Рішення

від 10.05.2023 по справі 344/18658/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/18658/21

Провадження № 2/344/390/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Дементьєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до директора Ліцею № 16 Івано-Франківської міської ради Івануляк Миколи Миколайовича, Ліцею № 16 Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

Представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до директора Ліцею № 16 Івано-Франківської міської ради Івануляк Миколи Миколайовича, Ліцею № 16 Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 з 01.09.2001 року і на даний час працює вчителем історії у Ліцеї №16 Івано-Франківської міської ради. 05.11.2021 року Наказом №53-к/тр, що виданий директором ліцею №16 Івано-Франківської міської ради, Позивача було відсторонено від роботи з підстав не здійснення обов?язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, адже ст. 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин та прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення. Позивач зазнав протиправного встручаття в його право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що був позбавлений можливості заробляти собі на життя власною працею, а також був підданий дискримінації за ознакою стану здоров`я, тому його порушені права підлягають захисту та відновленню. З оскаржуваного наказу також вбачається, що жодним із Відповідачів не було встановлено, не вказано на документи, з яких можна було б встановити факт відмови або ухилення від щеплення. Так в наказі вказано, що Позивач відмовляється або ухиляється, однак відмова чи ухилення є два самостійні і взаємно виключні факти, що підтверджують ту обставину, що Відповідачі не встановлювали та відповідно не підтвердили жодними доказами підстав для відсторонення. Оскаржуваний наказ було видано на підставі нормативного-правого акту, який не набрав чинності, оскільки видання накази відбулося 05.11.2021 року, а нормативно-правовий акт набрав чинності 08.11.2021 року і тільки з моменту його набрання чинності могли бути встановлені факти відмови чи ухилення від щеплення, тому здійснення відсторонення 05.11.2021 року відбулося, в тому числі, і без встановлення факту відмови чи ухилення від щеплення, оскільки станом на 05.11.2021 навіть фактично не могло існувати обставин ухилення ви відмови від щеплення, яке станом на 05.11.2021 року ще не було обов`язковим. Таким чином, оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави. Просив визнати протиправним і скасувати назаз Директора Ліцею №16 Івано-Франківської міської ради ОСОБА_2 №53-к/тр від 05.11.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , вчителя історії Ліцею №16 Івано-Франківської міської ради; зобов`язати Ліцей №16 Івано-Франківської міської ради поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом її допуску до роботи на посаді вчителя історії у Ліцеї №16 Івано-Франківської міської ради; стягнути з Ліцею №16 Івано-Франківської міської ради на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу.

29.12.2021 року Ліцей № 16 Івано-Франківської міської ради подав до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтовує тим, що працівників Івано-Франківського ліцею №16 було вчасно ознайомлено з наказом по ліцею №31-г від 13.10.2021 року « Про обов?язкові профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 у ліцеї», в якому зазначено посилання на обов?язковість профілактичних щеплень відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021р. № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов?язковим профілактичним щепленням», упорядковано документацію щодо вакцинації працівників, а при набранні чинності, наказу МОЗ України від 04.10.2021р. № 2153 працівників, які ухиляються від вакцинації проти COVID-19, та не надали медичного висновку про наявність протипоказів до вакцинації мало бути відсторонено від роботи в установленому порядку з 08.11.2021 року. Із вказаним наказом позивачка була ознайомлена 13.10.2021р. під розписку, залишивши свої супровідні коментарі на ньому: « Я, ОСОБА_1 , не погоджуюсь з наказом, жодних законних підстав про моє відсторонення, немає, хочу надалі працювати. Наказ суперечить Конституції України, Закону України про працю та про Охорону здоров?я. Дії директора є незаконні підпадають під статтю 356 КК України «Самовправство». у випадку мого відсторонення дії директора буду оскаржувати у встановленому Законодавством України порядку». Таким чином, з 13 жовтня 2021 року, майже за місяць до відсторонення від роботи, позивачка була проінформована про те, що, будучи працівником закладу загальної середньої освіти, вона підлягає обов?язковій вакцинації проти COVID-19 відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021р. №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов?язковим профілактичним щепленням», а у випадку відмови чи ухилення від вакцинації , або не надання медичного висновку про наявність протипоказів до вакцинації, її буде відсторонено від роботи з 08.11.2021 року. Крім того, враховуючи те, що позивачка з 13.10.2021 року не надавала жодної додаткової інформації про зміни в особистому підході до обов?язкових профілактичних щеплень, відповідачем 28.10.2021 року складено позивачці особисте повідомлення про обов?язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, згідно з яким відповідач просить позивача до 05 листопада 2021 року (останнього робочого дня перед відстороненням) надати документ, що підтверджує проходження нею вакцинації, або надати медичний висновок про наявність протипоказів до вакцинації, а також в повідомленні про інформовано позивачку про правові наслідки у разі відмови або ухилення від обов?язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 - відсторонення від роботи, а також пов?язані з цим фінансові аспекти. Проте, таких підтверджуючих документів позивачкою не було надано, що свідчить про те, що у позивачки немає та не було наміру проходити вакцинацію або надавати медичний висновок про наявність протипоказів до вакцинації. Таким чоном, чинним законодавством України передбачено відмову від вакцинації проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, як на підставу для відсторонення працівника закладу загальної середньої освіти від роботи. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.46-51).

