Постанова

від 15.05.2023 по справі 420/25491/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/25491/21

Головуючий І інстанції: Юхтенко Л.Р.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 07.11.2022р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління статистики в Одеській області про визнання протиправним, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

14.12.2021р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУС в Одеській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУС в Одеській області від 28.10.2021р. №261-к про переведення її - начальника відділу ведення та контролю даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення ГУС в Одеській області з 02.11.2021р. на посаду головного спеціаліста відділу організації та збирання даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення ГУС в Одеській області;

- зобов`язати ГУС в Одеській області внести зміни в наказ від 28.10.2021р. №261-к про її звільнення з посади головного спеціаліста відділу організації та збирання даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення ГУС в Одеській області «за власним бажанням» у зв`язку із виходом на пенсію в частині формулювання посади, з якої проведене звільнення і підстав звільнення та вважати позивача звільненою з посади «начальника відділу введення та контролю даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення» ГУС в Одеській області в Одеській області за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію на підставі п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про Державну службу», ч.1 ст.38 КЗпП України;

- зобов`язати ГУС в Одеській області внести зміни до її трудової книжки серії НОМЕР_1 , а саме: в розділи «відомості про роботу» зазначити «запис за №24 від 02.11.2021р. є недійсним», «запис за №25 від 03.11.2021р. - змінити, та вважати правильним запис: «звільнено з посади державної служби за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу», ч.1 ст.38 КЗпП України»;

- зобов`язати ГУС в Одеській області виплатити їй «вихідну допомогу» у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачку було необґрунтовано та безпідставно переведено на нижчу посаду (без її волевиявлення) та, відповідно, звільнено з такої посади, оскільки оскаржувані рішення прийняті з порушенням процедури, не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, є необґрунтованими, протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року (ухваленим в порядку загального провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУС в Одеській області щодо звільнення ОСОБА_1 з посади «головного спеціаліста відділу організації та збирання даних вибіркових обстежень населення Управління збирання даних вибіркових обстежень населення» ГУС в Одеській області «за власним бажанням» у зв`язку з виходом на пенсію, на підставі ч.3 ст.86 Закону України «Про державну службу», ч.1 ст.38 КЗпП України. Зобов`язано відповідача внести зміни до наказу від 03.11.2021р. №270-к про звільнення позивача, зазначивши підставою звільнення «за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію на підставі п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу», ч.1 ст.38 КЗпП України» та внести відповідний запис у трудову книжку ОСОБА_1 . Зобов`язано ГУС в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ГУС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 23.12.2022р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2022р. в частині відмови у задоволенні її позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

28.12.2022р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за освітою є економістом (присвоєно кваліфікацію) за спеціальністю «статистика» у відповідності до диплому серії НОМЕР_2 , виданого 28.06.1982р. Одеським інститутом народного господарства.

З 04.08.1982р. позивач працювала в Статистичному управлінні Одеської області на посадах економіста, старшого економіста та начальників різних відділів в Управлінні, що підтверджується відомостями з трудової книжки від 04.08.1982р. серії НОМЕР_1 .

01.04.2021р., позивачку, на підставі наказу №56-к було переведено на посаду «начальника відділу введення та контролю даних вибіркових обстежень населення», про що у трудовій книжці зроблено запис №23.

13.10.2021р. позивачем на ім`я начальника ГУС в Одеській області було подано заяву, в якій остання просила перевести її на посаду «головного спеціаліста відділу організації та збирання даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення» з посадовим окладом - 5500 грн. з 02.11.2021р.

28.10.2022р. наказом ГУС в Одеській області від 02.11.2021р. №261-к було вирішено перевести позивача - «начальника відділу введення та контролю даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення» на посаду «головного спеціаліста відділу організації та збирання даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення» ГУС в Одеській області, за її згодою, із збереженням 5 рангу державного службовця.

Підставою для прийняття даного наказу було зазначено заяву позивачки від 13.10.2021р.

02.11.2021р. позивачка була ознайомлена з вказаним наказом, про що свідчить її особистий підпис.

Згідно з актами про відсутність на робочому місці за 01.11.2021р. та 02.11.2021р. начальниками відділів та заступником начальника ГУС в Одеській області складено акти про те, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі 01.11.2021р. та 02.11.2021р. з попередженням керівництва стосовно відвідування УПФУ в Приморському районі м.Одеси.

03.11.2021р. позивачем на ім`я начальника ГУС в Одеській області було подано заяву, в якій вона просила звільнити її «за власним бажанням» з посади державної служби, у зв`язку з виходом на пенсію 03.11.2022р.

03.11.2021р. наказом ГУС в Одеській області від 03.11.2021р. №270-к було вирішено звільнити ОСОБА_1 - головного спеціаліста відділу з посади державної служби за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, ч.3 ст.86 Закону України «Про державну службу» (із змінами) та ч.1 ст.38 КЗпП України.

З вказаним наказом позивач була ознайомлена - 03.11.2021р. (а.с.20).

01.11.2021р. ГУС в Одеській області було видано ОСОБА_1 довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби станом на жовтень 2021р., про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця на посаді начальника відділу ведення та контролю даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення станом на листопад 2021р. та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за періоди з 01.11.2016р. по 31.10.2021р.

Не погодившись з прийнятим наказом про переведення на нижчу посаду та стверджуючи, що була введена в оману та підписала заяву на переведення під тиском, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, часткової неправомірності спірних дій та рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.6 ст.43 Конституції України, громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення.

Правовий статус державних службовців, підстави, порядок притягнення їх до дисциплінарної відповідальності та її види передбачено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VІІІ.

За визначенням, наведеним у ч.2 ст.1 Закону № 889-VIII, державним службовцем є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані із виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Частиною 1 ст.38 Закону №889-VIII визначено, що прийняття на державну службу, просування по службі державних службовців, вирішення інших питань, пов`язаних із службою, здійснюються з урахуванням категорій посад державної служби, а також рангів державних службовців як виду спеціальних звань, що їм присвоюються.

Так, умови та підстави переведення державних службовців із займаних ними посад на інші рівнозначні або нижчі вакантні посади у тому ж самому чи іншому державному органі є предметом регулювання ст.41 Закону №889-VIII.

Згідно з вказаною статтею, державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або ж керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Таким чином, Закон №889-VIII встановлює можливість переведення державного службовця на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі без обов`язкового проведення конкурсу. Рівнозначна посада, у свою чергу, це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

При цьому, у силу вимог ч.2 ст.41 Закону №889-VIII, таке переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч.3 ст.5 Закону №889-VIII).

Відповідно до ст.32 КЗпП України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Роботодавець не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

При цьому, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється на підставі п.6 ст.36 КЗпП України.

У контексті обставин даної справи системний та цільовий способи тлумачення вказаних норм дають судовій колегії підстави дійти висновку про те, що Законом №889-VIII та КЗпП України не визначено, в якій формі надається згода державного службовця на його переведення (письмова або усна), однак, за загальним правилом, рішення про переведення державного службовця приймається за його відповідною заявою щодо переведення на іншу посаду. Працівник має право на власний розсуд обирати спосіб доведення своєї волі до відома власника або уповноваженого ним органу.

Так, як встановлено з матеріалів справи та вже зазначалося раніше, 13.10.2021р. позивачем на ім`я начальника ГУС в Одеській області було подано заяву, в якій вона просила перевести її на посаду «головного спеціаліста відділу організації та збирання даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення» з посадовим окладом 5500 грн. з 02.11.2021р.

Зі змісту вказаної вище власноручної заяви позивачки, поданої нею 09.03.2022р., чітко вбачається, що ОСОБА_1 добровільно висловила бажання (згоду) бути переведеною на іншу посаду.

А як видно зі змісту адміністративного позову, основними доводами позивача фактично є те, що вказану заяву нею було написано «під тиском», адже безпосереднім керівником - ОСОБА_2 було запропоновано написати заяву на переведення на нижчу посаду у зв`язку з досягненням 60-річного віку, а позивач бажала працювати надалі. При цьому, заява про переведення на нижчу посаду була подана нею з переконанням, що їй буде призначена пенсія, як державному службовцю - начальнику відділу, але такого не відбулось, а тому, на її думку, вона фактично була введена в оману. Позивач зазначає про те, що керівництво запевнило її, що переведення на нижчу посаду не вплине на призначення їй пенсії державного службовця.

Окрім того, позивач звернула увагу на те, в поданій заяві, вона просила перевести її на посаду «головного спеціаліста відділу», в якому була «начальником», проте, оскаржуваним наказом №261-к вона фактично була переведена на іншу посаду в іншому відділі та на підставі п.1 ч.1 ст.41 Закону №889-VIII, тобто за рішенням керівника державної служби.

Дана обставина, на переконання позивача, є підтвердженням того, що рішення про переведення позивача було не її власним волевиявленням, а ініціативою керівництва.

Обґрунтовуючи ж свої заперечення щодо цього позову, відповідач у відзиві на позовну заяву, зокрема, зазначив, що 13.10.2021р. керівництво ГУС в Одеській області отримало заяву позивача з проханням перевести її на посаду головного спеціаліста відділу організації та збирання даних вибіркових обстежень населення цього Управління з 02.11.2021р. Отже, на момент написання заяви про переведення на посаду головного спеціаліста було наявне відповідне волевиявлення позивача, про що свідчить власноруч написана та особисто підписана нею заява.

Так, на підставі поданої особисто позивачем заяви, адже у керівництва були відсутні сумніви щодо добровільності написання такої заяви, 28.10.2021р. і було прийнято спірний наказ за №261-к, яким позивачку було переведено з 02.11.2021р. з посади «начальника відділу введення та контролю даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення» ГУС в Одеській області - на посаду «головного спеціаліста відділу організації і збирання даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення» ГУС в Одеській області, за «її згодою» та на підставі ч.3 ст.39 та п.1 ст.41 Закону №889-VIII. А тому, позивач, у даному випадку, до 01.11.2021р. включно, мала право на відкликання поданої нею заяви на переведення з будь-яких причин, однак таких дій не вчиняла. Більш того, ознайомившись 02.11.2021р. з наказом про переведення, позивачка не відмовилася від підписання наказу та не надала жодних заперечень.

Також, як вбачається зі змісту пояснень допитаної в суді 1-ї інстанції свідка ОСОБА_3 («начальника Управління збирання даних вибіркових обстежень населення» ГУС в Одеській області), яке з 08.04.2021р. є безпосереднім керівником позивачки, 13.10.2021р. позивач особисто принесла до неї на підпис свою власноручно написану заяву про переведення її на нижчу посаду і жодного тиску при цьому вона на позивачку не здійснювала.

У світлі доводів сторін та наявних у справі доказів, колегія суддів звертає увагу на те, що у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992р. №9 роз`яснено, що по справах про звільнення за власним бажанням суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст.38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

У такій категорії справ суди особливу увагу приділяють дослідженню поведінки позивача після написання ним заяви (рапорту) про звільнення, оскільки якщо на працівника справді чинився тиск з метою його звільнення, то в останнього є можливість відкликання такої заяви, в тому числі засобами поштового, телеграфного чи електронного зв`язку, або звернення із заявою чи скаргою до органів поліції, Державної служби України з питань праці тощо. Саме такі дії позивача можуть свідчити про відсутність наміру і вільного волевиявлення на звільнення.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 17.02.2020р. у справі №495/9926/18 та від 11.12.2019р. у справі №483/1070/17.

Втім, будь-яких відомостей та належних і достовірних доказів про те, що на ОСОБА_1 при поданні вказаної заяви з боку посадових осіб ГУС в Одеській області чинився який-небуть тиск матеріали справи не містять та судом апеляційної інстанції не встановлено.

Суд 1-ї інстанції, у даному випадку, вірно врахував, що після написання заяви про переведення на нижчу посаду, з 13.10.2021р. до 02.11.2021р. включно, позивач жодним чином не демонструвала своє небажання переводитися на іншу посаду, не вчиняла будь-яких активних дій щодо відкликання поданої нею заяви про переведення на іншу посаду, як і не зверталася до вище стоячого керівництва та органів поліції з питань вчинення на неї тиску.

Наведені ж позивачем доводи щодо її усного звернення до безпосереднього керівника ОСОБА_2 стосовно відкликання поданої заяви на переведення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги та відхиляються, як безпідставні і необґрунтовані.

На користь зазначених вище висновків суду свідчить і той факт, що позивач ознайомилася під власний підпис зі спірним наказом від 28.10.2022р. №261-к про переведення та жодних зауважень та заперечень не виказала.

Таким чином, матеріалами справи достовірно підтверджено, що позивач особисто та свідомо написала заяву, якою фактично надала свою згоду на переведення її на нижчу посаду, що й стало підставою для прийняття спірного наказу ГУС в Одеській області від 28.10.2022р. №261-к про переведення ОСОБА_1 - начальника відділу введення та контролю даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення ГУС в Одеській області з 02.11.2021р. на посаду головного спеціаліста відділу організації та збирання даних вибіркових обстежень населення управління збирання даних вибіркових обстежень населення, за її згодою, із збереженням 5 рангу державного службовця.

Аналізуючи у сукупності фактичні обставини, суд апеляційної інстанції наголошує, що в такій категорії справ міра свідомої та необхідної поведінки особи (працівника) характеризується певним алгоритмом дій, яких остання, очевидно, має дотримуватися після подання заяви про переведення, у тому разі, якщо на її думку така заява була подана під тиском. Зокрема, якщо на працівника і справді чинився тиск з метою його переведення або ж звільнення, то в останнього є можливість відкликання такої заяви, в тому числі засобами поштового, телеграфного чи електронного зв`язку, або звернення із заявою чи скаргою до органів поліції, Державної служби України з питань праці тощо. Саме такі дії позивача (виключаючи знеособленість) можуть свідчити про відсутність наміру та вільного волевиявлення на переведення чи звільнення.

Як уже зазначалося судом вище, такий підхід до правосвідомості особи, на яку нібито чинився тиск з метою її звільнення або переведення її на іншу посаду, окреслений у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992р. №9.

Жодного спростування вищевказаних обставин позивачем під час розгляду справи як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не наведено та відповідних доказів не надано.

У цьому контексті, суд 1-ї інстанції цілком обґрунтовано зазначив про те, що позивачем не було надано і будь-яких доказів звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії та прийняття рішення про відмову у призначенні такої пенсії, що, в цілому, спростовує доводи позивача про введення її відповідачем в оману щодо можливості призначення пенсії як державному службовцю за посадою начальника відділу. Доказів того, що зазначені дії призвели до настання негативних наслідків у вигляді порушення прав ОСОБА_1 на призначення пенсії до суду апеляційної інстанції також надано не було.

Більш того, враховуючи той факт, що питання призначення (або відмови у призначенні) позивачу пенсії чи правильність обрахунку розміру пенсійних виплат не оскаржується, вказані обставини і не є предметом перевірки судом апеляційної інстанції у цій справі.

Відповідно, заявлені позовні вимоги в цій частині задоволенню дійсно не підлягають.

Що ж стосується інших позовних вимог щодо зобов`язання ГУС в Одеській області внести зміни в наказ від 03.11.2021р. №270-к про звільнення позивача з посади за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію на підставі п.7 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, ч.1 ст.38 КЗпП України, то судова колегія з цього приводу зазначає таке.

Так, згідно зі ст.83 Закону №889-VIIІ, державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (ст.86 ), за ініціативою суб`єкта призначення (ст.87), у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (ст.88), у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (ст.43), а також у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст.86 Закону №889-VIII, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

При цьому, державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого ч.1 цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Як уже зазначалося колегією суддів, п.7 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII виокремлює припинення державної служби у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.

Так, як свідчать матеріали справи, 03.11.2021р. позивачем на ім`я начальника ГУС в Одеській області було подано заяву, в якій вона просила звільнити її «за власним бажанням» з посади державної служби у зв`язку з виходом на пенсію 03.11.2022р. Відтак, у вказаній заяві позивач не зазначала конкретної посади, з якої вона просила звільнитися, вказуючи виключно на підставу для звільнення: «за власним бажанням з посади державної служби у зв`язку з виходом на пенсію».

Доводи позивача про відсутність з її боку об`єктивних підстав для подання спірної у цій справі заяви про її переведення не змінюють суті заяви про звільнення, а тому не встановлюють жодних підстав для відсутності її реалізації керівником державної служби.

З огляду на викладене, наказом ГУС в Одеській області від 03.11.2021р. №270-к було вирішено звільнити позивача (яка на момент звільнення займала посаду головного спеціаліста відділу) 03.11.2021р. з посади державної служби «за власним бажанням» у зв`язку з виходом на пенсію, ч.3 ст.86 Закону №889-VIII, ч.1 ст.83 КЗпП України.

З матеріалів справи видно, що позивач була ознайомлена з вказаним наказом - 03.11.2021р.

Отже, на підставі викладеного, колегія суддів доходить до аналогічного, що і суд першої інстанції висновку про те, що в діях відповідача була відсутня помилка в частині найменування посади ОСОБА_1 , оскільки вже з 02.11.2021р. вона була в законний спосіб переведена на посаду головного спеціаліста відділу, а також, ознайомившись із наказом про звільнення, позивач жодних заперечень не надала.

Доводи апеляційної скарги позивача не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували вказані вище висновки судів обох інстанції.

У той же час, варто звернути увагу на те, що відповідач в оскаржуваному наказі безпідставно послався на норми ч.3 ст.86 Закону №889-VIII, що закріплюють обов`язок суб`єкта призначення звільнити державного службовця у строк, визначений в поданій заяві, оскільки, як уже зазначалося вище, в поданій заяві позивач чітко просила звільнити її «за власним бажанням з посади державної служби у зв`язку з виходом на пенсію», тобто нею було визначено причину звільнення. Відповідно, застосуванню підлягала норма п.7 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, що безпосередньо встановлює таку підставу припинення державної служби, як вихід державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку.

Враховуючи зазначені вище обставини справи та норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, висновок суду 1-ї інстанції відносно незаконності дій відповідача щодо звільнення позивача з посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, на підставі ч.3 ст.86 Закону №889-VIII, ч.1 ст.38 КЗпП України, а також наявності достатніх підстав для внесення змін в наказ ГУС в Одеській області від 03.11.2021р. №270-к про звільнення позивача та, як наслідок, внесення відповідного запису в її трудову книжку, шляхом зазначення підстав для звільнення «за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію на підставі п.7 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, ч.1 ст.38 КЗпП України», є законним та в повній мірі обґрунтованим.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з положеннями ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення її прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останньої.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Доводи та аргументи апеляційної скарги позивача судова колегія вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновки суду і свідчать про незгоду апелянта з правовою оцінкою, наданою судом 1-ї інстанції щодо обставин цієї справи, встановлених під час її розгляду.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційних скарг, згідно зі ст.316 КАС України, залишає дані апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 15.05.2023р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко