Ухвала

від 09.05.2023 по справі 463/1712/22

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №463/1712/22

Провадження №1-кс/463/2991/23

У Х В А Л А

09 травня 2023 року слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участі представника власника майна ОСОБА_3 , розглянувши в режимі відеоконференції клопотання представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22016130000000212 від 19 вересня 2016 року, -

ВСТАНОВИВ:

представник власника майна звернувся з клопотанням до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова про скасування арешту майна - грошових коштів в розмірі 188 900 доларів США, що накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2022 року.

Клопотання мотивує тим, що ухвалою Личаківського районного суду м. Львова накладено арешт на грошові кошти в розмірі 188 900 доларів США, вилучене під час обшуку 16.08.2022р.

Власник майна вважає накладений арешт безпідставним та необґрунтованим, а так само таким, у застосуванні якого відпала необхідність, а тому просить суд скасувати арешт з огляду на таке.

За положеннями частини 10 статті 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

При вирішенні питання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, в силу положень статей 94, 132, 173 КПК України, слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, або застосування щодо нього конфіскації, у тому числі спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для третіх осіб.

Положеннями статей 7, 16 КПК України закріплено загальні засади кримінального провадження, зокрема недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в ^порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини про застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини Я основоположних свобод, перша та найбільш важлива вимога статті. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому; чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

При цьому, за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, одним з основних критеріїв, що свідчать про дотримання вимог законності такого втручання або обмеження права власності, є: обов`язок суб`єкта, що ініціює таке втручання або обмеження, обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

З огляду на наведені норми закону, а так само узагальнюючи усталену практику застосування статті 1. Першого протоколу до Конвенції, при накладенні арешту на майно слідчий суддя у кожному конкретному кримінальному провадженні має обов`язково переконатися у наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає, аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що такі докази у сукупності здатні надати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину поза розумним сумнівом. Ба більше, наявність сукупності доказів у кримінальному провадженні має забезпечити слідчому судді впевненість у тому, що у конкретному провадженні необхідно накласти саме такий вид обмеження прав людини, і саме такий захід матиме на меті уникнення негативних наслідків для конкретного кримінального провадження.

Положення частини 1 статті 170 КПК України визначають, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Ухвалою від 29.08.2022 у справі № 463/1712/22 на назване майно ОСОБА_4 накладено арешт з метою збереження речових доказів. В силу положень частин 2 та 3 статті 170 КПК України, арешт майна допускається з метою збереження речових доказів виключно за наявності достатніх підстав вважати, що таке майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Оцінюючи майно ОСОБА_4 , вилучене під час обшуку та на яке накладено арешт, крізь призму імперативно визначених статтею 98 КПК України критеріїв, вбачаємо, що зазначені грошові кошти не відповідають визначеним статтею 98 КПК України критеріям:

не були знаряддям вчинення кримінального правопорушення; не містять слідів вчинення кримінального правопорушення;

не можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального правопорушення;

не були об`єктом кримінально протиправних дій, тощо.

Крім того, що належні ОСОБА_4 грошові кошти, вилучені та в подальшому арештовані; не відповідають критеріям речових доказів у кримінальному провадженні, зазначені кошти не забезпечують цивільний позов, не є такими, що отримані неправомірно, а тим більше не підпадають під конфіскацію.

Так, у названому кримінальному провадженні ОСОБА_4 не має будь - якого процесуального статусу, крім власника арештованого майна, його допитано в якості свідка більше 7 місяців тому, а стосовно нього та його близьких родичів за період з моменту вилучення грошових коштів не проводились та наразі не проводяться будь-які слідчі та/або процесуальні дії.

Більше того, правомірність походження названих грошових коштів документально підтверджується - названі кошти набуті ОСОБА_4 у законний спосіб, є його накопиченнями з отриманих раніше доходів за попередні роки, регулярно конвертовані з національної грошової одиниці у долари США. Іншими словами, фактично арешт накладено на згенеровані ОСОБА_4 за попередні роки накопичення, що являють собою частину від отриманих ним доходів (копії відповідних документів додаються до клопотання).

З огляду на наведене, вважаємо, що у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження не існувало обґрунтованої та доведеної необхідності.

Воднораз тривалість арешту грошових коштів є надмірною, такою, що триває понад розумні строки, достатні для встановлення органом досудового розслідування та фіксації усіх можливих відомостей, які можуть стосуватись предмета досудового розслідування.

Положеннями ст. 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.

Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті (Першого протоколу. Необхідного балансу де вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Іншими словами, має існувати обґрунтоване процорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти. Незважаючи на те, що досудове розслідування в кримінальному провадженні, проводиться більше шести років, а грошові кошти вилучені та перебувають у володінні органу досудового розслідування вже понад сім місяців, відсутні будь-які підстави стверджувати, що грошові кошти, вилучені у ОСОБА_4 , взагалі стосуються предмету досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Крім того, на даний час відсутні бодай якісь додаткові доводи в обґрунтування наявних, ризиків щодо продовження існування підстав для застосованого заходу кримінального провадження, про що доводи приведено вище.

З огляду на зазначене, враховуючи наслідки арешту майна для власника майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, керуючись також загальними засадами кримінального провадження, визначеними у ст. 7 КПК України, положеннями ч. 4 ст. 173 КПК України, вважаємо, що в подальшому застосуванні такого тимчасового заходу забезпечення провадження відпала потреба, оскільки фактично воно не спрямоване та не пов`язане з досягненням результатів розслідування у кримінальному провадженні.

З врахуванням наведеного, вважає, що накладений арешт підлягає скасуванню.

Представник власника майна в судовому засіданні заяву підтримав з аналогічних підстав.

Від прокурора до суду надійшло заперечення, зазначає, що арешт накладено на майно з метою збереження речових доказів, а тому підстави для його арешту не відпали. Окрім цього, заявником не надано жодних доказів правомірності набуття вказаних грошових коштів.

Вважаю за можливе здійснити розгляд справи у відсутності слідчого чи прокурора на підставі наявних доказів.

Заслухували пояснення представника власника майна, оглянувши представлені матеріали клопотання, приходжу до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні за №22016130000000212 від 19 вересня 2016 року за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28 ч.1 ст.111, ч.2 ст.28 ч.1 ст.258-3 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28 ч.1 ст.111, ч.2 ст.28 ч.1 ст.258-3 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.258-3 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111 та ч.1 ст.258-3 КК України, та за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.258-5, ч.2 ст.258-5, ч.3 ст.258-5, ч.5 ст.191 КК України.

З матеріалів справи також вбачається, що ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2022 року накладено у кримінальному провадженні, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22016130000000212 від 19 вересня 2016 року, арешт на майно, вилучене 16 серпня 2022 року під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, купюри, схожі на долари США, а саме: 1869 (одна тисяча вісімсот шістдесят дев`ять) купюр, кожна номіналом 100 доларів США на загальну суму 186 900 (сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот) доларів США та 40 (сорок) купюр, кожна номіналом 50 доларів США на загальну суму 2000 (дві тисячі) доларів, на загальну суму 188 900 (сто вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот) доларів США.

З матеріалів кримінального провадження, що були долучені до клопотання вбачаєтеся, що постановою слідчого від 16 серпня 2022 року вказане вище майно слідчим визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №22016130000000212 від 19 вересня 2016 року.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

В розумінні ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Як вбачається із ухвали слідчого судді від 29 серпня 2022 року арешт майна накладений на підставі положень п.1 ч.2 ст.170 КПК України з метою збереження речових доказів.

У відповідності до положень ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України. При цьому обов`язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладається на орган досудового розслідування.

При цьому статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення Sargsyan v. Azerbaijan , n.220.

При цьому існуюча практика Європейського суду з прав людини, при вирішенні питання щодо подальшого застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі щодо позбавлення та обмеження права власності упродовж досудового розслідування ґрунтується на презумпції, що ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження із спливом певного часу зменшуються, тому орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявності ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави подальшого втручання у права та свободи.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як вбачається із заперечення прокурора, в межах кримінального провадження №22016130000000212 від 19 вересня 2016 року 02 вересня 2022 року досудове розслідування завершено та надано стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування. Водночас, слідчими ГУ ДБР здійснюється досудове розслідування у виділеному кримінальному провадженні №62022000000000680 від 02 вересня 2022 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.258-5, ч.2 ст.258-5, ч.3 ст.258-5, ч.5 ст.191, ч.2 ст.28 - ч.1 ст.258-3, ч.2 ст.28 - ч.1 ст.111 КК України, в межах якої вилучені купюри також мають значення речових доказів, оскільки такі можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Відповідно до ухвали слідчого судді від 29 серпня 2022 року метою арешту майна визначено - збереження речових доказів.

За інформацією органу досудового розслідування арешт накладався у кримінальному провадженні, яке розслідується за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.258-5, ч.2 ст.258-5, ч.3 ст.258-5, ч.5 ст.191, ч.2 ст.28 - ч.1 ст.258-3, ч.2 ст.28 - ч.1 ст.111 КК України.

Під час розгляду вказаного клопотання слідчим суддею встановлено, що власнику вилученого майна ОСОБА_4 підозра не висунута, він лише допитаний один раз і інші слідчі дії з ним не проводяться. Окрім цього, також жодній іншій особі у виділеному провадженні не висунуто обвинувачення у інкримінованих правопорушеннях, в тому числі у незаконному отриманні грошових коштів, які вилучені у квартирі ОСОБА_4 .

При цьому з оглянутого протоколу обшуку вбачається, що вказані купюри грошових коштів під час обшуку детально не описувалися, у постанові про визнання грошових коштів речовими доказами не зазначено які сліди кримінального правопорушення на собі вони зберегли, адже ці кошти не були предметом правопорушення та не містили інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

З протоколу обшуку також вбачається, що грошові кошти не були ідентифіковані шляхом позначення серії та номеру , разом з тим, саме так можливо встановити належність коштів до певного злочину. В той же час під час обшуку грошові кошти вилучені як грошова маса.

З долучених до клопотання доказів вбачається, що ОСОБА_4 надав документи про те, що його дохід у період проведення обшуку значно перевищує суму вилучених коштів, що не заперечується стороною обвинувачення.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що протягом 9 місяців орган досудового розслідування мав можливості довести незаконність походження грошових коштів, які вилучені у заявника та обґрунтувати необхідність продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження - подальшого збереження арешту вилученого майна та надати докази цього.

Оскільки особа, у якої вилучено майно не набула статусу підозрюваного, разом з тим, через тривалу дію заходів забезпечення кримінального провадження вона позбавлена можливості користуватися своїм майном, тривалість арешту грошових коштів є надмірною, такою, що триває понад розумні строки, достатні для встановлення органом досудового розслідування та фіксації усіх можливих відомостей, які можуть стосуватись предмета досудового розслідування, тому слідчий суддя приходить до висновку про те, що такі обмеження у праві власності на майно не забезпечують справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

З врахуванням наведених обставин, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання слід задоволити.

Керуючись вимогами ст. ст. 170, 174 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Скасувати арешт майна -

купюр, схожих на долари США, а саме: 1869 (одна тисяча вісімсот шістдесят дев`ять) купюр, кожна номіналом 100 доларів США на загальну суму 186 900 (сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот) доларів США та 40 (сорок) купюр, кожна номіналом 50 доларів США на загальну суму 2000 (дві тисячі) доларів, на загальну суму 188 900 (сто вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот) доларів США, що накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2022 року у кримінальному провадженні, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22016130000000212 від 19 вересня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді, набирає законної сили з моменту оголошення.

Повний текст ухвали складено 15 травня 2023 року.

Слідчий суддя ОСОБА_1