Постанова

від 17.05.2023 по справі 484/4181/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.05.23

22-ц/812/481/23

Справа № 484/4181/22 Головуючий у 1-й інстанції Мельничук О. В.

Провадження №22ц/812/481/23 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 травня 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,

із секретарем: Стрілець К. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких»

(далі - ТОВ «Агрофірма Корнацьких»)

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухваленого під головуванням судді Мельничука О. В. 28 лютого 2023 року о 10 год. 30 хв. у приміщенні суду в місті Первомайськ Миколаївської області, із складенням 10 березня 2023 року його повного тексту, по справі

за позовом

ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма Корнацьких»

про визнання недійсними договорів та повернення земельних ділянок

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ТОВ «Агрофірма Корнацьких» про визнання недійсними договорів (емфітевзису) про встановлення права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб, що належать ОСОБА_1 , та повернення земельних ділянок власнику.

В обґрунтування позову зазначав, що на підставі державного акту на право власності на земельні ділянки МК №024086 від 7 жовтня 2004 року позивачу належать чотири земельні ділянки з кадастровими номерами 4825481800:01:000:0121, 4825481800:01:000:0139, 4825481800:01:000:0358, 4825481800:01:000:0422, загальною площею 4,77 га, які розташовані в межах Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Зазначені земельні ділянки перебували в оренді у ТОВ «Агрофірма Корнацьких» за укладеними між сторонами договорами оренди, які на підставі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 серпня 2021 року, залишеного без змін за постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року, розірвані та на товариство покладено обов`язок повернути ОСОБА_1 , як власнику, ці земельні ділянки в належному агротехнічному стані.

20 жовтня 2021 року між сторонами укладено акт про повернення спірних земельних ділянок власнику. Однак у серпні 2022 року позивачу випадково стало відомо, що від його імені за довіреністю представником ОСОБА_2 10 серпня 2021 року укладено з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» договори емфітевзису відносно спірних земельних ділянок строком на 50 років, волевиявлення на що позивачем, як власником, не висловлювалося. Також укладаючи ці договори, представник позивача, яким був ОСОБА_2 , діяв не в його інтересах, а в інтересах засновників ТОВ «Агрофірма Корнацьких», які є його дітьми, тобто на шкоду позивачу.

Посилаючись на вищевикладене та виходячи з підміни волі довірителя волею повіреного, укладення договорів на шкоду довірителя, просив суд визнати їх недійсними виходячи з положень частин 3 та 5 статті 203, частини 1 статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України, та застосувати наслідки недійсності правочину, а саме зобов`язати відповідача повернути земельні ділянки в належному агротехнічному стані.

У відзиві на позовну заяву ТОВ «Агрофірма Корнацьких» вважало поданий позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Посилалося на ті обставини, що спірні договори оренди укладено від імені позивача на підставі нотаріально посвідченої довіреності та зареєстровано у встановленому законом порядку.

Звертало увагу суду, що юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника, а повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі. Посилалося на відповідну судову практику.

ТОВ «Агрофірма Корнацьких» клопотало про зменшення розміру витрат на правничу допомогу вважаючи вартість наданих послуг не співмірною із складністю справи, часом витраченим адвокатом та обсягом наданих послуг.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено, ухвалено про визнання недійсними договорів про встановлення права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) зареєстрованих в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексами номерів: 63454290, 63451040, 63455106, 63456215, та зобов`язано ТОВ «Агрофірма Корнацьких» повернути земельні ділянки з кадастровими номерами 4825481800:01:000:0121, 4825481800:01:000:0139, 4825481800:01:000:0358, 4825481800:01:000:0422, загальною площею 4,77 га, які розташовані в межах Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, їх власнику, ОСОБА_1 . Розподілені судові витрати та витрати на правову допомогу.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що вказані правочини представником вчинено без волевиявлення власника землі та в своїх інтересах, а не в інтересах довірителя, оскільки в матеріалах справи наявні докази про вчинення правочинів на користь родини повіреного, та зазначене є підставою для визнання їх недійсними та повернення вказаних ділянок власнику.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Агрофірма Корнацьких», посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи просить скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Посилався на ті обставини, що у зв`язку із видачею довіреності повірений фактично діяв на підставі договору доручення, внаслідок якого виникли повноваження з представництва.

Зазначав, що юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника, повноваження виникають незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових і особистих немайнових прав.

Звертав увагу суду, на те що на день укладення спірних договорів емфітевзису довіреність не оскаржена в судовому порядку, не визнана недійсною та не скасована, а відтак є чинною, та виходячи з її змісту повірений мав право на укладення усіх дозволених законодавством правочинів щодо розпорядження спірними земельними ділянками.

Наголошував, що відповідно до змісту довіреності ОСОБА_1 уповноважував також і ТОВ «Агрофірма Корнацьких» вчиняти дії та розпоряджатися належною йому земельною часткою.

Заперечував щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн, оскільки така сума винагороди адвоката не відповідає критеріям складності справи, часу, витраченому на виконання відповідних робіт та обсягу наданих адвокатом послуг.

У відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокатка Сотська С. О., заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав її доводи необґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку МК№024086 від 7 жовтня 2004 року є власником чотирьох земельних ділянок з кадастровими номерами 4825481800:01:000:0121, 4825481800:01:000:0139, 4825481800:01:000:0358, 4825481800:01:000:0422, загальною площею 4,77 га, що розташовані в межах Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

17 серпня 2004 року ОСОБА_1 видано доручення без зазначення строку його дії, за яким він уповноважив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 користуватися та розпоряджатися належною йому земельною часткою (паєм) з правом вчиняти всі дозволені законодавством правочини по розпорядженню, користуванню земельною ділянкою з правом підпису та отримання грошей (а.с.21).

10 червня 2009 року ОСОБА_1 через свого представника за виданою ним довіреністю укладено з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» договори оренди належних йому земельних ділянок, які у подальшому ним розірвані, у зв`язку з порушенням орендарем своїх обов`язків з систематичної виплати позивачу орендної плати, на підставі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 серпня 2021 року, яке залишене без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року. Орендар ТОВ «Агрофірма Корнацьких» зобов`язаний судом повернути ОСОБА_1 в належному агротехнічному стані чотири земельні ділянки з кадастровими номерами 4825481800:01:000:0121, 4825481800:01:000:0139, 4825481800:01:000:0358, 4825481800:01:000:0422, загальною площею 4,77 га (а.с.6-11).

20 жовтня 2021 року на виконання судового рішення орендарем ТОВ «Агрофірма Корнацьких» ОСОБА_1 повернуто чотири спірних земельних ділянки відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки, які підписані ними, як сторонами (а.с.20).

Між тим, на початку 2022 року, незважаючи на отримання власником повернутих йому у володіння земельних ділянок та укладення ним нових договорів оренди з іншим орендарем, який є відмінним від відповідача, позивач випадково дізнався, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про укладення ним 10 серпня 2021 року договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), які зареєстровані 12 лютого 2022 року.

Посилаючись на те, що волевиявлення на укладення договорів емфітевзису у нього не було, як і доручень на їх укладення, позивач оспорив вищевказані договори у судовому порядку з підстав їх не відповідності вимогам закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 407ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Згідно із частинами 1 та 8 статті 102? Земельного кодексу України(у редакції на день укладення договору) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно доЦивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб здійснюється відповідно до ЦК Україниз урахуванням вимог цього Кодексу.

Статтею 627ЦК України визначається свобода договору, а саме: відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

У частині 1 статті 638ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом чотирьох оскаржуваних договорів вбачається, що їх укладено 10 серпня 2021 року від імені ОСОБА_1 його представником ОСОБА_2 за нотаріально посвідченою 17 серпня 2004 року довіреністю, на користь ТОВ «Агрофірма Корнацьких», як користувача, строком на 50 років, зі сплатою одноразово за використання землі, належної власнику, суми в розмірі 1 гривні, які на момент підписання даного договору ним отримані (а.с.12-15).

Вказані договори зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 11 лютого 2022року (а.с.16-19).

Цивільний кодексУкраїни не встановлює істотних умов для договору емфітевзису, тому при укладенні цього договору треба виходити з загальноприйнятих істотних умов для договорів - предмет, ціна та строк дії (стаття 638 ЦК України). Договір емфітевзису може бути як безоплатним, так і оплатним. Саме право емфітевзису частиною 1 статті 395ЦК України віднесено до речових прав на чуже майно. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису землекористувачу (емфітевтові), а землекористувач (емфітевт) - його набув.

В той же час з матеріалів даної справи та судових рішень про дострокове розірвання договорів оренди, які містяться у справі, вбачається, що на момент дії договорів оренди, укладених 10 червня 2009 року, позивач, як власник землі, пред`являв претензії до орендаря з приводу несистематичної виплати йому орендної плати у грошовому виразі, а тому як зазначає не міг погодитися на разову оплату за землі в сумі 1гривні, внаслідок чого, після їх розірвання уклав договори оренди з іншою особою, які не зміг зареєструвати по причині наявності реєстрації договорів емфітевзісу.

Також на момент розгляду попереднього спору, жодною із сторін перед судом не заявлялося про наявність інших правовідносин, які виникли між ними через укладення договорів емфітевзісу, а навпаки, орендар, яким на сьогодні є емфітевт, використовував усі надані йому процесуальні права на оспорення розірвання договорів оренди спірних земельних ділянок. Це нібито за наявності укладених відразу після рішення суду першої інстанції, а саме 10 серпня 2021 року інших договорів договорів емфітевзісу. Не заявляв про це і власник земельних ділянок, зокрема щодо заміни правовідносин за договорами оренди на правовідносини за договорами емфітевзісу.

Крім того повернення 20 жовтня 2021 року спірних земельних ділянок у володіння власника, яке відбулося вже після нібито ними узгоджених і підписаних умов договорів емфітевзісу, викликає у колегії суддів обґрунтовані сумніви у добросовісності поведінки відповідача, як колишнього орендаря, який прийняв на себе обов`язки емфітевту. Іншого акту, за яким після 20 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_1 знову передав земельні ділянки в користування відповідача, на противагу укладення ним договору оренди з іншою особою, матеріали справи не містять, що вказує на те, що він, як власник землі, діяв добросовісно та на свій розум розпорядився належними йому на праві власності ділянками, а тому не мав на меті укладення договорів емфітевзісу з колишнім орендарем під час вирішення судового спору про розірвання з ним договорів оренди.

За змістом частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Але за обставинами справи вільне волевиявлення позивача ОСОБА_1 , як учасника спірного правочину, яке б відповідало його внутрішній волі, судом першої інстанції не встановлено, та такі висновки суду, на переконання колегії суддів, є правильними і відповідають ретельно дослідженим ним доказам, що містяться у справі.

В той же час, зазначаючи про наявність волевиявлення власника на укладення з відповідачем договорів емфітевзісу, представник ТОВ «Агрофірма Корнацьких» вказував, що оспорювані договори емфітевзису укладені від імені позивача представником ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої ним 17 серпня 2004 року довіреності, яка на час укладення договорів була чинною ( а.с.21).

Позивач, на противагу таким обставинам зазначив, що мав намір скасувати видану ним у 2004 році довіреність, для чого 1 березня 2021 року, на момент розгляду спору про розірвання договорів оренди, звернувся до приватного нотаріуса Цихоні В. А., якою йому повідомлено про неможливість вчинення цієї нотаріальної дії по причини відсутності довіреності в Єдиному реєстрі довіреностей (а.с.22). Що одночасно не завадило приватному нотаріусу у подальшому посвідчити укладені на підставі цієї же довіреності договори емфітевзісу (а.с.12-15).

Крім цього, оскільки повіреним власника при укладенні договорів емфітевзісу виступив ОСОБА_2 , позивач послався також на порушення частини 1 статті 203 ЦК України при їх укладенні, так як його укладено представником в своїх інтересах, на користь ТОВ «Агрофірма Корнацьких», засновниками якого є його близькі родичи.

Відповідно до частини 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

За змістом частини 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

За інформацією із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», що витребувана судом, вбачається, що засновниками ТОВ «Агрофірма Корнацьких» є: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.23-24). Тому посилаючись на однакове прізвище та по-батькові засновників, як похідні від П.І.Б. представника за довіреністю ОСОБА_2 , його довіритель ОСОБА_1 , від імені якого вчинено правочин, зазначав про його укладення проти його волі та в інтересах повіреного, який є мешканцем російської федерації (а.с.21). Відсутність родинних стосунків або доведення простого співвпадіння прізвища та по-батькові засновників емфітевту та повіреного за допомогою будь-яких доказів суду не доведено.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно зі статтею 203ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За статтею 215ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Таким чином, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Як зазначено у постановах Верховного Суду України: від 15 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16, однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення, у зв`язку з його укладенням, прав та охоронюванихзакономінтересів позивача.

Устатті 13 ЦК Українипередбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальнасвідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Устатті 3 ЦК Українизазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у текстіЦК Українизазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: у справі № 920/739/17 від 10 вересня 2018 року; від 14 травня 2019 року в справі №912/3808/16; від 15 травня 2019 року в справі № 912/3810/16; від 16 травня 2019 року в справі № 912/1982/17.

За наведеного та аналізуючи положення частини 2 статті 13ЦК України слід дійти висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

За такого суд першої інстанції, зважаючи на відсутність у позивача волевиявлення на укладення з відповідачем будь-яких договорів стосовно належних йому земельних ділянок, що підтверджено прийняттям ним ділянок за актом прийому-передачі, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, так як повірений ОСОБА_2 уклав ці договори в інтересах близьких йому осіб та на умовах, що не вигідні довірителю ОСОБА_1 , тобто з негативними для позивача наслідками. Як наслідок визнання недійсними договорів емфітевзісу судом правомірно вирішена вимога про повернення відповідачем у володіння власника належних йому земельних ділянок.

Оскільки такий висновок відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону, то не вбачається підстав для скасування чи зміни судового рішення.

В той же час при ухваленні рішення суд першої інстанції вирішив питання про судові витрати та стягнув з відповідача на користь позивача 15000 грн витрат на правову допомогу, розмір якої ТОВ «Агрофірма Корнацьких» оскаржується за неспівмірністю та не підтвердженістю.

Тому при перегляді рішення суду в цій частині слід виходити з того, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, повинен бути встановлений судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при пред`явленні позову подані документи щодо понесених витрат на правову допомогу на підставі укладеного договору внесені на підставі прибуткового касового ордеру №2 від 28 листопада 2022 року в сумі 15000 грн (а.с.26,27).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У відповідності до додаткового договору від 15 листопада 2022 року, укладеним між позивачем та його представником Сотською С. О., адвокаткою зобов`язано надати клієнту послуги із збирання документів та підготовки позову 1000 грн, складання позовної заяви, вивчення судової практики 4000 грн, підготовка відзиву на позовну заяву 1000грн, аналіз доказів наданих відповідачем 1000 грн, участь у підготовчому судовому засіданні 2000 грн, участь у судових засіданнях 6000 грн.

Разом з тим, за матеріалами справи адвокаткою відзив на позовну заяву не подавався, так як вона діє в інтересах позивача, а не відповідача. Крім того у судових засіданнях представниця позивача участі не брала.

За такого не можна сказати, що розмір витрат на оплату послуг адвокатки, який визначений у справі, є співмірним із: складністю справи та виконаних адвокаткою робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокаткою на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокаткою послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тому, враховуючи доводи апеляційної скарги із клопотанням про зменшення розміру адвокатських послуг, колегія суддів вважає, що відповідачем доведено неспівмірність витрат на правову допомогу, які за рішенням суду покладені на нього.

Колегія суддів вважає за потрібне зменшити суму витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на 9000 грн, змінивши рішення суду у цій частині та зазначити про стягнення на користь позивача 6000 грн витрат на правничу допомогу.

Крім того, за змістом статті 141 ЦПК України у зв`язку із залишенням без змін рішення суду в частині задоволення позову, відсутні підстави для перерозподілу судових витрат у вигляді судового збору за подачу апеляційної скарги.

В той же час є підстави для стягнення додатково судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції, які не були сплачені позивачем при подачі позову, у зв`язку з пред`явленням чотирьох позовних вимог про визнання недійсними чотирьох окремих договорів емфітевзису стосовно чотирьох земельних ділянок та їх повернення, які за положеннями частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» мають оплачуватися судовим збором за кожну вимогу окремо. Натомість позивачем під час звернення до суду із позовом оплачено лише дві позовні вимоги майнового характеру в сумі 1 984 грн 80 коп. (а.с.4).

За такого, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову з відповідача на користь держави слід також стягнути 1984 грн 80 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції. Внаслідок цього з відповідача слід також достягнути судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 2977 грн 20 коп..

Тому, рішення суд у в частині стягнення витрат на правничу допомогу та розподілу судових витрат слід змінити.

В іншій частині рішення суд слід залишити без змін.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 лютого 2023 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу та розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 6000 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на користь держави 1984 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на користь держави 2977 грн 20 коп. судового збору за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді С. Ю. Колосовський

О. В. Локтіонова