Постанова

від 16.05.2023 по справі 910/3974/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2023 р. м.Київ Справа№ 910/3974/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу овариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - КЮКО"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 22.09.2022

у справі № 910/3974/22 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - КЮКО"

до Фізичної особи - підприємця Писаревського Мирослава Павловича

про про стягнення 158 495, 43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - КЮКО" (далі - позивач, ТОВ "Нерухомість - КЮКО") звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Писаревського Мирослава Павловича (далі - відповідач, ФОП Писаревський М.П.) про стягнення 158 495, 43 грн., з яких: 143 010,00 грн. заборгованість з орендної плати за період з 01.02.2020 по 10.02.2022, та пені 15 485,43 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем зобов`язань за Договором оренди нежитлового приміщення № 01/02/20 від 01.02.2020 в частині сплати орендної плати за спірний період. Крім того, за допущене порушення грошового зобов`язання, позивачем нараховано до сплати 15 485,43 грн. пені.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач заперечував проти позову, вказавши у поданих суду в особі адвоката Татарченко К.В. пояснень, що відповідач не укладав та не підписував Договір оренди нежитлового приміщення № 01/02/20 від 01.02.2020, оскільки у вказану дату відповідач перебував за межами Державного кордону України та фізично не міг укласти відповідний правочин, що підтверджується відомостями Державної прикордонної служби України. Крім того, згідно наданої ксерокопії договору, підпис відповідача виконаний не ФОП Писаревським М.П., а іншою невідомою особою. Крім того, відповідач не підписував і Акт приймання - передачі нежитлового приміщення до договору, а також ним не підписувалась і додаткова угода № 1 до договору. При цьому, всі правовідносини між позивачем та відповідачем у цій справі регулювались на підстав іншого договору оренди нежитлового приміщення від 01.08.2020, за яким всі зобов`язання відповідача виконані перед позивачем.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.09.2022 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - КЮКО" відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що як вбачається з відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13.09.2022 № 91-25215/0/15-22, Писаревський Мирослав Павлович 15.01.2020 переткнув державний кордон України автомобільним транспортом в пункті пропуску "Городище", а на територію України прибув 12.02.2020 літаком у аеропорт Київ (Жуляни). Таким чином, відповідач не міг укласти та підписати у м. Фастів, Київської області Договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 та Акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20, оскільки перебував за межами державного кордону України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з постановленим рішенням, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - КЮКО" 17.10.2022 (згідно відомостей поштового штемпеля на описі вкладеного, з яким надіслана апеляційн скарга), звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що підпис, виконаний на копіях Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 та акта прийому - передач нежитлового приміщення від 01.02.2020 до договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 не ОСОБА_1 , а іншою особою;

- Договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 та акт прийому - передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 посвідчені печаткою відповідача, і відповідачем не було надано доказів що відповідна печатка була ним втрачена або загублена, або в інший спосіб вибула з його володіння, чи що печаткою протиправно скористалася інша особа;

- Договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 та акт прийому - передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 - є укладеним, оскільки сторони погодили всі його істотні умови, підписали договір та скріпили його печатками, а також виконали певні дії щодо його виконання;

- 18.03.2020 сторонами також було укладено додаткову угоду № 1 до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20, в пункт 1 якої сторони погодили внести зміни до договору оренди нежитлового приміщення та доповнити розділ 3 пунктом 3.8 стосовно розміру орендної плати

- суд першої інстанції не врахував приписи ст.ст. 207, 208 ЦК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 20.10.2022, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - КЮКО" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

При дослідженні апеляційної скарги судом встановлено, що скаржник просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 22.09.2022 у справі № 910/3974/22 та прийняти нове рішення, в якому позовні вмоги задовольнити в повному обсязі.

В свою чергу, головуючий суддя Станік С.Р. з 28.10.2022 по 18.11.2022 включно перебував у відпустці, суддя у колегії суддів Тарасенко К.В. перебувала у відпустці з 31.10.2022 по 04.11.2022 включно і вирішення питання стосовно поданої апеляційної скарги здійснюється після виходу суддів з відпусток.

У зв`язку з перебуванням з 21.11.2022 по 25.11.2022 у відпустці судді Тарасенко К.В. яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, вирішити питання щодо апеляційно скарги - неможливо.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2022, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Нерухомість-КЮКО" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Північний апеляційний господарський суд за результатами розгляду питання про відповідність апеляційної скарги дійшов висновку про відповідність апеляційної скарги вимогам, які зазначені у ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, підстав для її повернення та відмови у відкритті апеляційного провадження не встановлено.

При розгляді питання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 у справі № 910/3974/22, колегія суддів вважає наявними підстави для поновлення строку, оскільки причини, наведені скаржником, а саме те, що повний текст рішення суду першої інстанції отримано скаржником лише 17.10.2022 - є поважними, а апеляційна скарга подана засобами поштового зв`язку 17.10.2022 (згідно відомостей поштового тремпеля на описі вкладеного, з яким надіслана апеляційна скарга), тобто у строк, визначений п. 1 ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно Конституції України реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Крім того, Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а матеріали, додані до апеляційної скарги, є достатніми для відкриття апеляційного провадження. Підстав для повернення апеляційної скарги або залишення без руху апеляційної скарги - не встановлено.

Частиною 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо апеляційна скарга подана з пропуском визначеного цим Кодексом строку, суд у випадку поновлення строку на апеляційне оскарження зупиняє дію оскаржуваного рішення в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку за необхідне зупинити дію оскаржуваного рішення, у зв`язку з відкриттям апеляційного провадження.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для працездатних осіб з 1 січня - 2481 гривень.

Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує: 248 100,00 грн. (2481,00 грн * 100 = 248 100,00 грн.) станом на момент звернення з позовом.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога щодо стягнення 158 495, 43 грн., вказана справа, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.

Крім того, згідно з п. 17.5 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Приписами частини 4 статті 262 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 прийнято справу № 910/3974/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість- КЮКО" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 у справі № 910/3974/22 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю., поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - КЮКО" пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 у справі № 910/3974/22, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3974/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість- КЮКО" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 у справі № 910/3974/22, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду надіслана учасникам справи на їх електронні адреси, наявні у матеріалах справи.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Отже, учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №341/2022 від 17 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119- IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Крім того, керуючись статтею 3 Конституції України, статтями 10, 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статтями 2, 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9, рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022, враховуючи положення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", розпоряджень Ради оборони міста Києва, прийнятих відповідно до статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 №1 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" наказано тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 №11 "Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 №10 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, проте, неподання відзиву на апеляційну скаргу не є перешкодою для її розгляду у відповідності до приписів ст. 263 ГПК України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 01.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НЕРУХОМІСТЬ-КЮКО" (далі - позивач/орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Писаревським Мирославом Павловичем (далі - відповідач/орендар) оформлено Договір оренди нежитлового приміщення № 01/02/20 (далі - Договір), за умовами п.1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (в оренду) на строк, який зазначений у п. 2.1. цього Договору, нежитлове приміщення площею 40,4 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Фастів, вул. Соборна, 34, приміщення 5 (далі - приміщення).

У відповідності до п. 2.1. Договору, строк оренди складає 35 календарних місяців, тобто до 31 грудня 2022 року включно, який розпочинається з моменту передачі приміщення в оренду за Актом приймання-передачі.

Згідно Акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до Договору оренди нежитлового приміщення № 01/02/20 від 01 лютого 2020 року, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 40,4 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Фастів, вул. Соборна, 34, приміщення 5 в справному технічному стані, належному до експлуатації.

Відповідно до п. 3.2. Договору, розмір Орендної плати за весь об`єкт оренди становить Г7 000,00 грн. без ПДВ за один календарний місяць оренди.

В пункті 3.5. Договору сторони погодили, що орендар сплачує орендну плату, передбачену в п. 3.2. цього Договору, у безготівковій формі. Орендна плата сплачується щомісячно в термін до 10 (десятого) числа поточного місяця оренди. Орендна плата за неповний місяць оренди сплачується пропорційно до кількості днів відповідного неповного календарного місяця строку оренди, якщо інший розмір орендної плати не встановлений цим Договором. В якості забезпечення власних зобов`язань по Договору Орендар зобов`язаний в момент внесення орендної плати, внести Орендодавцю забезпечувальний платіж у розмірі орендної плати за 1 місяць оренди по ставці, зазначеній в п. 3.2. цього Договору: становить 17 000,00 грн.

Підпунктом 6.1.1. пункту 6.1. Договору, передбачено, що Орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі, незалежно від наслідків господарської діяльності, сплачувати орендодавцю орендну плату, плату за комунальні послуги, а також інші витрати, пов`язані з утриманням та експлуатацією Приміщення на умовах і в строки, передбачені Договором.

Згідно п. 7.1. Договору, цей Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами й триває до закінчення строку оренди, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами свої зобов`язань.

Пунктом 8.2. Договору визначено, що у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати орендної плати та прострочення своїх інших грошових зобов`язань, орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми, за кожен день прострочення.

18.03.2020 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору оренди нежитлового приміщення № 01/02/20 від 01 лютого 2020 року, в пункті 1 якої, сторони погодили внести зміни до Договору оренди нежитлового приміщення № 01/02/20 від 01 лютого 2020 року, та доповнити розділ 3 п. 3.8. в наступній редакції: "На період з 01 квітня по 31 травня 2020 року розмір орендної плати складає 8 500 грн. на місяць.".

Однак, як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов`язання за вказаним Договором виконував неналежним чином, в порушення умов п. 3.2. та 3.5. Договору, не вчасно та не повному обсязі вносив орендну плату за користування орендованим приміщенням, оскільки внаслідок часткової сплати орендних платежів, що підтверджується наданими виписками по особовому рахунку, які додані до матеріалів справи, утворилась заборгованість за спірний період з 01.02.2020 по березень 2022 року загалом в сумі 143 010,00 грн.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернувся до Господарського суду з вимогою про стягнення грошових коштів, за якими у Відповідача перед Позивачем існує наступна заборгованість, а саме - заборгованість з орендної плати становить в розмірі 143 010, 00 грн. та штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 15 485, 43 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.09.2022 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - КЮКО" відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що як вбачається з відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13.09.2022 № 91-25215/0/15-22, Писаревський Мирослав Павлович 15.01.2020 переткнув державний кордон України автомобільним транспортом в пункті пропуску "Городище", а на територію України прибув 12.02.2020 літаком у аеропорт Київ (Жуляни). Таким чином, відповідач не міг укласти та підписати у м. Фастів, Київської області Договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 та Акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20, оскільки перебував за межами державного кордону України.

Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України, встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Частина 1 статті 765 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

Ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Так, відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 2 наведеної статті визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як встановив суд першої інстанції, з наданого позивачем Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 та Акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20, вбачається, що їх складено у м. Фастів та на якому містяться підписи та печатки від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - КЮКО" та Фізичної особи - підприємця Писаревського Мирослава Павловича.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач подав письмові пояснення, в яких посилався на те, що ОСОБА_1 не укладав та не підписував Договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 та Акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20, оскільки перебував за межами державного кордону України та фізично не міг їх укласти у м. Фастів, Київської області.

Для з`ясування та підтвердження вказаних обставин, ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 було задоволено клопотання Фізичної особи - підприємця Писаревського Мирослава Павловича про витребування інформації та витребувано від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомості щодо того чи перетинав ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , Громадянство - Україна) державний кордон України за період з 01.01.2020 по 30.03.2020.

Як вбачається з відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13.09.2022 № 91-25215/0/15-22, ОСОБА_1 15.01.2020 переткнув державний кордон України автомобільним транспортом в пункті пропуску "Городище", а на територію України прибув 12.02.2020 літаком у аеропорт Київ (Жуляни).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не міг укласти та підписати у м. Фастів, Київської області Договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 та Акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20, оскільки перебував за межами державного кордону України.

Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає їх помилковими, з огляду на те, що з наданого позивачем Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 та Акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20, вбачається, що їх складено у м. Фастів та на якому містяться підписи та печатки від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - КЮКО" та Фізичної особи - підприємця Писаревського Мирослава Павловича. Отже, укладений між сторонами правочин містить підписи сторін спору,які посвідчені печатками.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що підписи та печатки від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - КЮКО" та Фізичної особи - підприємця Писаревського Мирослава Павловича містяться також на документах, які в сукупності підтверджують факт передачі орендодавцем (позивачем) та прийняття відповідачем (орендарем) житлове приміщення площею 40,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: акт приймання передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до Договору, а також підтверджують факт існування орендних правовідносин за Договором, зокрема і додаткова угода від 18.03.2020, якою сторони погодили внесення змін щодо розміру орендної плати.

Отже, наведені докази в сукупності є більш вірогідними та достовірними в розумінні ст ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують факт виникнення орендних правовідносин за Договором, передачу позивачем та прийняття відповідачем в оренду житлове приміщення площею 40,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що в контексті спірних правовідносин дата договору жодним чином не впливає на факт його укладеності в розумінні ст. 638 Цивільного кодексу України, а саме: підписання сторонами та посвідчення печатками, а також факт укладення такого договору підтверджується і в подальшому діями сторін, спрямованими на його виконання, зокрема, підписанням акту приймання - передачі в оренду від 01.02.2020 та укладення додаткової угоди, а також здійснення відповідачем на користь позивача часткових оплат орендної плати, що підтверджується відомостями з банківських виписок по особовому рахунку, які наявні в матеріалах справи.

При цьому, доводи відповідача про те, що підпис на копіях Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 та Акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою невідомою особою - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки відповідачем в підтвердження вказаного доводу не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодного належного, допустимого, достовірного та більш вірогідного доказу в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження вказаних обставин.

Крім того, ні в суді першої інстанції. ні в суді апеляційної інстанції відповідачем не заявлялось жодних клопотань стосовно призначення відповідної експертизи для встановлення обставин саме непідписання договору відповідачем, як не надавалось і самостійно отриманого доказу в підтвердження вказаної обставини (ст. ст. т 98, 99, 101Господарського процесуального кодексу України), а тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено в розумінні вимог процесуального закону обставину саме непідписання відповідачем договору та акту, як і не спростовано в силу приписів ст. 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності укладеного правочину.

Крім того, суд апеляційної інстанції також враховує і те, що Договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 та акт прийому - передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 посвідчені печаткою відповідача, і відповідачем не було надано доказів що відповідна печатка була ним втрачена або загублена, або в інший спосіб вибула з його володіння, чи що печаткою протиправно скористалася інша особа.

Отже, суд апеляційної інстанції також враховує і те, що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13.09.2022 № 91-25215/0/15-22 не є належним та допустимим доказом в розумінні вимог ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження факту , що відповідачем не підписувався відповідний договір та акт приймання - передачі, і відповідні твердження відповідача спростовуються більш вірогідними доказами в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, які надані позивачем.

Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що внаслідок укладення між сторонами спору Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 та передачі позивачем відповідачу за Актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.02.2020 до Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2020 № 01/02/20 приміщення в оренду, у відповідача виник обов`язок сплачувати орендні платежі у строк та розмірах, встановлені договором, а саме: починаючи з 01.02.2020, щомісячно, в термін до 10 числа поточного місяця оренди сплачувати орендну плату, що узгоджується з приписами п.п. 3.1, 3.2.. 3.5 договору.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, в період з 01.02.2020 по березень 2022 року включно відповідачем допущено порушення та неналежне виконання своїх зобов`язань з сплати орендних платежів у визначений Договором строк, оскільки загалом за спірний період, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 18.03.2020, якою встановлено розмір орендної плати з 01.04.2020 по 31.05.2020 по 8 500,00 грн. на місяць, а в решті спірного періоду орендна плата згідно п. 3.2 Договору становила 17 000,00 грн. на місяць, сплаті підлягала орендна плата загалом в сумі 391 000,00 грн. (22 місяці по 17 000,00 грн./місяць та квітень - травень 2020 - по 8 500,00 грн./місяць), з якої відповідачем було частково сплачено згідно наявних у справі платіжних доручень суму боргу, внаслідок чого заборгованість, яка залишилась не сплаченою склала 143 010,00 грн.

Належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України погашення суми боргу в розмірі 143 010,00 грн. - матеріали справи не містять, і відповідачем не було спростовано належними доказами відсутність у нього обов`язку по сплаті спірної заборгованості або відсутності такої.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача про стягнення з відповідача 143 010,00 грн. заборгованості з орендної плати за Договором в розмірі 143 010,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Враховуючи те, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов`язання зі сплати орендної плати у спірних період з 01.02.2020 по березень 2022 року включно, а тому в силу приписів ч. 1 ст. 546, ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України, наявні обумовлені законом та пунктом 8.1 Договору підстави для нарахування пені.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені щодо сум, строків і ставок нарахувань, вважає його арифметично вірним, обґрунтованим та таким, що узгоджується з умовами Договору, і вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню повністю в сумі 15 485,43 грн.

Усі інші доводи, посилання та доводи оцінені судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не впливають на здійснену судом апеляційної інстанції оцінку спірних правовідносин, наведених у даній постанові підстав.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, за наслідками апеляційного розгляду справи дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з підстав, наведених у даній постанові, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 143 010,00 грн. основного боргу за Договором та 15 485,43 грн. пені.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (п. 2).

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а також зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю щодо стягнення з відповідача на користь позивача 143 010,00 грн. основного боргу за Договором та 15 485,43 грн. пені. за наведених у даній постанові підстав.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подачу позову в розмірі 2 481,00 грн. та судовий збір за подачу апеляційної скарги, а саме 3 721,50 грн.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI"Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 19 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з цим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Таким чином, відшкодування судових витрат здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (аналогічної позиції дотримується Касаційний господарський Суду у складі Верховного Суду у постанові від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16).

Згідно частин 1, 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч. 1-4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Суд апеляційної інстанції враховує, що необхідність залучення до участі у справі в якості представників адвокатів були викликана як положеннями Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка діє з 15.12.2017, так і приписами п. 11 Перехідних положень Конституції України, згідно з якими представництво в судах апеляційної інстанції виключно адвокатами здійснюється з 01.01.2018.

Згідно ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В обґрунтування клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухоміст-КЮКО» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, надано наступні докази:

- договір № 89/Г про надання правничої допомоги від 17.10.2022 укладений між Адвокатським об`єднанням «Компаньойон та партнери», в особі керуючого партнера Батури П.О., який діє на підставі статуту, з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-КЮКО» з другої сторони, відповідно до якого сторони домовились, що вартість правничої допомоги за даним договором складає 8 000 грн. 00 коп. та є фіксованою сумою. Гонорар за правничу допомогу сплачується клієнтом на підставі виставленого рахунку, щляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Об`єднання, зазначених в реквізитах договору, наступним чином:

- 4000,00 грн. протягом 2-х банківських днів з моменту підписання договору;

- 4000,00 грн. протягом 3-х банківських днів з дати винесення рішення Північним апеляційним господарським судом у справі № 910/3974/22, у разу повного або часткового задоволення такої апеляційної скарги.

- рахунок-фактура № 89/Г-1 від 17.10.2022, відповідно до якого платник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-КЮКО» виписав виконавцю - Адвокатському об`єданню "Компаньйон та партнери» грошові кошти за надання правничої допомоги згідно договору № 89-Г від 17.10.2022 у розмірі 4000,00 грн.;

- платіжне доручення № 937 від 17.10.2022, згідно якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-КЮКО» оплатило на користь Адвокасткого об`єднання «Компаньйон та партнери» 4000,00 грн. за надання правничої допомоги згідно до договору № 89/Г-1 від 17.10.2022.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи доводи позивача стосовно розміру заявлених до відшкодування адвокатських витрат, суд дійшов наступних висновків.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах "Двойних проти України" (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,"Гімайдуліна і інші проти України"(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, "East/West Alliance Limited" проти України" (пункт 268) від 23 січня 2014 року, "Баришевський проти України" (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц звернула увагу не те, що: 1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу; 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зазначила, що в рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з урахуванням практики ЄСПЛ не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Звертаючись з вимогою про стягнегнення адвокатський витрат понесених при розгляді апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 у справі № 910/3974/22, позивач стверджує про понесення ним судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 800000 грн., в обгрунтування розміру якої подано:

- договір № 89/Г про надання правничої допомоги від 17.10.2022 укладений між Адвокатським об`єднанням «Компаньойон та партнери», в особі керуючого партнера Батури П.О., який діє на підставі статуту, з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-КЮКО» з другої сторони, відповідно до якого сторони домовились, що вартість правничої допомоги за даним договором складає 8 000 грн. 00 коп. та є фіксованою сумою. Гонорар за правничу допомогу сплачується клієнтом на підставі виставленого рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Об`єднання, зазначених в реквізитах договору, наступним чином:

- 4000,00 грн. протягом 2-х банківських днів з моменту підписання договору;

- 4000,00 грн. протягом 3-х банківських днів з дати винесення рішення Північним апеляційним господарським судом у справі № 910/3974/22, у разу повного або часткового задоволення такої апеляційної скарги.

- рахунок-фактура № 89/Г-1 від 17.10.2022, відповідно до якого платник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-КЮКО» виписав виконавцю - Адвокатському об`єданню "Компаньйон та партнери» грошові кошти за надання правничої допомоги згідно договору № 89-Г від 17.10.2022 у розмірі 4000,00 грн.;

- платіжне доручення № 937 від 17.10.2022, згідно якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-КЮКО» оплатило на користь Адвокасткого об`єднання «Компаньйон та партнери» 4000,00 грн. за надання правничої допомоги згідно до договору № 89/Г-1 від 17.10.2022.

Водночас, щодо інших судових витрат позивач належним чином не виконав вимоги частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України щодо подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.

Отже, надавши оцінку дотриманню критеріїв формування розміру гонорару адвоката, суд вважає, що заявлені позивачем до стягнення судові витрати в наведених частинах на загальну суму 4000,00 грн. є необґрунтованими.

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 у справі № 910/3974/22 в розмірі 4000 грн. У решті 4000,00 грн. слід відмовити.

Крім того, задоволенню також підлягають витрати позивача на професійну правничу допомогу і в суді першої інстанції в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. , які такі, що підтверджені документально належними доказами,які наявні в матеріалах справи (договір від 16.05.2022, акт про надання правничої допомоги від 17.10.2022 на суму 15 000,00 грн.,рахунок - фактура № 29/г від 16.05.2022 на суму 9000,00 грн., платіжне доручення № 827 від 19.05.2022 на суму 9000,00 грн., рахунок - фактура від 17.10.2022 на суму 6 000,00 грн. , платіжне доручення № 936 від 17.10.2022).

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість- КЮКО» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 у справі № 910/3974/22 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 у справі № 910/3974/22 - скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість - КЮКО» до Фізичної особи - підприємця Писаревського Мирослава Павловича про стягнення 158 495, 43 грн. - задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Писаревського Мирослава Павловича ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-КЮКО» (вул. Ярослава Мудрого, 4, м. Біла Церква, Київська обл.., 09100, код ЄДРПОУ 41864201) основну суму заборгованості у розмірі 143 010 (сто сорок три тисячі десять) грн. 00 коп., пеню у розмірі 15 485 (п`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят п`ять) грн. 43 коп., судовий збір на подачу позову у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн..00 коп. та судові витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Писаревського Мирослава Павловича ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-КЮКО» (вул. Ярослава Мудрого, 4, м. Біла Церква, Київська обл.., 09100, код ЄДРПОУ 41864201), судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 721 (три тисячі сімсот двадцять одна) грн. 50 коп. та судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

В решті заявлених до стягнення Товариством з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-КЮКО» витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - відмовити.

5. Матеріали справи № 910/3974/22 повернути до Господарського суду м. Києва, доручивши останньому видати накази на виконання даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко