Рішення

від 03.05.2023 по справі 910/9893/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.05.2023Справа № 910/9893/22

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Обслуговуючого кооперативу «Світло і порядок»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Долина»

про стягнення 1218710,35 грн.

Представники сторін:

від позивача: Оберемок Д.О.;

від відповідача: Іорданов К.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.09.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Обслуговуючого кооперативу «Світло і порядок» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Долина» про стягнення 1218710,35 грн, з яких 1157152,63 грн основного боргу та 61557,72 грн пені.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі відшкодував спожиту електричну енергію, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1157152,63 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 61557,72 грн.

Разом з позовною заявою позивачем було подано клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у відповідача належним чином засвідчену копію Договору №625/101 від 17.07.2020 про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, укладеного з позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 відкрито провадження у справі №910/9893/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, задоволено клопотання позивача про витребування доказів, підготовче засідання призначено на 26.10.2022, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Підготовче засідання, призначене на 26.10.2022, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 підготовче засідання у справі призначено на 16.11.2022.

У підготовчому засіданні 16.11.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 07.12.2022.

07.12.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 07.12.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 21.12.2022.

13.12.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що Договір №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію від 17.07.2020 є неукладеним, оскільки не підписаний відповідачем. При цьому, як вказує відповідач, позивач не має жодних ліцензій на постачання електроенергії та не є оператором розподілу електричної енергії.

У підготовчому засіданні 21.12.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 25.01.2023.

23.01.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові заперечення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 25.01.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 15.02.2023.

15.02.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 15.02.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 15.03.2023.

27.02.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 15.03.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 29.03.2023.

У підготовчому засіданні 29.03.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 12.04.2023.

10.04.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 12.04.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.05.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 03.05.2023 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.05.2023 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 03.05.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.01.2017 між Публічним акціонерним товариством «Київобленерго» (постачальник) та Обслуговуючим кооперативом «Світло і порядок» (споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії №220074878, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 730 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі за умовами цього договору.

У позовній заяві позивач пояснив, що він є власником електроустановок, зокрема і трансформаторних підстанцій потужністю 630 кВА та 160 кВА, які забезпечують електроенергією котеджне містечко «Сонячна Долина», яке знаходиться у Київській області, Обухівський район, село Романків, вул. Лісова, та інші сусідні вулиці, в тому числі в селі Підгірці.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Долина» є компанією, яка надає послуги із обслуговування та утримання території котеджного містечка «Сонячна Долина», яке розташоване за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, с. Романків та с. Підгірці, в тому числі й щодо забезпечення освітлення місць загального користування, а також використовує електричну енергію для функціонування інших споруд та об`єктів, які споживають електричну енергію, зокрема, пропускні пункти, системи поливу, системи відкачування, системи регулювання дорожнього руху, приміщення, де знаходиться персонал відповідача, та інші об`єкти, які знаходяться у користуванні відповідача.

Позивачем долучено до позовної заяви копію примірника Договору №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію від 17.07.2020, в якому Обслуговуючий кооператив «Світло і порядок» (позивач) зазначений як сторона 1, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Долина» (відповідач) - як сторона 2.

У п. 1.1 Договору №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію від 17.07.2020 вказано, що за цим договором сторона-2 відшкодовує стороні-1 сукупну вартість витрат, пов`язаних із споживанням стороною-2 електроенергії, що обліковується нижчезазначеними приладами обліку.

Відповідно до п. 2.2 Договору №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію від 17.07.2020 оплата стороною-2 здійснюється за рахунками-фактурами протягом 3-х банківських днів з дня їх отримання.

Цей договір діє з моменту його підписання до 31.12.2021. Договір вважається продовженим (пролонгованим) на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії, без обмеження кількості таких продовжень (п.п. 6.1, 6.2 Договору №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію від 17.07.2020).

Вказаний договір не підписаний відповідачем.

Позивач у позовній заяві пояснив, що договір було підписано позивачем та в подальшому було передано відповідачу для підпису. Однак, відповідач не повернув позивачу підписаний екземпляр Договору №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію від 17.07.2020, однак сплачував виставлені позивачем рахунки.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі відшкодував спожиту електричну енергію., у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1157152,63 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 61557,72 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що Договір №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію від 17.07.2020 є неукладеним, оскільки не підписаний відповідачем. При цьому, як вказує відповідач, позивач не має жодних ліцензій на постачання електроенергії та не є оператором розподілу електричної енергії.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України вказано, що договір набирає чинності з моменту його укладення.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

В матеріалах справи наявний примірник Договору №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію від 17.07.2020, який підписаний лише позивачем.

При цьому, відповідач заперечує факт укладення (тобто, підписання та/або виконання) вказаного договору.

Позивач у позовній заяві пояснив, що договір було підписано позивачем та в подальшому було передано відповідачу для підпису. Однак, відповідач не повернув позивачу підписаний екземпляр Договору №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію від 17.07.2020, однак сплачував виставлені позивачем рахунки.

Суд зазначає, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Зважаючи на ті обставини, що Договір №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію від 17.07.2020 не підписаний відповідачем, у рахунках на оплату, які виставлялись позивачем, відсутнє посилання на реквізити вказаного договору, а при здійсненні часткових оплат відповідач у призначенні платежу посилався виключно на реквізити рахунків та не вказував реквізити договору (Договору №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію від 17.07.2020), суд вважає обгрунтованими доводи відповідач про неукладеність Договору №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію від 17.07.2020, так як матеріали справи не містять доказів фактичного виконання саме вказаного договору.

Однак при цьому, суд зазначає, що постачання електричної енергії відбувається на підставі договору про постачання електричної енергії, який укладається між споживачем та постачальником.

Відповідачем не надано суду доказів укладення між ним та постачальником електричної енергії (ПАТ «Київобленерго») договору на постачання електричної енергії, яким би забезпечувалось постачання електроенергії до котеджного містечка «Сонячна Долина».

Водночас, як вбачається з пояснень позивача, позивач є власником електроустановок, зокрема і трансформаторних підстанцій потужністю 630 кВА та 160 кВА, які забезпечують електроенергією котеджне містечко «Сонячна Долина», яке знаходиться у Київській області, Обухівський район, село Романків, вул. Лісова, та інші сусідні вулиці, в тому числі в селі Підгірці.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Долина» є компанією, яка надає послуги із обслуговування та утримання території котеджного містечка «Сонячна Долина», яке розташоване за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, с. Романків та с. Підгірці, в тому числі й щодо забезпечення освітлення місць загального користування, а також використовує електричну енергію для функціонування інших споруд та об`єктів, які споживають електричну енергію, зокрема, пропускні пункти, системи поливу, системи відкачування, системи регулювання дорожнього руху, приміщення, де знаходиться персонал відповідача, та інші об`єкти, які знаходяться у користуванні відповідача.

Вказані пояснення позивача не заперечувались відповідачем під час розгляду справи.

Таким чином, оскільки відповідач у своїй діяльності використовує електричну енергію, яка купується позивачем у ПАТ «Київобленерго» на підставі Договору про постачання електричної енергії №220074878 від 27.01.2017 (доказів споживання відповідачем електроенергії на підставі прямого договору, укладеного з постачальником, відповідачем суду не надано), суд дійшов висновку щодо обґрунтованості тверджень позивача про те, що відповідач повинен відшкодовувати позивачу вартість спожитої електричної енергії.

