Постанова

від 16.05.2023 по справі 612/449/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4789/23 Справа № 612/449/20 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів в складі:

Судді-доповідача Никифоряка Л.П.

Суддів Новікової Г.В., Гапонова А.В.,

за участі секретаря судового засідання Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 , про визнання неправомірними та скасування рішень органу місцевого самоврядування і відшкодування шкоди, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2023року, головуючий у суді першої інстанції Подорець О.Б.,

В С Т А Н О В И В:

10 серпня 2020року ОСОБА_1 подав позов в Близнюківський районний суд Харківської області до Софіївської сільської ради Близнюківського районну Харківської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в якому виклав вимоги визнати неправомірними дії Софіївської сільської ради щодо ухвалення: Рішення № 270-VII від 05 березня 2018року ХХVI сесії VI скликання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» - Рішення № 270-VII від 05 березня 2018року; Рішення № 269-VII від 05 березня 2018року ХХVI сесії VI скликання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 для індивідуального садівництва за адресою: с.Роздолівка, Близнюківського району, Харківської області» - Рішення № 269-VII від 05 березня 2018року; Рішення № 446-VI від 04 серпня 2015року «Про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_3 , площею 0,12га» - Рішення № 446-VI від 04 серпня 2015року; та Рішення № 447-VI від 04 серпня 2015року «Про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 , площею 0,12га» - Рішення № 447-VI від 04 серпня 2015року.

Також ОСОБА_1 вимагав скасувати: Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 40121849 від 15 березня 2018року про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,25га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6320686307:06:000:0072 - Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 40121849 від 15 березня 2018року; Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 40123500 від 15 березня 2018року про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0587га для індивідуального садівництва, кадастровий номер 6320686307:06:000:0073 - Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 40123500 від 15 березня 2018року; Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 25887243 від 05 листопада 2015року про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,12га, кадастровий номер 6320686307:06:000:0012 - Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 25887243 від 05 листопада 2015року; та Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 25889071 від 05 листопада 2015року про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,12га, кадастровий номер 6320686307:06:000:0013 - Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 25889071 від 05 листопада 2015року.

Інша вимога зводилась до зобов`язання відповідачів відшкодувати позивачу шкоду заподіяну внаслідок самовільного знесення належного йому житлового будинку АДРЕСА_1 в загальному розмірі 78250,00грн.

Існування таких вимог ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 15 лютого 1992року він набув право власності, в порядку спадкування на підставі свідоцтва про спадкування, на житловий будинок АДРЕСА_1 , яке було зареєстроване за ним у відповідності до положень законодавства чинного на той час.

Також, ОСОБА_1 , в позовній заяві вказував на те, що Софіївська сільська рада йому на підставі Рішення VI сесії ХХІІ скликання «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996року безкоштовно передала у приватну власність земельні ділянки 0,25га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та 0,17га для ведення особистого селянського господарства, в подальшому Рішенням ХІІІ сесії ХХІV скликання від 04 грудня 2003року змінено Рішення VI сесії ХХІІ скликання «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996року в частині розміру ділянок наданих безкоштовно в приватну власність ОСОБА_1 , а саме для ведення особистого селянського господарства визначено 0,15га. Ще одним Рішенням ХХХVІІ сесії V скликання від 08 жовтня 2010року внесені зміни в Рішення VI сесії ХХІІ скликання «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996року в частині розміру ділянок наданих безкоштовно в приватну власність ОСОБА_1 , а саме для ведення особистого селянського господарства площа склала 0,1899га та для обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,25га. Також Рішенням ХХХVІІ сесії V скликання від 08 жовтня 2010року «Про оформлення права власності на житлові будинки з погосподарськими будівлями громадян сіл Софіївської сільської ради» вирішено оформити право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок та видати свідоцтво про право власності.

Посилаючись на зазначені вище обставини, позивач стверджував, що жодне з наведених рішень не було скасоване чи змінене, з огляду на що, всі послідуючі дії сільської ради та їх рішення про надання належних позивачу земельних ділянок іншим особам і реєстрація за ними права власності суперечать чинному законодавству України.

У Відзиві на позовну заяву /том І а.с.140-149/ та Запереченнях на позов /том І а.с.202-213/ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечували позовні вимоги стверджували, що позивач не підтвердив свого права власності на спірне майно, оскільки не виконав зобов`язання покладеного на нього Рішенням ХХХVІІ сесії V скликання від 08 жовтня 2010року «Про оформлення права власності на житлові будинки з погосподарськими будівлями громадян сіл Софіївської сільської ради» і не здійснив державну реєстрацію права власності, безумовним наслідком такої бездіяльності позивача заявники вважали те що позивач так і не набув права власності. Також заявники стверджували про відсутність правових підстав для відшкодування шкоди, так як надані позивачем докази про наявність будинку та його вартість не є належними та допустимими, також позивачем на зазначено, якими саме діями йому заподіяна шкода. Та позивач не підтвердив належними письмовими доказами своє право власності на земельні ділянки у відповідних межах.

Ухвалою Близнюківського районного суду Харківської області від 21 січня 2021року за заявою ОСОБА_1 від 21 січня 2021року Софіївську сільську раду Близнюківського районну Харківської області замінено належним відповідачем Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області /том І а.с.235-237/.

Відповідно до розпорядження Верховного суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Запорізької, Харківської областей)» №16/0/9-22 від 06.04.2022 та відповідно до ч. 7ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність судових справ Близнюківського районного суду Харківської області на Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 лютого 2023року позов задоволено частково.

Суд визнав неправомірними дії Софіївської сільської ради щодо ухвалення Рішення № 270-VII від 05 березня 2018року, Рішення № 269-VII від 05 березня 2018року, Рішення № 446-VI від 04 серпня 2015року та Рішення № 447-VI від 04 серпня 2015року.

Скасував рішення Державного реєстратора, припинивши Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 40121849 від 15 березня 2018року, Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 40123500 від 15 березня 2018року, Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 25887243 від 05 листопада 2015року та Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 25889071 від 05 листопада 2015року.

Та стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шкоду заподіяну ОСОБА_1 внаслідок самовільного знесення належного йому житлового будинку АДРЕСА_1 в розмірі 78250,00грн. В іншій частині вимог суд відмовив.

Суд вважав що позивачем підтверджені обставини щодо його права власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 та реєстрація цього права узгоджувалась із вимогами законодавства чинного на час виникнення спірних правовідносин. Та згідно висновків суду, були чинним на час звернення позивача до суду рішення про виділення позивачу земельних ділянок.

Також при вирішенні питання про відшкодування шкоди спричиненої знищенням належного позивачу майна, суд керувався тими обставинами що підтверджені в ході розгляду справи письмовими доказами, відповідно до яких саме на замовлення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було зруйновано спірний будинок і діями останніх спричинена шкода позивачу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вимагав скасувати рішення та відмовити в позові. Правові підстави для цього вбачав у тім, що поза увагою суду залишилась та обставина, що позивач не підтвердив свого права власності на спірне майно, оскільки не виконав зобов`язання покладеного на нього Рішенням ХХХVІІ сесії V скликання від 08 жовтня 2010року «Про оформлення права власності на житлові будинки з погосподарськими будівлями громадян сіл Софіївської сільської ради» і не здійснив державну реєстрацію права власності. Та через значний проміжок часу, протягом якого позивач не опікувався житловим будинком АДРЕСА_1 , це майно за даними погосподарського обліку значилось як «закинутий об`єкт».

Також заявник стверджував про те, що не підтверджено відповідним державним актом право позивача на земельні ділянки у відповідних межах. Та не надано доказів існування спірного будинку станом на час розроблення ОСОБА_2 проектної документації на ці земельні ділянки.

В обґрунтування скарги заявник посилався також на відсутність правових підстав для відшкодування шкоди, так як надані позивачем докази про наявність будинку та його вартість не є належними та допустимими, також позивачем на зазначено, якими саме діями йому заподіяна шкода.

Інші доводи апеляційної скарги зводились до порушення судом норм процесуального права щодо підсудності справи у спорі із суб`єктом владних повноважень, також порушення процесуальних норм заявник вбачав у не залученні позивачем до участі в справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечив вимоги ОСОБА_2 . Обґрунтовував відзив тим, що в рішенні суду дотримано положень чинного законодавства, реєстрація його права власності на житловий будинок в порядку спадкування відбулась у відповідності до вимог закону. Щодо порушень норм процесуального права на які вказував заявник апеляційної скарги, ОСОБА_1 стверджував, що не вказано жодного порушення яке би призвело до ухвалення незаконного рішення. В іншому позивач стверджував, що доводи апеляційної скарги є ідентичними з позовними вимогами, які були предметом перевірки суду першої інстанції, який дійшов законного та обґрунтованого висновку.

Суд апеляційної інстанції заслухавши суддю-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, за відсутності позивача, від якого надійшло клопотання про розгляд справи без нього, також за відсутності відповідачів та третьої особи, явка яких є необов`язковою, повідомлених про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставлення смс-повідомлень, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 лютого 1992року до ОСОБА_1 в порядку спадкування від ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 перейшов житловий будинок площею 16м2, в селі Роздолівка Харківської області, розташований на земельній ділянці Колгоспу імені Газети «Правда» /том І а.с.38/.

За змістом записів Погосподарської книги № 4, особовий рахунок № НОМЕР_1 Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області за 1995 2000роки, ОСОБА_1 значиться головою об`єкту погосподарського обліку - житлового будинку по АДРЕСА_1 /том І а.с.16-17/.

Рішенням ХХХVІІ сесії V скликання від 08 жовтня 2010року № 570V «Про оформлення права власності на житлові будинки з погосподарськими будівлями громадян сіл Софіївської сільської ради» вирішено оформити право власності зокрема і за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно висновків про його технічний стан та з урахуванням того, що будинок збудований до 05 серпня 1992року. Також прийнято рішення видати свідоцтво про право власності на цей житловий будинок і зобов`язано власника цього домоволодіння, провести державну реєстрацію житлового будинку з господарськими будівлями /том І а.с.29-30/.

Софіївська сільська рада Близнюківського районну Харківської області у відповіді від липня 2019року № 02-20/222 повідомляла що житловий будинок АДРЕСА_1 на час планового подворового обходу в 2016році секретарем сільської ради, має ознаки занепаду та руйнування, через те, що ним давно ніхто не користувався, з огляду на що до погосподарського обліку дане домоволодіння записане, як «закинутий об`єкт». Однак жодних рішень про визнання цього будинку таким, що не відповідає санітарним чи технічним вимогам сільська рада не приймала, також радою не приймалось рішення про скасування адреси /том І а.с.21/.

Рішенням Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області V сесії XXIV скликання від 21 січня 2003 «Про впорядкування нумерації житлових будинків та інших споруд на вулицях сільської ради» житловому будинку власника ОСОБА_1 , який розташований по АДРЕСА_2 власник ОСОБА_4 та домоволодіння 12 ОСОБА_3 /том І а.с.18/.

Софіївська сільська рада на підставі Рішення VI сесії ХХІІ скликання «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996року безкоштовно передала ОСОБА_1 у приватну власність земельні ділянки 0,25га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та 0,17га для ведення особистого селянського господарства /том І а.с.26-27/.

Рішенням ХІІІ сесії ХХІV скликання від 04 грудня 2003року змінено Рішення VI сесії ХХІІ скликання «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996року в частині розміру ділянок наданих безкоштовно в приватну власність ОСОБА_1 , а саме для обслуговування житлового будинку залишено розмір земельної ділянки 0,25га та для ведення особистого селянського господарства визначено 0,15га /том І а.с.28/.

Рішенням ХХХVІІ сесії V скликання від 08 жовтня 2010року внесені зміни, зокрема в Рішення VI сесії ХХІІ скликання «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996року в частині розміру ділянок наданих безкоштовно в приватну власність ОСОБА_1 , а саме для обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,25га /том ІІ а.с.84/.

Водночас Відділ Держгеокадастру в Близнюківському районі Головного управління Держагеокадастру в Харківській області - Держгеокадастр у відповіді від 08 липня 2019 року № 110/103-19 повідомляв, що обмінні файли на земельні ділянки були повернуті ОСОБА_1 на доопрацювання та державна реєстрація земельних ділянок шляхом відкриття Поземельної книги не здійснювалась, з чого Держгеокадастр виснував, що земельні ділянки до Державного земельного кадастру і Національної кадастрової системи не була внесена і кадастрові номери не присвоювались.

У відповіді йдеться про те, що: земельна ділянка площею 0,12га кадастровий номер 6320686307:06:000:0012 зареєстрована 29 вересня 2015року згідно проекту землеустрою на підставі Рішення № 446-VI від 04 серпня 2015року та Акт погодження меж з сусідніми землевласниками не містить прізвища ОСОБА_1 ; земельна ділянка площею 0,12га кадастровий номер 6320686307:06:000:0013 зареєстрована 29 вересня 2015року згідно проекту землеустрою на підставі Рішення № 447-VI від 04 серпня 2015року та Акт погодження меж з сусідніми землевласниками не містить прізвища ОСОБА_1 ; земельна ділянка площею 0,25га кадастровий номер 6320686307:06:000:0072 зареєстрована 02 березня 2018року згідно проекту землеустрою на підставі Рішення № 219/VII від 24 листопада 2017року та Акт погодження меж з сусідніми землевласниками не містить прізвища ОСОБА_1 ; та земельна ділянка площею 0,587га кадастровий номер 6320686307:06:000:0073 зареєстрована 02 березня 2018року згідно проекту землеустрою на підставі Рішення № 219/VII від 24 листопада 2017року та Акт погодження меж з сусідніми землевласниками не містить прізвища ОСОБА_1 /том І а.с.20/.

Кадастрова зйомка земельної ділянки по АДРЕСА_1 та польове обстеження цієї земельної ділянки виявили відсутність житлового будинку на який видавалось Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15 лютого 1992року ОСОБА_1 . Також встановлено, що на земельній ділянці наданій безкоштовно в приватну власність ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку 0,25га та для ведення особистого селянського господарства 0,15га згідно рішення Софіївської сільської ради VI сесії ХХІІ скликання «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996року, із змінами внесеними Рішенням ХІІІ сесії ХХІV скликання від 04 грудня 2003року знаходяться земельні ділянки інших осіб, а саме земельні ділянки з кадастровим номером 6320686307:06:000:0072 та 6320686307:06:000:0073, які належать на праві власності ОСОБА_4 , та земельні ділянки з кадастровим номером 6320686307:06:000:0012 та кадастровим номером 6320686307:06:000:0013, які належать на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 /том І а.с.31-52/.

Приналежність земельних ділянок кадастровий номер 6320686307:06:000:0072 та 6320686307:06:000:0073 ОСОБА_4 , а також земельної ділянки кадастровий номер 6320686307:06:000:0012 ОСОБА_3 та кадастровий номер 6320686307:06:000:0013 ОСОБА_2 також підтверджена в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна /том І а.с.53, 54, 55, 56/.

Матеріали справи містять:

-Рішенням № 270-VII від 05 березня 2018року ХХVI сесії VI скликання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» /том І а.с.23/;

-Рішення № 269-VII від 05 березня 2018року ХХVI сесії VI скликання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 для індивідуального садівництва за адресою: с.Роздолівка, Близнюківського району, Харківської області» /том І а.с.24/;

-Рішення № 446-VI від 04 серпня 2015року «Про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_3 , площею 0,12га /том ІІ а.с.162/;

-та Рішення № 447-VI від 04 серпня 2015року «Про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 , площею 0,12га» /том ІІ а.с.162/.

Також матеріали справи містять Звіт про експертну оцінку вартості нерухомого майна, житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до якого отримана в результаті оцінки величина вартості 78250,00грн /том І а.с.60-76/.

Обставини щодо знищення належного ОСОБА_1 будинку були предметом перевірки досудового розслідування № 12019220380001311, проведеного за заявою ОСОБА_1 від 30 серпня 2019року, за наслідками якого 17 червня 2020року закрите кримінальне провадження виходячи з того, що для кваліфікації дій за ч.1ст.194 КК Українине встановлено такого обов`язкового елементу складу злочину як спричинення великої шкоди, завданої об`єкту злочинного посягання, так як вартість житлового будинку АДРЕСА_1 менше 240 125грн.

Заразом в ході досудового розслідування з`ясовано, що житловий будинок АДРЕСА_1 демонтовано ОСОБА_6 навесні 2019року на прохання ОСОБА_2 /том І а.с.77-81/.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції погодився із доводами позивача з приводу того, що він реалізував своє право як спадкоємець, в порядку який діяв на час виникнення спірних правовідносин, також отримав спірні земельні ділянки в спосіб визначений чинним законодавством, не був обмежений строком виготовлення документації із землеустрою і не втратив право на це майно.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції всесторонньо і повно з`ясував обставини у справі та вірно застосував норми матеріального права.

У даній справі відповідачі не заперечували тих обставин що позивач отримав спадщину, Свідоцтво проправо наспадщину зазаповітом від15лютого 1992року не оспорювалось, також не ставились під сумнів записи з Погосподарської книги за 1995 2000роки щодо житлового будинку АДРЕСА_1 , не набуття права власності ОСОБА_1 на вказаний будинок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пов`язували із тим, що позивач протягом тривалого часу своє право не зареєстрував у спосіб що був визначений органом місцевого самоврядування.

Суд до спірних правовідносин обґрунтовано застосував положення законодавства що діяло на час виникнення у позивача права власності на будинок, зокрема положення Цивільного кодексу УРСР 1963 року, керувався Законом України «Про власність», Законом України від 07 грудня 1990 року №533-ХІІ «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом Української РСР від 25 грудня 1974 року №3377-VІІІ «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР».

Розглядаючи обставиницієї справив контекстівказаних нормправа передбачалась державна реєстрація права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975року №45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 № 112/5, а згодом - аналогічними Вказівками щодо ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 під № 5-24/26, і Вказівками щодо ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку».

Визначальним у даній справі є те, що з приводу ОСОБА_1 як спадкоємця, котрий отримав спадщину та отримав Свідоцтво про право на спадщину, на підставі наданих ним документів - внесені відповідні записи в Погосподарську книгу № 4 за відомостями якої, особовий рахунок № НОМЕР_1 Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області за 1995 2000роки, ОСОБА_1 значиться головою об`єкту погосподарського обліку, житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Отже вірні висновки суду першої інстанції про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок, яке було зареєстроване відповідно до вимог, які діяли на час виникнення права, та суд обґрунтовано вважав що надані позивачем письмові докази є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності на будинок щодо якого повноважними органами не приймались рішення про його не відповідність санітарним чи технічним вимогам.

Реалізовуючи свої права ОСОБА_1 в позові стверджував про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 зруйновано за вказівкою відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , будинок відсутній, та такі ствердження узгоджуються із відомостями Кадастрової зйомки та польового обстеження цієї земельної ділянки, а також за результатами досудового розслідування.

Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема частиною першою цієї статті визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

Наявність усіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Встановлені в статті 1166 ЦК України умови відшкодування шкоди поширюється на всі норми, що входять до глави 82 ЦК України, тією мірою, в якій їх не змінюють спеціальні правила, передбачені окремими статтями цієї глави. Названі умови разом із фактом заподіянням шкоди є підставами й юридичної відповідальності, вони утворюють одночасно і склад правопорушення.

Тобто, частина перша статті 1166 ЦК України містить пряму вказівку на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов`язкову підставу деліктної відповідальності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині відшкодування шкоди за рахунок відповідачів, діями яких зруйновано будинок та спричинена шкода, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки відповідачами не надано доказів на підтвердження відсутності заподіяної позивачу шкоди, причинного зв`язку між шкодою і їх протиправними діяннями.

Також встановлено, що на земельній ділянці наданій безкоштовно в приватну власність ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку 0,25га знаходяться земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В підтвердження вартості будинку позивач посилався на Звіт про експертну оцінку вартості нерухомого майна, та експертом вартість визначена в розмірі 78250,00грн.

Та суд першої інстанції відреагував на аргументи заявника стосовно достовірності та доказового значення як Кадастрової зйомки так і Звіту про експертну оцінку вартості нерухомого майн та обґрунтовано вважав що зазначені документальні докази є належними письмовими доказами які були вирішальними для розгляду справи.

Взаємний зв`язок доказів в їх сукупності вказують на їх достатність для вирішення питання щодо встановлення обставин, які входять до предмету доказування та заявлені вимоги підтверджують.

В судовому засіданні ствердження відповідачів про невідповідність вимогам чинного законодавства наданих позивачем письмових доказів судом першої інстанції перевірні належним чином, та за відсутності будь-яких доказів з боку відповідачів обставини встановлені цими доказами є доведеними і вони не спростовуються жодними іншими доказами.

Водночас, якщо позивач для підтвердження розміру шкоди надає письмові докази та висновок експерта, а відповідачі, заперечуючи проти цього розміру, після виконання судом вимог процесуальних норм не надає ніяких доказів на підтвердження своїх заперечень, суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідачі у порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України ухилилися від доведення обставин, на які посилалися.

У відповідності до положень статті 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; та за змістом статті та статті 81 ЦПК України доказуванню підлягають обставини щодо яких у сторін виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі без встановлення відповідних фактів, також наявність обставин якими відповідачі обґрунтовували свої заперечення, щодо непроживання в будинку жодних осіб протягом тривалого часу чи потреби в ремонті домоволодіння не вплинули на об`єм права власності позивача і не призвели до втрати ним такого права.

В іншому фактично доводи апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому що було викладено у відзиві та запереченнях на позов та зазначені доводи були предметом перевірки судом першої інстанції який дійшов обґрунтованого та законного висновку.

Так само Погосподарська книга містить запис про знаходження у власності (користуванні) ОСОБА_1 земельної ділянки, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, їх використання під урожай, а саме у розділі IV «Землі в приватній власності та користуванні громадян» станом на 01 червня 1995 року - 01 червня 2000 року в рядку А (всього землі (в сотих гектара, з точністю до 0,01) зазначено 0,40, в тому числі під будівлями, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель - 0,10, під ріллею - 0,30.

На час цих правовідносин діяв Земельний кодекс України, в редакції 1991року - ЗК відповідно до положеннь якого громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу.

Стаття 120 ЗК передбачала, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Та питання щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб було віднесено до повноважень сільських, селищних та міських рад /стаття 122 ЗК України/.

Відповідно до частини першоїстатті 377 ЦК Українидо особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Вказана норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

З наявниху судуматеріалів справивбачається,що у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок у позивача згідно наведених норм прававиникло цивільне право на набуття у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, який на ній розміщений і земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Суд першої інстанції обґрунтовано на підставі наведених вище норм матеріального права вважав підтвердженими обставини з приводу того, що спірна земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_1 була надана безоплатно ОСОБА_1 для обслуговування будинку та ведення особистого селянського господарства.

Та Софіївська сільська рада в межах визначених повноважень на час прийняття рішень № 270-VII від 05 березня 2018року, № 269-VII від 05 березня 2018року, № 446-VI від 04 серпня 2015року та № 447-VI від 04 серпня 2015року попередньо вже надала земельну ділянку у власність позивача.

Рішення Софіївської сільської ради VI сесії ХХІІ скликання «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996року із змінами внесеними Рішенням ХІІІ сесії ХХІV скликання від 04 грудня 2003року та Рішенням ХХХVІІ сесії V скликання від 08 жовтня 2010року, якими надано безкоштовно в приватну власність ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку земельну ділянку 0,25га та для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку 0,15га не втрачали сили, так як не були оскаржені і не скасовані.

У даній справі сторони не заперечували обставин з приводу того, що в рішенях № 270-VII від 05 березня 2018року, № 269-VII від 05 березня 2018року, № 446-VI від 04 серпня 2015року, № 447-VI від 04 серпня 2015року та Рішеннях Софіївської сільської ради VI сесії ХХІІ скликання «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996року із змінами внесеними Рішенням ХІІІсесії ХХІVскликання від04грудня 2003рокута РішеннямХХХVІІсесії Vскликання від08жовтня 2010року йшлося про одну і ту ж земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Наявність обставини щодо можливості передачі спірної земельної ділянки щодо якої вже було рішення про надання ОСОБА_1 відповідачі пов`язувала із тривалим не використанням вказаної землі з боку позивача та відсутністю Держаного акту що трактували як не отримання права власності на цю землю з боку позивача і втрату ним інтересу до даної земельної ділянки.

Однак суд першої інстанції відреагував на заперечення відповідачів та обґрунтовано виходив з того, що Рішення про передачу земельних ділянок у власність позивачу є ненормативними актами, які звернені до окремого суб`єкта ОСОБА_1 , застосовуються одноразово і вичерпують свою дію після реалізації, які не були позивачем реалізовані і не були скасовані і є чинними на дату звернення до суду.

Також не узгоджуються із вимогами зазначеного законодавства, доводи ОСОБА_2 про втрату права з боку ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою через значний проміжок часу, оскільки за змістом наведених норм рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом таЗемельним кодексом України; і зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.

Дотримуючись загального порядку надання земельної ділянки комунальної власності у власність ОСОБА_1 . Софіївська сільська рада була позбавлена можливості без жодних підстав змінити своє рішення і повторно розпорядитися земельною ділянкою без відома позивача.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення відповідачів від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях якими є доводи викладені в апеляційній скарзі з приводу того, що позивач не набув права власності на спірну земельну ділянку.

Та з огляду на встановлені обставини обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та не суперечить закону, а закон у свою чергу не визначає іншого ефективного способу захисту, позаяк порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Правильно застосувавши норми матеріального права, суд встановив і зазначив у рішенні обставини і факти, які підлягали встановленню та зробив обґрунтований висновок по суті спору з огляду на положення норм чинного законодавства.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права користування майном та дана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно. В оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте та поведінка особи.

Суд обґрунтовано виходив з того, що ніщо не вказує на те, що ОСОБА_1 отримавши безоплатно земельну ділянку допустив порушення закону чи не було відповідного погодження органу місцевого самоврядування, чи в інший спосіб порушувались права третіх осіб.

Отже, визнання недійсними рішень згідно з якими ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали право на земельну ділянку щодо якої вже прийнято рішення про надання такого права іншій особі, і подальше позбавлення ОСОБА_1 , права власності на це майном на підставі того, що порушення закону мали місце як збоку державного органу та і з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ґрунтується на законі.

Посилаючись на наведене, суд дійшов висновку, що задоволення позову ОСОБА_1 узгоджується із висновкам ЄСПЛ і становитиме пропорційне втручання в право ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на мирне володіння майном, оскільки останні не вчинили всіх необхідних дії для правомірного набуття у власність спірної земельної ділянки.

Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Відповідач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.

Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду в частині задоволення позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2023року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 травня 2023року.

Судді: