Постанова

від 11.05.2023 по справі 910/12014/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2023 р. Справа№ 910/12014/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

без виклику сторін

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023

у справі № 910/12014/22 (суддя - Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон"

до Приватного підприємства "Вектор інвест контракт"

про стягнення 64 339,32 грн, -

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон" до Приватного підприємства "Вектор інвест контракт".

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 05.12.2022 (згідно дати звернення на електрону адресу суду) Товариство з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 у справі № 910/12014/22, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 у справі № 910/12014/22 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що відповідач помилково надав платіжки, які не стосуються погашення даного боргу, а саме платіжні доручення № від 21.01.2022 на суму 27 440,00 грн від 04.02.2022 на суму 16 000,00 грн та від 24.10.2022 на суму 9 000,00 грн, оскільки в них взагалі не зазначено в призначенні платежу, що це оплата за надані послуги по акту наданих послуг № 1279 від 30.11.2021.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що відповідно до даного призначення в платіжних дорученнях це не є погашенням боргу за актом 1279 від 30.11.2021.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12014/22 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

08.03.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 910/12014/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 у справі № 910/12014/22 та призначено до розгляду апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

24.03.2023 (згідно дати звернення на електрону адресу суду) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в яку відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить суд рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач обґрунтовує відзив тим, що позивач не направляв жодної вимоги про оплату наданих згідно Акту надання послуг №1279 від 30.11.2021 року послуг, а тому строк виконання для позивача грошового зобов`язання не настав, а відтак не може йти мова про порушення строку здійснення платежу. Ніякої прострочки оплати з боку відповідача не було, право позивача на момент подачі позову до суду ніяк не порушено.

Приватне підприємство "Вектор інвест контракт" вказує, що станом на сьогодні, так як і на дату подачі позову до суду, у відповідача відсутній борг перед позивачем по оплаті Акту надання послуг № 1279 від 30.11.2021 року, надані послуги оплачені, що підтверджується платіжним дорученням №22657 від 21.01.2022 на суму 27 440,00 грн, в т.ч. ПДВ, платіжним дорученням №22771 від 04.02.2022 на суму 16 000,00 грн, в т.ч. ПДВ, та Платіжним дорученням №23641 від 24.10.2022 на суму 9 000,00 грн, в т.ч. ПДВ; всього платежів на суму 52 440,00 грн (27 440,00 грн + 16 000,00 грн + 9 000,00 грн), а відтак апеляційна скарга є безпідставною та не підлягає задоволенню.

03.04.2023 (згідно відтиску печатки вхідної кореспонденції суду) апелянт звернувся до суду апеляційної інстанції з відповіддю на відзив відповідача, де посилався на те, що подання позовної заяви до суду є вимогою по сплату коштів за надані кошти, а тому у даному випадку строк виконання зобов`язання у ПП «Вектор Інвест Контракт» настав та кошти за надані послуги мають бути сплачені.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, не перевіривши справжність наявності домовленості про зміну призначення платежу, дійшов помилкового висновку, що сторони досягли згоди в усній формі, що у платіжних документах визначене призначення платежу як «Оплата за послуги згідно договору № 03/01/2017 по подачі бетону від 03.01.2017».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.11.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Столиця бетон» (виконавець) та Приватне підприємство «Вектор інвест контракт» (замовник) підписали акт надання послуг № 1279 на суму 52 440,00 грн.

Відповідач, у суді першої інстанції, зазначав, що у нього відсутній борг перед позивачем по оплаті Акту надання послуг № 1279 від 30.11.2021 року, надані послуги оплачені, що підтверджується платіжним дорученнями:

платіжним дорученням №22657 від 21.01.2022 на суму 27 440,00 грн, в т.ч. ПДВ;

платіжним дорученням №22771 від 04.02.2022 на суму 16 000,00 грн, в т.ч. ПДВ;

платіжним дорученням №23641 від 24.10.2022 на суму 9 000,00 грн, в т.ч. ПДВ.

Всього платежів на суму 52 440,00 грн (27 440,00 грн + 16 000,00 грн + 9 000,00 грн).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не сплачено 52 440,00 грн за надані 30.11.2021 послуги по подачі бетону за допомогою бетононасосу (акт наданих послуг № 1279 від 30.11.2021), а тому наявні підстави для стягнення 64 339,32 грн, з яких 52 440,00 грн боргу, 1 280,11 грн 3% річних, 10 619,21 грн інфляційних втрат.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця бетон», колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, про що свідчить отримання відповідачем товару позивача та підписання товаророзпорядчих документів на нього, внаслідок чого у Покупця та Постачальника виникають відповідні права та обов`язки, в тому числі зобов`язань з приводу поставки товару та його своєчасної і належної оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Факт підписання акта надання послуг № 1279 від 30.11.2021 визнається сторонами, а тому ці обставини, відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, не підлягають доказуванню.

Матеріали справи місять платіжні доручення №22657 від 21.01.2022 на суму 27 440,00 грн, в т.ч. ПДВ, №22771 від 04.02.2022 на суму 16 000,00 грн, в т.ч. ПДВ, №23641 від 24.10.2022 на суму 9 000,00 грн, в т.ч. ПДВ, з призначенням платежу: «Оплата за послуги згідно договору № 03/01/2017 по подачі бетону від 03.01.2017».

Судом першої інстанції досліджувалась вказана обставина і як вбачається з оскаржуваного рішення не стала підставою для його прийняття.

В свою чергу, відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання підлягає застосуванню положення ч. 2 ст 530 ЦК України, відповідно до змісту якого кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки ст. 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Однак, в матеріалах справи відсутня вимога позивача про сплату коштів за надані послуги актом № 1279 від 30.11.2021 та докази її направлення на адресу відповідача.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон" до Приватного підприємства "Вектор інвест контракт" з вимогою про повернення основної заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем зобов`язання по сплаті коштів, у зв`язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення 52 440,00 грн - основної заборгованості на даний момент є передчасними.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позовна заява не може бути вимогою в розумінні статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки надіслання сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів є виконанням позивачем процесуального обов`язку, покладеного на нього статтею 172 Господарського процесуального кодексу України, а не пред`явленням вимоги боржнику. При цьому позовна заява направлена на примусовий захист вже порушених прав та інтересів позивача.

Виконання обов`язку визначеного ч. 2 ст. 530 ГПК України не є заходом досудового врегулювання спору. Оскільки як відомо, досудове врегулювання господарських спорів являє собою систему заходів, що здійснюються організаціями, іншими суб`єктами господарювання, майнові права яких порушено, з метою безпосереднього вирішення конфлікту (спору) до звернення у господарський суд. При цьому вимога оформлена відповідно до положення ч.2 ст. 530 ЦК України слугує підставою для виникнення обов`язку у боржника виконати зобов`язання строк виконання яких не визначено умовами договору. Тобто, до моменту закінчення визначеного ч. 2 ст. 530 ЦК України строку виконання отриманої боржником вимоги, майнові права кредитора не порушено.

Окрім того, дотримання порядку визначеного ч. 2 ст. 530 ЦК України у разі відсутності обумовленого строку (терміну) виконання боржником обов`язку є важливим етапом взаємодії сторін, оскільки впливає на можливість реалізації ними інших прав, таких як: отримання компенсаційних нарахування, у разі не виконання боржником отриманої вимоги; можливості застосування строків позовної давності у разі не реалізації права кредитора на судовий захист у визначений ЦК України строк після не виконання боржником отриманої вимоги; справедливий розподіл судових витрат, в тому числі попередження їх понесення.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведених висновків, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та відхиляються як необґрунтовані.

Статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у держава

Таким чином суд першої інстанції дійшов обгрнутованого та правомірно висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон" до Приватного підприємства "Вектор інвест контракт".

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 у справі №910/12014/22 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 у справі № 910/12014/22 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Приватного акціонерного товариства Товариство з обмеженою відповідальністю "Столиця бетон".

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв