Постанова

від 16.05.2023 по справі 808/1745/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року

м. Київ

справа № 808/1745/15

касаційне провадження № К/9901/41296/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2017 (суддя Прудивус О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017 (головуючий суддя - Гімон М.М., судді - Чумак С.Ю., Юрко І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Запоріжжя» до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області (правонаступником якої є Головне управління ДПС у Запорізькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,-

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Запоріжжя» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12.11.2014 № 00023008262201 про збільшення суми грошового зобов`язання по податку на прибуток на суму 1383381,00 грн, у тому числі: за основним платежем в сумі 922254,00 грн та за штрафними санкціями у розмірі 461127,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про безпідставність висновків контролюючого органу про заниження платником податку на прибуток за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 на загальну суму 922254,00 грн внаслідок прострочення кредиторської заборгованості, нарахування відповідачем позивачу курсових різниць по простроченій кредиторській заборгованості, а також завищення позивачем витрат по генеральним договорам добровільного страхування фінансових ризиків. Зазначає, що наявна у позивача кредиторська заборгованість станом на 31.12.2013 по контрагенту Компанія «Аджиномото Евролизин С.А.» на загальну суму 218859,72 Євро із урахуванням підписаних між сторонами додаткових угод не прострочена, вказана сума не підлягала списанню та включенню в доходи підприємства на підставі статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Оскільки кредиторська заборгованість по зазначеному контрагенту позивача не сплинула, у відповідача були відсутні підстави для нарахування курсових різниць по простроченій кредиторській заборгованості у розмірі 31590,00 грн.

Щодо страхування фінансових ризиків за генеральними договорами добровільного страхування фінансових ризиків від 03.02.2011 № 28.156.03, від 01.02.2013 №28.0000327.03, укладеними між позивачем та ПАТ «СК «Альянс», позивач зауважив, що їх предметом є майнові інтереси позивача, які не суперечать закону і пов`язані з його збитками при здійсненні позивачем господарської діяльності внаслідок настання страхових випадків. Позивач мав господарські взаємовідносини, зокрема, з ТОВ «Авіас-2000», ТОВ «Агро-Капітал», ТОВ «Птахофабрика Пролетарська», ПАТ «Луганськмлин», ПП «Агро-ТЕК», ПП «Ветагро», ПВКС «Агрокапітал», ПАТ «Агропромислова компанія», ПАТ «АПК-Інвест», ТОВ «Агро-Овен», ТОВ «Агро-Рось», ТОВ «Агроторгівельна фірма «Зоря», ТОВ «Велес-Крим», ТОВ «Ветус», ТОВ «Екоагрострой», ТОВ «Комбікормовий завод «Феоніс», ТОВ «Ландгут Бройдер», ТОВ «Птахокомбінат Запорізький», ТОВ «Птахокомплекс Дніпровський», ТОВ «Росан Агро», ТОВ «СВС-Агро», ТОВ «СКВ-Агро», ТОВ «Текро», ТОВ «Світ-Агро», ТОВ «Укрлан». Оскільки прострочення по зобов`язанням із переліченими вище контрагентами, фінансовий ризик по яким застраховано, не відбулось, позивач вважає безпідставним твердження контролюючого органу про завищення ним витрат по генеральним договорам добровільного страхування фінансових ризиків.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 16.03.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення Інспекції форми «Р» від 12.11.2014 №00023008262201, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток на суму 1383381,00 грн, у тому числі: за основним платежем в сумі 922254,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 461127,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно включено до складу витрат суму заборгованості по взаємовідносинах з Компанією «Аджиномото Евролизинг С.А.», витрати по генеральним договорам добровільного страхування ризиків від 03.02.2011№ 28.156.03, від 01.02.2013 № 28.0000327.03.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального і процесуального права, водночас не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Стверджує про заниження платником податку на прибуток за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 на загальну суму 922254,00 грн внаслідок прострочення кредиторської заборгованості, правомірність нарахування позивачу курсових різниць по простроченій кредиторській заборгованості, а також завищення позивачем витрат по генеральним договорам добровільного страхування фінансових ризиків.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06.11.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідачем заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 КАС України та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 і наказів Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529, від 12.11.2020 №643, від 24.12.2020 №755.

Статтею 52 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017) встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на Головне управління ДПС у Запорізькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44118663).

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.05.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження та визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні 16.05.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом у період з 01.10.2014 по 21.10.2014 проведено планову виїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток, податку на додану вартість за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, у тому числі з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт від 28.10.2014 № 87/08-26-22-01/24912705 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог:

підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпунктів 14.1.257, 14.1.36, 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 на загальну суму 922254,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 12.11.2014 №00023008262201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1383381,00 грн, у тому числі: за основним платежем в сумі 922254,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 461127,00 грн.

