Рішення

від 05.05.2023 по справі 522/23368/21

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/23368/21

Провадження 2/522/2744/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

05 травня 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Звонецької І.М.,

розглянувши у загальному позовному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації,-

В С Т А Н О В И В:

23 грудня 2021 року позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03.03.2000 року між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб. 19.03.2008 року рішенням суду шлюб розірвано. Рішення набрало чинності 03.04.2008 року. 03.08.2008 року ОСОБА_1 відділом РАЦС було видано Свідоцтво на підтвердження того, що 03.04.2008 року шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано. 04.06.2008 року позивачка звернулась до Іллічівського міського суду (справа № 2-90/11) із позовом до відповідача про поділ майна подружжя, включаючи майно ПП «Агростар Ч» - земельну ділянку площею 12,7794 га, земельну ділянку площею 0,1627 га, цілісний майновий комплекс колишнього військового містечка № НОМЕР_1 загальною площею 1147,40 кв.м, оскільки ПП «Агростар Ч» було зареєстровано 17.08.2005 року (в період перебування у шлюбі). ОСОБА_2 звернувся до Біляївського районного суду (справа № 496/1249/13) із позовом про визнання майна ПП «Агростар Ч» об`єктом його особистої приватної власності. Постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 496/1249/13 у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено, у зв`язку із чим майно ПП «Агростар Ч» не є об`єктом права особистої приватної власності. Враховуючи період придбання приватним підприємством «Агростар Ч» вищевказаного майна (з 27.12.2005 по 17.05.2008 року), позивачка вважає, що майно ПП «Агростар Ч», придбане в період перебування позивачки та відповідача в шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. На думку позивачки, ОСОБА_2 в період з 17.05.2008 року по 25.06.2008 року здійснив відчуження майна ПП «Агростар Ч» іншим фізичним та юридичним особам без згоди позивачки (другої з подружжя). Оскільки відчуження відбулося без згоди позивачки, вона вважає, що має право на компенсацію половини вартості відчуженого майна ПП «Агростар Ч». Загальна сума продажу майна становила у 2008 році 4439000,00 грн. Частка позивачки складає 2219500,00 грн. Але станом на травень-червень 2008 року курс долару до гривні був меншим, тому позивачка перерахувала суму продажу в долар відповідно до курсу станом на 2008р., та потім в гривні відповідно до курсу долару станом на час подання позовної заяви. В результаті сума позову склала 12199021,00 грн. Позивачка, посилаючись на ст.ст.113-117, 330, 611 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача грошову компенсацію у розмірі 12199021,00 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 11 січня 2022 року провадження по справі відкрито.

16травня 2022року (оскількиу зв`язкуіз військовоюагресією РосійськоїФедерації протиУкраїни представник ОСОБА_2 адвокат СавицькаО.М.перебувала вевакуації вРеспубліці Молдовібез доступудо документівсправи таповернулася 14.05.2022року)від відповідачана адресусуду надійшоввідзив напозовну заяву,згідно якогопозовні вимогивідповідач невизнає,а позоввважає безпідставним.Відповідач вказує,що утворенняпідприємства таформування статутногокапіталу ПП«Агростар Ч»було здійснено ОСОБА_2 особисто закошти,подаровані йому4травня 2005року матір`ю, ОСОБА_3 ізрозміром статутногокапіталу 400грн.Статутний капіталПП «АгростарЧ» післярозірвання шлюбуз ОСОБА_1 в періодз 24.06.2008по 08.10.2008р.було сформовано ОСОБА_2 поза шлюбомза особистікошти насуму 1299600грн. Статутний капітал ПП «Агростар Ч» не належить до спільної власності подружжя ОСОБА_4 , та відповідно позивачка не має права ні на частину корпоративних прав, ні наотримання часткимайна підприємства,ні наотримання прибуткувід діяльностіпідприємства.Земельну ділянкуплощею 12,7794га,земельну ділянкуплощею 0,1627га,цілісний майновийкомплекс колишньоговійськового містечка№ НОМЕР_1 загальною площею1147,40кв.мПП «АгростарЧ» придбалоза рахунокрезультатів своєїгосподарської діяльності,яку проводилов томучислі іззалученням кредитнихкоштів банку. З врахуванням висновків,викладених ВеликоюПалатою ВерховногоСуду упостанові від29червня 2021року усправі №916/2813/18(провадження№ 12-71гс20),право власностіна майно,передане учасникамигосподарського товаристваяк вклад,належить товариству,а нейого учасникам(засновникам).Тому майно господарськоготовариства належитьйому направі власностіі неможе належатина правівласності іншимособам.Зокрема,таке майноне моженалежати направі спільноївласності учаснику(засновнику,члену)приватного підприємствата йогоподружжю (колишньомуподружжю). З моментувнесення грошовихкоштів чиіншого майнаяк вкладутаке майноналежить направі власностісамому товариству,і воновтрачає ознакиоб`єктаправа спільноїсумісної власностіподружжя. Належне підприємству ПП «Агростар Ч» майно здійснило відчуження саме підприємство як учасник цивільно-правових відносин, саме підприємство, а не відповідач, отримало грошові кошти від продажу майна (приміщень та земельних ділянок). Відповідач жодних грошей від продажу не отримував. Дивідендів від підприємства відповідач також не отримував. Відповідач не здійснював відчуження майна як один із подружжя, тому ст.369 ЦК України та ст.65 СК України в даному випадку застосовані бути не можуть, компенсація відповідачці не здійснюється. Застосування позивачкою еквіваленту долару США до компенсації вартості майна, яке було відчужено у гривнях є протизаконним, оскільки розрахунки проводилися у гривнях, грошовий еквівалент у іноземній валюті сторонами не визначався.

07 червня 2022 року до суду від позивачки надійшла відповідь на відзив.

11 липня 2022 року до суду від позивачки надійшла відповідь на відзив (доповнення).

11 липня 2022 року до суду від відповідача надійшли заперечення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2022 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представниця позивачки позов підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити.

В судовому засіданні представниця відповідача позов не визнала, проти його задоволення заперечувала в повному обсязі, просила у задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 3 березня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб.

3 квітня 2008 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Іллічівського міського управління юстиції Одеської області зроблено відповідний актовий запис № 69 3 квітня 2008 року. Свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 видано ОСОБА_1 03.08.2008 року (сторонами ці факт визнані).

17 серпня 2005 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було зареєстровано Приватне підприємство «Агростар Ч» (ідентифікаційний код 33722249, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО №260435, номер запису про державну реєстрацію 15561020000010598).

Відповідно до Статуту ПП «Агростар Ч», зареєстрованого 17.08.2005р., його єдиним засновником був ОСОБА_2 , статутний капітал підприємства на момент його утворення складав 400,00 грн.

На час звернення позивачкою із позовом та ухвалення рішення єдиним засновником підприємства є ОСОБА_5 .

За договором купівлі-продажу від 27 грудня 2005р., укладеним між ДП «Укрспецконверсія» та ПП «Агростар Ч», посвідченим нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори, реєстровий № 1-6611, останнє купило цілісний майновий комплекс колишнього військового містечка № НОМЕР_1 , розташований за адресою: територія Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області, 7 км траси Одеса-Рені, на земельній ділянці площею 12,0 га.

Свідоцтво про право приватної власності ПП «Агростар Ч» на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: територія Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області, 7 км траси Одеса-Рені, було видано виконавчим комітетом Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області 13.11.2007р. на підставі рішення виконавчого комітету Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області.

26 січня 2006р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ПП «Агростар Ч» було укладено кредитний договір № 123 КЮ на суму 877000,00 грн. (п.1.1 Кредитного договору) з метою поповнення обігових коштів (п.1.4 Кредитного договору).

29 січня 2007р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ПП «Агростар Ч» було укладено кредитний договір № 11109906000 на суму 631250,00 грн. (п.1.1 Кредитного договору) з метою фінансування поточної діяльності (п.1.4 Кредитного договору).

Кредитні договори укладалися не будь-ким з подружжя ОСОБА_4 , а ПП «Агростар Ч», і не в інтересах сім`ї ОСОБА_4 , а в інтересах ведення фінансово-господарської діяльності ПП «Агростар Ч».

Свідоцтво про право приватної власності ПП «Агростар Ч» на нежитлову будівлю площею 25,20 кв.м, розташовану за адресою: Великодальницька сільська рада Біляївського району Одеської області, траса Одеса-Рені, 7 км+500м, було видано виконавчим комітетом Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області 13.11.2007р. на підставі рішення виконавчого комітету Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області.

Згідно з Договором купівлі-продажу від 01 лютого 2008р., укладеним між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області та ПП «Агростар Ч», останнє купило земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 12,7794 га, що перебувала в оренді ПП «Агростар Ч» на підставі Договору оренди від 16 квітня 2007р., зареєстрованого в Одеській філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 14 травня 2007р. № 04.07.516.00004, розташовану за адресою: Одеська область, Біляївський район, Великодальницька сільська рада, 7-й км траси Одеса-Рені (за межами с.Великий Дальник), для виробничо-складського комплексу. Кадастровий номер земельної ділянки 5121081400:01:002:0229.

Згідно з Договором купівлі-продажу від 01 лютого 2008р., укладеним між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області та ПП «Агростар Ч», останнє купило земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,1627 га, що перебувала в оренді ПП «Агростар Ч» на підставі Договору оренди від 16 квітня 2007р., зареєстрованого в Одеській філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 14 травня 2007р. № 04.07.516.00004, розташовану за адресою: Одеська область, Біляївський район, Великодальницька сільська рада, 7-й км + 500м автодороги Одеса-Рені (за межами с.Великий Дальник), для виробничо-складського комплексу. Кадастровий номер земельної ділянки 5121081400:01:002:0230.

23 квітня 2008р. ПП «Агростар Ч» отримало Державний акт серія ЯД № 976435 на право власності на земельну ділянку площею 12,7794 га, розташовану за адресою: Одеська область, Біляївський район, Великодальницька сільська рада, 7-й км траси Одеса-Рені (за межами с.Великий Дальник), для виробничо-складського комплексу. Кадастровий номер земельної ділянки 5121081400:01:002:0229. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 02.08.516.00003.

23 квітня 2008р. ПП «Агростар Ч» отримало Державний акт серія ЯД № 976434 на право власності на земельну ділянку площею 0,1627 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для виробничо-складського комплексу. Кадастровий номер земельної ділянки 5121081400:01:002:0230. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 02.08.516.00002.

Оплата за вищеназвані земельні ділянки була здійснена ПП «Агростар Ч» в наступному порядку:

- 5000,00 грн. за земельну ділянку площею 0,1627 га платіжним дорученням від 02.04.2008р.;

- 41092,91 грн. - за земельну ділянку площею 0,1627 га платіжним дорученням від 04.04.2008р.;

- 807400,00 грн. - за земельну ділянку площею 12,7794 га платіжним дорученням від 04.04.2008р.;

- 865800,00 грн. за земельну ділянку площею 12,7794 га платіжним дорученням від 04.04.2008р.;

- 1947204,02 грн. за земельну ділянку площею 12,7794 га платіжним дорученням від 04.04.2008р.

25 червня 2008 року ПП «Агростар Ч» за рахунок власних коштів підприємства повністю повернуло банку кредитні кошти, отримані за кредитними договорами від 26.01.2006 року № 123 КЮ та від 29 січня 2007 року № 11109906000, що підтверджується довідкою ПП «Агростар Ч».

Рішенням засновника від 26 червня 2008 року ОСОБА_2 збільшив розмір статутного капіталу ПП «Агростар Ч» до 800400,00 грн. Ці зміни до Статуту підприємства були зареєстровані державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради Чабаном В.А. 27 червня 2008 року.

Рішенням засновника від 15 вересня 2008 року ОСОБА_2 збільшив розмір статутного капіталу ПП «Агростар Ч» до 1 300000,00 грн. Ці зміни до Статуту підприємства були зареєстровані державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради Чабаном В.А. 15 вересня 2008 року.

Статутний капітал ПП «Агростар Ч» сформовано ОСОБА_2 на суму 1299600 грн. в період з 24.06.2008 по 08.10.2008р. в наступному порядку:

- 24 червня 2008 року - в сумі 380000,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 7, квитанція банку № 32 від 24.06.2008 року);

- 25 червня 2008 року - в сумі 420000,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 8, квитанція банку № 3 від 25.06.2008 року);

- 15 вересня 2008 року - в сумі 83000,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 19, квитанція банку № 6 від 15.09.2008 року);

- 16 вересня 2008 року - в сумі 16000,00 грн. (видатковий касовий ордер № 20, квитанція банку № 26 від 16.09.2008 року);

- 17 вересня 2008 року - в сумі 16800,00 грн. (видатковий касовий ордер № 21, квитанція банку № 27 від 17.09.2008 року);

- 19 вересня 2008 року - в сумі 10000,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 22, квитанція банку № 36 від 19.09.2008 року);

- 22 вересня 2008 року - в сумі 46 600,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 23, квитанція банку № 12 від 22.09.2008 року);

- 24 вересня 2008 року - в сумі 56000,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 24, квитанція банку № 26 від 24.09.2008 року);

- 25 вересня 2008 року - в сумі 11000,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 25, квитанція банку № 29 від 25.09.2008 року);

- 26 вересня 2008 року - в сумі 38000,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 26, квитанція банку № 18 від 26.09.2008 року);

- 29 вересня 2008 року - в сумі 55000,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 27 квитанція банку № 10 від 29.09.2008 року);

- 01 жовтня 2008 року - в сумі 32000,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 28, квитанція банку № 39 від 01.10.2008 року);

- 02 жовтня 2008 року - в сумі 14070,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 29, квитанція банку № 21 від 02.10.2008 року);

- 03 жовтня 2008 року - в сумі 28 275,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 30, квитанція банку № 5 від 02.10.2008 року);

- 06 жовтня 2008 року - в сумі 50678,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 31, квитанція банку № 34 від 06.10.2008 року);

- 07 жовтня 2008 року - в сумі 29 000,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 32, квитанція банку № 67 від 07.10.2008 року);

- 08 жовтня 2008 року - в сумі 13 177,00 грн. (прибутковий касовий ордер № 33, квитанція банку № 18 від 08.10.2008 року).

Відповідно дост. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідност. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зіст. 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 СК України).

Таке ж положення містить і нормастатті 368 ЦК України.

Тобто,статтею 60 СК Українивстановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ,2ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентуєтьсяст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено уст. 69 СК України. Ч. 1ст. 69 СК Українивстановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до п.30постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст.63, ч. 1 ст.65 СК України.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, другаст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2ст. 364 ЦК України).

Конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Статтею 84ЦК Українипередбачено,що товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Законодавством, яке діяло раніше, було передбачено створення приватних підприємств, які за аналогією закону відносяться до підприємницьких товариств.

Відповідно до ст.113 ЦК України, господарським товариствомє юридичнаособа,статутний (складений)капітал якоїподілений начастки міжучасниками.

Статтею 115 ЦК України визначено, що господарське товариствоє власником: 1)майна,переданого йомуучасниками товариствау власністьяк вкладдо статутного(складеного)капіталу; 2)продукції,виробленої товариствому результатігосподарської діяльності; 3)одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Судом встановлено, що майно, відшкодування частини вартості від продажу якого позивачка просить стягнути з відповідача, належало на праві власності не відповідачу як одному із подружжя, а Приватному підприємству «Агростар Ч». Це майно не було передано підприємству у власність учасником як вклад до статутного капіталу. Продаж цього майна здійснювалося не ОСОБА_2 , а підприємством. ОСОБА_2 не отримув дивіденди та/або частку ПП «Агростар Ч», що підтверджується довідкою підприємства від 08.07.2022 року. Протилежного позивачка не довела жодним доказом та не спростувала.

04 червня 2008 року ОСОБА_1 зверталась до Іллічівського міського суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. До предмету позову позивачкою було включено, крім іншого, майно ПП «Агростар Ч» - земельну ділянку площею 12,7794 га, земельну ділянку площею 0,1627 га, цілісний майновий комплекс колишнього військового містечка № НОМЕР_1 загальною площею 1147,40 кв.м. ОСОБА_2 подав зустрічний позов, однією із позовних вимог якого було визнати право особистої власності на статутний капітал ПП «Агростар Ч» розміром 1300 000,00 грн. (справа № 2-90/11).

Розгляд справи № 2-90/11 тривав протягом довгого часу судами різних інстанцій.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року було скасовано ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2014 року, касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 грудня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2014 року було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ухвалі від 27 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ послалася на те, що Конституційний Суд України у рішенні від 19.09.2012р. № 17-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.61 СК України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.23 постанови від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

В той же час в ухвалі від 27 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановила, що при розгляді справи № 2-90/11 суди дійшли помилкового висновку щодо поділу майна (нежитлових приміщень) між подружжям, не врахувавши те, що спірне майно використовується ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності, а тому другий з подружжя має право вимоги (майнове право) щодо виплати сум у разі поділу майна між подружжям. Це майно при поділі між подружжям має включатись до спільної майнової маси і враховуватись при поділі. Визнання за кожним із подружжя права власності по частці на майно, що належить приватному підприємцю та використовується для підприємницької діяльності, суперечить нормам матеріального права та порушує права підприємця й унеможливлює здійснення ним своєї підприємницької діяльності.

Отже, порушень щодо поділу майна та/або статутного капіталу Приватного підприємства «Агростар Ч» Верховним судом у справі № 2-90/11 не встановлено.

18.10.2021 року Іллічівським міським судом Одеської області при новому розгляді ухвалено рішення по справі справи № 2-90/11, яке на час розгляду цієї справи не набрало законної сили.

11.03.2013 року ОСОБА_1 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 , ПП «Агростар Ч» про поділ як спільного майна подружжя цілісного майнового комплексу колишнього військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: територія Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області, 7 км траси Одеса-Рені, на земельній ділянці площею 12,0 га, визнання за нею права власності на частину цього майна (справа № 496/1249/13-ц).

10.04.2013 року ОСОБА_1 доповнила свій позов вимогами про визнання за нею права власності на частину: земельної ділянки площею 4,8500 га кадастровий номер земельної ділянки 5121081400:01:002:0529, площею 5,3757 га кадастровий номер земельної ділянки 5121081400:01:002:0530, площею 1,5537 га кадастровий номер земельної ділянки 5121081400:01:002:0531, площею 1,0000 га кадастровий номер земельної ділянки 5121081400:01:002:0532, площею 0,1627 га кадастровий номер 5121081400:01:002:0230.

ОСОБА_2 позов не визнав, у серпні 2013 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ПП «Агростар Ч» яким просив визнати майно ПП «Агростар Ч» об`єктом права особистої приватної власності.

Постановою Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 496/1249/13-ц було скасовано рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21.03.2014 року та постанову Апеляційного суду Одеської області.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 року застосував правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Тому майно господарського товариства належить йому на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).

З моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

У пункті 1 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першоїстатті 61 СК Українизазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першоїстатті 61 СК Українитреба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас у пункті 2.1 мотивувальної частини цьогоРішеннязазначено, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Отже, передусім статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не в усіх випадках, а лише за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка (якщо воно отримане, наприклад, у спадок).

В абзаці п`ятому пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України вказано, що вклад до статутного капіталу та виділене зі спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Це твердження узгоджуватиметься з резолютивною частиною цьогоРішення, у якій вказано, що майно приватного підприємства - це об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, якщо виходити з того, що в резолютивній частині мається на увазі приватне підприємство як єдиний майновий комплекс (про що також йдеться в зазначеному абзаці з посиланням настаттю 191 ЦК України), а не лише як юридична особа.

В оцінці доводів про незаконність оскаржуваних рішень Верховний Суд застосовує правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20):

"8.45. Отже, проведений аналіз свідчить, що висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя).

8.46. Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки: перший - коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю; другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінністатті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що предметом спору є майно, що передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство.

З урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду Верховний Суд під час перегляду судових рішень, ухвалених у справі № 496/1249/13-ц, дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили необґрунтовані висновки про можливість задоволення позову ОСОБА_2 , оскільки у цьому випадку майно ПП «Агростар Ч» не може належати на праві приватної особистої чи спільної сумісної власності подружжя."

Застосовуючи наведені вище висновки Верховного Суду України по справі між тими ж сторонами,суд прийшовдо висновку,що майно ПП «Агростар Ч» не являється спільною власністю подружжя позивачки та відповідача, воно не підлягає поділу між ними та ОСОБА_1 не має права на виплату грошовоїчи іншоїматеріальної компенсаціївартості цього майна.

Відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності. Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог. Оскільки обгрунтованість і доведеність позовних вимог не встановлено, положення про позовну давність судом не застосовуються. Аналогічні висновки містить Постанова ВП ВС від 22.05.2018 по справі №369/6892/15-ц(14-96цс18), Постанова ВП ВС від 07.08.2019 по справі №2004/1979/12(14-194цс19).

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі«Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі«Гірвісаарі проти Фінляндії»(Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки судомвстановлено,що майно ПП «Агростар Ч» не являється спільною власністю подружжя позивачки та відповідача, у задоволенні позову обгрунтовано належить відмовити.

Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст.12,13,76,77,141,259,263,264,265,268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений15.05.2023 року.

Суддя А.В. Науменко

05.05.23