Постанова

від 11.05.2023 по справі 9/10

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року Справа № 9/10 (918/1218/21)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Коломис В.В. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Цвіркун О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Гоч Н.М.

від відповідача: Каленіченко Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Зірненський спиртовий завод" на рішення Господарського суду Рівненської області, ухвалене 10.08.2022 суддею Бережнюк В.В. у м. Рівне (повний текст рішення складено 11.08.2022) у справі № 9/10 (918/1218/21)

за позовом Головного управління ДПС у Рівненській області

до Державного підприємства "Зірненський спиртовий завод"

про стягнення 9 640 894, 34 грн податкового боргу

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Рівненської області перебувала позовна заява ГУ ДПС у Рівненській області до ДП "Зірненський спиртовий завод" з вимогою про стягнення 9 640 894,34 грн податкового боргу, з рахунків у банках обслуговуючих такого платника.

Обґрунтовуючи позовні вимоги податкова служба зазначала, що станом на 01.12.2021 року за ДП "Зірненський спиртовий завод" обліковується заборгованість в загальній сумі 9 640 894,34 грн за самостійно задекларованими, але не сплаченими податковими зобов`язаннями, штрафними санкціями, а також згідно визначених контролюючим органом податкових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями. У зв`язку із несплатою узгодженої суми податкових зобов`язань в добровільному порядку протягом строків, встановлених пунктом 57.3 статті 57 та пунктом 203.1. статті 203 ПК України, вказана заборгованість набула статусу податкового боргу на яку нараховується пеня.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.08.2022 у справі № 9/10 (918/1218/21) позов ГУ ДПС у Рівненській області задоволено частково. Стягнуто з ДП "Зірненський спиртовий завод" на користь ГУ Державної податкової служби у Рівненській області з рахунків у банках обслуговуючих такого платника, суму податкового боргу - 9 148 657,34 грн, та перераховано (отримувач ГУК у Рівн.обл/Березн.міс.тг/14010100, код ЄДРПОУ отримувача 38012494; код .банку: МФО 899998, розрахунковий рахунок UA918999980313020029000017493: - податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності (11020100) у сумі 156 390,00 грн; - акцизний податок на спирт (14020100) 503 827,00 грн; - податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (14010100) у сумі 8 488 440,34 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 137 229, 86 грн відшкодування витрат на оплату судового збору. Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 109 237,00 грн податкового боргу. Закрито провадження у справі № 9/10(918/1218/21) в частині стягнення 383 000,00 грн податкового боргу.

Частково не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою від 11.10.2022 № 287, в якій просить останнє скасувати в частині стягнення з ДП "Зірненський спиртовий завод" на користь ГУ ДПС у Рівненській області з рахунків у банках обслуговуючих такого платника, суму податкового боргу: - з акцизного податку на спирт у розмірі 503 827,00 грн; - з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 8 488 440,34 грн.

Апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції та такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує про те, що спірна заборгованість є безпідставною, оскільки підприємство виконало обов`язок щодо сплати податкового боргу. Також, в порушення приписів ст. 207 ГПК України, суд першої інстанції не розглянув по суті подані відповідачем клопотання по справі про долучення доказів та повернення на стадію підготовчого засідання, що, на думку скаржника, призвело до неповного встановлення обставин, які мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Зірненський спиртовий завод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 10.08.2022 у справі № 9/10 (918/1218/21); апеляційну скаргу постановлено розглянути в судовому засіданні.

Позивач правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив останню задоволити.

Представник позивача в судовому засіданні надав усні пояснення, доводи апеляційної скарги заперечив та просив залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали справи № 9/10 (918/1218/21), доводи апеляційної скарги, дослідивши та проаналізувавши наявні докази, колегія суддів встановила наступне.

За період з травня 2018 року по листопад 2021 року в процедурі розпорядження майном у ДП "Зірненський спиртовий завод" виник новостворений борг, який станом на 01.12.2021 року обліковувався в загальній сумі 9 640 894,34 грн за самостійно задекларованими, але не сплаченими податковими зобов`язаннями.

Вищевказаний борг підтверджується наданими до матеріалів справи: інформацією щодо стану розрахунків з бюджетом, витягами з інтегрованої картки платника податків, копією податкового повідомлення-рішення № 600917000701 від 09.07.2021, копіями податкових декларацій, розрахунком податкового боргу ДП "Зірненський спиртовий завод".

Із наявного розрахунку виникнення боргу вбачається, що останній складається із:

- 265 527,00 грн - нараховано платником самостійно по дивідендам; податкові декларації з податку на прибуток підприємства № 9082805028 від 04.05.2018, № 9311026108 від 27.02.2019, № 9093215323 від 08.05.2019, № 9192787899 від 10.08.2020, № 9372419908 від 19.02.2021;

- 503 827,00 грн - нараховано акцизного податку на спирт; декларації акцизного податку № 9072738064 від 08.04.2020, № 9141313189 від 19.06.2020, № 9290566210 від 09.11.2020, № 9044510357 від 09.03.2021, № 9091350791 від 20.04.2021, № 9185544246 від 09.07.2021, № 9272781005 від 20.09.2021, № 9311428946 від 20.10.2021, № 9351418962 від 19.11.2021;

- 8 871 440,34 грн - за період серпень 2019 року - листопад 2021 року: нарахованого податку на додану вартість по податкових деклараціях з ПДВ; нараховані платником самостійно штрафні санкції; збільшення сум ПДВ, що підлягали сплаті (уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок).

Протягом строків, встановлених пунктом 57.3 статті 57 та пунктом 203.1. статті 203 ПК України узгоджена сума податкових зобов`язань в добровільному порядку сплачена не була, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався.

Натомість, під час розгляду справи по суті представник відповідача подав письмові пояснення по справі, у яких, серед іншого, вказував на безпідставність нарахування спірної заборгованості з огляду на те, що підприємством було поповнено електронний рахунок з ПДВ на суму 8 995 578,00 грн, у тому числі: у період з 15.07.2019 по 01.12.2021 на суму 8 612 578,00 грн, а з 01.12.2021 по 20.01.2022 на суму 383 000,00 грн і саме з даного електронного рахунку задекларовані в податкових деклараціях з ПДВ (уточнюючих розрахунках) суми податку підлягали перерахуванню до бюджету органами казначейства на підставі реєстрів ДПС.

Зазначав, що підприємством у період з 26.03.2020 по 18.10.2021 було поповнено електронний рахунок платника акцизного податку на суму 503 828. 07 грн, зокрема: ПД 2059 від 26.03.2020 на суму 3872,28 грн; ПД 2120 від 16.04.2020 на суму 3872,28 грн; ПД 2362 від 14.07.2020 на суму 3537,93 грн; ПД 2650 від 28.10.2020 на суму 2810,07 грн; ПД 3019 від 25.02.2021 на суму 3 174,00 грн; ПД 3123 від 22.03.2021 на суму 4824,48 грн; ПД 3176 від 30.03.2021 на суму 1 269,60 грн; ПД 3340 від 16.06.2021 на суму 4824,48 грн; ПД 3401 від 03.08.2021 на суму 433 746,14 грн; ПД 3562 від 13.09.2021 на суму 38 088,00 грн; ПД 3408 від 06.08.2021 на суму 0,01 коп; ПД 3735 від 18.10.2021 на суму 3808,80 грн і саме з даного електронного рахунку задекларовані в деклараціях акцизного податку суми податку підлягали перерахуванню до бюджету органами казначейства. Відповідно до розрахунку, поданого контролюючим органом, за підприємством обліковується податковий борг з акцизного податку на спирт у сумі 503 827 грн, який також фактично сплачений підприємством через поповнення електронного рахунку.

На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позову ГУ ДПС у Рівненській області в частині стягнення з ДП "Зірненський спиртовий завод" податкового боргу з ПДВ у сумі 8 871 441,34 грн та акцизного податку на спирт у сумі 503 827 грн.

У процесі розгляду справи у суді першої інстанції позивачем подано клопотання, у якому повідомив, що станом на 23.06.2022, у зв`язку з частковою сплатою заборгованості по податку на додану вартість (код платежу 14010100), борг зменшився на 383 000,00 грн та становить 8 488 440,34 грн.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по податку на прибуток (код платежу 11020100) - 265 527,00 грн; по акцизному податку на спирт (код платежу 14020100) - 503 827,00 грн; по податку на додану вартість (код платежу 14010100) - 8 488 440,34 грн позивач підтримав.

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає таке.

Відносно відповідача ДП "Зірненський спиртовий завод" Господарським судом Рівненської області порушено провадження у справі № 9/10 про банкрутство. На даний час провадження перебуває на стадії розпорядження майном.

У ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства зазначено: поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно з частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, у тому числі спори про стягнення заробітної плати. Аналогічні положення містяться в пункті 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Нормами ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник додатків зобов`язаний: сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ним Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПКУ податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, несплаченого платником додатків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 41.1 статті 41 ПК України визначено, що контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Пунктом 41.2 статті 41 ПК України передбачено, що органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

За умовами п. 54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до п. 58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до Податкового кодексу України податкове зобов`язання, визначене у встановленому законодавством порядку податковим органом, вважається узгодженим з моменту закінчення терміну наданого для оскарження рішення податкового органу.

У випадку оскарження рішення контролюючого органу до суду, зобов`язання вважається узгодженим з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

Згідно з підпункту 129.1.1 пункту 121 статті 129 ПК України, після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Відповідно до підпункту 191.1.45 пункту 191.1 статті 191 ПК України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 цього Кодексу: звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством (згідно з підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини).

Під час перевірки розрахунку вказаних у позові сум заборгованості при додаванні визначених розмірів ПДВ, акцизного податку та податку на прибуток, судами встановлено, що загальна сума боргу становила 9 640 794,34 грн, замість заявлених позивачем 9 640 894,34 грн.

Разом з цим, місцевим господарським судом також закрито провадження у справі в частині стягнення ПДВ 383 000,00 грн за клопотанням позивача.

Таким чином, спірною сумою позовних вимог щодо стягнення боргу є 9 257 794,34 грн та складається з:

- 265 527,00 грн - нараховано платником самостійно по дивідендам; податкові декларації з податку на прибуток підприємства № 9082805028 від 04.05.2018, № 9311026108 від 27.02.2019, № 9093215323 від 08.05.2019, № 9192787899 від 10.08.2020, № 9372419908 від 19.02.2021;

- 503 827,00 грн - нараховано акцизного податку на спирт; декларації акцизного податку № 9072738064 від 08.04.2020, № 9141313189 від 19.06.2020, № 9290566210 від 09.11.2020, № 9044510357 від 09.03.2021, № 9091350791 від 20.04.2021, № 9185544246 від 09.07.2021, № 9272781005 від 20.09.2021, № 9311428946 від 20.10.2021, № 9351418962 від 19.11.2021;

- 8 488 440,34 грн за період лютий 2020 року - листопад 2021 року: нарахованого податку на додану вартість по податкових деклараціях з ПДВ; нараховані платником самостійно штрафні санкції; збільшення сум ПДВ, що підлягали сплаті (уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок).

Протягом строків, встановлених пунктом 57.3 статті 57 та пунктом 203.1. статті 203 ПК України узгоджена сума податкових зобов`язань в добровільному порядку сплачувалась частково.

Відповідно до пунктів 95.1, 95.2 статті 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі його недостатності-шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно зі ч. 1 п. 95.3 ст. 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Пунктом 102.1 статті 102 ПК України надано право контролюючому органу, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У пункті 102.4 статті 102 ПК України визначено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Пункт 101.1 статті 101 ПК України передбачає, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Як зазначено в пункті 101.2 цієї статті, під терміном "безнадійний податковий борг" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом.

Системний аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок про те, що ПК України встановлено граничний строк для визначення контролюючим органом розміру податкового боргу, який починається за наслідком прийняття рішення податкового органу або самостійного декларування боржником податкових зобов`язань, та не може перевищувати 1095 календарних днів з моменту самостійного декларування податкових зобов`язань або прийняття відповідного рішення про нарахування податкового боргу контролюючим органом, по закінченню яких він уже не може вживати заходів до стягнення податкової заборгованості у будь-якому порядку (судовому чи позасудовому), оскільки за наслідком закінчення цього строку податкове зобов`язання визнається безнадійним в силу статті 101 Податкового кодексу України, а борг підлягає списанню в обов`язковому порядку. Цей строк є спеціальним строком давності для звернення контролюючого органу до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу та застосовується імперативно (в силу закону). Списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, щодо якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу (аналогічного правового висновку дійшов Касаційний адміністративний суду у складі Верховного Суд у постановах від 06.02.2018 у справі № К/9901/99/17 (807/2097/16), від 04.09.2018 у справі № 813/4430/16, Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постановах від 19.09.2019 у справі № 910/11620/18, від 31.10.2019 у справі № 925/1242/15, від 05.12.2019 у справі № 910/1678/19).

У разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу (висновок викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у поставі від 06.02.2018 у справі № 807/2097/16 (К/9901/99/17).

Місцевий господарський суд зауважив, що позивачем, серед іншого, заявлено до стягнення заборгованість з податку на прибуток у сумі 109 137, 00 грн згідно податкової декларації з податку на прибуток підприємства № 9082805028 від 04.05.2018 (терміни сплати - 20.05.2018), при цьому податковий орган звернувся з позовом про його стягнення лише 31.12.2021 року, тобто після спливу визначеного статтею 102 Податкового кодексу України 1 095 - денного строку.

На підставі викладеного, суд першої інстанції відмовив у частині стягнення заборгованості з податку на прибуток у сумі 109 137, 00 грн за вказаною податковою декларацією, з чим також погоджується суд апеляційної інстанції.

Механізм погашення заборгованості регулюється правилами пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, у якому встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу, контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту 131.2. статті 131 Податкового кодексу України при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

З наведених норм вбачається, що контролюючий орган зобов`язаний зарахувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

З аналізу вказаних правових норм Податкового кодексу України суд зазначив про імперативно встановлений обов`язок контролюючого органу зараховувати сплачені кошти в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення та незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

З вказаного слідує, що податковий орган мав право зараховувати проведені платником податків відповідні платежі в рахунок погашення грошового зобов`язання, строк сплати якого вже настав, що відповідає приписам пункту 87.9, пункту 131.2 ПК України.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, судом встановлена наявність у відповідача податкового боргу, який підлягає стягненню за результатами розгляду справи в загальній сумі 9 148 657,34 грн, з яких: податок на прибуток - 156 390,00 грн; акцизний податок на спирт - 503 827,00 грн; податок на додану вартість - 8 488 440,34 грн.

Разом з цим, скаржник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки останнім не прийнято до розгляду клопотання відповідача про повернення справи на стадію підготовчого провадження для надання можливості долучити письмові докази до справи та не враховано їх під час розгляду справи по суті.

З даного приводу колегія суддів бере до уваги наступні обставини.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 17.01.2022 позовну заяву у справі № 9/10 (918/1218/21) прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання на 08.02.2023.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючої судді судове засідання не відбулося, а, в подальшому, з огляду на перебування головуючої судді у відпустці, підготовче засідання призначено на 15.04.2023.

Ухвалою суду від 15.04.2022, за клопотаннями сторін, відкладено підготовче засідання на 11.05.2022.

Ухвалою суду від 11.05.2022, з огляду на запроваджений на всій території України режим воєнного стану та неявку представників сторін у судове засідання, задля реалізації процесуальних прав останніх, з метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи та правильного вирішення господарського спору, підготовче засідання відкладено на 01.06.2022.

У судове засідання 01.06.2022 представники сторін не з`явилися. Представником відповідача було подано клопотання про відкладення судового засідання. Натомість суд, визначивши достатнім надання часу та можливості сторонам скористатися своїми процесуальними правами та обов`язками, передбаченими ГПК України, з огляду на вимоги ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" щодо правосуддя в умовах воєнного стану, оскільки явка до суду не визнавалася обов`язковою, вважав за можливе провести підготовче засідання без участі представників сторін. Встановивши достатніми для вирішення господарського спору наявних у матеріалах справи доказів, згідно ч. 2 ст. 185 ГПК України, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.06.2022.

У судовому засіданні 17.06.2023 оголошено перерву до 24.06.2022.

23.06.2022, вважаючи невстановленими обставини, що мають значення для розгляду даної справи, керуючись ст. 2, 181, 182, 232 ГПК України, відповідач подав до суду клопотання про повернення до розгляду справи у підготовче провадження та долучення до справи письмових доказів.

У судовому засіданні 24.06.2022 оголошено перерву до 26.07.2022 з метою надання сторонам часу на проведення звірки розрахунків з бюджетом та складання акту звірки для подання його до суду.

25.07.2022 на адресу суду подано клопотання про долучення доказів, які отримано під час судового розгляду, зокрема листи позивача від 19.07.2022 № 6522/6/17-00- 12-03-06, ПД від 27.06.2022 № 4376 на суму 400 000,00 грн, ПД від 30.06.2022 № 4382 на суму 483 000,00 грн та ПД від 30.06.2022 № 4379 на суму 2000,00 грн.

У судове засідання 26.07.2022 представники сторін не з`явилися.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі № 814/803/17 вказала, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

За приписами ч. 4 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В даному випадку відповідачем не було дотримано вимог ч.ч. 3, 4 ст. 80 ГПК України в частині своєчасного повідомлення щодо необхідності подання необхідних доказів та причин неможливості виконання такого обов`язку у встановлений строк.

Як зазначено у ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У відповідності до ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він відновленню.

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06 та від 21.02.2019 у справі № 911/4590/13.

Разом з тим, в аспекті зазначеного, суд вважає за доцільне також звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016).

У будь-якому разі на суд покладено обов`язок надавати оцінку обґрунтованості причин пропуску строку, у тому числі суд має звернути увагу, наскільки швидко й сумлінно діяла сторона при вчиненні відповідної процесуальної дії та мотивувати підстави поновлення цього строку.

Тобто за змістом вищенаведених норм господарського процесу, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Положення ч. 1 ст. 119 ГПК України пов`язують можливість поновлення пропущеного процесуального строку з обов`язковою наявністю поважних причин пропуску відповідного строку, при цьому не ставить можливість такого поновлення в залежність від тривалості прострочення. Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Клопотання про поновлення строку повинно містити належне та достатнє обґрунтування (з документальним підтвердженням) причин пропуску цього строку.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, зокрема, рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.

Тобто, право на поновлення строку реалізується з урахуванням конкретних обставин, яким суд має надати правову оцінку і які сторона повинна обґрунтувати.

При цьому, суд враховує, що подання клопотань після переходу до початку розгляду справи по суті без належних на те правових підстав, які визначені ст. 207 ГПК України, є по своїй суті затягуванням судового процесу.

Необґрунтовані клопотання призводять до штучного затягування судового процесу, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

У даному випадку судом враховується те, що відповідач був належно повідомлений про час та дату судових засідань в межах підготовчого провадження, які неодноразово відкладались за клопотаннями сторін або у зв`язку з неявкою їх представників, до суду також не було подано відзиву на позовну заяву, а вказані вище клопотання про долучення до справи доказів подано поза межами встановленого строку та без клопотання про його поновлення із зазначенням обставин, які б свідчили про неможливість стороні реалізувати свої права у встановлений строк (для подання доказів).

Частиною 2 ст. 118 ГПК України встановлено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Твердження апелянта про те, що судом не вирішено подане ним клопотання про повернення на стадію підготовчого засідання, чим допущено порушення процесуальних норм, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним. Чинні норми Господарського процесуального кодексу України не передбачають можливості повернення на стадію підготовчого засідання після початку розгляду справи по суті. Відсутність такої норми виключає можливість її порушення.

З огляду на викладене та враховуючи практику ЄСПЛ, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що місцевим господарським судом проявлено розумну гнучкість та пропорційність для надання можливості сторонам реалізувати надані їм процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони не спростовують обґрунтованих висновків господарського суду, правильність застосування норм матеріального права та не вказують на порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 10.08.2022 у справі № 9/10 (918/1218/21) відповідає матеріалам справи та ґрунтується на чинному законодавстві.

За результатами розгляду апеляційної скарги судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Зірненський спиртовий завод" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 10 серпня 2022 року у справі № 9/10 (918/1218/21) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу № 9/10 (918/1218/21) повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "15" травня 2023 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Юрчук М.І.