Постанова

від 02.02.2023 по справі 444/1719/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 444/1719/18 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.

Провадження № 22-ц/811/3445/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання - Юзефович Ю.І.,

з участю представника апелянта прокурора Майорчак В.М., представника позивача Міністерства оборони України Шведи О.Б., представника правонаступника відповідача Львівської міської ради Коржевич У.Ф., представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Крупей М.С., представника третьої особи Уракіної Л.-Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонні сфері Західного регіону на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 21 вересня 2020 року (повний текст рішення складено 06 жовтня 2020 року), у справі за позовом першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, правонаступником якої є Львівська міська рада, Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, правонаступником якої є Львівська районна державна адміністрація Львівської області, ОСОБА_1 , третя особа: державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд» про визнання недійсними рішень, договору купівлі-продажу та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

в червні 2018 року перший заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся в Жовківський районний суд Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, Жовківської районної державної адміністрації Львівської області та ОСОБА_1 про:

- визнання незаконним та скасування рішення реєстраційної служби Жовківського районного управління юстиції Львівської області (номер запису про право 360236346227 від 14 березня 2014 року) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права комунальної власності за Малехівською сільською радою Жовківського району Львівської області на земельну ділянку (кадастровий номер 4622785700:03:002:00018) площею 0,188 га по АДРЕСА_1 ;

- визнання недійсним та скасування пунктів 2, 4, 5 рішення Малехівської сільської ради від 02 червня 2005 року № 11 «Про надання дозволу на продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення, яка розташована на території Малехівської сільської ради»;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 27 лютого 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 489;

- витребування від ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України земельної ділянки площею 0,188 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 4622785700:03:002:0018.

Позов мотивовано тим, що оспорюване рішення реєстраційної служби призвело до вилучення спірного майна від законного користувача.

Приймаючи оскаржуване рішення Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області вийшла за межі своїх повноважень і розпорядилася спірною земельною ділянкою, передавши її у власність ОСОБА_1 , без згоди Міністерства Оборони України. У подальшому на виконання вказаного рішення сільської ради між Малехівською сільською радою та ОСОБА_1 був укладений оспорюваний договір купівлі-продажу.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 21 вересня 2021 року в задоволенні позову першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, Жовківської РДА Львівської області, ОСОБА_1 , третя особа: державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд» про визнання недійсними рішень, договору купівлі-прождажу та витребування земельної ділянки відмовлено.

Рішення суду оскаржила Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонні сфері Західного регіону.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним з огляду на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що у своїй сукупності призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що суд прийшовши до висновку, що спірну земельну ділянку вилучено не у встановленому законом порядку та за відсутності згоди уповноваженої особи із земель Міністерства оборони України і протиправно змінено форму власності, безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним та скасування рішення Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 02 червня 2005 року з підстав пропуску строку позовної давності. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено з тих же підстав, оскільки такі є похідними. Для визнання поважними причини пропуску строку звернення заступником військового прокурора Західного регіону України до суду з даним позовом істотне та вирішальне значення має час, коли Міністерству оборони України стало відомо про винесення оспорюваного рішення та укладення відповідачами оскаржуваного договору. Про оскаржуване рішення та укладений правочин Міністерству оборони України стало відомо у травні 2018 року, після отримання повідомлення прокуратури регіону від 21 травня 2018 року щодо вжиття заходів представницького характеру, а в подальшому позовної заяви заступника військового прокурора Західного регіону України від 21 травня 2018 року у даній справі № 444/1719/18. При цьому зазначає, що не слід наділяти прокурора статусом самостійного позивача для відліку позовної давності та починати з моменту отримання прокуратурою відомостей про порушення законодавства при укладанні спірного договору, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу (позивача), який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а тому перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор. У справі відсутні докази, які б підтверджували те, що Міністерство оборони України дізналося про оспорювані рішення раніше ніж після отримання позовної заяви заступника військового прокурора Західного регіону України у справі № 444/1719/18. Тому строк позовної давності для звернення до суду прокурора за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України не сплив, позов подано у межах цього строку. Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в своїй постанові від 23 липня 2014 року у справі № 914/3484/13 та Верховний Суд України в постанові від 20 серпня 2013 року у справі № 3-18гс13. Зокрема зазначено, що у випадку, коли прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини, а про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише зі зверненням позивача, то початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратури стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника необхідного обсягу дієздатності. Вказує на те, що власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Привласнення спірної земельної ділянки з порушенням положень законодавства України треба розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі, позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (аналогічний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/3864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справ № 487/10128/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц). Разом з тим, зазначає про правову позицію, викладену в постанові Великої палати Верховного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, де зроблено висновок, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржувати впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Крім того, доводи кінцевого набувача, спрямовані на переоцінку фактів, встановлених судами попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного суду вважає неприйнятними.

Просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 21 вересня 2020 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги заступника прокурора Західного регіону України задовольнити повністю.

В лютому 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

В квітні 2021 року від Львівської районної державної адміністрації Львівської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі їхнього представника. В клопотанні висловлено прохання залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В травні 2021 року Львівська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, а рішення районного суду залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, які зявились до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що згідно державного акта на право постійного користування землею від 03 червня 1997 року II-ЛВ №002741 військова частина НОМЕР_1 , яка знаходиться в АДРЕСА_2, є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 3,8491 га. Земельну ділянку надано у постійне користування для будівництва та експлуатації існуючих будівель і споруд відповідно рішення Малехівської сільської ради від 27 грудня 1996 року.

Згідно державного акта на право постійного користування землею від 29 травня 1997 року II- ЛВ №000650 військова частина НОМЕР_2 , яка знаходиться в АДРЕСА_2, є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 5,799 та. Земельну ділянку надано у постійне користування для будівництва та експлуатації існуючих будівель і споруд відповідно рішення Малехівської сільської ради від 17 вересня 1996 року.

Наказом Міністерства оборони України № 27 від 29 січня 1998 року «Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України» на базі розформованих військових частин А-3357 і НОМЕР_2 було організовано створення відособлених структурних підприємств Міністерства оборони України, в тому числі й ДП МОУ «Західвійськбуд».

Відповідно до Бізнес-плану ДП МОУ «Західвійськбуд» на 2003 рік, затвердженого 10 лютого 2003 року начальником централізованого будівельного управління Міністерства оборони України, ДП МОУ «Західвійськбуд» протягом 2003 - 2005 років було реалізовано більшість будівель, що знаходились за адресою: АДРЕСА_2 .

25 грудня 2003 року Малехівською сільською радою було прийнято рішення № 6 «Про надання дозволу на проведення інвентаризації земель ДП МОУ «Західвійськбуд», на виконання якого було складено технічну документацію земельної ділянки для обслуговування об`єктів нерухомого майна в АДРЕСА_2 .

У зв`язку з реалізацією будівель, керівник ДП МО України «Західвійськбуд» звертався до начальника районного відділу земельних ресурсів Жовківського району Львівської області з проханням внести зміни в технічну документацію на земельні ділянки ДП МО України «Західвійськбуд».

14 берзня 2006 року Малехівською сільською радою було прийнято рішення №1 «Про погодження дозволу на складання проекту землеустрою з інвентаризації земельної ділянки», згідно якого погоджено вилучення земельної ділянки з користування та погоджено дозвіл на складання проекту землеустрою з інвентаризації земельної ділянки для обслуговування об`єктів нерухомого майна в АДРЕСА_2 .

Враховуючи дане рішення № 1 від 14 березня 2006 року Малехівської сільської ради «Про погодження дозволу на складання проекту землеустрою з інвентаризації земельної ділянки», згідно якого погоджено вилучення земельної ділянки з користування та погоджено дозвіл на складання проекту землеустрою з інвентаризації земельної ділянки для обслуговування об`єктів нерухомого майна в АДРЕСА_2 , а також клопотання ДП МОУ «Західвійськбуд» про погодження вилучення частини земельної ділянки, було прийнято розпорядження голови Жовківської районної державної адміністрації від 22 грудня 2006 року № 1223 «Про вилучення земельної ділянки із землекористування ДП МО України «Західвійськбуд» на території Малехівської сільської ради», згідно якого вирішено: припинити ДП МО України «Західвійськбуд» користування частиною земельної ділянки площею 5,1443 га, надану для обслуговування об`єктів нерухомого майна у зв`язку з добровільною відмовою від права користування частиною земельної ділянки з подальшою передачею ТОВ «Західвійськбудсервіс», ПП «Автотехнобудсервіс» і ТОВ «Галтрансрембуд» на території Малехівської сільської ради; вилучену земельну ділянку ДП МО України «Західвійськбуд» площею 5,1443 га переведено в землі запасу Малехівської сільської ради (забудовані землі).

Рішенням Малехівської сільської ради № 1 від 19 листопада 2008 року затверджено генеральний план с. Малехів, згідно якого територія розформованих військових частин А-3334 та А-3357 передбачена в межах населеного пункту с.Малехів Жовківського району Львівської області.

13 липня 2010 року Львівською обласною радою прийнято рішення №1276 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни та встановлення меж с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району», яким затверджено проект землеустрою щодо зміни та встановлення меж села Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області та включено в межі села 16,0061 га земель під військовими частинами.

09 жовтня 2003 року ОСОБА_1 було набуто на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2246, право власності на цегляну нежитлову будівлю складу № 6, позначену у технічній документації літерою «Б`І» загальною площею 426,0 м. кв, що розташована за адресою АДРЕСА_2 . Право власності було зареєстровано, про що свідчить витяг про реєстрацію № 1900178 від 04 листопада 2003 року. Продавцем вказаної будівлі згідно договору купівлі-продажу було ДП МО України «Західвійськбуд».

Рішенням Малехівської сільської ради № 12 від 13 грудня 2003 року було надано дозвіл ОСОБА_1 на інвентаризацію земель, щодо земельної ділянки на якій знаходиться склад АДРЕСА_3 . Даним рішенням було уточнено адресу складу № 6 - АДРЕСА_1 .

Рішенням Малехівської сільської ради № 3 від 17 листопада 2004 року було затверджено матеріали технічної інвентаризації на земельну ділянку площею 0,1880 га для будівництва та обслуговування виробничих будівель гр. ОСОБА_1 , яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , надано вказану земельну ділянку площею 0,1880 га гр. ОСОБА_1 в оренду строком на один рік.

01 лютого 2005 року між Малехівською сільською радою та ОСОБА_1 було укладено строком на один рік договір оренди земельної ділянки площею 0,1880 га для будівництва та обслуговування виробничих будівель гр. ОСОБА_1 , яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Даний договір оренди земельної ділянки був зареєстрований 22 березня 2005 року у Жовківському районному відділі Центру державного земельного кадастру.

Рішенням Малехівської сільської ради № 11 від 02 червня 2005 року було затверджено матеріали технічної документації на земельну ділянку площею 0,1880 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , для її відчуження. Окрім цього даним рішенням було надано дозвіл на продаж вказаної земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ; було затверджено експертну ціну продажу вказаної вище земельної ділянки в сумі 31 015 грн 39 коп.; було вирішено продати вказану вище земельну ділянку за ціною 31 015 грн 39 коп.; було уповноважено сільського голову на укладення відповідного договору купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки.

27 лютого 2006 року між Малехівською сільською радою та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,1880 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4622785700:03:002:00018, ціна продажу 31 015 грн 39 коп., вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 489.

ОСОБА_1 було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1880 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4622785700:03:002:00018 серії ЯГ № 040905, виданий 16 березня 2006 року. Право власності було зареєстровано, про що свідчить витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №21646516 від 15 травня 2014 року.

З вказаним позовом прокурор звернувся до суду 19 червня 2018 року.

09 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подано заяву про застосування позовної давності.

З матеріалів справи убачається, та не заперечується учасниками справи, що ДП МО України «Західвійськбуд» є правонаступником військової частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , в тому числі і щодо права землекористування земельними ділянками, загальна площа яких становить 9,6481 га, та які розташовані в АДРЕСА_2 , і такі земельні ділянки належить до земель оборони.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення реєстраційної служби.

Відмовляючи в задоволенні цих вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах судової справи відсутні будь-які докази про реєстрацію права комунальної власності за Малехівською сільською радою Жовківського району Львівської області на земельну ділянку (кадастровий номер 4622785700:03:002:00018) площею 0,188 га по АДРЕСА_1 , а отже відсутні будь-які докази незаконності рішення реєстраційної служби Жовківського районного управління юстиції Львівської області (номер запису про право 360236346227 від 14.03.2014), яке б призвело до вилучення спірного майна від законного власника у комунальну власність.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог суд першої інстанції не врахував, що 19 листопада 2018 року позивачем подано заяву про зміну предмета позову (т. 1 а.с. 198-200), яка прийнята судом, аналіз змісту якої свідчить, що позивачем в цій частині позовних вимог змінено предмет, а саме позивач просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення реєстраційної служби Жовківського районного управління юстиції Львівської області (реєстраційни номер об`єкта нерухомого майна 360236346227) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права комунальної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку (кадастровий номер 4622785700:03:002:00018) площею 0,1880 га по АДРЕСА_1 .

Щодо інших позовних вимог то предмет за такими вимогами, цієї заявою позивачем не змінювався.

У первинній позовній заяві позивач просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення реєстраційної служби Жовківського районного управління юстиції Львівської області (номер запису 360236346227 від 14.03.2014) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права комунальної власності за Малехівською сільською радою Жовківського району Львівської області на земельну ділянку (кадастровий номер 4622785700:03:002:00018) площею 0,1880 га по АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи міститься витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права вланості (індексний номер 21646516) від 15 травня 2014 року з якого убачається, що 14 березня 2014 року Реєстраційною служби Жовківського районного управління юстиції Львівської області вчинено запис про право власності: 5654339 на земельну ділянку кадастровий номер 4622785700:03:002:00018, площею 0,1880 га по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Запис вчинено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 13049673 від 15.05.2014 (т. 1 а.с. 145).

З огляду на предмет позову за іншими пред`явленими вимогами, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасувати рішення реєстраційної служби Жовківського районного управління юстиції Львівської області (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) слід було відмовити з підстав обрання неефективного способу захисту, адже задоволення такої вимоги не зможе призвести до відновлення прав позивача на земельну ділянку, яка, на його думку, вибула від нього поза його волею, а не відмовляти в її задоволенні з підстав того, що матераіли справи не містять доказів реєстрації права комунальної власності на згадану ділянку за сільською радою, і як наслідок, незаконності оскаржуваного рішення, яке, окрім іншого, позивачем не оскаржено в межах цієї справи.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення Малехівської сільської ради, договору купівлі-продажу земельної ділянки та витребування земельної ділянки.

За змістом статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» та статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом (частина четверта статті 77 ЗК України).

За статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

Міністерство Оборони України забезпечує використання земельних ділянок державної власності, виділених для потреб Збройних Сил України. Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (стаття 2) передбачає, що МО України, будучи центральним органом управління Збройних Сил України, здійснює управління військовим майном.

Відповідно до вимог пунктів 44, 45, 50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військового та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, на обліку яких знаходяться земельні ділянки.

Статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони» визначено вичерпний перелік видів використання земель оборони в господарських цілях. При цьому, відчуження земельних ділянок віднесених до земель оборони, може відбуватися виключно у порядку передбаченому вказаним Законом.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина друга статті 20 ЗК України).

У справі, що переглядається, МО України або уповноваженою ним посадовою особою рішення щодо надання згоди на передачу спірної земельної ділянки не приймалося, відповідне клопотання про її передачу не порушувалося. Мелехівською сільською радою не доведено, що спірна земельна ділянка вилучена у встановленому законом порядку та за згодою уповноваженої особи із земель Міністерства оборони України, передана сільській раді та змінила форму власності (з державної на комунальну).

Установивши, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та виходячи з того, що істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, й подальшої передачі їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це МО України, яка у даному випадку відсутня, суд першої інстанції, в цілому дійшов вірного висновку про те, що доводи прокурора ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і знайшли своє підтвердження при розгляді справи.

Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року у справі № 444/727/18 (провадження № 61-20888св21) до вирішення якої зупинялося провадження у справі, що переглядається в апеляційному порядку.

Проте, аналіз змісту мотивувальної частини оскаржуваного рішення свідчить, що відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог, суд також одночасно виходив і з того, що оскаржуване рішення сільської ради є законним, з огляду на положення статті 120 ЗК України, а задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору та витребування земельної ділянки (які на думку суду є похідними вимогами від вимоги про визнання недійсним рішення сільської ради) буде непропорційним втручанням у право мирного володіння майном, що є невірним, а також з того, що за такими висновками пропущено строк позовної давності.

З матеріалів справи убачається, що заперечуючи проти заявлених позовних вимог, співвідповідачем ОСОБА_1 подано в суді першої інстанції заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною першою статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями Цивільного процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, оскільки, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

У пунктах 46, 48, 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) викладено висновок, що і у разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і у разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Крім того, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі №372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у разі звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У справі, яка переглядається, встановлено, що безпосередньо на Міністерство оборони України, зокрема за захистом прав якого звернувся прокурор з цим позовом, покладено обов`язок з управління та обліку державного майна. Отже, вказаний орган, як розпорядник державного майна, зобов`язаний здійснювати контроль та моніторинг за ввіреним йому майном державної власності.

Оспорюване прокурором рішення сільської ради прийнято 02 червня 2005 року, оспорюваний договір укладено 27 лютого 2006 року, а позов пред`явлено 19 червня 2018 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.

Прокурор посилався на те, що про порушення інтересів держави внаслідок прийняття оскаржуваного рішення він дізнався після отримання відповіді Малехівської сільської ради від 21 грудня 2017 року щодо земельних ділянок на території с. Малехів, у тому числі щодо спірної земельної ділянки, згідно якої рішення від 14 березня 2006 року № 1 не було скасовано і рішень щодо повернення спірної земельної ділянки у власність держави в особі Міністерства оборони України сільською радою не приймалось.

Водночас під час розгляду даної справи судами встановлено, що прокуратурою Жовківського району, першим заступником прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП МОУ «Західвійськбуд», заступником військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП МОУ «Західвійськбуд» неодноразово ініціювалися судові процеси щодо незаконного передання іншим особам земельних ділянок, які були надані в постійне користування військовим частинам НОМЕР_2 та НОМЕР_1 на підставі державних актів на право постійного користування землею від 03 червня 1997 року № II-ЛВ №002741 та від 29 травня 1997 року № II-ЛВ № 000650, про що свідчать рішення Господарського суду Львівської області від 29 серпня 2012 року у справі № 5015/2616/12, рішення Господарського суду Львівської області від 08 вересня 2014 року у справі № 914/2733/13, рішення Господарського суду Львівської області від 21 грудня 2015 року та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 10 травня 2016 рокуу справі № 914/2895/15, на які посилається і прокурор в позовній заяві.

Судові процеси у цих справах розпочалися, як мініму з 2012 року.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що прокурор та Міністерство оборони України мали об`єктивну можливість довідатись про стан державного майна, яке перебувало в господарському віддані ДП МОУ «Західвійськбуд», та факти порушення прав позивача щодо спірної земельної ділянки, зокрема про винесення оспорюваного рішення сільської ради, з 2012 року, проте з позовом про їх незаконність та скасування звернулися лише у червні 2018 року.

За таких обставин, суду першої інстанції, врахувавши обґрунтованість досліджуваних позовних вимог та застосувавши наслідки спливу позовної давності, згідно з поданою належним співвідповідачем за такими вимогами заявою, слід було відмовити в задоволенні цих позовних вимог саме з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки Міністерство оборони України, як суб`єкт управління майном, мало об`єктивну можливість довідатися про порушення прав та інтересів держави внаслідок укладення оспорюваного правочину в межах строку позовної давності.

З огляду на наведене, а також враховуючи фактичні обставиним справи, що переглядається, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність поважних підстав для поновлення прокурору строку позовної давності.

Такі висновки суду не суперечать правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду, на які посилається прокурор в поданій апеляційній скарзі.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що на спірні правовідносини сторін не поширюється позовна давність, оскільки заявлений позов є негаторним, адже в усталеній судовій практиці позови щодо земель оборони розглядаються, як віндикаційні, на які поширюється інститут позовної давності (див. постанови Верховного Суду від: 14 листопада 2018 року у справі № 297/1388/15-ц (провадження № 61-18263св18); 06 листопада 2019 року у справі № 163/2369/16-ц (провадження № 61-25168св18); 02 грудня 2020 року у справі № 369/9993/16-ц (провадження № 61-5611св19); 26 жовтня 2020 року у справі № 297/1408/15-ц (провадження № 61-39754св18)).

Колегія суддів враховує, що звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача, прокурор заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності, а Міністерство оборони України, набувши статусу позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушували, доказів поважності причин пропуску строку для звернення до суду не надавали.

Аналогійчний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року у справі № 303/5411/17 (провадження № 61-13536св19).

У цьому зв`язку, колегія суддів враховуючи вище викладені мотиви а також те, що у задоволенні позовних вимог слід було відмовити саме з підстав пропуску строку позовної давності, доходить висновку про необхідність змінити мотивувальну частину рішення в цій частині вирішення позовних вимог.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті його слід залишити без змін.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки судом апеляційної інстанції оскаржуване рішення змінено в мотивувальній частині такого, підстави для зміни розподілу судових витрат, а також здійснення їх розподілу за розгляд справи судом апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонні сфері Західного регіону, задовольнити частково.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 21 вересня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06 лютого 2023 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич