Рішення

від 15.05.2023 по справі 357/4155/22

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/4155/22

Провадження № 2/362/509/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2023 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Ковбеля М.М.,

за участю секретаря Сілецької М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без фіксування технічними засобами на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У травні 2022року ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» (далі ДП «Укр ЦВТ») про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2022 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 направлено за підсудністю до Васильківського міськрайонного суду Київської області.

У позовній заяві позивач просив стягнути з ДП «Укр ЦВТ» на його користь: компенсацію за невикористану щорічну відпустку (11 календарних днів), середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки у розмірі 79818,00 грн; моральну шкоду завдану неправомірними діями в розмірі 5 000,00 грн; сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн.

В обгрунтування позовних вимог вказував, що відповідно до наказу ДП «Укр ЦВТ» № 10к від 20 грудня 2021 року він був звільнений (переведений за згодою до УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого) з посади завідувача сектору державної реєстрації технічних засобів застосування пестицидів та агрохімікатів. При цьому, звертав увагу на те, що у вказаному наказі чітко зазначено кількість днів невикористаної відпустки: щорічної відпустки (11 календарних днів).

Зазначив, що суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток відносяться до виплат працівнику при звільненні, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпІІ України. Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Проте, на момент звернення з цією позовною заявою, з ним розрахунку не було проведено.

15.02.2022 року на адресу відповідача він надсилав цінним листом звернення щодо виплат грошових коштів, звернення було вручено 17.02.2022 року, однак відповідач відповіді не надав.

Відповідно до Довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат від 21.12.2021 року, виданої їй відповідачем, за 12 календарних місяців 2021 року він отримав 187122,99 грн заробітної плати.

З урахуванням ст. 73 КЗпП України встановлено 11 святкових та неробочих днів.

Виходячи з наведеного, компенсація за невикористані відпустки становить: 187122,99 грн (заробітна плата за 12 місяців) / 354 днів (365 кален. днів 11 святкових та неробочих днів) дорівнює 5814, 56 грн.

Отже, на підставі викладеного вважала, що відповідач має сплатити йому компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 5814, 56 грн.

Крім того, вказав, що оскільки в день звільнення повного розрахунку з ним не проведено, зокрема, компенсацію за невикористані відпустки сплачено не було, тому вважає, що на підставі ст. 117 КЗпП України відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки.

Середній заробіток становить: 187122,99 грн (заробітна плата за 12 місяців) / 354 днів (365 кален. днів - 11 святкових та неробочих днів) х 151 день (з 21.12.2021 р. (наступний день після звільнення) по 20.05.2022 р. (день подання позову) дорівнює 79818,00 грн.

Отже, на підставі ст. 117 КЗпП України, відповідач має сплатити їй середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки в розмірі 79818,00 грн.

Також зазначила, що в зв`язку з неправомірними діями відповідача по не проведенні компенсації за невикористані відпустки, в строк передбачений законом, постійні ігнорування звернення та заяв щодо виплати цієї компенсації, та взагалі нелюдське ставлення йому спричинено душевні страждання. Внаслідок чого, він оцінює моральну шкоду завдану неправомірними діями відповідача в розмірі 5 000,00 грн.

Позивач подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі, позов підтримує повністю, просить його задовольнити.

26.04.2022 року від позивача до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 1099,48 грн, середній заробіток за весь час затримки плати компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 79818,00 грн (на день подання позовної заяви), моральну шкоду завдану неправомірними діями в розмірі 5000,00 грн та сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн. Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що 03 жовтня 2022 року відповідач перерахував на його картку суму в розмірі 4538,82 грн, як компенсацію за невикористані дні відпустки. За таких обставин, вважає за необхідне в частині стягнення грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки зменшити свої позовні вимоги до розміру 1099,48 грн. Всі інші свої позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Від представника відповідача до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необгрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав. Так, посилання позивача на наказ про звільнення, як на єдиний доказ наявності у відповідача заборгованості перед позивачем щодо компенсації невикористаної щорічної відпустки є незаконним, так як цей документ не підтверджує цього факту з огляду на те, що у відповідача розроблена форма наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) відповідно до Типової форми № П-4, затвердженої наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 р. № 489. У разі прийняття рішення відносно кожного працівника окремо визначаються суми, та періоди. Наказ, на який посилається позивач не містить жодної суми та періоду. Крім того, вказувала, що звернення, на яке посилається позивач, яке нібито було надіслано на адресу відповідача цінним листом щодо виплат грошових коштів і вручено 17.02.2022 року, відповідач не отримував, про вимогу позивача щодо сплати грошей відповідачу нічого не відомо. У зв`язку із відсутністю коштів, відповідач, як підприємство не здійснювало своєї діяльності, всі працівники з 16 лютого 2022 року перебували у відпустці без збереження заробітної плати, а тому ніхто не міг отримати цінного листа, розписатись та зареєструвати у журналі вхідної кореспонденції. Відповідач відновив свою роботу відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 592 від 19.08.2022 року «Про уповноваження органу з оцінки відповідності». Отже, вважала, що вина відповідача відсутня. Оскільки вина відповідача відсутня, то відсутні підстави застосування санкцій, передбачених ст. 117 КЗпП України. Також у відзиві зазначено щодо розрахунку компенсації за невикористану відпустку. Крім того, у відзиві вказано, що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то позивач її вираховує без будь-яких підтверджень цієї суми та понесеної шкоди. Позивачем, не виконано, передбаченого ст. 81 ЦПК України обов`язку довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. У зв`язку з відсутністю вини відповідача - відсутні підстави щодо задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди. Посилаючись на викладене, представник відповідача ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні позову повністю.

У судове засідання позивач та відповідач не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під часу ухвалення рішення суд вирішує зокрема:чи мали місце обставини,якими обґрунтовуються вимоги із заперечення,та якими доказами вони підтверджуються; які правові відносини випливають зі встановлених обставин;яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, об`єктивно оцінивши зібрані у справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи пояснення та відзив на позовну заяву відповідача, заперечення позивача на пояснення відповідача, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке грунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно з наказом (розпорядженням) ДП «Укр ЦПВ» № 10к від 20 грудня 2021 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнений 20 грудня 2021 року в зв`язку з переведенням, за згодою працівника, в УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого з посади завідувача сектору державної реєстрації технічних засобів застосування пестицидів та агрохімікатів до ст. 36 КЗпП України (а.с.60, 101).

Зі змісту вказаного наказу вбачається, що він оформлений на відповідному бланку за Типовою формою № П-4,затвердженої наказом Держкомстату України від 05грудня 2008р.№ 489та містить такі дані: компенсація за 11 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Факт перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, як і звільнення його з роботи в зв`язку з переведенням в УкрНДІПВТ ім.Л.Погорілого згідно з наказом відповідача № 10к від 20грудня 2021року на підставі ст.36 КЗпП України також підтверджується копією трудової книжки.

Відповідно до Довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат від 21.12.2021 , виданої ДП «Укр ЦПВ» ОСОБА_1 заробітна плата (грошове забезпечення, винагорода за цивільно-правовим договором), на яку нараховано єдиний внесок та/або страхові внески, за період з січня 2021 по грудень 2021 включно, за кількістю календарних днів у розрахунковому періоді 365 днів, становить 187122,99 грн. Зазначена Довідка містить підписи керівника та головного бухгалтера та закріплена печаткою.

З наданої позивачем копії звернення від 15.02.2022 року вбачається, що він звертався до відповідача щодо виплати грошових коштів, в якому просив виплатити йому 5814,56 грн грошової компенсації за 11 днів невикористаної відпустки, яку станом на 15.02.2022 року так і не було йому виплачено.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов?язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України під час звільнення працівника виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення.

Таким чином, наданий позивачем розрахунок компенсації за 11 днів невикористаних відпусток, що становить 5814, 56 грн, відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 1099,48 грн підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки, суд виходить з такого.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином,закон покладає на підприємство,установу,організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок,виплатити всі суми,що йому належать. У разі невиконання та кого обов`язку наступає передбачена ст.117КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника,зокрема,захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу (вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, оплати за час тимчасової непрацездатності тощо),яка є основним засобом до існування працівника,необхідним для забезпечення його життя.

Згідно з ч. 5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Частиною 6ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №161/12771/15-ц).

У постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України за провадженням № 6-113цс16 та у межах розгляду цієї справи надала тлумачення ст. 117 КЗпП України, оскільки судова практика щодо її застосування різниться.

Так,у зазначеній постанові в праві №761/9584/15-цВелика Палата Верховного Суду зазначила,що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

З урахуванням конкретних обставин справи,які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов?язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов?язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Так, у позовній заяві позивач просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки в розмірі 79818 ,00 грн, розмір якого обгрунтовув наведеним розрахунком.

Як встановлено судом у день звільнення позивача всі належні як звільненому працівникові суми, зокрема, компенсація за невикористані відпустки, відповідачем виплачені не були.

Отже, суд вважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Разом з цим,виходячи з принципів розумності,справедливості та пропорційності, суд вважає за необхідне зменшити визначений позивачем розмір відшкодування за ст. 117 КЗпП України за час затримки розрахунку, виходячи з такого.

Відповідно до заявлених позивачем вимог до відповідача стягненню з останнього підлягала сума в розмірі 1099, 48 грн компенсації за невикористані відпустки, яка не була виплачена при звільненні.

Зазначені вимоги позивача судом задоволено.

Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абз.2 ч.3 ст.23 ЦК України).

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних и?ому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноваженим ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Розмір відшкодування у кожній конкретній справі різниться з огляду на різні фактичні обставини справи та характер правопорушення і визначається судом за сукупністю передбачених законом обставин, які дають підстави для відшкодування моральної шкоди, враховуючи при цьому ефективність такого розміру відшкодування.

Право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди законодавцем залишено за судом, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено.

Виходячи із засад розумності та справедливості, оцінюючи доводи позивача щодо порушення її законних прав, яке полягає у невиплаті компенсації у день звільнення, обґрунтованості спричинення моральних страждань суд, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1 000,00 грн.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно дост.141 ЦПК України.

Згідно з ч.1ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивач у позовній заяві просила стягнути з відповідача на її користь витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 47,116,117,237-1КЗпП України,статтями 2,4,12,13,76-78,81,89,141,258-259,263-265,273,274-279ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 1099,48 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 79818,00 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Ковбель