Постанова

від 04.06.2024 по справі 357/4155/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №357/4155/22 Головуючий у 1 інстанції: Ковбель М.М.

Провадження №22-ц/824/1137/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

4 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» (далі - ДП «УДЦ ВПТТСГВ») про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Просив стягнути з ДП «УДЦ ВПТТСГВ» на його користь компенсацію за невикористану щорічну відпустку (11 календарних днів), середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки у розмірі 79 818,00 грн, моральну шкоду завдану неправомірними діями в розмірі 5 000,00 грн та сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до наказу ДП «УДЦ ВПТТСГВ» від 20 грудня 2021 року № 10к він був звільнений (переведений за згодою до УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого) з посади завідувача сектору державної реєстрації технічних засобів застосування пестицидів та агрохімікатів. При цьому, звертав увагу на те, що у цьому наказі чітко зазначено кількість днів невикористаної щорічної відпустки (11 календарних днів).

Зазначив, що суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток відносяться до виплат працівнику при звільненні, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України. Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Проте, на момент звернення з цією позовною заявою, з ним розрахунку не було проведено.

15 лютого 2022 року позивач на адресу відповідача цінним листом направляв звернення щодо виплат грошових коштів, яке було вручено 17 лютого 2022 року, однак відповідач відповіді не надав.

Відповідно до довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат від 21 грудня 2021 року, виданої відповідачем, за 12 календарних місяців 2021 року він отримав 187 122,99 грн заробітної плати.

З урахуванням ст. 73 КЗпП України встановлено 11 святкових та неробочих днів.

Виходячи з наведеного, компенсація за невикористані відпустки становить: 187 122,99 грн (заробітна плата за 12 місяців) / 354 днів (365 кален. днів 11 святкових та неробочих днів) дорівнює 5 814, 56 грн.

Отже, на підставі викладеного вважав, що відповідач має сплатити йому компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 5 814,56 грн.

Крім того позивач вказав, що оскільки в день звільнення повного розрахунку з ним не проведено, зокрема, компенсацію за невикористані відпустки сплачено не було, тому на підставі ст. 117 КЗпП України відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки.

Середній заробіток становить: 187 122,99 грн (заробітна плата за 12 місяців) / 354 днів (365 кален. днів - 11 святкових та неробочих днів) х 151 день (з 21 грудня 2021 року (наступний день після звільнення) до 20 травня 2022 року (день подання позову) дорівнює 79 818,00 грн.

Отже, позивач вважає, що на підставі ст. 117 КЗпП України відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки в розмірі 79 818,00 грн.

Також зазначив, що в зв`язку з неправомірними діями відповідача щодо не проведення компенсації за невикористані відпустки в строк передбачений законом, постійні ігнорування звернення та заяв щодо виплати цієї компенсації, та взагалі нелюдське ставлення йому спричинено душевні страждання. Внаслідок чого він оцінює моральну шкоду завдану неправомірними діями відповідача в розмірі 5 000,00 грн.

У квітні 2022 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 1 099,48 грн, середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 79 818,00 грн (на день подання позовної заяви), моральну шкоду завдану неправомірними діями в розмірі 5 000,00 грн та сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Заяву обґрунтовував тим, що 03 жовтня 2022 року відповідач перерахував на його картку суму в розмірі 4 538,82 грн, як компенсацію за невикористані дні відпустки. Всі інші свої позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ДП «УДЦ ВПТТСГВ» на користь позивача компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 1 099,48 грн, середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 79 818,00 грн, моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року, ДП «УДЦ ВПТТСГВ» подало апеляційну скаргу та просило скасувати рішення в частині задоволених вимог, ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вважає рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог незаконним та необґрунтованим.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач самостійно виплатив позивачу суми компенсації та позивач був звільнений з посади завідувача сектору державної реєстрації технічних засобів застосування пестицидів та агрохімікатів та переведений за згодою до УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого.

Зазначає, що сума невиплаченої компенсації за невикористану відпустку складає 4 538,82 грн, а судом стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку в розмірі 79 818,00 грн, пропорційне відношення невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки складає 5,67 % від стягнутої судом суми.

Вказує, що 03 жовтня 2022 року відповідачем було сплачено заборгованість у сумі 4 538,82 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 03 жовтня 2022 року № 89, а тому стягнення цієї компенсації з відповідача суперечить ст. 162-164, 167, 168 Податкового кодексу України.

Вважає, що судом першої інстанції не зазначено, в чому полягали моральні страждання та якими діями відповідача позивачу спричинено моральну шкоду.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом (розпорядженням) ДП «УДЦ ВПТТСГВ» від 20 грудня 2021 року № 10к про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнений 20 грудня 2021 року в зв`язку з переведенням, за згодою працівника, в УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого з посади завідувача сектору державної реєстрації технічних засобів застосування пестицидів та агрохімікатів на підставі ст. 36 КЗпП України (а. с. 60, 101).

Зі змісту цього наказу вбачається, що він оформлений на відповідному бланку за Типовою формою № П-4, затвердженою наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року № 489 та містить такі дані: компенсація за 11 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Факт перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, як і звільнення його з роботи в зв`язку з переведенням в УкрНДІПВТ ім.Л.Погорілого згідно з наказом відповідача від 20 грудня 2021 року № 10к на підставі ст. 36 КЗпП України також підтверджується копією трудової книжки.

Відповідно до довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат від 21 грудня 2021 року, виданої ДП «УДЦ ВПТТСГВ» заробітна плата ОСОБА_1 (грошове забезпечення, винагорода за цивільно-правовим договором), на яку нараховано єдиний внесок та/або страхові внески, за період з січня до грудня 2021 року включно, за кількістю календарних днів у розрахунковому періоді 365 днів, становить 187 122,99 грн. Ця довідка містить підписи керівника та головного бухгалтера, і закріплена печаткою.

З наданої позивачем копії звернення від 15 лютого 2022 року вбачається, що він звертався до відповідача щодо виплати грошових коштів, в якому просив виплатити йому 5 814,56 грн грошової компенсації за 11 днів невикористаної відпустки, яку станом на 15 лютого 2022 року так і не було йому виплачено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновкупро порушення законних прав позивача, а також про те, що надані позивачем розрахунки відповідач не спростував належними та допустимими доказами, а компенсація за невикористані відпустки відповідачем вчасно та повністю виплачена не була.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Строки виплати заробітної плати визначені статтею 115 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

При цьому, за змістом статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед працівником має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про порушення прав позивача у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні та невиплатою компенсації за невикористану відпустку за 11 днів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначила, що статтею 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, Порядком № 100 передбачено, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать витрати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Виплатами, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати є, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Апеляційний суд встановив, що позивачу за 2021 рік нараховано 187 122,99 грн, з яких 10 798,00 грн - матеріальна допомога на оздоровлення.

Розрахунок компенсації за невикористану відпустку: 187 122,99 грн - 10 798,00 грн = 176 324,99 грн /354=498,09 грн *11 днів невикористаної відпустки =5 478,99 грн.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не провів вчасно під час звільнення повного розрахунку з позивачем, тобто порушив трудові права позивача, а також з урахуванням часткової виплати відповідачем компенсації під час розгляду справи у суді першої інстанції, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки підлягає задоволенню частково у розмірі 940,17 грн.

У постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України за провадженням № 6-113цс16 та у межах розгляду цієї справи надала тлумачення ст. 117 КЗпП України, оскільки судова практика щодо її застосування різниться та зазначила, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Так, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки в розмірі 79 818,00 грн, розмір якого обґрунтовує наведеним розрахунком.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, у день звільнення позивача всі належні як звільненому працівникові суми, зокрема, компенсація за невикористані відпустки, відповідачем виплачені не були.

Отже, апеляційний суд вважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 77 642,69 грн (10 798,00+10 798,00 / 42=514,19 грн*151 (дні затримки розрахунку в межах позовних вимог).

Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абз.2 ч.3 ст.23 ЦК України).

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноваженим ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Розмір відшкодування у кожній конкретній справі різниться з огляду на різні фактичні обставини справи та характер правопорушення і визначається судом за сукупністю передбачених законом обставин, які дають підстави для відшкодування моральної шкоди, враховуючи при цьому ефективність такого розміру відшкодування.

Право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди законодавцем залишено за судом, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено.

Суд першої інстанції, виходячи із засад розумності та справедливості, оцінюючи доводи позивача щодо порушення його законних прав, яке полягає у невиплаті компенсації у день звільнення, обґрунтованості спричинення моральних страждань суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Отже, під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині проведення розрахунків компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, а відтак, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в цій частині. У решті рішення суду першої інстанції є законними та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції

З огляду на ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками судового розгляду позов в частині вимог про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку задоволено частково (85 %), позивач звільнений від сплати судового збору в частині цих вимог, то судові витрати в цій частині слід стягнути з відповідача на користь держави пропорційно задоволеним позовним вимогам, а решта компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки за наслідками судового розгляду позов в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково (97 %), апеляційна скарга задоволена частково (3 %) то судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції підлягають стягненню пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року скасуватив частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 940,17 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 77 642,69 грн.

У решті рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» на користь держави грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути з Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» на користь ОСОБА_1 843,54 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Український державний Центр по випробуванню та прогнозуванню техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва» 44,64 грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко