Рішення

від 02.05.2023 по справі 520/27640/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

02 травня 2023 року № 520/27640/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Зоркіної Ю.В.

при секретарі судового засідання Логачової К.А.,

за участі:

представника позивача Залуцької Л.Г.,

представника відповідача Власової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Спільного Українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД." (вул. Роганська, буд. 149,м. Харків,61172, код ЄДРПОУ 23918284) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків, ЄДРПОУ ВП 43983495) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень ,-

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом , у якому просить суд податкове повідомлення-рішення № 00283970701 від 08.12.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 798820 грн. (639056 грн. податкове зобов`язання, 159764 грн- штрафні санкції) визнати протиправним і скасувати повністю; податкове повідомлення-рішення № 00284010701 від 08.12.2021, яким зменшено суму від`ємного значення об`єктів оподаткування податком на прибуток нас уму 1797990 грн, визнати протиправним і скасувати повністю; податкове повідомлення рішення № 00284050701 від 08.12.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1329216.25 грн (1063373 грн податкове зобов`язання, 265843,25 грн- штрафні санкції) визнати протиправним і скасувати повністю

В судовому засіданні як на підставу задоволення позовних вимог представник позивача послалася на те, що оскаржувані податкові повідомлення рішення винесені податковим органом без урахування усіх обставин у с праві, а отже є необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити. Згідно наданого до суду відзиву на позовну заяву та додаткових пояснень, наполягав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є цілком законними та обґрунтованими, відповідають чинному податковому законодавству України, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Позивач пройшов визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб`єкта господарювання , перебуває на обліку в ГУДПС в Харківській області, є платником податку на додану вартість, основними видами діяльності підприємства є виробництво тари з пластмас (КВЕД 22.22), оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (КВЕД 46.49) -а.с.201-211, т.2

На підставі наказу від 17.08.2021 № 6216-п про проведення планової виїзної документальної перевірки з урахуванням приписів п.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.75, ст.77, п.82.1 ст.82 ПК України фахівцями відповідача проведено планову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2018 по 30.06.2021, валютного законодавства за період з 01.04.2018 по 30.06.2021, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2018 по 30.06.2021.

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки від 08.11.2021 року № 19741/20-40-07-01-08/23918284, яким в тому числі встановлено порушення пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, п.198.1,198.3,198.6 ст.198, ст.201 ПК України-а.с.27-63,т.3.

Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки позивач оскаржив їх в адміністративному порядку та рішенням від 03.12.2021 № 2667/ж12/20-40-07-01-16 висновки акту перевірки залишені без змін.

Порушення, встановлені вказаним вище актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 08.12.2021 № 00283970701, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 798812,00 грн, втому числі грошове зобов`язання у сумі639056 грн, штрафні санкції у розмірі 159764, грн; № 00284010701, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування на суму 1797990, грн.; № 00284050701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1329216,25 грн, в тому числі сума грошового зобов`язання 1063373,00 грн, штрафні санкції 265843,25 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Визначення господарської діяльності відображене в п.14.1.36 ст.14 ПК України, відповідно до якого - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Так, п.44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту

У пункті 134.1.1 п.134.1 ст. 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. Фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Відповідно до п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг відповідно до приписів п.187.1 ст. 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За пунктами 198.3,198.6 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно із пунктом 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі, якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

За пунктом 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі також Закон № 996-ХІV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19, в тому числі за результатами аналізу наведених норм сформувала ряд важливих правових висновків, зокрема про таке.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Отже, відповідно до наведеного нормативного регулювання податкових правовідносин, у цій справі суд перевіряє реальність господарських правовідносин позивача з його контрагентами з урахуванням поданих сторонами доказів, щодо оцінки яких виник спір, протягом періоду, який перевірявся контролюючим органом.

Щодо заниження податку на прибуток на суму 798820 грн (ППР № 00283970701 від 08.12.2021) та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток на суму 17979990 грн (ППР № 00284010701 від 08.12.2021)

Під час проведення перевірки встановлено, що станом на 01.04.2018 на підприємстві обліковується кредиторська заборгованість в сумі 11764200,99 грн, в тому числі по рахунку 50 «довгострокові позики» в сумі 3083551,78 грн, рахунку 61 «поточна заборгованість по довгостроковим зобов`язанням» у розмірі 6610997,81 грн, по рахунку 632 «розрахунки з іноземними постачальниками» в сумі 2069651,40 грн, яка виникла за договорами:

позики від 01.07.2008 р. № 1/2008 на суму 120 000 євро з додатками від 12.02.2016 № 11 щодо зміни терміну повернення коштів на 31.12.2020 р., № 13 від 04.01.2021 р. щодо зміни терміну повернення коштів на 31.12.2021 р. станом на 01.04.2018 заборгованість по вказаному договору складає 233457 євро (валюта договору) , в тому числі відсотки за користування позикою 123457 євро згідно з графіком нарахування відсотків; сума відсотків -за користування позикою у бухгалтерському обліку не відображена, станом на 30.06.2021 сума позики у розмірі 11000 євро не повернута та у квітні 2019 нараховані та сплачені відсотки за 3 квартал 2016 та 4 квартал 2017 в сумі 16720,92 євро;

договором позики № 1/2012 від 23.04.2012 р. на суму 146 000 євро з додатками щодо зміни терміну повернення коштів № 1 від 10.05.2012 р., № 2 від 14.08.2012 р., № 3 від 06.06.2013 р., № 4 від 24.10.2013 р., № 5 від 12.02.2016 р., № 6 від 12.02.2016, №7 від 04.01.2021 р.; станом на 01.04.2018 заборгованість по вказаному договору складає 176603,92 євро (валюта договору) , в тому числі відсотки за користування позикою згідно з графіком нарахування відсотків 66603,92 євро , сума відсотків за користування позикою у бухгалтерському обліку не відображена. Станом на 30.06.2021 року основна сума позики у розмір 110000 євро не повернута, відсотки за користування позикою не нараховано та не сплачено;

контрактом на поставку товару від 12.06.2008 р. № GUT/1/2008 на суму 1 321 251,22 грн. та на суму 1 178 366,40 грн.;

контрактом на поставку товару від 21.01.2013 р. № GUT/03/2013 та Додатковою угодою № 2 від 30.12.2014 р. про продовження терміну погашення заборгованості, термін погашення заборгованості (дії контракту) подовжено до 31.12.2019 , сума заборгованості станом на 01.04.2018 складає 2069651,40 грн;

договорами оперативного лізингу обладнання від 26.03.2018 р. № TWP/ua/03/2018, від 11.12.2018 p. № TWP/ua/12/2018.

В судовому засіданні як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог відповідач послався на те, що відповідно до п.10, абз.2, 8 п.4 , п.8 П(С)БО 11 «зобов`язання» , які затверджено наказом Мінфіну 31.01.2000 № 20 у ред.,що діяли станом на 01.04.2018 року довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Поточні зобов`язання -зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. Зобов`язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов`язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов`язання на довгострокове. Довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями.

Згідно з абз.10 п.4 П(С)БО 11 теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде потрібна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємств.

Відповідно до п.11,14 П(С)БО 28 «зменшення корисності активів» , затвердженого наказом Мінфіну від 24.12.2004 № 817 теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від активу визначається застосуванням відповідної ставки дисконту до майбутніх грошових потоків від безперервного використання активу та його продажу (списання) наприкінці строку корисного використання (експлуатації); ставка дисконту базується на ринковій ставці відсотка (до вирахування податку), що використовується в операціях з аналогічними активами. За відсутності ринкової ставки відсотка ставка дисконту базується на ставці відсотка на можливі позики підприємства або розраховується за методом середньозваженої вартості капіталу підприємства. Наказом Міністерства фінансів України від 16.09.2019 № 379 внесені зміни до П(С)БО 11 «зобов`язання» відповідно до яких довгострокові зобов`язання відображаються на балансі за їх теперішньою вартістю.

Позивачем дисконтування кредиторської заборгованості не проведено, що призвело до заниження доходу на суму 5030414,55 грн.

Відповідно до пп. 14.1.267 п. 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов`язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування для цілей податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIVнаціональне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності.

Відповідно до частини третьої статті 12-1 Закону №996-XIV підприємства (крім публічних акціонерних товариств, банків, страховиків, а також підприємств, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України), самостійно визначають доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності.

Відповідно до пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання» (далі -П(С)БО 11), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306) (зі змінами, внесеними наказом від 08.02.2014 №48) зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.

Зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду (пункт 5 П(С)БО 11).

Згідно з абзацами першим та восьмим пункту 4 П(С)БО11 довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями, а поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Пунктом 7 П(С)БО 11 передбачено, що до довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення.

Зобов`язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов`язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов`язання на довгострокове (пункт 8 П(С)БО 11).

Відповідно до пунктів 11, 12 П(С)БО 11 поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання.

Поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення.

За визначенням в абзаці дев`ятому пункту 4 цього ж П(С)БО сума погашення - не дисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Згідно з пунктом 10 П(С)БО 11 довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства ( абзац десятий пункту 4 П(С)БО 11).

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» (далі -П(С)БО 13), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 N559(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.12.2001 за № 1050/6241):

Фінансовий актив - це: а) грошові кошти та їх еквіваленти; б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства; в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання: а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству; б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Фінансовий інструмент - контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов`язання або інструмента власного капіталу в іншого.

Фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента (пункт 10 П(С)БО 13).

Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо) (пункт 29 П(С)БО 13).

Відповідно до пункту 31П(С)БО 13 на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

За Договорами позики від 01.07.2008 р. № 1/2008 та № 1/2012 від 23.04.2012 р. позичальник повинен сплатити позикодавцю відповідно до умов договору суму основного боргу і нараховані відсотки, отже з урахуванням наведених положень П(С)БО 11 та умов Договорів позики від 01.07.2008 р. № 1/2008 та № 1/2012 від 23.04.2012 р. зобов`язання (кредиторську заборгованість) за ними слід кваліфікувати, як довгострокове відсоткове зобов`язання.

Отримані позивачем кредитні кошти за договорами від 01.07.2008 р. № 1/2008 та № 1/2012 від 23.04.2012 відповідають визначенню «фінансовий інструмент» у пункті 4 П(С)БО 13, так як надана позика - це фінансовий актив, оскільки є контрактним правом кредитора на отримання коштів у майбутньому, а отримана позика - це фінансове зобов`язання позичальника (Підприємства), оскільки його погашення призведе до майбутньої виплати коштів. Норми П(С)БО 13 не дають визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання, не встановлюють порядок визначення справедливої вартості фінансового зобов`язання, так само не відсилають в цих цілях до інших нормативно-правових актів.

Щодо доводів ГУ ДПС про обґрунтованість застосування до спірних правовідносин П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2004 № 817 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за N 35/10315) для визначення теперішньої вартості майбутніх чистих грошових надходжень та ставки дисконту, суд зазначає, що П(С)БО 28 визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зменшення корисності активів та її розкриття у фінансовій звітності, та не визначає такі методологічні засади щодо зобов`язань.

Крім того, в бухгалтерському обліку позивача обліковується кредиторська заборгованість, тобто фінансові зобов`язання, відповідно нормативно-правові акти, які регулюють методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові активи, є незастосовними в межах спірних правовідносин.

Такого ж висновку щодо застосування норм П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів» Верховний Суд дійшов і у постановах від 10.09.2021 (справа №160/6203/20), від 05.11.2021 (справа №640/2937/20), від 30.11.2021 (справа №160/13265/19).

Щодо правовідносин за Контрактом на поставку товару від 21.01.2013 р. № GUT/03/2013 та Додатковою угодою № 2 від 30.12.2014 , суд зазначає, наступне.

Згідно вимог п. 10 П(С)БО 11 Зобов`язання у балансі за теперішньою вартістю відображають: довгострокові зобов`язання - усі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями. Водночас поточні зобов`язання - це зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства чи повинні бути погашені протягом 12 місяців починаючи з дати балансу п. 4 П(С)БО 11.

Отже, довгострокові зобов`язання не очікуються до погашення протягом операційного циклу підприємства або 12 місяців з дати балансу.

Оскільки, за вказаним контрактом, строк погашення кредиторської заборгованості настав, отже, прострочена заборгованість за Контрактом на поставку товару від 2101.2013 р. № GUT/03/2013 не може розглядатись як довгострокова, оскільки період повернення грошових коштів вже настав.

Той факт, що заборгованість за зобов`язанням фактично не повернута на дату балансу, не надає їй статусу довгострокової, оскільки в будь-який момент кредитор має право вимагати повернення усієї суми такої заборгованості, а строк давності може бути застосований судом виключно за заявою боржника.

Також судовим розглядом встановлено, що позивачем придбано у ТОВ МЕТАЛОБАЗА МЕТАЛАН ; ТОВ СЕРВІС-ЕНЕРГО-БУД ЛТД та ТОВ РАДІОМАГ УКРАЇНА товарно-матеріальні цінності на підставі видаткових накладних.

В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що під час проведення перевірки встановлено, що вказані контрагенти не мають відповідних виробничих потужностей, основних активів, не придбавали реалізованих позивачеві товарів, надані на підтвердження фактичного переміщення товарі ТТН оформлені з порушеннями або взагалі не надані.

Отже, факт придбання товарів у зазначених контрагентів є свідченням набуття платником податків товарів без будь-яких первинних документів, які опосередковують таке отримання, та засвідчує безоплатне їх одержання і як наслідок необхідність визнання доходу на підставі п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11,1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за№ 860/4153. Фактично СУНП ТОВ «ТВП УКРАЇНА ЛТД» здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з одержання (купівлі) і складено первинні документи всупереч норм частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704. Оскільки відсутній факт формування згідно з абзацом другим ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання або власного виробництва.

Відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абзацу п`ятого ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в основі якої має бути дійсний рух певного активу.

Встановлено формування активів за рахунок надходження товарів з джерела невідомого походження з його легалізацією за рахунок використання документів «контрагента», що фактично не міг і не здійснював постачання, чим порушено норми п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.99 за № 751/4044, п, 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.99 за №860/4153.

Щодо посилань контролюючого органу на те, що керівники деяких підприємств одночасно обіймали керівні посади, були засновниками декількох підприємств, суд зазначає, що згідно з частиною другою ст.21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно ст.28,42 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. Посадовими особами товариства є члени виконавчого органу, наглядової ради, а також інші особи, передбачені статутом товариства. Приписами ст.39 вказаного закону визначено, що виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Отже, обмежень щодо обіймання посади директора на декількох підприємствах однією особою станом на перевіряємий період законодавством України не встановлено. Крім того, будь-яких доказів, на кшталт, рішень загальних зборів контрагентів позивача, директором в яких була одна особа, якими б встановлювалася така заборона, відповідачем суду не надано.

Продовжуючи розгляд справи суд також зазначає, що згідно з п. 61.1 ст. 61 ПК України, податковий контроль система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю наведені устатті 62 цього Кодексу, за приписами пункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (пункти 74.1,74.2 статті 74 ПК України).

Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням та сплатою податків.

Суд враховує висновки, викладені у постанові КАС ВС від 24 вересня 2021 року у справі № 320/5555/20, згідно яких висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача зроблені на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

До того ж, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з`ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків.

Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.

Окрім того, суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Тобто, лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.

Однак у справі, що розглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин. Крім того, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Суд також враховує висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, 17 жовтня 2022 року у справі № 640/19539/19 згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Під час розгляду даної справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача за спірною операцією, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірною операцією.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних по правовідносинам з ТОВ СЕРВІС-ЕНЕРГО-БУД ЛТД (код ЄДРПОУ 41344804), ТОВ РАДІОМАГ УКРАЇНА (код ЄДРПОУ 39204687), суд зазначає, що відсутність ТТН не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулась. Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання товарно-матеріальних цінностей.

Крім того товар за правовідносинам з ТОВ СЕРВІС-ЕНЕРГО-БУД ЛТД (код ЄДРПОУ 41344804), ТОВ РАДІОМАГ УКРАЇНА (код ЄДРПОУ 39204687) отримувався шляхом використання власного автомобіля Renault НОМЕР_1 , подорожного листа від 20.08.2020

Щодо нарікань ГУ ДПС у Харківській області відсутність сертифікатів якості товару, суд зазначає, що нормами Закону України "Про підтвердження відповідності" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не зобов`язано постачальника мати та, відповідно, передавати покупцям продукції засвідчені печаткою виробника сертифікати відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності. Законом визначений лише обов`язок постачальника надавати інформацію про сертифікацію продукції.

Відповідно до частини 1, 2 статті 13 Закону України "Про підтвердження відповідності", виробник зобов`язаний надавати постачальнику інформацію про сертифікацію продукції шляхом зазначення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності в документах, згідно з якими передається відповідна продукція. Постачальник зобов`язаний: реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності; припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Сертифікати якості товару не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які фіксують факти здійснення господарських операцій, а тому є хибними доводи відповідача про те, що якщо у позивача відсутні документи, які б підтверджували якість та безпечність товару, це свідчить про нереальність господарської операції, оскільки сертифікати якості за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, так як містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.

Так, функції та права контролюючих органів визначені статтями 191та 20 ПК України, якими не передбачено здійснення перевірок суб`єктів господарювання на предмет наявності (відсутності) документів, що характеризують якість продукції, сировини, матеріалів, комплектувальних виробів, що використовуються для виробництва такої продукції.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 по справі №813/2013/16 .

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про недоведеність порушення позивачем приписів пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України та заниження доходів на суму 11268,00 грн

Щодо безнадійної заборгованості по взаємовідносинам з ТОВ «КОРРЕКСПЛАСТ-УКРАЇНА», TONG SHIN PACK COMPANY, REPACK LTD

Під час проведення перевірки відповідачем встановлено, що :

на балансовому рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками» станом на 01.04.2018 та на кінець перевіреного періоду (30.06.2021) у позивача обліковується кредиторська заборгованість перед ТОВ «КОРРЕКСПЛАСТ-УКРАЇНА», в сумі 30000,0 грн.(в т.ч. ПДВ 5 000,0грн.); у квітні 2014 року підприємство поставило на адресу СУНП ТОВ «ТВП УКРАЇНА ЛТД» товар, розрахунки за поставлені товари не проводились;

на балансовому рахунку 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками» станом на 01.04.2018 та на кінець перевіреного періоду (30.06.2021) обліковується кредиторська заборгованість перед TONG SHIN PACK COMPANY (республіка Корея) в сумі 2 150 дол. США, по контракту від 10.06.2015 № TWP/TSP-1,у червні 2015 року поставило на адресу СУНП ТОВ «ТВП УКРАЇНА ЛТД» товар відповідно до ВМД за № 1946 від 25.06.2015; розрахунки за поставлені товари не проводились. Заборгованість СУНП ТОВ «ТВП УКРАЇНА ЛТД» перед TONG SHIN PACK COMPANY в сумі 2 150 дол. США або 56 306,72 грн, є заборгованістю, яка не підлягає погашенню у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

на балансовому рахунку 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками» станом на 01.04.2018 та на кінець перевіреного періоду (30.06.2021) обліковується кредиторська заборгованість перед REPACK LTD (Ізраїль) в сумі 8 300 дол. США, по контракту від 29.07.2012 №TWP/REP-02; REPACK LTD у квітні 2013 року поставило на адресу СУНП ТОВ «ТВП УКРАЇНА ЛТД» товар (обладнання) відповідно до ВМД за № 14937 від 08.04.2013 та склало акт про проведення іспитів працездатності обладнання від 25.04.2013. Розрахунки за поставлені товари не проводились; заборгованість не підлягає погашенню у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

СУНП ТОВ «ТВП УКРАЇНА ЛТД» не провело списання заборгованості перед ТОВ «КОРРЕКСПЛАСТ-УКРАЇНА», TONG SHIN PACK COMPANY, REPACK LTD , не включило до складу інших доходів вищезазначену заборгованість у сумі 306 617,71 гривень.

Відповідно до пункту 15 П(С)БО 15 «Дохід» та пункту 5 П(С)БО 11 «Зобов`язання» сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню, визнається доходом.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, зареєстрованої у Міністерстві , юстиції У країни 21.12.1999 за № 893/4186, визначено, що на рахунку 71 «Інший операційний дохід» ведеться узагальнення інформації про інші доходи від операційної діяльності підприємства у звітному періоді, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). До інших операційних доходів відносяться в тому числі: доходи від списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності.

Заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, згідно з підпунктом "а" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України є безнадійною. Таким чином, безнадійна заборгованість в податковому обліку як сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню, обліковується в бухгалтерському обліку та включається до складу оподатковуваного доходу.

Позивач у запереченнях на акт перевірки посилається на те, що контракти з TONG SHIN PACK COMPANY (республіка Корея) та REPACK LTD (Ізраїль) підпадають під дію Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК). Договором може бути встановлено більший строк позовної давності. Позовна давність може подовжуватися та перериватися (частина перша статті 259, частина перша статті 264 ЦК). Для переривання строку позовної давності достатньо визнати заборгованість направити лист із визнанням боргу, перерахувати частину боргу тощо.

Статтею 35 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року №2709-IV передбачено, що позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов`язків учасників відповідних відносин. Вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються правом України, якщо хоча б один із учасників відповідних відносин є громадянином України або юридичною особою України. Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України (стаття 4 цього Закону).

Статтею 3 Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, яка набула чинності для України 01 квітня 1994 року (далі -Конвенція), передбачено, що вона застосовується в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах. Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування. Відповідно до статті 8 Конвенції строк позовної давності встановлюється у чотири роки.

Статтею 9 Конвенції передбачено, що перебіг строку позовної давності починається від дня випадків, передбачених статтями 10, 11 та 12. Початок перебігу строку позовної давності не відкладається через те, що: a) одна сторона може бути зобов`язана направити іншій стороні повідомлення, згадане в пункті 2 статті 1, або b) в арбітражній угоді міститься умова, згідно з якою до ухвалення арбітражного рішення не виникає ніякого права на вимогу.

Відповідно до статті 10 Конвенції вважається, що право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення. Право на позов, що випливає з дефекту або іншої невідповідності товару умовам договору, виникає від дня фактичної передачі товару покупцеві або його відмови прийняти товар. Право на позов, що ґрунтується на обмані, вчиненому до, під час укладення виникає від дня, коли обман був або міг бути розумно розкритий.

Статтями 11, 12 Конвенції визначено, що якщо продавець дав щодо товару пряму гарантію, строк дії якої обмежений певним періодом або в іншій спосіб, перебіг позовної давності по вимогам що випливають з такої гарантії, починається від дня, коли покупець сповіщає продавця про факт, який став підставою для такої вимоги, але не пізніше закінчення строку дії гарантії. Якщо при наявності обставин, передбачених правом, застосовуваним до договору, одна з сторін може заявити про припинення договору до настання строку його виконання і заявляє про це, перебіг строку давності, що ґрунтується на цій обставині, починається від дня подання заяви іншій стороні. Якщо про припинення договору не заявлено до настання строку його виконання, перебіг позовної давності починається від дня настання строку виконання договору. Строк позовної давності, що випливає з порушення однією договірною стороною умови про поставку або оплату товару частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Якщо згідно з застосовуваним до договору правом одна з сторін може заявити про припинення договору внаслідок такого порушення і заявляє про це, перебіг позовної давності щодо всіх відповідних частин починається від дня подання заяви іншій стороні.

З наведених положень Конвенції слідує, що строк позовної давності встановлюється у 4 роки, перебіг якого починається від дня настання порушення умов договору.

Разом з тим, положення цієї Конвенції можуть застосовуватись в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах.

Суд враховує, що відповідно до відомостей із загальнодоступних джерел Комісії Організації Об`єднаних Націй по праву міжнародної торгівлі до Договірних держав Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів входять, зокрема, Україна з 01 квітня 1994 року, тоді як Корея та Ізраіль до Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів не приєднувалася.

Таким чином, суд доходить висновку, що положення Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами контракту ТWP/TSP-1 від 10.06.2015 та №TWP/REP-02 від 29.07.2012.

Стосовно заниження суми ПДВ та збільшення суму грошового зобов`язання з ПДВ на суму 1329216,25 грн. (ППР № 00284050701 від 08.12.2021 р.)

Судовим розглядом встановлено, що за період з 01.04.2018 по 30.06.2021 СУНП ТОВ «ТВП УКРАЇНА ЛТД» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 47351768 грн., перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.04.2018 по 30.06.2021 встановлено його завищення в сумі 1 063 373 грн., у тому числі по періодам: у квітні 2018 року в сумі 5000 грн, у травні 2018 року в сумі 549 грн., у червні 2018 в сумі 75 грн., у липні 2018 року в сумі 13 грн., у серпні 2018 в сумі 482 грн., у вересні 2018 року в сумі 360 грн., у жовтні 2018 року в сумі 138 грн., у листопаді 2018 в сумі 94 грн., у грудні 2018 в сумі 2667 грн., в січні 2019 року в сумі 562 грн., у квітні 2019 року в сумі 1327 грн., у травні 2019 року в сумі 141869 грн., у червні 2019 року в сумі 152666 грн., у серпні 2019 року в сумі 1283 грн., у жовтні 2019 року в сумі 138355 грн., у листопаді 2019 року в сумі 844 грн., у грудні 2019 в сумі 426 грн., у квітні 2020 року в сумі 215 грн., у травні 2020 року в сумі 84 грн., в червні 2020 року в сумі 9707 грн., в липні 2020 року в сумі 218 грн, в серпні 2020 року в сумі 660 грн., в жовтні 2020 року в сумі 1645 грн., в листопаді 2020 року в сумі 156574 грн., в грудні 2020 року в сумі 394167 грн., в січні 2020 року в сумі 53169 грн., в лютому 2021 року в сумі 224 грн. а.с.46-50, т.3, в тому числі без наявності податкових накладних та інших розрахункових документів у розмірі 22001,00 грн та формування кредиту за податковими накладними, які містять помилки у коді товару згідно з УКТ ЗЕД, що не дає змогу у повній мірі ідентифікувати здійснену операцію, тобто не можуть бути підставою для віднесення сум ПДВ, зазначених у них, до складу податкового кредиту на суму 1034119,00 грн.

Долученими до матеріалів справи документами підтверджено, що між СУНП ТОВ «ТВП УКРАЇНА ЛТД.» та ТОВ «СМАРТ ПОЛІМЕР» (податковий номер 40686477) укладено договір поставки №2020-10.04-1 від 10.04.2020.

На виконання умов договору ТОВ «СМАРТ ПОЛІМЕР» поставило товар на адресу СУНП ТОВ «ТВП УКРАЇНА ЛТД.» відповідно до видаткових накладних (52 аркуш акту перевірки).

З моменту реєстрації платником ПДВ, зареєстрованих в ЄРПН встановлено, що ТОВ «СМАРТ ПОЛІМЕР» не придбавало полістирол HIPS ударостійкий PS 7240 з кодом УКТЗЕД - 3903110000, на митній території України.

При здійснені аналізу вантажно митних декларацій ТОВ «СМАРТ ПОЛІМЕР» встановлено, що товар полістирол HIPS ударостійкий PS 7240 - імпортовано з Туреччини, вантажовідправник CENTROCHEM KIMYA SANAYI ve DIS TICARET A.S., з кодом УКТЗЕД 3903909000.

Відповідно до розділу 7 «Полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них» за кодом УКТЗЕД - 3903110000 обліковуються полімери призначені для спучування або спінювання, ставка мита складає 6,5%, за кодом УКТЗЕД - 3903909000 значаться інші полімери, ставка мита складає 0%;

Код УКТЗЕД, зазначений у вантажно митних деклараціях постачальника (ТОВ «СМАРТ ПОЛІМЕР»), не відповідає коду УКТЗЕД, який зазначено в податкових накладних та не відповідає коду УКТЗЕД товару, який зазначено у податкових накладних, відповідно до українського класифікатору товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Між позивачем та ТОВ « Альфаполімер Україна» укладено договір поставки № 10/06/2016 від 10.06.2016.

Перевіркою здійснено аналіз первинних документів, наданих до перевірки, а саме CMR (міжнародних автомобільних накладних) разом з видатковими накладними на полістирол марка 825ES HIPS та полістирол марка 825ES, відповідно до яких встановлено, що код УКТЗЕД у CMR (міжнародна автомобільна накладна) відмінний від коду УКЗТЕД, який зазначено у податкових накладних, а саме: код УКТЗЕД у CMR - 3903909000, код УКТЗЕД який зазначено у податкових накладних, складених на адресу СУНП ТОВ «ТВП УКРАЇНА ЛТД» - 3903110000, 3903190000.

З моменту реєстрації платником ПДВ, зареєстрованих в ЄРПН встановлено, що ТОВ «АЛЬФАПОЛІМЕР УКРАЇНА» не придбавало полістирол марка 825ES HIPS та полістирол марка 825ES з кодом УКТЗЕД - 3903110000, 3903190000, а ні з кодом УКТЗЕД 3903909000 на митній території України.

При здійснені аналізу вантажно митних декларацій ТОВ «АЛЬФАПОЛІМЕР УКРАЇНА» встановлено, що товар полістирол марка 825ES HIPS та полістирол марка 825ES - імпортовано з Російської Федерації, Республіки Татарстан, м. Ніжнекамськ, вантажовідправник ПАО «НИЖНЕКАМСКНЕФТЕХИМ», з кодом УКТЗЕД 3903909000, що співпадає з CMR (міжнародна автомобільна накладна), які надано до перевірки разом з видатковими накладними, але не відповідає коду УКТЗЕД, який зазначено у податкових накладних (50 аркуш акту перевірки).

Відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та встановлено, що відповідно до розділу 7 «Полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них» за кодом УКТЗЕД - 3903110000 визначені полімери призначені для спучування або спінювання, ставка мита складає 6,5%; за кодом УКТЗЕД 3903190000 визначені інші полімери, ставка мита складає 6,5%, за кодом УКТЗЕД - 3903909000 визначені інші полімери, ставка мита складає 0%.

Щодо тверджень відповідача про невірне визначення продавцем у податкових накладних коду УКТЗЕД , суд зауважує, що розбіжності в зазначенні коду УКТЗЕД в податковій накладній не можуть бути підставою для визнання господарської операції такою, що не відбулась, за умови, якщо така господарська операція підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку.

Абзацом 2 пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження (абзац 3 пункту 201.10 статті 201 ПК України).

Згідно з абзацом 9 пункту 201.10 статті 201 ПК України якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту (абзац дев`ятнадцятий пункту 201.10 статті 201 ПК України).

Суд зазначає, що відповідачем не заперечується факт господарських операцій та реєстрації у ЄРПН, поданих контрагентами позивача податкових накладних, за якими контролюючий орган не визнає право позивача на формування податкового кредиту.

На підтвердження відносин з вказаними контрагентами позивачем надано по

ТОВ АЛЬФАПОЛІМЕР УКРАЇНА видаткові накладні № 430 від 21.05.2019 р. на суму 851 215,20 грн., № 636 від 13.06.2019р. на суму 900 000 грн., № 1233 від 09.10.2019 р. на суму 830 040 грн.; CMR № 81360477 від 17.05.2019 р., № 81368100 від 10.06.2019 р.; сертифікатами якості № 1173537, № 1173538, № 1182251, № 1182252;

TOB СМАРТ ПОЛІМЕР видаткові накладні № 1567 від 17.11.2020 р. на суму 939 444 грн., № 1670 від 04.12.2020 р. на суму 1 177 000 грн., № 1696 від 28.12.2020 р. на суму 1 188 000 грн., № 21 від 19.01.2021 р. на суму 319 011 грн.; сертифікат якості від 13.10.2020 р.; ТТН; прибуткові ордери; платіжні доручення;

Вказані документи дозволяють визначити покупця та продавця товару, опис (номенклатуру) товарів, дані щодо кількості та вартості товару, дату операції.

Крім того податкові накладні № 61 від 31.05.2019 р. на суму 851 215,20 грн., № 50 від 25.09.2019 р. на суму 900 000 грн., № 31 від 29.10.2019 р. на суму 830 040 грн. ,№ 92 від 10.12.2020 р. на суму 939 444 грн., № 16 від 28.12.2020 р. на суму 1 177 000 грн,, № 37 від 13.01.2021 р. на суму 1 188 000 грн., № 15 від 11.02.2021 р. на суму 319 011 грн. зареєстровані в ЄРПН у визначений законом спосіб та строки, що також підтверджується актом перевірки.

Верховний Суд у постановах від 04.09.2020 у справі №810/657/17, від 27.02.2020 у справі №825/785/16, від 25.02.2020 у справі №818/1643/16, від 09.04.2019 у справі №815/2640/15 та від 04.09.2018 у справі №3818/1172/17, від 18.02.2021 у справі №816/1006/17, від 16.03.2021 у справі №520/3888/19 зазначив, що самого по собі неправильного зазначення коду УКТ ЗЕД або його відсутності недостатньо для висновку про безтоварність господарської операції. Формальні недоліки в оформленні податкової накладної не є безумовною підставою для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

В постанові від 20.06.2018 у справі №819/1383/17 Верховний Суд дійшов висновку, що факт реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, відсутність квитанцій про їх неприйняття є свідченням наявності у платника податків підстав для формування сум податкового кредиту за такими податковими накладними. Відсутність у таких податкових накладних такого реквізиту, як код УКТ ЗЕД за обставин реєстрації таких податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних є наслідком неналежного виконання контролюючим органом при такій реєстрації своїх обов`язків, а тому подальше виключення сум податкового кредиту за такими податковими накладними, як і застосування до цього платника податків штрафних санкцій є неправомірним, так як за змістом вказаних норм обов`язок перевірки податкових накладних на відповідність пункту201.10 статті 201 ПК України при їх реєстрації покладений на контролюючий орган.

Крім того, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов`язки, не передбачені чинним законодавством. Отже, позивач не повинен зазнавати негативних наслідків від імовірних порушень, допущених його контрагентом та контрагентами останнього.

Відтак позивач як покупець не може нести відповідальність за правильність заповнення податкових накладних його контрагентом у вигляді позбавлення права на податковий кредит за такими податковими накладними.

Продовжуючи розгляд справи суд зазначає, що за приписами п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

На момент проведення перевірки та розгляду справи підприємством не надано податкових накладних та інших розрахункових документів по взаємовідносинам з контрагентами, вказаними на стор.38-45 акту перевірки, ас.46-50, т.3, по взаємовідносинам з якими позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 22000,97 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд також зважає на те, що 18 березня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 березня 2020 року № 533-IX Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), яким підрозділ 10 розділу XX Перехідні положення ПК України доповнено пунктами 52-1 - 52-5.

Зокрема, згідно з пунктом 52-2 ПК України установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом. На період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) внесено зміни, зокрема, до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України і абзац перший пункту 52-2 замінено сімома новими абзацами такого змісту: Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. У зв`язку з цим абзаци другий - четвертий слід вважати відповідно абзацами восьмим - десятим.

29 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 травня 2020 року № 591-IX Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), яким внесені зміни, зокрема до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України, в абзацах першому і дев`ятому слова та цифри по 31 травня 2020 року замінено цифрами та словами 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, законодавець шляхом внесення змін до ПК України запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок (крім чітко визначеного переліку видів перевірок) на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними.

Тобто, вимоги пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПК України пов`язані та прямо відсилають до актів Кабінету Міністрів України, на підставі яких завершується дія карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 9 грудня 2020 року № 1236 установлено з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин.

Судовим розглядом встановлено, що підставою для проведення перевірки позивача зазначено підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункт 41.1 статті 41, пунктів 61.1, 61.2 статті 61, підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 75.1 статті 75, пунктів 77.1, 77.4 статті 77, статті 82 ПК України.

Суд наголошує, що перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка проведена щодо позивача не відноситься до винятків, передбачених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПК України, на які не поширюється дія мораторію, запровадженого цією нормою.

Крім того, на момент прийняття вищезазначеного наказу Кабінетом Міністрів України не приймалося рішення про завершення дії карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а відтак діяв мораторій на проведення документальних планових перевірок платників податків.

Наведене дає підстави стверджувати, що контролюючим органом проведено перевірку під час дії мораторію, передбаченого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПК України.

Водночас, 4 жовтня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 вересня 2020 року № 909-ІХ Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, пунктом 4 розділу ІІ Прикінцевих положень якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

На підставі цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 89 від 3 листопада 2021 року Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірки, якою було скорочено строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділ 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення таких видів перевірок юридичних осіб: - тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними; - документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу; - документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.1 та/або 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Кодексу, суб`єктів господарювання реального сектору економіки, які сформували податковий кредит за рахунок оформлення ризикових операцій з придбання товарів/послуг (із переліку ризикових платників податків, визначених у межах роботи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування оприлюднених у засобах масової інформації фактів можливих корупційних дій посадових осіб органів державної влади, які призвели до значних втрат дохідної частини Державного бюджету України, утвореної відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 квітня 2020 року № 568-ІХ); - документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями; - документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.12, 78.1.14, 78.1.15, 78.1.16 пункту 78.1 статті 78 Кодексу.

Отже, Постановою № 89 розширено перелік підстав, з яких може бути проведено документальну планову перевірку, ніж зазначені у ПК України.

Разом з цим, суд зазначає, що мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України (в редакції на момент винесення спірного наказу) та вказана норма в частині обмежень на проведення планової перевірки була чинною, її дія не зупинялася. Аналіз наведених норм у сукупності дає підстави стверджувати про виникнення колізії між нормами ПК України та положеннями Постанови № 89 в частині надання права податковому органу здійснювати контрольні заходи шляхом проведення деяких видів перевірок у період з дня набрання чинності такої постанови по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби.

Відповідно до пункту 2.1 статті 2 ПК України, зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Тобто, зміна приписів ПК України здійснюється виключно законами про внесення змін до Кодексу, відповідно зміна строків дії мораторію може бути здійснена виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України.

Згідно з пунктом 5.2 статті 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Відповідно, за наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення перевірок, які містяться у ПК України, з одного боку, та в постанові Кабінету Міністрів України - з іншого, - застосуванню підлягають положення і правила саме ПК України.

Наведений вище висновок ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у справі № 420/12859/21.

Таким чином, беручи до уваги той факт, що пункт 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України є нормою вищої юридичної сили, ніж Постанова № 89 від 3 лютого 2021, суд, виходячи з загального правила вирішення колізій, вирішила, що застосуванню підлягає правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме норми ПК України.

З огляду на викладене, суд зазначає, що контролюючий орган при прийнятті наказу та проведення перевірки діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки згідно з вимогами пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПК України на дату винесення наказу та проведення планової виїзної перевірки діяв мораторій на проведення таких перевірок.

Варто зазначити, що у постанові від 27 квітня 2022 року у справі №140/1846/21 Верховний Суд також підтримав позицію про неможливість застосування Постанови № 89, як такої, що змінила строки обмежень на проведення планових перевірок, встановлені пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПК України. Додатково Верховний Суд звернув увагу, що Постанова № 89 прийнята не на підставі та не на виконання ПК України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим згідно з пунктом 3.1 статті 3 ПК України не може вважатися складовою податкового законодавства та не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням.

У цій справі, застосовними є також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18, відповідно до яких контролюючі органи та їх посадові особи при виконанні владних повноважень, у тому числі при прийнятті наказів та проведенні перевірок, зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений ПК України, та не допускати згідно зі статтею 21 ПК України порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при ухваленні оскарженого рішення діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призвело до безпідставного податкового навантаження на позивача, а отже, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 19, 241-247, 255, 264, 293, 295, 297 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00283970701 від 08.12.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 798820 грн. (639056 грн податкове зобов`язання, 159764 грн- штрафні санкції).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00284010701 від 08.12.2021, яким зменшено суму від`ємного значення об`єктів оподаткування податком на прибуток нас уму 1797990грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 00284050701 від 08.12.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1329216.25 грн (1063373 грн податкове зобов`язання, 265843,25 грн- штрафні санкції).

Стягнути на користь Спільного Українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області судовий збір у розмірі 22700 (двадцять дві тисячі сімсот) грн 00 коп.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

У повному обсязі рішення виготовлено 15.05.2023

Суддя Зоркіна Ю.В.