Постанова

від 05.02.2025 по справі 612/449/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 612/449/20

провадження № 61-9122св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Близнюківська селищна рада Лозівського району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 до Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання неправомірними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням майна.

Позов мотивований тим, що 15 лютого 1992 року він набув право власності на об`єкт нерухомого майна ? житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_5 , про що державним нотаріусом Близнюківської державної нотаріальної контори Турка З. М. видано свідоцтво на спадщину, зареєстроване в реєстрі за № 330, яке не оскаржене і не скасоване, а отже є чинним.

На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину виконком Софіївської сільської ради здійснив реєстрацію права власності шляхом внесення у погосподарську книгу запису про нового власника будинку.

Будинок розташований у сільському населеному пункті ? АДРЕСА_2, який адміністративно підпорядкований смт Близнюки Харківської області, але до нього не приєднаний, тому не підлягав реєстрації в органах бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих відповідно до пункту 6 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, чинної на дату виникнення цих правовідносин.

У зв`язку з набуттям у власність житлового будинку та внесенням відповідних даних у погосподарську книгу, він звернувся до Софіївської сільської ради з заявою про надання йому у власність земельної ділянки, на якій розташований вказаний об`єкт нерухомого майна. Рішенням VI сесії XXII скликання Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996 року йому передано у приватну власність безкоштовно земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,17 га.

Рішенням V сесії XXIV скликання Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області «Про впорядкування нумерації житлових будинків та інших споруд на вулицях сільської ради» від 21 січня 2003 року його житловому будинку, який розташований на АДРЕСА_1 присвоєно номер 10. Рішенням XIII сесії XXIV скликання від 04 грудня 2003 року змінено рішення VI сесії XXII скликання Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 30 березня 1996 року в частині розміру ділянок, які передані безкоштовно в його приватну власність, зокрема, розмір присадибної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель встановлений - 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,15 га. Рішенням XXXVII сесії V скликання року Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області «Про внесення змін у рішення сільської ради VI сесії XXII скликання 30.03.1996» № 569 від 08 жовтня 2010 року внесено зміни до рішень сільської ради в частині розміру земельних ділянок, переданих безкоштовно в його приватну власність, та присвоєно адреса місця їх розташування, а саме: площа земельної ділянки, переданої безкоштовно в приватну власність ОСОБА_1 для особистого селянського господарства у розмірі 0,1899 га та 0,25 га ? для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, які розташовані на АДРЕСА_1 . Цього ж дня сільською радою прийнято рішення «Про оформлення прав власності на житлові будинки з погосподарськими будівлями громадян сіл Софіївської сільської ради» № 570/V, яким ухвалено оформити його право власності на нежитловий будинок та видати свідоцтво про право власності.

Протягом 1996 - 2019 років він не зареєстрував право власності на передані йому рішеннями Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області у приватну власність земельні ділянки.

У квітні 2019 року, коли він прибув у с. Роздолівка за адресою належного йому житлового будинку, виявилося, що цей будинок знесений. Після спілкування з мешканцями с. Роздолівка стало відомо, що будинок знесений на початку 2019 року за вказівкою сусідів: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Роботи по знесенню будинку виконував мешканець с. Милівка Близнюківського району Харківської області ОСОБА_10 Вказані обставини були встановлені під час досудового розслідування кримінального провадження № 12019220380001311, ініційованого за його заявою від 30 серпня 2019 року. Слідством було встановлено, що дії відповідачів формально містять ознаки діяння, передбаченого статтею 194 КК України ? умисне знищення чи пошкодження майна, однак через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. 17 червня 2020 року кримінальне провадження №12019220380001311 закрите виходячи з того, що диспозиція частини першої статті 194 КК України передбачає одним з обов`язкових елементів складу цього злочину спричинення великої шкоди, тоді як шкода заподіяна заявнику становить 78 250,00 грн, тобто не є шкодою у великих розмірах, передбачених цією статтею.

14 серпня 2019 року між ним та ТОВ «Горизонт» було укладено договір № 63/19 на надання послуг з розроблення кадастрової зйомки земельної ділянок на АДРЕСА_1 . Відповідно до листа ТОВ «Горизонт» від 21 серпня 2019 року за вих. № 161 при повному обстеженні на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд не було виявлено житлового будинку на який видано свідоцтво про право спадщину за заповітом (будівельне сміття знесене на земельну ділянку). При камеральній роботі виявлено, що на земельних ділянках, які були передані у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,1500 га знаходяться земельні ділянки інших осіб, які були внесені до Державного земельного кадастру: 1. На земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 0,2500 знаходяться: земельна ділянка з кадастровим номером 6320686307:06:000:0072 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельна ділянка з кадастровим номером 6320686307:06:000:0073 для індивідуального садівництва, які перебувають у власності ОСОБА_4 ; 2. На земельній ділянці для ведення особистого селянського господарства 0,1500 га знаходяться: земельна ділянка з кадастровим номером 6320686307:06:000:0073 для індивідуального садівництва, яка перебуває у власності ОСОБА_4 ; земельна ділянка з кадастровим номером 6320686307:06:000:0013 для індивідуального садівництва, яка перебуває у власності ОСОБА_3 ; земельна ділянка з кадастровим номером 6320686307:06:000:0012 для індивідуального садівництва, яка перебуває у власності ОСОБА_2 . На підставі викладеного ОСОБА_1 неможливе подальше оформлення права власності на земельну ділянку та виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Реєстрація права власності на вказані земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відбулася 05 листопада 2015 року. Зазначені земельні ділянки були зареєстровані 29 вересня 2015 року на підставі рішень Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 04 серпня 2015 року про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва.

Підставою виникнення права власності на спірні земельні ділянки у ОСОБА_4 є рішення Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» від 05 березня 2018 року № 270-VII та рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_6 для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_2» від 05 березня 2018 року № 270-VII.

Таким чином сільська рада у незаконний спосіб та з порушенням вимог статті 19 Конституції України, статей 120, 121 ЗК України, статті 377 ЦК України повторно протягом 2015-2017 років надала у власність іншим громадянам: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 земельні ділянки, розміщені під його житловим будинком, які раніше вже були надані йому на підставі відповідних рішень сільської ради. Вважає, що діями сільської ради порушується його право на набуття земельної ділянки, на якій розміщена житлова будівля, та право на користування нерухомим майном - будівлею, тобто спричинено шкоду, яка завдана фізичній особі незаконними рішеннями органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Крім того, неправомірні дії сільської ради у подальшому сприяли самовільному знесенню ОСОБА_2 , ОСОБА_3 будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якого становить 78 250,00 грн, чим спричинено йому як власнику майнову шкоду.

ОСОБА_1 просив суд:

визнати неправомірними дії Софіївської сільської ради щодо ухвалення:

рішення ХХVI сесії VI скликання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» № 270-VII від 05 березня 2018 року;

рішення ХХVI сесії VI скликання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_2» № 269-VII від 05 березня 2018року;

рішення «Про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 , площею 0,12га» № 446-VI від 04 серпня 2015 року;

рішення «Про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_3 , площею 0,12 га» № 447-VI від 04 серпня 2015 року.

зобов`язати державну реєстраційну службу Близнюківського районного управління юстиції Харківської області скасувати:

рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 40121849 від 15 березня 2018року про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,25га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6320686307:06:000:0072;

рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 40123500 від 15 березня 2018року про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0587га для індивідуального садівництва, кадастровий номер 6320686307:06:000:0073;

рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 25887243 від 05 листопада 2015року про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 6320686307:06:000:0012;

рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 25889071 від 05 листопада 2015 року про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 6320686307:06:000:0013;

зобов`язати відповідачів відшкодувати заподіяну йому шкоду, внаслідок самовільного знесення належного йому житлового будинку АДРЕСА_1 у загальному розмірі 78 250,00 грн солідарно.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Близнюківського районного суду Харківської області від 21 січня 2021року Софіївську сільську раду Близнюківського районну Харківської області замінено належним відповідачем ? Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Софіївської сільської ради щодо ухвалення:

рішення XXVI сесії VI скликання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» № 270-VII від 05 березня 2018 року;

рішення XXVI сесії VI скликання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 для індивідуального садівництва за адресою: с.Роздолівка, Близнюківського району, Харківської області» №269-VII від 05 березня 2018 року;

рішення «Про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 , площею 0,12га» № 446/VІ від 04 серпня 2015 року;

рішення «Про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_3 , площею 0,12га» № 447/VІ від 04 серпня 2015 року.

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень ? права власності на земельну ділянку, припинивши вказане право:

про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 40121849 від 15 березня 2018 року про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6320686307060000072;

про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 40123500 від 15 березня 2018 року про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0587 га для індивідуального садівництва, кадастровий номер 6320686307:06:000:0073;

про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 25887243 від 05 листопада 2015 року про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,12га, кадастровий номер 6320686307:06:000:0012;

про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 25889071 від 05 листопада 2015 року про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,12га, кадастровий номер 6320686307:06:000:0013.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 шкоду, заподіяну внаслідок самовільного знесення належного йому житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 78 250,00 грн.

Стягнуто з Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 7 567,20 грн, витрати на проведення оцінки майна у розмірі 500,00 грн та витрати на виконання кадастрової зйомки у розмірі 1 300,00 грн, а всього ? 9 367, 20 грн, тобто по 3 122,40 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до пункту 6 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР 1966 року, не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані. За змістом пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами УРСР, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Враховуючі ту обставину, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_5 за заповітом, прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок, у подальшому надав відомості до Софіївської сільську раду Близнюківського району Харківської області для внесення відповідних записів про зміну власника по господарського двору, які відбулися шляхом внесення запису у погосподарську книгу № 4 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), реєстрація права власності ОСОБА_1 на житловий будинок у порядку спадкування відбулася відповідно до вимог чинного законодавства. За 1995-2000 роки у розділі IV «Землі в приватній власності та користуванні громадян» станом на 01 червня 1995 року - 01 червня 2000 року в рядку А (всього землі (в сотих гектара, з точністю до 0,01) зазначено 0,40, в тому числі під будівлями, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель - 0,10, під ріллею - 0,30.

У зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок у позивача на підставі положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України виникло цивільне право на набуття у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, який на ній розміщений, та ведення особистого селянського господарства. Реалізуючи цивільне право на набуття у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, позивач звернувся до органу місцевого самоврядування, який протягом 1996-2010 року прийняв рішення про передачу йому безкоштовно земельних ділянок у власність, впорядкування нумерації житлових будинків, про що внесено запис у погосподарську книгу. Відповідні рішення Софіївської сільської ради не скасовані. Також відсутні рішення сільської ради про визнання належного позивачу житлового будинку таким, що не відповідає санітарним нормам та технічним вимогам.

Враховуючи, що рішення про передачу земельних ділянок у власність позивачу є ненормативними актами, які звернені до окремого суб`єкта - позивача, які застосовуються одноразово і вичерпують свою дію після реалізації, тоді як вони не були реалізовані і не були скасовані, вони є чинними на дату звернення до суду.

Надаючи оцінку доказам, наданим до справи: звіту про вартість майна від 19 квітня 2019 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ ВТФ «Новинка», договору від 13 квітня 2019 року, акту прийому-передачі робіт від 19 квітня 2019 року, інформації ТОВ «Горизонт-проект» №161 від 21 серпня 2019 року, суд приходить до висновку про їх відповідність критеріям належності, допустимості, відповідності та достатності, визначеними статями 77, 78, 79 та частиною шостою статті 81 ЦПК України.

Щодо наявних підстав для відповідальності за завдану майнову шкоду, суд керувався тими обставинами, що підтверджені в ході розгляду справи письмовими доказами, відповідно до яких саме на замовлення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зруйновано спірний будинок і діями останніх спричинена шкода позивачу.

Підставою внесення відомостей до державного реєстру про припинення права власності є рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, а не зобов`язання державного реєстратора вчинити дію ? скасувати рішення, про що просив позивач. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано погодився із доводами позивача про те, що він реалізував своє право як спадкоємець в порядку, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, отримав спірні земельні ділянки в спосіб визначений чинним законодавством, не був обмежений строком виготовлення документації із землеустрою і не втратив право на це майно.

Відповідачі не заперечували тих обставин, що позивач отримав спадщину, також не ставились під сумнів записи з погосподарської книги за 1995 - 2000 роки щодо житлового будинку АДРЕСА_1 , а ненабуття права власності ОСОБА_1 на вказаний будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пов`язували із тим, що позивач протягом тривалого часу своє право не зареєстрував у спосіб, що був визначений органом місцевого самоврядування. Разом з тим законодавство, що регулювало спірні правовідносини, не передбачало необхідність проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно. При цьому виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Визначальним у цій справі є те, що щодо ОСОБА_1 як спадкоємця, котрий отримав свідоцтво про право на спадщину, на підставі наданих ним документів внесені відповідні записи в погосподарську книгу № 4, за відомостями з якої, зокрема особового рахунку № НОМЕР_1 Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області за 1995 - 2000 роки, вбачається, що ОСОБА_1 є головою об`єкту погосподарського обліку житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині відшкодування шкоди за рахунок відповідачів, діями яких зруйновано будинок та спричинена шкода, суд першої інстанції, враховуючи приписи статті 1166 ЦК України, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв`язку з їх доведеністю, відповідачами не надано доказів на підтвердження відсутності заподіяної позивачу шкоди, причинного зв`язку між шкодою і їх протиправними діяннями. Щодо тверджень відповідачів про невідповідність вимогам чинного законодавства наданих позивачем письмових доказів, суд зауважив, якщо позивач для підтвердження розміру шкоди надає письмові докази та висновок експерта, а відповідачі, заперечуючи проти цього розміру, після виконання судом вимог процесуальних норм не надає ніяких доказів на підтвердження своїх заперечень, суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідачі у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України ухилилися від доведення обставин, на які посилалися.

Доводи ОСОБА_3 про втрату ОСОБА_1 права на виготовлення проекту землеустрою через значний проміжок часу не узгоджуються із вимогами законодавства, оскільки рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та ЗК України; і зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії. Софіївська сільська рада була позбавлена можливості без жодних підстав змінити своє рішення і повторно розпорядитися земельною ділянкою без відома позивача.

Задоволення позову ОСОБА_1 узгоджується із висновкам ЄСПЛ і становитиме пропорційне втручання в право ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на мирне володіння майном, оскільки останні не вчинили всіх необхідних дій для правомірного набуття у власність спірної земельної ділянки.

Аргументи учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що помилковими є висновки суду про те, що рішення про передачу позивачу у власність земельних ділянок є чинними на дату звернення до суду з цим позовом, оскільки рішенням Софійської сільської ради Близнюківського району Харківської області «Про оформлення прав власності на житлові будинки з погосподарськими будівлями громадян сіл Софіївської сільської ради» №570/V від 08 жовтня 2010 року зобов`язано власників домоволодінь, які отримають в послідуючому свідоцтва про право власності на житлові будинки з господарськими будівлями, провести державну реєстрацію житлових будинків з господарськими будівлями. Зважаючи на пасивну поведінку позивача протягом тривалого часу, він своїм можливим правом не скористався, доказів існування житлового будинку не надав, технічний паспорт не виготовив, протягом розумного строку рішення сільської ради не виконав.

Позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що порушено його право на земельну ділянку, оскільки він не має затвердженої технічної документації на таку земельну ділянку. Докази про надання земельної ділянки йому у власність також не надано позивачем, так само як доказів того, у яких межах йому було надано земельну ділянку. Суду не надано жодних правовстановлюючих документів, які підтверджували наявність у позивача права на користування земельною ділянкою відповідно до положень ЗК УРСР та ЗК України від 13 березня 1992 року. Земельний та Цивільний кодекси УРСР не містили норм про автоматичний перехід до нового власника прав на земельну ділянку, які мав попередній власник будинку.

Позивач не довів, що видані відповідачам у власність суміжні земельні ділянки накладаються на земельну ділянку, яка виділялася позивачу і таким чином порушено його права як користувача цієї ділянки. ОСОБА_1 не заявив клопотання про проведення земельно-технічної експертизи для встановлення наявності накладення цих земельних ділянок та розмір такого накладення.

Справу розглянуто з порушенням правил юрисдикції, оскільки позивачем у своїй позовній заяві заявлено основну позовну вимогу про визнання неправомірними дії Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області щодо ухвалення рішень, а інші позовні вимоги є похідним, що в свою чергу свідчить про те, що такі вимоги повинні розглядатися судом адміністративної юрисдикції.

Суди порушили принцип диспозитивності цивільного судочинства, оскільки саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі, а якщо позивач не заявляє клопотання про заміну належного позивача, то суд має відмовити у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом. Позивачем було пред`явлено вимоги щодо ОСОБА_4 , який не є стороною у справі, а залучений лише як третя сторона, проте суд вирішив такі вимоги, чим не забезпечив справедливого розгляду і ефективного рішення справи.

Відповідними рішеннями сільської ради від 04 серпня 2015 року йому та ОСОБА_7 було надано дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва. Під час розроблення проектної документації на такі земельні ділянки проводився їх огляд та жодних приміщень, будинків чи інших споруд станом на 2015 рік не було. У матеріалах справи міститься кадастрова зйомка виконана ТОВ «Горизонт-Проект», відповідно до якої земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не знаходяться на можливій земельній ділянці наданій безкоштовно в приватну власність ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку 0,25 га, що й підтверджує відсутність жодних споруд на спірних земельних ділянках.

Не можуть бути скасовані рішення сільської ради про затвердження проектів щодо відведення земельних ділянок, оскільки такі вичерпали свою дію після їх реалізації шляхом державної реєстрації права власності за ним та ОСОБА_2 .

Позивач не набув право власності на будинок, оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом не містить відмітки про його реєстрацію у встановленому законом порядку. Навіть якщо допустити, що позивач є власником (наприклад, житлового будинку з глини 1953 року побудови), то законодавець саме на власника покладає обов`язок утримувати своє майно, а не перекладати свою відповідальність на сторонніх осіб. Неймовірним є твердження позивача про те, що будинок з глини, якому приблизно 66 років, та в якому останні 28 років не проживали люди, придатний до проживання.

Рішення Софіївської сільської ради від 30 березня 1996 року, від 04 грудня 2003 року та рішення від 08 жовтня 2010 року не були виконані позивачем на час звернення до суду, а тому вони втратили чинність 27 червня 2017 року, оскільки прийняті і не виконані до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою» (27 червня 2015 року), відповідно до положень якого рішення органів місцевого самоврядування про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом. При цьому рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування земельною ділянкою та не гарантує набуття права власності.

Такий об`єкт як земельна ділянка позивачем сформовано не було, а визначення площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомого майна та її конфігурації, можливе лише за умови проведення відповідної експертизи, яка має бути призначена виключно за клопотанням позивача. Враховуючи відсутність такого клопотання суди попередніх інстанцій повинні були відмовити у задоволенні позову.

Щодо відшкодування шкоди, то з матеріалів справи взагалі не вбачається наявність такої. Протиправна поведінка відповідачів відсутня, як і інші обов`язкові елементи відшкодування шкоди. Наданий позивачем лист ТОВ «Горизонт-проект» від 21 серпня 2019 року не може бути належним доказом у справі, оскільки вказаною юридичною особою було проведено камеральну перевірку, яка здійснюється у приміщенні без виходу на місце. У Реєстрі атестованих судових експертів відсутній ОСОБА_8 , який підписав це лист. Крім того, зі змісту цього листа не вбачається, на якій саме ділянці перебували працівники ТОВ «Горизонт-проект».

Щодо висновку про вартість майна, то такий теж є сумнівним, оскільки його складено 19 квітня 2019 року, тоді як договір між позивачем та суб`єктом оціночної діяльності укладено 13 травня 2019 року. При цьому, адреса будинку, площа, інші індивідуальні характеристики не вказуються. У самому документі вказано про те, що перегляд об`єкта оцінки не здійснювався, а суб`єкт оціночної діяльності орієнтувався на те, що такий об`єкт є типовим тощо. Під час оцінки не було зібрано технічні характеристики об`єкта оцінки, а також дані про земельну ділянку, на якій він знаходиться. Єдиним документом, що засвідчує факт існування нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт, проте такий не було надано.

28 липня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що заявник не аргументував в чому саме полягає порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, а доводи касаційної скарги фактично повторюють обґрунтування заперечень проти позову.

До спірних правовідносин не застосовуються положення частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації з землеустрою», оскільки органом місцевого самоврядування ухвалювалися рішення не про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою, а про передачу безкоштовно в його приватну власність земельних ділянок.

Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю. З 01 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України. Ураховуючи, що спадкодавцю належав житловий будинок, який він прийняв та отримав свідоцтво про право на спадщину, а також надав відповідні відомості Софіївській сільській раді для внесення відповідних змін про власника будинку в погосподарську книгу, то наявні підстави вважати, що реєстрація права власності на будинок відбулась відповідно до вимог чинного законодавства.

У цій справі ОСОБА_4 залучений як третя особа, оскільки з урахуванням визначеної позивачем форми захисту жодних вимог щодо нього позовна заява не містить. Будь-яких доказів щодо представлення інтересів ОСОБА_4 власне ОСОБА_3 в рамках вказаного позову матеріали справи не містять. У свою чергу ОСОБА_4 будь-яких заяв щодо порушення своїх прав та інтересів під час судового розгляду не заявляв.

Висновок про вартість майна від 19 квітня 2019 року, складений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ ВТФ «Новинка», та інформація, яка міститься в листі ТОВ «Горизонт-проект» за №161 від 21 серпня 2019 року, відповідають критеріям належності, допустимості, відповідності та достатності. Твердження відповідача про відсутність у висновку даних про окремі характеристики житлового будинку спростовуються розділом «Опис оцінюваного об`єкту» висновку.

Вимога про відшкодування шкоди є обґрунтованою та доведеною, оскільки внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було самовільно знесено його житловий будинок.

Щодо юрисдикції, то спір у цій справі не є публічно-правовим, а стосується права власності фізичної особи на земельну ділянку, тобто цивільного права.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року відмовлено.

В зазначеній ухвалі вказано, що підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень скаржник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15-а, від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 542/1197/15-а, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України).

09 серпня 2024 року справу передано судді Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 лютого 1992 року до ОСОБА_1 у порядку спадкування від ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , перейшов житловий будинок площею 16 кв.м у с. Роздолівка Харківської області, розташований на земельній ділянці колгоспу імені газети «Правда».

За даними погосподарської книги № 4 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області за 1995- 2000 роки ОСОБА_1 значиться головою об`єкту погосподарського обліку - житлового будинку на АДРЕСА_1 , у розділі IV «Землі в приватній власності та користуванні громадян» станом на 01 червня 1995 року - 01 червня 2000 року в рядку А (всього землі (в сотих гектара, з точністю до 0,01) зазначено 0,40, в тому числі під будівлями, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель - 0,10, під ріллею - 0,30.

Рішення VI сесії ХХІІ скликання Софіївської сільської ради народних депутатів «Про приватизацію земельних ділянок жителів сільської ради» від 30 березня 1996 року передано ОСОБА_1 у приватну власність безкоштовно земельні ділянки: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,17 га для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 04 грудня 2003 року змінено рішення «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996 року в частині розміру ділянок, наданих безкоштовно в приватну власність ОСОБА_1 , а саме для обслуговування житлового будинку залишено розмір земельної ділянки площею 0,25 га, а для ведення особистого селянського господарства визначено площу 0,15 га.

Рішенням Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області «Про впорядкування нумерації житлових будинків та інших споруд на вулицях сільської ради» від 21 січня 2003 житловому будинку ОСОБА_1 , який розташований на АДРЕСА_1 , присвоєно номер 10, сусідньому домоволодінню ОСОБА_4 - 8, а домоволодіння ОСОБА_2 - 12.

Рішенням від 08 жовтня 2010 року № 570/V «Про оформлення права власності на житлові будинки з погосподарськими будівлями громадян сіл Софіївської сільської ради» вирішено оформити право власності, зокрема і за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно висновків про технічний стан приватних житлових будинків садибного типу та висновків про технічний стан господарських будівель, прибудов, надбудов і споруд, побудованих до 05 серпня 1992 року. Також прийнято рішення видати свідоцтво про право власності на житловий будинок і зобов`язано власника домоволодіння, які отримають в послідуючому свідоцтво про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, провести державну реєстрацію житлового будинку з господарськими будівлями.

Рішенням Софіївської сільської ради Близнюківського районну Харківської області «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» № 446-VI від 04 серпня 2015 року надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для садівництва за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням ХХVІІI сесії VI скликання Софіївської сільської ради Близнюківського районну Харківської області «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» № 447-VI від 04 серпня 2015 року надано ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для садівництва за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до листа Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області від липня 2019 року № 02-20/222 при планових подворових обходах секретарем сільської ради у 2016 році було встановлено, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , має ознаки занепаду та руйнування, та ним давно ніхто не користується, про що відповідно до Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 08 грудня 2010 року № 491, було внесено відповідний запис до погосподарського обліку і записано вказане домоволодіння до типу «закинутий об`єкт».

Рішень про визнання цього будинку таким, що не відповідає санітарним чи технічним вимогам, сільська рада не приймала, або про скасування адреси.

Згідно з відповіді відділу Держгеокадастру в Близнюківському районі від 08 липня 2019 року № 110/103-19 повідомлено, що обмінні файли на земельні ділянки були повернуті ОСОБА_1 на доопрацювання та державна реєстрація земельних ділянок шляхом відкриття поземельної книги не здійснювалась, земельні ділянки до Державного земельного кадастру і Національної кадастрової системи не були внесені і кадастрові номери не присвоювались. Земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер 6320686307:06:000:0012, зареєстрована 29 вересня 2015 року на підставі проекту землеустрою, рішення № 446-VI від 04 серпня 2015року та акта погодження меж з сусідніми землевласниками, який не містить прізвища ОСОБА_1 ; земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер 6320686307:06:000:0013, зареєстрована 29 вересня 2015 року згідно з проектом землеустрою на підставі рішення № 447-VI від 04 серпня 2015 року та акта погодження меж з сусідніми землевласниками, який не містить прізвища ОСОБА_1 ; земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 6320686307:06:000:0072, зареєстрована 02 березня 2018 року згідно з проектом землеустрою на підставі рішення № 219/VII від 24 листопада 2017 року та акта погодження меж з сусідніми землевласниками, який не містить прізвища ОСОБА_1 ; земельна ділянка площею 0,587 га, кадастровий номер 6320686307:06:000:0073, зареєстрована 02 березня 2018 року згідно з проектом землеустрою на підставі рішення № 219/VII від 24 листопада 2017 року та акта погодження меж з сусідніми землевласниками не містить прізвища ОСОБА_1 .

Приналежність земельних ділянок кадастровий номер 6320686307:06:000:0072 та 6320686307:06:000:0073 - ОСОБА_4 , а також земельної ділянки кадастровий номер 6320686307:06:000:0012 - ОСОБА_2 та кадастровий номер 6320686307:06:000:0013 - ОСОБА_3 підтверджена в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з листом ТОВ «Горизонт-проект» від 21 серпня 2019 року № 161 кадастрова зйомка земельної ділянки на АДРЕСА_1 та польове обстеження цієї земельної ділянки виявили відсутність житлового будинку, на який видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15 лютого 1992 року ОСОБА_1 . Виявлено, що на земельних ділянках, які передані в приватну власність ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства 0,15 га згідно з рішенням Софіївської сільської ради VI сесії ХХІІ скликання «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996 року із змінами внесеними рішенням ХІІІ сесії ХХІV скликання від 04 грудня 2003 року, знаходяться земельні ділянки інших осіб, а саме: земельні ділянки з кадастровим номером 6320686307:06:000:0072 та 6320686307:06:000:0073, які належать на праві власності ОСОБА_4 , та земельні ділянки з кадастровим номером 6320686307:06:000:0012 та кадастровим номером 6320686307:06:000:0013, які належать на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку про вартість нерухомого майна отримана в результаті оцінки величина вартості житлового будинку АДРЕСА_1 - 78 250,00 грн.

Обставини щодо знищення належного ОСОБА_1 будинку були предметом перевірки досудового розслідування № 12019220380001311, проведеного за заявою ОСОБА_1 від 30 серпня 2019 року, за наслідками якого 17 червня 2020 року закрите кримінальне провадження виходячи з того, що для кваліфікації дій за частиною першою статті 194 КК України не встановлено такого обов`язкового елементу складу злочину як спричинення великої шкоди, завданої об`єкту злочинного посягання, так як вартість житлового будинку менше 240 125,00 грн. У ході досудового розслідування з`ясовано, що житловий будинок АДРЕСА_1 демонтовано ОСОБА_9 навесні 2019 року на прохання ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47)).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (стаття 623 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 592/10260/16 зазначено, що «статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, провадження № 14-140цс18).

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 731/264/23 зазначено, що «порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами, визначений статтями 116, 118, 122 ЗК України, передбачає вчинення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування відповідних дій та прийняття рішень, а саме: формування земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера, надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, тощо. Вказані дії та рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування можуть порушувати права інших власників земельних ділянок, а тому визнання незаконними цих рішень і дій, відповідно, може бути способом захисту цивільного права або інтересу. […] Апеляційний суд не врахував, що при частковому накладанні земельних ділянок власник однієї з них може, зокрема, оспорювати відповідне рішення органу місцевого самоврядування й державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку іншого власника».

У статті 20 ЗК УРСР 1970 року, що була чинна за життя спадкодавця ОСОБА_5 , право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Згідно з частиною другою статті 548 ЦК УРСР 1963 року прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 30 ЗК України (у редакції чинній на момент видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. Право володіння або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується відповідними Радами народних депутатів на загальних підставах відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Статті 22, 23 ЗК України (у редакції чинній на момент прийняття сільською радою рішення про передачу у приватну власність позивачу земельних ділянок) передбачали, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Приватизація земельних ділянок була врегульована Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет), у пункті 1 якого постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України. Установлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Пунктом 6 Декрету (втратив чинність на підставі Кодексу № 2768-III від 25 жовтня 2001 року) було зупинено дію частини другої статті 17 і статті 23 ЗК України щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету.

Відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), на яку посилається скаржник, зазначено, що «стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42))».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2021 року у справі № № 724/761/19-ц зазначено, що «системний аналіз наведених положень Земельного Кодексу України дає підстави для висновку, що законодавець пов`язував набуття права власності чи права користування земельною ділянкою із сукупності таких обставин: ухвалення компетентним органом рішення про передачу у власність (користування) земельної ділянки, встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (державного акта). У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Виконавчого комітету Клішковецької сільської Ради народних депутатів від 27 жовтня 1994 року № 38/10 «Про надання земельних ділянок у користування» ОСОБА_1 надано у постійне користування для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку, площею 0,26 га за рахунок належної її батьку ОСОБА_14 земельної ділянки. ОСОБА_1 після прийняття рішення про надання їй у користування земельної ділянки, у передбаченому статтею 22 ЗК Української РСР порядку, право користування спірною земельною ділянкою, площею 26,0 кв. м, не набула, оскільки межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не встановлені, державний акт не видавався. З урахування наведено, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, про відсутність порушених прав ОСОБА_1, оскільки остання права користування у передбаченому законом порядку не набула».

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17).

Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 лютого 1992 року після смерті ОСОБА_5 набув у власністьжитловий будинок площею 16 кв.м у с. Роздолівка Харківської області, розташований на земельній ділянці колгоспу імені газети «Правда». За даними погосподарської книги № 4 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області за 1995-2000 роки ОСОБА_1 значиться головою об`єкту погосподарського обліку - житлового будинку на АДРЕСА_1 , у розділі IV «Землі в приватній власності та користуванні громадян» станом на 01 червня 1995 року - 01 червня 2000 року в рядку А зазначено 0,40. У подальшому вказаному будинку на підставі рішення Софіївської сільської ради від 21 січня 2003 року присвоєно номер 10;

ураховуючи, що законодавство, яке було чинне до переходу права власності на вказаний будинок до ОСОБА_1 , передбачало, що право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів, ОСОБА_5 мала на праві користування землі за вказаною адресою, яке у подальшому перейшло до позивача;

ОСОБА_1 звернувся до Софіївської сільської ради та за наслідками розгляду його звернень рішенням Софіївської сільської ради народних депутатів «Про приватизацію земельних ділянок жителів сільської ради» від 30 березня 1996 року, зміненим рішенням від 04 грудня 2003 року, передано ОСОБА_1 у приватну власність безкоштовно земельні ділянки: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,15 га для ведення особистого селянського господарства;

суд першої інстанції вважав, що вказані рішення про передачу у приватну власність позивачу земельних ділянок не скасовані та вичерпують свою дію після реалізації, тоді як наведеного не зроблено позивачем. Проте у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок у позивача на підставі положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України виникло цивільне право на набуття у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції;

суди залишили поза увагою те, що установлені судами обставини свідчать, що позивач набув право власності на земельні ділянки на АДРЕСА_1 на підставі рішення Софіївської сільської ради народних депутатів «Про приватизацію земельних ділянок жителів сільської ради» від 30 березня 1996 року, зміненим рішенням від 04 грудня 2003 року, незалежно від видачі державного акта на право приватної власності на землю, з урахуванням положень Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» та часу зупинення дії статті 23 ЗК України 1992 року щодо обов`язку посвідчення цього права державними актами;

суди встановили, що спірна земельна ділянка надана безоплатно ОСОБА_1 у власність для обслуговування будинку та ведення особистого селянського господарства. Софіївська сільська рада, зокрема, на час прийняття рішення про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва площею 0,12 га та передачу у власність ОСОБА_3 № 447-VI від 04 серпня 2015 року не врахувала, що раніше надала земельну ділянку у власність позивачу на підставі рішення «Про приватизацію земельних ділянок» від 30 березня 1996 року, яке не було оскаржене або скасоване, земельна ділянка у ОСОБА_1 не вилучалась. Відповідачі не заперечували обставин з приводу накладення їх земельних ділянок на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 , а наявність обставини щодо можливості передачі спірної земельної ділянки їм пов`язували із тривалим невикористанням вказаної землі з боку позивача та відсутністю Держаного акту, втрату ним інтересу до даної земельної ділянки. Факт накладення земельних ділянок підтверджується кадастрової зйомкою вказаної земельної ділянки та польовим обстеженням цієї земельної ділянки ТОВ «Горизонт-проект». Відповідачі цих обставин не спростували;

при вирішенні питання про компенсації майнової шкоди, суди виходили з того, що позивач довів наявність шкоди, заподіяну йому внаслідок самовільного знесення належного йому житлового будинку, її розмір та причинний зв`язок. Водночас відповідачі, заперечуючи факт завдання шкоди та її розмір, не надали ніяких доказів на підтвердження своїх заперечень.

За таких обстави суди зробили правильний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 та в частині солідарного стягнення майнової шкоди з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , проте частково помилилися у мотивах такого рішення.

Крім того, суди не врахували, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними (протиправними) таких рішень, а не визнання неправомірними дій суб`єкта владних повноваженьщодо їх ухвалення.

Тому судові рішення в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 слід відповідно змінити.

Щодо позовних вимог до Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області, ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження

№ 61-3480сво21) вказано, що «Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що «основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що «ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».

У цій справі інші відповідачі (Близнюківська селищна рада Лозівського району Харківської області та ОСОБА_2 ) та третя особа ОСОБА_4 судові рішення не оскаржували. Така процесуальна поведінка вказаних осіб свідчить про згоду з судовими рішеннями про задоволенні інших позовних вимог, пред`явлених до них. У касаційній скарзі ОСОБА_3 не навів переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення у вказаній частині порушують його права та інтереси за умови, що Близнюківська селищна рада Лозівського району Харківської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не оскаржила судові рішення, тобто погодився з ними.

Тому суд касаційної інстанції доводи касаційної скарги по суті вказаних позовних вимог не аналізує та залишає судові рішення в частині їх вирішення без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги,з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3 та в частині стягнення майнової шкоди з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належить змінити в мотивувальній частині та в частині визнання неправомірними дій Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області щодо ухвалення рішення № 447/VІ від 04 серпня 2015 року, а в іншій частині - залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд лише змінює судові рішення в мотивувальній частині та в частині редакції резолютивної частини про задоволення позову, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області щодо ухвалення рішення № 447/VІ від 04 серпня 2015 року, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 25889071 від 05 листопада 2015 року про реєстрацію права власності на земельну ділянку, стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у солідарному порядку майнової шкоди, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а речення абзацу другого резолютивної частини рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2023 рокувикласти у такій редакції:

«Визнати незаконним рішення Софіївської сільської ради № 447/VІ від 04 серпня 2015 року «Про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_3 , площею 0,12 га».

В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І Пархоменко