Доводи відповідача про те, що позивач не має жодних ліцензій на постачання електроенергії та не є оператором розподілу електричної енергії судом відхиляються, оскільки в даних конкретних правовідносинах позивач не виступає ані постачальником електроенергії, ані оператором її розподілу.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З матеріалів справи вбачається, що у липні 2020 року відповідачем фактично було спожито електроенергію на суму 110269,37 грн, у серпні 2020 року - електроенергію на суму 115201,32 грн, у вересня 2020 року - електроенергію на суму 134118,30 грн, у жовтні 2020 року - електроенергію на суму 89121,92 грн, у листопаді 2020 року - електроенергію на суму 120024,63 грн, у грудні 2020 року - 140052,78 грн, у січні 2021 року - електроенергію на суму 141429,48 грн, у лютому 2021 року - електроенергію на суму 134405,64 грн, у березні 2021 року - електроенергію на суму 100472,68 грн, у квітні 2021 року - електроенергію на суму 113074,96 грн, у травні 2021 року - електроенергію на суму 111180,15 грн, у червні 2021 року - електроенергію на суму 91180,49 грн, у липні 2021 року - електроенергію на суму 117897,57 грн, у серпні 2021 року - електроенергію на суму 146029,91 грн, у вересні 2021 року - електроенергію на суму 154098,06 грн, у жовтні 2021 року - електроенергію на суму 171234,30 грн, у листопаді 2021 року - електроенергію на суму 167234,27 грн, у грудні 2021 року - електроенергію на суму 253817,75 грн, у січні 2022 року - електроенергію на суму 84072,24 грн, у лютому 2022 року - електроенергію на суму 94017,84 грн, у березні 2022 року - електроенергію на суму 60905,04 грн, у квітні 2022 року - електроенергію на суму 101801,28 грн, у травні 2022 року - електроенергію на суму 66526,32 грн, у червні 2022 року - електроенергію на суму 64922,93 грн, що разом становить 2883089,23 грн.

Вказана інформація щодо обсягів фактично спожитої відповідачем електричної енергії відображена у рахунках на оплату (графа 3 рахунків), які виставлялись позивачем відповідачу.

Суд не приймає до уваги іншу інформацію, наведену позивачем у рахунках на оплату (зокрема, щодо розміру авансових платежів), оскільки позивач формуючи рахунки та вносячи в них інформацію, виходив з умов договору (відповідно до пояснень позивача, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, поданих до суду 10.04.2023).

При цьому, як встановлено судом, договір між сторонами не було укладено.

Відповідачем під час розгляду судом справи (в тому числі у відзиві на позовну заяву) не було викладено будь-яких заперечень щодо інформації про обсяги фактично спожитої ним електричної енергії, які вказані позивачем у рахунках на оплату.

При цьому, відповідач не вказував, що він взагалі не споживав електричну енергію у вказаний період, або споживав її в інших обсягах (менших).

Крім того, на переконання суду, саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Аналогічна правова позиція викладена у поставі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.

Власного контррозрахунку позовних вимог відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 11.08.2022 позивач направив на адресу відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вимогу про сплату боргу вих. №10/08-2022 від 10.08.2022, що підтверджується описом вкладенні у цінний лист та накладною АТ «Укрпошта».

Судом встановлено, що у спірному періоді відповідачем було сплачено на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 1946575,25 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, долученими позивачем до позовної заяви, та відображено у розрахунку заборгованості.

Таким чином, оскільки за спірний період відповідач фактично спожив від позивача електроенергію на загальну суму 2883089,23 грн, а відшкодував її вартість позивачу на суму 1946575,25 грн, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 936513,98 грн.

Доказів сплати грошових коштів у сумі 936513,98 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Долина» у сумі 936513,98 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Обслуговуючого кооперативу «Світло і порядок» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Долина» суми основного боргу у розмірі 1157152,63 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 936513,98 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 61557,72 грн, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Суд зазначає, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Зважаючи на те, що Договір №625/101 про відшкодування витрат за спожиту електроенергію між сторонами укладено не було, та у зв`язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача пені, нарахованої за невиконання обов`язку з відшкодування вартості спожитої електричної енергії.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Долина» (01103, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 5, офіс 6; ідентифікаційний код: 43712787) на користь Обслуговуючого кооперативу «Світло і порядок» (08710, Київська обл., Обухівський р-н, с. Романків, вул. Лісова, буд. 490; ідентифікаційний код: 41300238) суму основного боргу у розмірі 936513 (дев`ятсот тридцять шість тисяч п`ятсот тринадцять) грн 98 коп. та судовий збір у розмірі 14047 (чотирнадцять тисяч сорок сім) грн 71 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 15.05.2023.

Суддя О.М. Спичак