Ухвала

від 09.05.2023 по справі 916/905/23

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

"09" травня 2023 р. Справа № 916/905/23Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Склезь Ю.В., розглянувши у підготовчому засіданні справу,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ" (65003, м. Одеса, вул. Одарія, 1, код ЄДРПОУ 39525257),

до: Фізичної особи-підприємця Хлівненка Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 559120,86 грн.

За участю представників сторін:

від позивача - адвокат Бойко Д.В., довіреність від 30.12.2022 № 21/р8-22-34.

від відповідача - адвокат Лях Р.М., ордер серія ВТ № 1033602 від 04.04.2023.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Хлівненка Ігоря Миколайовича з вимогами про стягнення 559120,86 грн за Договором № 007390(2022) від 23.02.2022, з яких основна заборгованість у розмірі 384822,79 грн, пеня у розмірі 70955,00 грн, 3% річних у розмірі 11006,99 грн та інфляційні втрати у розмірі 92336,08 грн.

Ухвалою суду від 10.03.2023 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ" до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/905/23. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.04.2023.

3 травня 2023 року до Господарського суду Одеської області від фізичної особи-підприємця Хлівненка Ігоря Миколайовича надійшла заява про закриття провадження у справі (вх. суду № 14567/23), в якій відповідач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України просить суд закрити провадження у справі № 916/905/23, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

В обґрунтування заяви відповідач зазначає, що зі змісту Договору № 007390(2022) від 23.02.2022 слідує, що стороною договору є Хлівненко Ігор Миколайович (РНОКПП НОМЕР_1 ), тобто фізична особа. Всі інші заяви та акти, серед яких Акт обстеження комерційного вузла обліку газу від 18.02.2022, Заява-приєднання до умов договору від 18.02.2022 були укладені від ОСОБА_1 , як фізичної особи, а не суб`єкта господарювання, а самі послуги, які споживав відповідач, використовувались ним для задоволення своїх власних потреб, не пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем невірно обрано юрисдикцію суду.

Представник позивача у підготовчому засіданні 09.05.20223 заперечив проти задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 09.05.20223 підтримав та просив задовольнити клопотання про закриття провадження у справі.

У підготовчому засіданні 09.05.2023 після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини ухвали і повідомлено представників сторін про орієнтований час складення повної ухвали.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі, заслухавши аргументи та заперечення представників сторін, дійшов висновку про його задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196-205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою.

Частиною 2 ст. 185 ГПК України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України визначені підстави закриття провадження у справі, згідно з яким господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Застосування наведеної вище норми пов`язано з необхідністю вилучати з процесу господарського судочинства справи, відкриті за позовами, що подані внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, чи право або інтерес не підлягають судовому захисту.

Відповідно до ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Так, в силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що фізична особа-підприємець може бути стороною спору у господарському судочинстві лише у разі, якщо розгляд такого спору в господарському суді прямо передбачено Господарським процесуальним кодексом України та відповідним законом, а коло господарських спорів, у яких стороною може бути фізична особа, законом обмежене.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена ст. 20 Господарського кодексу України).

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтею 25 Цивільного кодексу України встановлено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Статтею 26 Цивільного кодексу України встановлено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 320 Цивільного кодексу України).

Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у фізичної особи-підприємця Хлівненко І.М. існує заборгованість за отриманий природній газ у розмірі 384822,79 грн.

Матеріали справи свідчать, що 23.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ" (надалі - постачальник або позивач) і фізичною особою ОСОБА_1 (надалі - споживач або відповідач) був укладений Договір постачання природного газу промисловим споживачам та іншим суб`єктам господарювання (надалі - Договір).

Судом встановлено, що Договір укладений зі споживачем - фізичною особою ОСОБА_1 , який його і підписав саме як фізична особа.

Також Додаток № 2 до Договору "ЗАЯВА-ПРИЄДНАННЯ" підписана споживачем - фізичною особою ОСОБА_1 . Назва та опис об`єкта - "Хлівненко І.М.". Адреса об`єкта - " АДРЕСА_2 ".

Так, у розділі І "ТЕРМІНИ, ЩО ВИЗНАЧЕНІ ДОГОВОРОМ", сторони визначили у Договорі термін "Споживач" - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб або використання в якості сировини, а не для перепродажу.

Як слідує з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, проведено державну реєстрацію права власності за Хлівненко Ігорем Миколайовичем, на об`єкт нерухомого майна: "житловий будинок з центром відпочинку та спорту, об`єкт житлової нерухомості: Так", за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу серія-номер 5547 від 19.11.2021.

З викладеного слідує, що ОСОБА_1 володіє 1/1 часткою житлового будинку з центром відпочинку та спорту, за адресою: АДРЕСА_2 , який є об`єктом житлової нерухомості. На вказану адресу нерухомого об`єкта споживача постачався природний газ за Договором.

Проаналізувавши надані позивачем в обґрунтування позову докази, суд дійшов висновку, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ" і фізичною особою-підприємцем Хлівненко Ігорем Миколайовичем відсутні договірні правовідносини за Договором № 007390(2022) від 23.02.2022.

Суд звертає увагу, що споживачем за Договором може бути - фізична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб.

Отже, позивач у справі не довів суду, що у нього склались договірні правовідносини за Договором саме з фізичною особою-підприємцем Хлівненко І.М..

Таким чином, Хлівненко Ігор Миколайович у Договорі діє як споживач - фізична особа, а не як фізична особа-підприємець.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Наявність статусу підприємця у Хлівненка І.М. не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця він виступає як ФОП у всіх своїх правовідносинах.

Отже, доказів того, що Договір укладений саме з фізичною особою-підприємцем Хлівненко І.М., матеріали справи не містять та позивачем в порядку встановленому ГПК України таких доказів суду не надано.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом вимог ст.ст. 15, 20 Цивільного кодексу України, гл. 4 ГПК України особа здійснює право на захист на свій розсуд, а тому позивачеві належить право визначати особу, яка повинна відповідати за його позовом.

Суд роз`яснює позивачу, що спір згідно підстав і предмета позову та визначеного складу сторін згідно поданої у даній справі позовної заяви підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.

Разом з тим, враховуючи вищезазначені обставини щодо наявності приватноправового спору, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки спір за вказаними позовними вимогами не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити клопотання фізичної особи-підприємця Хлівненка Ігоря Миколайовича про закриття провадження у справі.

2. Закрити провадження у справі № 916/905/23.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга у відповідності до частини 1 статті 256 ГПК України.

Повну ухвалу складено 15.05.2023.

Суддя Нікітенко С.В.