Підставою для визначення платнику податкових зобов`язань з податку на прибуток слугували висновки контролюючого органу про не включення до складу доходів позивача суми безнадійної кредиторської заборгованості по взаємовідносинах позивача з Компанією «Аджиномото Евролизинг С.А.», суми курсових різниць по простроченій позивачем кредиторській заборгованості та завищення позивачем витрат по генеральним договорам добровільного страхування фінансових ризиків, укладеним між позивачем та ПАТ «СК «Альянс».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, чинній до 01.01.2015) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано статтею 138 ПК України.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України (в редакції, чинній до 01.01.2015) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138. 10, підпунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Підпунктом 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 ПК України передбачено, що при визначенні об`єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов`язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов`язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об`єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов`язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров`я або інших ризиків, пов`язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов`язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За визначеннями, наведеними у статті 8 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до частини першої статті 16, частини четвертої статті 18 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Частиною першою статті 979 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Положеннями частини першої статті 983 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, наведені вище правові норми не ставлять у залежність набрання чинності договором страхування від настання страхового випадку, який має ознаки ймовірності та випадковості, тоді як договір чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ПАТ СК «Альянс» був укладений генеральний договір добровільного страхування ризиків від 03.02.2011 №28.156.03, предметом якого є майнові інтереси позивача, що не суперечать закону і пов`язані зі збитками позивача при здійсненні ним господарської діяльності, внаслідок настання страхових випадків, передбачених цим договором. Пунктом 8.1 генерального договору від 03.02.2011 №28.156.03 визначено, що страховим ризиком є будь-які втрати позивача, пов`язані із здійснюваною ним господарською діяльністю. Генеральний договір від 03.02.2011 №28.156.03 вступає в законну силу з 03.02.2011 та діє протягом одного року (пункт 7.1 договору). Відповідно до додаткової угоди від 03.02.2012 №1, строк дії договору продовжено на 12 місяців.

Додатком до генерального договору від 03.02.2011 № 28.156.03 є реєстр застрахованих видаткових накладних за січень 2013 року.

Також, між ПАТ СК «Альянс» та позивачем був укладений генеральний договір добровільного страхування ризиків від 01.02.2013 № 28.0000327.03, відповідно до пункту 7.1 якого він почав діяти з 03.02.2013 протягом 1 року.

У період дії зазначених договорів неналежне виконання договірних зобов`язань мало місце з боку двох контрагентів позивача, а саме: ТОВ «АВІАС 2000» та ТОВ «Агро-Капітал».

Згідно з актом звірки взаємних розрахунків, підписаного між позивачем та ТОВ «АВІАС 2000», кінцеве сальдо за договором поставки від 05.04.2012 № 3 за І півріччя 2013 року складає 30185,00 грн.

З метою стягнення з ТОВ «АВІАС 2000» заборгованості за вказаним договором поставки позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2016 у справі № 904/5942/16 за позовом ТОВ «Інтер Запоріжжя» до ТОВ «АВІАС 2000» про стягнення заборгованості за договором поставки від 05.04.2012 № 3 провадження у справі припинено у зв`язку з відмовою позивача від позову через погашення відповідачем заборгованості.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Агро-Капітал» було укладено договір поставки від 01.03.2010 №01/03, за яким ТОВ «Агро-Капітал» виконав свої зобов`язання частково. Заборгованість за вказаним договором поставки склала 372545,41 грн.

З метою стягнення вказаної заборгованості позивач звернувся з відповідною позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2014 у справі №904/2187/14 стягнуто з ТОВ «Агро-Капітал» на користь позивача суму заборгованості у розмірі 372545,41 грн.

23.11.2015 загальна сума заборгованості у розмірі 379996,32 грн була примусово стягнута Жовтневим відділом Державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції з ТОВ «Агро-Капітал» на користь позивача, що підтверджується наявною у матеріалах справи Інформацією про виконавче провадження від 24.05.2016 ВП № 44059508.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ТОВ «Інтер Запоріжжя» на виконання підпункту 10.1 Генеральних договорів добровільного страхування фінансових ризиків, вжив всіх можливих заходів на отримання платежів від контрагентів.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій під час судового розгляду не встановили страхування Товариством фіктивних операцій, факту неспіврозмірності страхових виплат з вартістю застрахованих майнових інтересів, з огляду на що дійшли обґрунтованого висновку, що доводи податкового органу щодо недоведеності зв`язку страхових операцій з фактичною господарською діяльністю Товариства, а також того, що страхові випадки не відповідають характеристиці та класифікаційним ознакам виду добровільного страхування відповідальності перед третіми особами, є безпідставними.

Встановлені фактичні обставини у даній справі підтверджують правомірність включення позивачем до складу витрат сплачені за генеральними договорами добровільного страхування фінансових ризиків суми.

Щодо доводів скаржника відносно не включення на момент проведення перевірки до складу інших доходів суми безповоротної фінансової допомоги у вигляді безнадійної заборгованості за отриманий від нерезидента та неоплачений товар, по якій сплинув строк позовної давності, на загальну суму 1667746,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

До безповоротної фінансової допомоги віднесені: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

За приписами підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що між позивачем (покупець) та Компанією «Аджиномото Евролизин С.А. » (постачальник) був укладений контракт від 01.12.2003 №0112/03-04/AD, предметом якого є постачання товарно-матеріальних цінностей (ветеринарні та інші препарати, кормові добавки для промислового птахівництва та тваринництва) на загальну суму 2500000,00 євро. Строк дії вказаного контракту неодноразово продовжувався в наслідок укладення додаткових угод, зокрема додатковою угодою від 29.12.2005 № 6 на строк до 31.12.2012.

До вказаного контракту було укладено додаткову угоду від 17.11.2011 № 7, якою передбачено, що платежі за товари, що постачаються по цьому контракту, можуть здійснюватися або у вигляді авансового банківського переказу повної/часткової суми поставки, або шляхом оплати за вже поставлений товар у строк до 31.12.2012.

Також, між позивачем (покупець) та Компанією «Аджиномото Евролизин С.А. » (постачальник) було укладено контракт від 30.12.2004 № А-04-06, предметом постачання кого є товар (ветеринарні та інші препарати, кормові добавки для промислового птахівництва та тваринництва) на загальну суму 3000000,00 євро. Строк дії вказаного контракту неодноразово продовжувався в наслідок укладення додаткових угод і встановлений в остаточній редакції «до повного виконання сторонами своїх зобов`язань».

До того ж, до контракту укладено додаткову угоду від 01.11.2011 № 6, якою передбачено, що платежі за товари, що постачаються по цьому контракту, можуть здійснюватися або у вигляді авансового банківського переказу повної/часткової суми поставки, або шляхом оплати за вже поставлений товар у строк до 31.12.2012.

07.03.2007 між позивачем (покупець) та Компанією «Аджиномото Евролизин С.А. » (постачальник) укладено контракт № А-02/2007, предметом постачання якого є товар (ветеринарні та інші препарати, кормові добавки для промислового птахівництва та тваринництва) на загальну суму 2000000,00 євро. Строк дії вказаного контракту також продовжувався в наслідок укладення додаткових угод і встановлений в остаточній редакції до 31.12.2012.

До зазначеного контракту укладено додаткову угоду від 10.11.2011 № 5, якою визначено, що платежі за товари, що постачаються по цьому контракту, можуть здійснюватися або у вигляді авансового банківського переказу повної/часткової суми поставки, або шляхом оплати за вже поставлений товар у строк до 31.12.2012.

За умовами вказаних контрактів строк оплати за контрактами встановлений до 31.12.2012, що свідчить про те, що на час проведення відповідачем перевірки строк позовної давності від цієї дати ще не сплинув.

Як зазначено в акті перевірки та не заперечується сторонами, по рахунку 632 (розрахунки з іноземними постачальниками) станом на 31.12.2013 у позивача існувала кредиторська заборгованість по взаємовідносинах з Компанією «Аджиномото Евролизин С.А. » за вказаними вище контрактами у сумі 218859,72 євро (2368088,33 грн).

Правові засади застосування позовної давності регламентовані Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), частиною першою статті 256 якого визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Таким чином, строк позовної давності по зазначеним контрактам станом на час проведення перевірки не сплинув.

За таких обставин колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржника про обов`язок позивача включати до складу інших доходів як суми безповоротної фінансової допомоги безнадійну заборгованість за отриманий та неоплачений товар, по якій, на думку контролюючого органу, сплинув строк позовної давності на загальну суму 1667746,00 грн.

Ураховуючи, що кредиторська заборгованість по контрагенту позивача компанії «Аджиномото Евролизин С.А.» за вказаними вище контрактами не була простроченою станом на час проведення перевірки, висновок податкового органу про відсутність у позивача права нараховувати та відносити до складу витрат від операційної діяльності від`ємного значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов`язань у зв`язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти у сумі 166265,00 грн, є безпідставним.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 52, 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Запорізьку об`єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Запорізькій області на Головне управління ДПС у Запорізькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44118663).

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова