Рішення

від 11.05.2023 по справі 917/326/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2023 Справа № 917/326/23

Суддя Мацко О.С., розглянувши матеріали справи № 917/326/23

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріміда», 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 17, кв. 49, 21032984,

до Товариства з обмеженою відповідальність «Садтранс», 39605, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Троїцька, 3, код ЄДРПОУ 39953791,

про стягнення 278 955,76 грн.,

Секретар судового засідання Токар А.В.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 06.03.2023 р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріміда» до Товариства з обмеженою відповідальність «Садтранс» про стягнення 278 955,76 грн., з яких 149 107,00 грн. заборгованість за договором перевезення вантажів № 2609 від 26.09.2022 р., 23 349,04 грн. пеня за порушення строків оплати за вказаним договором, 3 304,32 грн. інфляційні втрати, 1 581,00 грн. 3 % річних, 101 614,40 грн. збитки за порушення умов договору оренди автотранспортних засобів № 26/08/22-от від 26.08.2022 р., до розгляду в загальному позовному провадженні, призначено підготовче засідання на 04.04.2023 р., встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Ухвалою від 04.04.2023р. закрито підготовче провадження у сраві, справу призначено до розгляду по суті на 11.05.2023р., про що повідомлено сторін. Задоволено клопотання позивача про участь у засіданні в режимі відеоконференції. Відповідач представництво в підготовче засідання та в засідання при розгляді справи по суті не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення підготовчого засідання (докази вручення ухвал від 06.03.2022р. та від 04.04.2023р. арк.справи 109, 133), відзив на позов не надав. Вказане не перешкоджає розгляду справи по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору №2609 від 26.09.2022р. Відтак, неподання відзиву на позов та ненаправлення у засідання представника не перешкоджають розгляду справи, справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Суд, розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, встановив наступне:

26.09.2022р. між сторонами по справі було укладено договір перевезення вантажів №2609 (а.с.45-48), за умовами якого:

- перевізник (позивач) зобов`язується доставити погоджений із експедитором (відповідач) вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій особі, а експедитор зобов`язується сплатити за перевезення вантажу обумовлену суму;

- вартість перевезення, порядок розрахунків, форма оплати та інші істотні умови договору погоджуються сторонами і вказуються в заявці на перевезення вантажу (додаток 1 до договору);

- факт виконання кожного перевезення підтверджується шляхом підписання сторонами відповідного Акту (розд.1 договору);

- заявка є обов`язковою, невід`ємною та пріоритетною частиною договору, а сканована (фото) копія підписаної заявки , передана за допомогою засобів електронного зв`язку, має силу оригінального примірника;

- ціна фрахту заявки (ставка на перевезення) і строк її оплати узгоджуються сторонами та зазначається у заявках; розрахунки за договором здійснюються у безготівковій формі протягом 5 банківських днів після підписання сторонами Акту, якщо інше не передбачено у заявці (п.4.5 договору);

- договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом року з можливістю пролонгації (п.7.4).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами була погоджена Заявка до договору №1 від 26.09.2022р. (а.с.49), згідно якої погоджено перевезення вантажу маршрутом м.Стамбул /Тузла (Туреччина) м.Вознесенськ, Миколаївська обл., завантаження 27.09.2022р., м.Стамбул, строк доставки мінімальний, вивантаження м.Вознесенськ, ставка фрахту 145 000,00 грн. + митне оформлення по квитанції. Умови оплати, погоджені заявкою: 50% після вивантаження автомобіля, 50% - після отримання документів (рахунок, акт, заявка, договір) 2 -3 дні (п.20 заявки, а.с.49).

10.10.2022р. перевізником доставлено вантаж до місця призначення (міжнародна ТТН а.с.51); 12.10.2022р. на виконання умов договору та заявки позивач направив відповідачу рахунок на оплату №8 від 03.10.2022р. та Акт надання послуг №8 від 10.10.2022р. (а.с.52,53), які були отримані відповідачем 14.10.2022р.

Як вказує позивач, підписаний Акт на його адресу повернутий не був, грошові кошти не сплачені, за виключенням оплати 07.12.2022р. суми 4200,00 грн. з вказівкою призначення платежу: «за транспортні послуги зг.рах.№8 від 03.10.2022р.» (а.с.55).

В подальшому, незважаючи на спілкування сторін та виставлення відповідачу претензії, борг погашений не був, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Суд при прийнятті рішення виходить з того, що між сторонами виникли зобов`язання з договору перевезення. Згідно ст.909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Враховуючи надання послуг на суму 149 200,00 грн. (згідно рахунку та акту) та їх часткову оплату 4200,00 грн., залишається несплаченою сума основного боргу 145 000,00 грн. Будь-яких доказів існування боргу в іншій сумі позивачем до суду подано не було, представник у засіданні пояснив, що зазначення в позові основного боргу в сумі 149 107,67 грн. та проведення нарахувань пені, річних і інфляційних, виходячи з цієї суми, є помилкою. Відтак, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 145000,00 грн.

Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Перевіривши розрахунки річних та інфляційних, здійснені на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, суд встановив, що окрім неправильної бази нарахування (основного боргу) позивачем також неправильно визначено початок періоду прострочення. Так, враховуючи умови п.20 Заявки та отримання оригіналів визначених у ній документів відповідачем 14.10.2022р., останнім днем виконання зобов`язання є 17.10.2022р., відтак прострочення має місце з 18.10.2022р. За розрахунками суду, розмір річних, що підлягає стягненню за період з 18.10.2022р. по 23.02.2023р. (з урахуванням зміни розміру основного боргу 07.12.2022р.) становить 1554,66 грн., інфляційних за період листопад січень включно 3 227.52 грн. При цьому позивач при обрахунку інфляційних послався на те, що станом на момент звернення до суду з позовом індекс інфляції за лютий 2023р. не був визначений, тому інфляційні зі цей період не обрахувалися; з заявою про збільшення розміру позовних вимог позивач не звертався, натомість і в позові, і під час розгляду справи по суті просить суд вийти за межі позовних вимог та стягнути інфляційні і за лютий 2023 року. Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до імперативних приписів ч.2 ст.237 ГПК України, суд при прийнятті рішення не вправі виходити за межі позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні пені, суд виходить з наступного:

Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується, і конкретний її розмір.

За приписами ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо підстав та розміру нарахування пені, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Дані висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 904/5922/17.

Договором перевезення та заявкою не встановлено відповідальності у вигляді пені за порушення строків оплати наданих послуг. Чинне законодавство України також не містить обов`язку щодо сплати пені за порушення зазначеного зобов`язання.

Таким чином, вимоги позивача у даній частині є безпідставними, позивач довільно, на свій розсуд тлумачить правові норми та посилається на нерелевантну практику Верховного Суду..

Крім того, позивач заявив до стягнення 101 614,40 грн. збитків. У обгрунтування позовних вимог в цій частині позивач посилається на те, що 26.08.2022р. між ним та ТОВ «Спецдортех» було укладено договір оренди автотранспортних засобів №26/08/22 от, відповідно до умов якого позивач прийняв в оренду транспортні засоби з правом тимчасового виїзду за кордон, один з яких використовувався під час здійснення міжнародних перевезень в межах спірного договору №2609, що вбачається з міжнародної ТТН, наявної у матеріалах справи. На виконання умов договору оренди позивачем була сплачена орендна плата в сумі 203 225,80 грн. за два автомобіля, відповідно за один 101 614,40 грн., яку позивач визначає як завдані йому відповідачем збитки.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Враховуючи припис частини четвертої статті 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином.

Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Отже, підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком неотримання позивачем доходу, на який він розраховував.

З цього приводу суд, проаналізувавши усі обставини справи в сукупності, приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог у цій частині, оскільки відсутні підстави для кваліфікації спірної суми орендної плати за укладеним між позивачем та його контрагентом договором як збитків, завданих відповідачем неналежним виконанням договору перевезення.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, згідно зі ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

У даному випадку, дослідивши та оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 145 000,00 грн основного боргу, 1554,66 грн річних, 3227,52 грн інфляційних.

Решта позовних вимог у даній справі задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 2 246,73 грн.

Стосовно інших судових витрат, позивачем було зроблено заяву про вирішення питання про розподіл витрат на професійну правову допомогу після прийняття рішення у справі.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 237, 238-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Садтранс» (39605, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Троїцька, 3, код ЄДРПОУ 39953791) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріміда» (65009, м.Одеса, вул.Фонтанська дорога, буд.17,кв.49, код ЄДРПОУ 21032984) 145 000,00 грн основного боргу, 1554,66 грн річних, 3227,52 грн інфляційних, 2 246,73 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки, встановлені ГПК України (ст.ст.256,257 ГПК України).

Повне рішення складено 17.05.2023р.

Суддя О.С. Мацко