14.01.2022 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якому просив задоаолити позовні вимоги позивачки (а.с.121-123).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.09.2022 року провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку цивільної справи №130/3548/21. (а.с.213.)

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.04.2023 року провадження у справі поновлено (а.с.221).

Представник позивача в судовому засідання позов підтримала з підстав наведених у позовній заяві. Просила суд позов задоволити.

Відповідач в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши докази у справі в їх сукупності, суд доходить такого висновку.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працює вчителем історії у Ліцеї №16 Івано-Франківської міської ради, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.9-10).

Директором вищевказаного закладу 05.11.2021 видано наказ № 53-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , учителя історії, яка відмовляється або ухиляється від обов`язкового профілактичного щеплення», яким ОСОБА_1 , учителя історії, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 р. до моменту усунення причин, що його спричинили, без збереження заробітної плати (а.с.11).

Наказ виданий відповідно дост.46 КЗпП України, ч.2ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»,Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Із наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлена під підпис 05.11.2021 року. Позивачка в наказі зазначила, що з наказом не погоджується, та буде оскаржувати в суді. За незаконне відсторонення від роботи і за незаконну невиплату заробітньої плати передбачена кримінальна відповідальність.

Предметом спору в справі є законність Наказу директора Ліцею №16 Івано-Франківської міської ради від 05.11.2021 № 53-к/тр про відсторонення позивача від роботи.

Згідно з ч.1ст.3 КЗпП Українизаконодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно дост. 4 КЗпП Українизаконодавство про працю складається зКодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1статті 46 КЗпП Українипередбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує Рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», що вживається у частині третійстатті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.

При видачі Наказу, що оспорюється, відповідач, окрімст.46 КЗпП України, керувався ч.2ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,Постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»,наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Відповідно до преамбули Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.Основи законодавства України про охорону здоров`явизначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров`я базується наКонституції Україниі складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (ст.1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Згідно з ст.5, 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Відповідно до ч.1ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Згідно з ч.2ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267(в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (даліМОЗ).

Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконанняКонституціїта законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно доКонституціїта законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимогЗакону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (даліПерелік № 2153).

Цей перелік доповненонаказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

5. установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236(з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 до 31.12.2021 на території України діє карантин, продовживши дію карантину, встановленогопостановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, від 20.05.2020 № 392 тавід 22.07.2020 № 641.

Пунктом 41-6 указаної постанови, який введений в дію з 08.11.2021, визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153(далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану (зазначеним абзацом доповнено пункт 41-6 згідно зпостановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372).

Отже, на думку суду, системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч.1ст.46 КЗпП Українивідноситься до інших випадках, передбачених законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, директором Ліцею №16 Івано-Франківської міської ради 13.10.2021 року видано наказ №31-г про обов`язкові профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 у ліцеї (а.с.52).

З даним наказом ознайомлено працівників ОСОБА_3 під особистий підпис. Позивачка ОСОБА_1 зазначила, що не погоджується з наказом, жодних підстав про її відсторонення немає, хоче надалі працювати, дії директора є незаконні та підпадають під ст.356 КК України.

28.10.2021 року директором Ліцею №16 Івано-Франківської міської ради видано вчителю історії ОСОБА_1 повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому Федорів проінформовано про те, що у випадку не надання документів, які підтверджують нявність профілактичного щеплення від COVID-19 , або довідку про абсолютні медичні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ України від 16.09.2011 року №595, 08.11.2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати (а.с.53).

Відсторонення працівника від роботиодин із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

У справі встановлено, що на працівників Ліцеї №16 Івано-Франківської міської ради поширюється дія Переліку № 2153, тому директор закладу, видавши оспорюваний наказ, як керівник виконував вимогипостанови КМ України від 09.12.2020 № 1236і правомірно застосував до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.

Крім цього, позивачка не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення. Позивач офіційно і не зверталась до медичної установи з таким питанням.

Також суд зазначає, що усі вище наведені законодавчі акти були чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними.

Тому відсторонення позивачки від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, в цілому здійснено в спосіб, передбачений законом та з існуванням правових та фактичних підстав.

Щодо посилань позивачки на ту обставину, що відсторонення від роботи суперечитьКонституції України, порушує її право на працю, є дискримінацією, суд зазначає таке.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У справі "Соломахін проти України" у рішенні від 15.03.2012 ЄСПЛ сформулював правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Отже, такі втручання є цілком припустимі.

Верховний Суд в постанові від 17.04.2019 року у справі №682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Окрім того, Верховний Суд у своїй Постанові від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зістаттею 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей3та53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) при розгляді справи із подібними правовідносинами висловлено певні правові позиції, зокрема:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

[…]Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Вказана правова позиція Великої Палати Верховного Суду підлягає врахуванню при розгляді цієї справи, з обставин якої вбачається про наявність умов для відсторонення позивачки від роботи, які визначені у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду.

Отже, за характером виконуваних обов`язків учителя, які пов`язані з контактами з учнями, позивач підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, оскільки представляв собою загрозу як не вакцинований працівник на роботі.

За своєю посадою вчитель також взаємодіє з директором закладу, іншими працівниками, батьками та родичами дітей, що також передбачає наявність значної кількості соціальних контактів.

Ураховуючи викладені обставини, у зв`язку з відмовою позивачки від проходження щеплення від COVID-19, вона підлягала відстороненню від роботи. В цій ситуації, на думку суду, виконуються умови для відсторонення позивачки від роботи, встановлені у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на викладені правові позиції Великої Палати Верховного Суду наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У пунктах а, б статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.

Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене устатті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006).

Таким чином, на підставі досліджених у справі доказів та норм чинного законодавства, суд доходить висновку, що відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства.

Статтею 46 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1ст. 1 Закону України «Про оплату праці»).

Оскільки позивач правомірно була відсторонена від роботи, у період з 08.11.2021 по 28.02.2023, у зазначений період трудових обов`язків не виконувала, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно зістаттею 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей3та43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників навчального закладу, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.

Щодо посилання позивачки на порушення її конституційного права на працю слід зазначити, що відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачкою зберігається її робоче місце, а таке обмеження є тимчасовим.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

На підставі п.2 ч.2ст. 141 ЦПК Українипонесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись статтями2,10,12,77,78,263 - 265,268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до директора Ліцею № 16 Івано-Франківської міської ради Івануляк Миколи Миколайовича, Ліцею № 16 Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Довідка: Повний текст рішення складено 17.05.2023 року.

Суддя Пастернак І.А.