, 438, а також облікова картка захисної споруди (інвентаризаційна картка), що є документом, якому присвоєно гриф "ДСК" та не підлягає копіюванню, у зв`язку з чим, копія вказаного документа не долучена до позовної заяви.

В відзивах та у судовому засіданні представники відповідачів поставили під сумнів наявність в приміщенні п`ятиповерхового цегляного будинку по вул.Соборна, 438, в місті Рівне, вбудованої захисної споруди (протирадіаційне укриття), а також надали свої міркування щодо облікової картки захисної споруди, а також щодо грифу "ДСК" на зазначеній обліковій картці.

Враховуючи, що приписи ст.74 ГПК України поширюються і на суд апеляційної інстанції, та за результатами судового засідання колегія суддів вважала, що з метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи та вирішення спору, розгляд справи слід відкласти та витребувати у Рівненської окружної прокуратури облікову картку захисної споруди (інвентаризаційна картка) №67815.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2023р. розгляд апеляційних скарг відкладено на 09.05.2023р. об 14:30год.. Також, ухвалено Рівненській окружній прокуратурі надати суду облікову картку захисної споруди (інвентаризаційна картка) №67815. Також, запропоновано Рівненській обласній прокуратурі надати/надіслати письмові пояснення щодо заяви представника Фізичної особи - підприємця Кошмака В.С. від 04.04.2023р. про розподіл судових витрат.

Враховуючи приписи ч.4 ст.74 ГПК України, судом апеляційної інстанції витребовувалася для огляду облікова картка захисної споруди (інвентаризаційна картка) № 67815 .

На виконання вимог суду, прокурором 09.05.2023р. надано суду для огляду оригінал облікової картки №67815 від 30.03.2006р., який оглянутий в судовому засіданні колегією суддів та представниками присутніх сторін, що відображено у протоколі судового засідання від 09.05.2023р.. Оригінал облікової картки №67815 від 30.03.2006р. в судовому засіданні повернутий прокурору.

Судом встановлено, що з оригіналу облікової картки №67815 від 30.03.2006 вбачається наявність в приміщенні будинку по вул.Соборній, 438 в м.Рівне вбудованої захисної споруди (протирадіаційне укриття). Тип укриття - вбудоване. Вказане протирадіаційне укриття призначене для укриття мешканців за місцем проживання. Дата здачі в дію - 1984 рік, площа - 228,0кв.м. Вказана облікова картка містить гриф "ДСК".

Також, стосовно звернення прокурора з даним позовом до суду, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008р. №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016р. №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016р., до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст.131-1, п.3 ч.1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України передбачає, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно ч.4 ст.53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Вказана стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Велика Палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020р. по справі №912/2385/18, уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019р. у справі №903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019р. у справі №927/246/18, від 16.04.2019р. у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17 та 18.04.2019р. у справах №923/560/18 та №913/299/18 відповідно, від 13.05.2019р. у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019р. у справі №0440/6738/18. Зокрема, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.12.2018р. у справі №804/1469/17, від 14.08.2019р. у справі №0640/4434/18, від 12.09.2019р. у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019р. у справі №803/1067/17.

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, виключити подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення - усунути необхідність повторного звернення до суду та здійснити примусове виконання рішення.

У постанові від 18.05.2022р. у справі №580/4257/21 Верховний Суд зазначив, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

У ст.13 Конституції України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

За п.7 ч.1 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначається правовий режим власності.

За ч.1 ст.143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворенні ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

За ч.1 ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст.2 цього Закону, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом ст.4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.60 вказаного Закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Право комунальної власності територіальної громади захищається законами на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

За п.1, 23-29 ч. 2 ст.19 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить забезпечення цивільного захисту на відповідній території; організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, об`єкти права комунальної власності, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Крім того, захисні споруди цивільного захисту є інженерними спорудами, які призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій. Враховуючи, що на території України введено воєнний стан, належне функціонування захисних споруд є основою забезпечення безпеки громадян.

Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.

Пунктами 4,5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі №1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.05.2021р. по справі №806/2361/18 представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, відповідно до п.п.5.6 постанови від 16.04.2019р. у справі №910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Правовідносини, пов`язані з використанням комунального майна, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а тому неправомірне, всупереч закону набуття речових прав на нього не відповідає суспільному інтересу та є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

За ст.4 Кодексу цивільного захисту України, цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Конституцією України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю.

Згідно із ст.27 Конституції України, кожна людина має невід`ємне право на життя, обов`язок держави - захищати життя людини.

Також, відповідно до положень Конституції України, державна політика повинна спрямовуватися на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави полягають у необхідності здійснення загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, 24.02.2022 прийнято Указ Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Законами України №2119-ІХ від 15.03.2022р., №2112-ІХ від 21.04.2022р., №2263-ІХ від 22.05.2022р., строк дії воєнного стану продовжено на 30 діб 26.03.2022р., 25.04.2022р. та 23.08.2022р. відповідно. У подальшому, Законом України №2500-ІХ від 15.08.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в країні", строк дії воєнного стану продовжено до 21.11.2022р..

Тому, на даний час особливо актуальним є питання належного використання захисних споруд цивільного захисту.

Ураховуючи правову природу захисних споруд, перебування останніх у приватній власності не забезпечує виконання державної функції цивільного захисту населення, яке є пріоритетною в умовах воєнного стану, що призводить до порушення встановлених державою гарантій забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров`я під час військової агресії.

У той же час, ч.3 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Водночас, відсутність факту звернення Рівненською міською радою з 27.05.2022р. до суду з відповідним позовом, свідчить про неналежне виконання нею своїх повноважень та нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Враховуючи позицію Верховного суду, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 03.12.2019р. у справі №920/121/19, бездіяльність вказаного органу - Рівненської міської ради, обумовлює звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави.

Таким чином, відповідно до ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України "Про прокуратуру", у прокурора виникає законне право на звернення з позовом до суду на захист державних інтересів з метою усунення порушень закону шляхом визнання укладених договорів недійсними.

Також, як свідчать матеріали справи, спірний договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999р. з ТОВ "Каронела" укладено Комітетом з приватизації Рівненської міської ради.

В свою чергу, на підставі рішення Рівненської міської ради №41 від 02.07.2002р. "Про зміну структури виконавчих органів міської ради, апарату ради та її виконавчого комітету" з 05.09.2002р. проведено зміни в структурі виконавчих органів міської ради, апарату ради та її виконавчого комітету.

Зокрема, п.1.4 рішення №41 від 02.07.2002р. радою вирішено реорганізувати комітет з приватизації шляхом приєднання його до управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Пунктом 1.1 Положення про Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, затвердженого рішенням Рівненської міської ради за №108 від 04.10.2002р., зазначено, що Управління є виконавчим органом Рівненської міської ради, місцевим органом приватизації, нею створеним, їй підзвітним та підконтрольним, який підпорядковується міському голові, першому заступнику міського голови та виконавчому комітету міської ради. Відтак, повноваження комітету з приватизації Рівненської міської ради з питань приватизації перейшли до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради.

При цьому, ТОВ "Каронела", що набуло права власності на цілісний майновий комплекс на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом приватизації від 25.10.1999р., відповідно до інформації, наданої інформаційною платформою "Опендатабот" з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідачів, з 2007 року має стан юридичної особи "Припинено" (свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Каронела" анульоване: 04.10.2007р.. Причина: пп.б п.9.8 ст.9 Закону - ліквідація за власним бажанням (прийняття рішення фізичною особою про припинення підприємницької діяльності).

З огляду на викладене, колегія судів апеляційного господарського суду вважає, що прокуратурою було дотримано порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, Рівненська окружна прокуратура, згідно ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", попередньо попередивши Рівненську міську раду про намір представництва інтересів держави в суді листом від 12.10.2022р. за №50-6434вих-22 звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Рівненської міської ради. Також, заходи досудового врегулювання спору не вживались.

Отже, Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради обґрунтовано та підставно звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про визнання недійсним договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу та договору дарування в частинах та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття.

Стосовно строків звернення до суду, а також застосування до спірних правовідносин позовної давності, слід зазначити наступне.

Згідно ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст.261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому за змістом зазначеної норми (ст.261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч.1 ст.257 ЦК України).

За приписами ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як свідчать матеріали справи. відповідач заявив про пропуск строку позовної давності, а прокурор у позовній заяві просив поновити строк для звернення до суду, визнавши поважними причинами для представництва прокурором інтересів позивача у суді.

За положеннями ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Водночас, у позовній заяві прокурор у справі просив суд поновити строк для звернення до суду, оскільки про відчуження Комітетом з приватизації Рівненської міської ради 25.10.1999р. як підвального приміщення саме протирадіаційного укриття, яке запроектоване в заглиблених у ґрунт приміщеннях підвального поверху п`ятиповерхової будівлі №438 по вул.Соборна в місті Рівне, місткістю 300 осіб та площею 228кв.м, Рівненській міській раді стало відомо 27.05.2022р..

Зокрема, у межах розгляду звернення гр. ОСОБА_2 , що надійшло 22.03.2022р. до Рівненської обласної військової адміністрації, з метою розгляду питання, що потребує вирішення з виїздом на місце, фахівцем управління цивільного захисту департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації з метою ідентифікації захисної споруди було проведено огляд будівлі за адресою: вулиця Соборна, будинок 438, в місті Рівне у присутності гр. Кошмака В.С. , який за його свідченнями є власником нерухомого майна приміщень літ."А-5", що складаються з цокольного поверху та підвалу.

Саме за результатами проведеного 27.05.2022р. огляду та узагальнення інформації, що міститься в облікових документах, було встановлено, що приміщення за номерами І-ХV загальної експлікації приміщень літ. «А-5» підвального поверху площею 222,6кв.м, які на праві приватної власності належать Кошмаку В.С. , є приміщеннями протирадіаційного укриття №67815. Решта нежитлових приміщень підвального поверху загальною площею 448,8кв.м по вул.Соборна, 438, в місті Рівне такими не являються.

На виконання ст.23 Закону України "Про прокуратуру", Рівненською окружною прокуратурою на адресу Рівненської міської ради скеровано лист за №550-5124вих-22 від 25.08.2022р., яким проінформовано міську раду про наявні підстави для представництва інтересів держави.

У відповідь на вказаний лист окружної прокуратури, міська рада підтвердила обізнаність щодо результатів огляду, проведеного фахівцями управління цивільного захисту департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації огляду будівлі №438 по вул.Соборна в місті Рівне та виявлення факту вибуття об`єкту цивільної оборони (цивільного захисту) з власності Рівненської міської територіальної громади (лист міської ради за вих№05-1784 від 30.08.2022р.).

Крім того, зазначила, що про даний факт листом за №08-3201/1 від 18.08.2022р. було повідомлено Управління служби безпеки України в Рівненській області, а Рівненську окружну прокуратуру просить вжити відповідних заходів щодо усунення порушень та витребування захисної споруди цивільного захисту.

Тобто, Рівненською міською радою, як органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, самостійно заходи позовного характеру щодо визнання недійсним в частині договору купівлі - продажу та повернення майна у свою власність не вживалися, у зв`язку із чим вказане порушення вимог законодавства залишається не усунутим.

За викладеного, застосовуючи принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин, з огляду на дійсне порушення прав та законних інтересів прав позивача, враховуючи те, що у матеріалах справи відсутні будь - які докази, які б свідчили про виконання позивачем своїх обов`язків та зволіканням останнім вчинення дій щодо звернення до суду за захистом своїх прав, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання причин пропуску прокурором строків позовної давності поважними та захисту порушеного права позивача.

Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007р. у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992р.).

З метою недопущення порушення прав особи на доступ до правосуддя, визначених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.129 Конституції України, для захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що позовну давність прокурором для звернення до суду пропущено з поважних причин.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Апеляційний суд приймає до уваги, що 17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву ст.79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997р. наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Варто відзначити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі "Дж.К. та Інші проти Швеції" ("J.K. and Others v. Sweden") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007р. у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст.86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У п.п.1-3 ч.1 ст.237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Колегія суддів зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "Dombo V. v. The Netherlands").

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги прокурора до відповідачів про визнання частково недійсними договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу та договору дарування, а також зобов`язання повернути протирадіаційне укриття площею 222,6кв.м.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції за відсутності встановлених фактичних обставин, дійшов помилкових висновків про не доведення позивачем наявності підстав для задоволення позовних вимог, огляду на їх не обґрунтованість.

Таким чином, дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог, а відповідачами не спростовано заявлені позовні вимоги позивача, а також судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, які беззаперечно вказують на помилковість висновків апеляційного господарського суду.

Отже, доводи апеляційної скарги отримали своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. по справі №918/862/22 і спростовують висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з порушеннями норм права при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак наявні правові підстави для її задоволення.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури слід задовольнити, в свою чергу, керуючись п.3 ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Крім, того судом встановлено, що 07.02.2023р. на адресу Господарського суду Рівненської області від представника відповідача-2 Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, в якій просить суд стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь Фізичної особи-підприємця Кошмака Вадима Степановича 30 000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, відповідачем-2 надано договір про надання правової допомоги від 02.11.2022, укладений між відповідачем-2 (клієнт) та адвокатським об`єднанням "Скорпіон" (далі - АО Скорпіон), ордер серії ВК №1032171 від 02.11.2022р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія РН №1126 від 11.09.2014р., акт передачі-приймання виконаних послуг (надання правової допомоги) від 01.02.2023р., звіт про виконану роботу, рахунки на оплату №1 від 27.12.2022р. на суму 20000,00грн. та №2 від 31.01.2023р. на суму 10000,00грн. та платіжне дорученням №938 від 01.02.2023р. на суму 10000,00грн..

Також, представником відпровідача-2 до закінчення судових дебатів у справі зроблено заяву про подання документів, що підтверджують витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги, після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08.02.2023р. розгляд заяви представника Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про ухвалення додаткового рішення у справі № 918/862/22 призначено на 27.02.2023р..

Як вже зазначалось вище, додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22 заяву представника Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про ухвалення додаткового рішення задоволено частково та стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича 15000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу, а у решті вимог заяви відмовлено.

Водночас, враховуючи приписи ст.ст.123, 129 ГПК України та з огляду на задоволення апеляційної скарги Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури та скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22 колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури слід задовольнити, в свою чергу, керуючись п.3 ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви представника Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, понесених у зв`язку з розглядом Господарським судом Рівненської області справи №918/862/22 відмовити.

Також, враховуючи приписи ст.ст.123, 129 ГПК України та з огляду на задоволення апеляційної скарги Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури та скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви представника Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про розподіл судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, понесених у зв`язку з апеляційним розглядом справи №918/862/22.

Керуючись ст.ст.123, 126, 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22 та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22 скасувати. Прийняти нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999р., укладений між Комітетом з приватизації Рівненської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каронела", в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 222,6кв.м, що являється протирадіаційним укриттям.

Визнати недійсним договір дарування від 06.10.2005р. (зареєстрований в реєстрі за №1842), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Каронела" та Кошмаком Вадимом Степановичем , в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 222,6кв.м, що являється протирадіаційним укриттям.

Зобов`язати Фізичну особу - підприємця Кошмака Вадима Степановича ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття площею 222,6кв.м, що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхової будівлі №438 по вул.Соборній в м.Рівне.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., м.Рівне, вул.16 Липня, буд.52, код ЄДРПОУ 02910077, МФО 820172, р/р UA228201720343130001000015371) 7443грн. 00коп. (сім тисяч чотириста сорок три грн. 00коп.) судового збору за подання позовної заяви.

3. Додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22 скасувати. Прийняти нове судове рішення.

У задоволенні заяви представника Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, понесених у зв`язку з розглядом Господарським судом Рівненської області справи №918/862/22 відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., м.Рівне, вул.16 Липня, буд.52, код ЄДРПОУ 02910077, МФО 820172, р/р UA228201720343130001000015371) 11164грн. 50коп. (одинадцять тисяч сто шістдесят чотири грн. 00коп.) судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023р. у справі №918/862/22.

5. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023р. у справі №918/862/22 залишити без задоволення.

6. У задоволенні заяви представника Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про розподіл судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, понесених у зв`язку з апеляційним розглядом справи №918/862/22 відмовити.

7. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Рівненської області.

8. Справу №918/862/22 повернути до Господарського суду Рівненської області.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "11" травня 2023 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Саврій В.А.